Барко В.І., Супрун Д.М. Поняття здоров'я і збереження здоров'я курсантів вищих навчальних закладів МВС України
Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки
Барко Вадим Іванович, доктор психологічних наук, професор, проректор Академії управління МВС
Супрун Дар’я Миколаївна, викладач кафедри мовної підготовки та юридичної лінгвістики Академії управління МВС
Виходячи із людської біосоціальної природи, кожна людина прагне до збереження та підтримання відповідного рівня здоров’я як запоруки повноцінного життя. При цьому принагідно буде зазначити, що в настановленні на збереження здоров’я (на здоровий спосіб життя) виразність дієвого, поведінкового компонента явно не відповідає обсягу знань про здоров’я як базову цінність людського буття. У зв’язку з цим є необхідність утвердження певних принципів у суспільній свідомості та соціальній поведінці як загалом, так і у свідомості та соціальній поведінці керівників ОВС стосовно працівників зокрема. Виникає необхідність в науковому обґрунтуванні поняття “здоров’я”, що сприятиме виробленню стратегій формування мотивації здорового способу життя курсантів ВНЗ МВС.
За визначенням Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), здоров’я – це не лише відсутність хвороб і вроджених вад, а передусім повне фізичне, психічне, духовне й соціальне благополуччя людини. Від кількості і якості здоров’я залежить не тільки реалізація життєвих планів, становлення людини як особистості та індивідуальності, але і саме її життя. Цим пояснюється актуальність проблем здоров’я для наукового знання взагалі і психології зокрема.
Пізнання такого багатогранного явища яким є здоров’я людини можливе лише за умови розкриття його складної біосоціальної природи. Чільне місце в цьому пізнанні належить історико-філософському компоненту. Починаючи з часів Авіценни людство порушувало питання про здоров’я людини, про його протікання та тривалість і шукало на це відповіді. У своїх працях “Книга спасіння” та “Канон медицини” Авіценна розкрив тогочасне бачення сутності здоров’я та здорового способу життя. Більшість сучасних дослідників, які вивчають проблеми здоров’я, визначають його як складний цілісний феномен, що включає в себе в якості компонентів фізичне, психічне, соціальне і духовно-моральне здоров’я.
Цілісне здоров’я людини залежить від багатьох факторів, серед яких традиційно виділяють: спосіб життя людини (визначає здоров’я на 50-55%); спадковість (15-20%); екологічні фактори (20-25%); охорону здоров’я (8-10%).
Наука ХХІ ст. сформувала підходи до питань здоров’я:
- Нормоцентричний підхід за якого здоров’я розглядається як сукупність середньостатистичних норм сприйняття, мислення, емоційного реагування та поведінки в поєднанні з нормальними показниками соматичного стану індивіда.
- Феноменологічний підхід трактує проблеми здоров’я та хвороби як фундаментальні засади індивідуального буття. Зазначений підхід ґрунтується на розумінні та емпатії.
- Холістичний підхід –. здоров’я сприймається як цінність, що набувається індивідом в процесі його становлення.
- Соціокультурний підхід визначає здоров’я як соціокультурну змінну, його характеристики відносні й обумовлені специфічними соціальними умовами та ментальністю народу.
- Дискурсивний підхід – здоров’я розглядається як продукт означеного дискурсу зі своєю власною внутрішньою логікою протікання.
- Соціологічний підхід – аналіз статистичних даних стану здоров’я населення.
Пізнання методологічної природи здоров’я можливе лише за умови врахування основних проблем у сфері його охорони. Так, соціологічні дослідження підтверджують наявну невідповідність сучасної системи охорони здоров’я очікуванням населення. На думку соціологів, основні проблеми, на вирішення яких повинна бути спрямована політика охорони здоров’я з орієнтацією всіх сфер життєдіяльності суспільства на збереження і зміцнення здоров’я як сутності життя і суспільного орієнтиру нації, пов’язані із низкою чинників. Серед яких передусім виділено погіршення стану здоров’я населення внаслідок зниження рівня життя та забруднення навколишнього середовища і, зокрема, наслідків Чорнобильської катастрофи, а також високого рівня зайнятості на виробництвах з несприятливими для здоров’я умовами праці. Не сприяє цьому і сам устрій системи охорони здоров’я (ОЗ), орієнтований на хворобу, а не на здоров’я, відсутні адекватні стимули для ефективної профілактики з боку медичних працівників – з одної сторони, та для поведінки самозбереження населення – з іншої. Декларація формування єдиного медичного простору без розробки механізму його забезпечення теж виступає дестабілізуючим чинником в питаннях втілення ідей збереження здоров’я в життя.
Відповідно до здоровотворчих факторів з’являються наступні загальні причини погіршення здоров’я: екологічна криза (аналізуючи сучасну екологічну ситуацію, мусимо визнати, що територія України залишається зоною екологічного лиха); психоемоційний стрес; відхилення в режимі дня і способі життя (гіподинамія, недосипання, скорочення тривалості перебування на свіжому повітрі, порушення гігієнічних вимог тощо). Ці чинники, на думку С.І. Яковенка, доповнюють і підсилюють один одного і в сукупності призводять до погіршення здоров’я людини будь якого віку та зниження її адаптаційного потенціалу.
Такий розподіл факторів, що впливають на здоров’я, характеризує в більшій мірі медико-соціальний підхід до проблеми. З психологічної ж точки зору, кожен із перерахованих агентів впливу (включаючи спадковість) є зовнішнім вираженням, результатом тих цінностей, уявлень, установок і стереотипів, що домінують в суспільстві загалом і у конкретної людини зокрема. Особливості внутрішнього життя людини, які впливають на її здоров’я, називають психологічними факторами здоров’я.
У межах психологічної парадигми феномену людини ведеться полеміка про взаємозв’язок особистісного розвитку та показника його нормальної реалізації, що відображається поняттям “психологічне здоров’я”, яке визначається як показник нормального розвитку особистості, найбільш адекватна міра індивідуального і суспільного добробуту, продукт творчої самореалізації, самовираження, саморозвитку (А. Маслоу), як особистісна зрілість, як інтегративний показник життєво важливих функцій особистості людини, зокрема сім’ї і роботи, міра творчості особистості, фактор соціальної “успішності”, сенс життя (В. Франкл) тощо.
Тобто психологічне здоров’я курсанта сучасного ВНЗ МВС– це система якісних характеристик індивідуального розвитку у різних сферах діяльності, котра розкривається через особливості індивідуально-психологічних властивостей індивіда, взаємин з соціумом, процесів саморегуляції й саморозвитку, реалізації актуальних проблем як в особистому, так і в професійному житті.