Волошина В.В. Ментальні основи професійної підготовки майбутніх психологів
Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки
Волошина Валентина Віталіївна - кандидат психологічних наук, доцент, доцент кафедри теоретичної та консультативної психології Інституту соціології, психології та соціальних комунікацій НПУ ім. М.П.Драгоманова.
Анотація. У даній статті здійснюється теоретичний аналіз проблеми ментальності та акцентується увага на необхідності врахування її особливостей у побудові психологічної практики та професійній підготовці майбутніх психологів.
Ключові слова. Ментальність, майбутній психолог, соціально-психологічний тренінг.
Аннотация. В этой статье проводиться теоретический анализ проблемы ментальности и акцентируется внимание на необходимости осознанного использования ее особенностей в психологической практике и профессиональной подготовке будущих психологов.
Ключевые слова. Ментальность, будущий психолог, социально-психологический тренинг.
Abstract. This article makes the analysis of problem of mentality and have accent of attention on the necessary counting it’s speciality in compous of phsyhological practice.
Key words. Mentality, the future psychologist, socio-psychological training.
Постановка проблеми. Перші роки ХХІ століття стали для українців часом стрімкого переосмислення багатьох понять і реалій життя, до яких з упевненістю можна віднести новітні освітні психотехнології, як у технічній так і в культурно-історичній сферах життєдіяльності. Надзвичайно популярним стало застосування нових психологічних практик, методів, психотехнік, які мають суттєвий вплив на поведінку людини, і використовуються не лише для ознайомлення з ними спеціалістів, чи підготовки фахівців, а слугують інструментарієм для формування політичних ідеологій, введення в культуру нових віровчень, побудови фінансових пірамід тощо.
Починаючи з кінця 90-х років у вітчизняній психології активно популяризуються психологічні знання, за допомогою соціально-психологічного тренінгу. Цей вид психологічного впливу набув найрізноманітніших тематик і функцій: від підготовки до народження дитини, роботи над власним життєвим сценарієм, до розважальних, на кшталт, як стати привабливою та успішною жінкою. Результативність, оригінальність та ефективність таких тренінгів залежать виключно від професійності та моральності ведучого. Проблематичним на сьогодні є те, що за проведення тренінгів беруться особистості без фахової психологічної освіти. Останні соціологічні й психологічні опитування засвідчили, що ведучими тренінгів є лише 45% фахових психологів, а решта, перекваліфіковані з бухгалтерів, страхових агентів, колишніх військових, спеціалістів по маркетингу тощо, які мають сертифікат за підписом ведучого й упевненість у власній спроможності набирати тренінгові групи після відвідування одного чи двох подібних групових занять. Але ніхто з них, навіть уявити собі не можуть, скільки викривлених установок і психологічних травм вони завдають людям своєю «психологічною» діяльністю. Разом з цим, ігнорується п. 3.6, Наказу № 127 від 03.05.99 МОН України про проведення атестації практичних психологів та їх кваліфікаційної категорії. Окрім цього, наше суспільство з легкістю приймає й апробує будь-які зарубіжні психотехніки, не враховуючи специфіки ментальності та національної ідентичності громадян. Не так давно ми мали можливість спостерігати за активним функціонуванням груп під назвами «Міліардери Роберта Флетчера», «Посольство Боже Сандея Аделаджи» тощо.
Аналіз наукових досліджень. Для вітчизняної психологічної школи технології соціально-психологічного тренінгу не є новим матеріалом. Про специфіку тренінгової діяльності психолога зазначалось у роботах Л.А.Петровської (1982), Ю.М. Ємельянова (1985), О.Ф.Бондаренко (1991), Є.В.Руденского (1995), А.П.Ситнікова (1996), А.О.Александрова (1997), С.С.Занюка (1997), С.І.Макшанова (1998), К.Л.Мілютіної (1999), І.В.Вачкова (2001), В.А. Ясвіна (2001), Т.В.Зайцевої (2002), В.В. Нікандрова (2003), М.Р. Бітянової (2004), Т.С.Яценко (2004), Ю.М. Жукова (2004), В.Є. Пахальян (2006), О.В.Сидоренко (2007) та інші. У сфері науково-теоретичного обґрунтування вчених варіанти рольової поведінки тренерів, психотехніки, методи, їх ефективність, варіативність вправ, як сценарних компонентів тощо. Водночас, не визначена міра впливу тренінгів на формування суспільної свідомості, перспективи розвитку тренінгової діяльності, програма розвитку професійних умінь і навичок ведучих і межі трансформації цього виду психологічної практики, а отже, на нашу думку, недостатньо приділяється уваги не лише ментальним компонентам тренінгової діяльності, що є значущими для збереження національної самоідентичності особистості, а й залишаються поза увагою кваліфікаційні компетентності психологів-тренерів, які суттєво відрізняються від професійних навичок психологів-консультантів, соціальних чи політичних психологів.
Метою статті є розкрити ментальні основи професійної підготовки майбутніх психологів. Виклад основного матеріалу та результати досліджень. Сучасність особистості наповнена небувалими викликами: військові дії, глобалізація, світова економічна криза, зміна політичних еліт, встановлення міжетнічних, культурних зв’язків, поява нових стандартів життя. В умовах культуро-логічного міжособистісного розмаїття життя суттєво ускладнюється процес особистісної, соціальної й національної самоідентичності. У цьому контексті акцентуація на проблемі ментальності та національній самосвідомості є умовою збереження національної автентичності підростаючого покоління. Надзвичайна мода на відвідування тренінгів особистісного зростання, груп розвитку лідерських якостей, бізнес-тренінгів тощо, вже мають своїм наслідком перші негативні відгуки в суспільстві. Понад 30% учасників цих груп відмічають не відповідність технік соціальним реаліям та непрофесійність ведучих. Останні, у свою чергу, пояснюють такі результати індивідуальним стилем діяльності, «результативністю технік», яка виявиться дещо згодом, наявністю в учасників груп емоційної нестабільності, неприйняттям оточуючими змін, які відбулися в учасників тренінгів, що породжує більше конфліктності, а ніж успіху та ін. І це далеко не вичерпний перелік негативних наслідків тренінгової діяльності ведучих без фахової психологічної підготовки.
З огляду на це, постає необхідність пошуку нових теоретико-методологічних положень професійної підготовки майбутніх психологів, з метою системного і комплексного осмислення соціальної значущості фахової діяльності психолога й визначення його ролі в моделюванні суспільних процесів та формуванні самосвідомості особистості. Із психолого-педагогічних позицій вчених значущість і корисність професійної діяльності психолога зумовлюється можливістю довготривалого впливу на найважливіші процеси життєдіяльності людини, які визначають її особистісну й професійну спрямованість. Слід зазначити, що фаховість психолога набувається не тільки за рахунок кількісного й якісного накопичення теоретичних знань, умінь і навичок у процесі професійної підготовки, а, в першу чергу, визначається системою особистісно-моральних цінностей та усвідомленням специфіки ментальності суспільства. Ще К.Д.Ушинський, вивчаючи системи освіти в Європі та США, звернув увагу на те, що найефективнішими є «глибоко національні» програми [6]. Можемо припустити, що успіх національно орієнтованих систем освіти пов’язаний з тим, що вони найбільше враховують специфіку ментальних та емоційно-когнітивних процесів особистості, аксіологічно- й деонтологічно прийнятні, не породжують внутрішньо особистісних конфліктів й підвищують рівень доступності навчального матеріалу для студентів. Підтвердження цьому знаходимо у роботах С.В.Лур’є [4], яка визначала ментальність як результат неусвідомлюваного процесу уніфікації способів світосприймання, світовід-чування, світорозуміння, який виявляється в ідентичних патернах поведінки, формує індивідуальну систему уявлень людини про оточуючий світ і слугує певним пеперцептивним «ситом» стосовно будь-якої зовнішньої інформації. Також, ментально-психічна складова самосвідомості визначає психоенергетичний потенціал людини, який утворюється в процесі життєдіяльності й передається на несвідомий рівні кожному етнофору [1].
Сучасні дослідники намагаються пояснити ментальність як приховану, глибинну, непідзвітну, невідрефлексовану частину суспільної свідомості, як духовно-культурну «ауру», яка істотно впливає на національну свідомість і самосвідомість. Суб’єктом ментальності є не індивід, а соціум, як сфера колективного несвідомого, яка в тій чи іншій мірі властива всім його членам [1, с. 254]. Вона визначає духовні цінності спільноти, «матриці сприйняття», «культурні коди», які виявляються в поведінці, знакових системах культури, в ідеях та віросповіданнях, навіть включаючи в себе неусвідомлювані представниками ментальності елементи [2]. Звичайно, в основі ментальності кожного народу лежить його національний характер, який постійно зазнає змін, а точніше, набуває нових психологічних рис. Але, якщо в роботі психолога не враховувати поняття «ментальності» та «архетипічності», які є феноменами етнічного несвідомого й зводяться до «душі» нації, як зазначалось раніше, то ми можемо отримати суспільство, для якого реальна дійсність, за словами М.Й.Варій [1], ніби проходитиме поза «душею» соціуму. Адже, як стверджував етнолог А.П.Садохін, «національний характер, - не успадковується від предків, а здобувається в процесі виховання, і найбільш сильно проявляється в групах, а не в діях окремих членів певного народу [4].
Це дає розуміння того, що ментальність безпосередньо пов’язана з формуванням світоглядних позицій людини до яких входять: уявлення про особистість та індивідуальність, про волю, гідність, добро й зло, про права й обов’язки, про родинні стосунки, про хід історії й цінності часу, про співвідношення нового й старого, цілісність ставлення до соціуму тощо. Все це лежить в основі людської поведінки і змінюється в процесі життєдіяльності. Описуючи національний характер, І.А.Костюк також зазначав про наявність в його структурі системи цінностей і норм, специфічних для окремої спільноти. Ці емоційно-ціннісні конструкти водночас слугують і контекстом соціокультурних перетворень, і фактором збереження національної самоідентичності особистості. У поєднанні стабільності й мінливості вони створюють перспективи для соціального відновлення і продовження спадкоємності особистості, модифікуючись разом з нею в часі [4]. З огляду на вище зазначене можна стверджувати, що ментальна приналежність «задається» разом з народженням, умінням висловлювати думки рідною мовою, культурним оточенням, яке задає загальноприйняті стандарти поведінки й шляхи самореалізації особистості.
У книзі О.А.Донченко «Архетипи соціального життя і політика» детально описана роль природно-географічного чинника у формуванні українського національного характеру і менталітету. На думку вченої, м’який збалансований клімат, родюча земля, багаті природні надра, водні та лісові ресурси – все це було і є доброю передумовою для розвитку врівноваженого, толерантного, вітально-самодостатнього етнічного українського психотипу, який позбавлений жорстокості, агресивності, нормативного педантизму, - всього того, чим перенасичені європейська та американська психокультура. М’яка природа ніби заклала фундамент для волелюбності, спонтанності, автентичної емоційності та здорового індивідуалізму. Етнопсихологи доводять наявність в українській «аурі», а отже, в ментальності: емоційності, індивідуалізму, інтровертованості, релігійності, неагресивності, господарності. Спроба нав’язати будь-який авторитет такому психотипу закінчується для українців «втечею у свій внутрішній світ», оскільки поява нових авторитетів призводить до емоційних травм і сприймається, на думку, О.А. Донченко як наруга над індивідуальністю. Це посилює стресогенез і ще більше ізолює індивіда від соціуму [3].
Подібні позиції висловлені українською дослідницею О.А.Ліщинською. На її переконання відчуття психологічного комфорту людини залежить від рівня задоволеності її особистих потреб, з одного боку, а з другого, - від усвідомлення власної приналежності до певної категорії соціуму. І саме це, неусвідомлене співвіднесення свого індивідуального із загальним, народним, етнічним, професійним і є підтвердженням того, що загальнолюдський досвід (колективне несвідоме) містить в собі психологічний матеріал, який не виникає в особистому досвіді, а вже ніби існує, генетично заданий, і має таке ж значення для людини, як і набутий досвід [5].
І коли особистість, з генетично заданою матрицею української ментальності, після дводенного, а то, навіть і чотириденного інтенсивного занурення в психотренінг особистісного зростання, який був проведений за правилами американської соціальної реальності, повертається в українське середовище зі своїми ментальними законами, то окрім екзогенного дистресу вона нічого позитивного не отримує. Оскільки, на її матрицю духовного життя, ставлення до суспільства, духовних цінностей накладається архетип іншої культури. Поряд з цим, люди з найближчого оточення, зазвичай, критично оцінюють подібні різкі зміни в особистості, яка намагається внести в їхню матрицю ментально чужорідні, неприйнятні установки та переконання. У такому разі автоматично спрацьовує характерне для української душі категоричне заперечення й не схвалення, а не миттєве прийняття і втілення нових установок. Так породжується конфлікт і дистресовий елемент міжособистісної взаємодії та ментальної еволюції.
Ще у 1974 році Е.Фроммом запропонована класифікація соціальних типів характеру, де виводиться ринковий тип характеру особистості, що вже на той час, був властивий народам західноєвропейських країн та США. Цей тип характеру вчений описав через оцінку особистості, як товар, який можна продати чи вигідно обміняти. Такі особистості зацікавлені в збереженні приємної зовнішності і готові продемонструвати будь-яку рису характеру, яка б змогла підвищити їхні шанси на успіх у справі презентації себе потенційним роботодавцям чи замовникам послуг. У ринковому типі характеру Е.Фромм виділив такі риси, як: відкритість, щедрість, опортуністичність, безцільність, нерозбірливість в засобах досягнення мети, спустошеність [7]. І саме в необхідності розвитку в особистості таких рис ринкового характеру намагаються переконати українське суспільство ведучі тренінгів без професійної освіти. Цим самим не забезпечуються одна із екзистенціальних потреб особистості – потреба в ідентичності, завдяки якій формується одна з провідних рис українського психотипу - несхожість з іншими. Від амбітних тренерів, які антиципують певні надзадачі власної діяльності, використовуючи тренінг для самоствердження, доводилось чути: «…хоч на даний час результати моєї діяльності не помітні, але я напрацюю «критичну масу» і світ зміниться сам собою». Таким «фахівцям» слід пам’ятати, що ментальність народу змінюється впродовж століть, але зважаючи на низький рівень психологічної освіченості наших громадян, на цьому шляху у горнилі чиїхось маніпулятивних амбіцій може постраждати надзвичайна кількість людей, що є неприйнятним і не може бути виправданим.
Висновки. На превеликий жаль, в Україні підготовка психологів для роботи з тренінговими групами не має організованого та системного характеру. Відсутні й кваліфікаційні стандарти такої професійної підготовки у вищих навчальних закладах освіти. А запозичення й некритичне використання у власній практиці психолога ментально неадаптованих методик і психотехнік, може призвести до руйнування емоційно-ціннісних та ментальних основ особистісної самосвідомості, а в державних межах, як наслідок, матиме втрату національної самобутності та ідентичності громадян. Тому, в умовах економічної кризи суспільства, яка неодмінно позначиться на психологічному самопочутті особистості, психологічна практика, на нашу думку, має будуватися на високому рівні моральності й відповідальності фахівців, з обов’язковим врахуванням ментальної самобутності народу до якого належить особистість. Перспективи подальших досліджень буду спрямовані нами на визначення ментальної складової професійної підготовки майбутніх психологів.с
- Варій М. Й. Загальна психологія: Підручник / для студ. психол. і педагог. спеціальностей. – 2-ге видан., виправ. і допов. – К.: «Центр учбової літератури». – 2007. – 967 с. - С.251-257.
- Гуревич А. Я. Проблема ментальностей в современной историографии // Всеобщая история: дискуссии, новые подходы. Вып.1. М., 1989. – С.75 –88
- Донченко О., Романенко Ю. Архетипи соціального життя і політика (Глибинні регулятиви психологічного повсякдення): Монографія. – К.: Либідь, 2001. – 334 с.
- Душков Б. А. Психосоциология менталитета и нооменталитета. - Екатеринобург, 2002. - С.32 - 86.
- Ліщинська О. А. Методика індивідуальної та групової роботи психолога – початківця: Навчально-методичний посібник. – Кам’янець-Поділ.: Абетка, 2004. - 112 с.
- Професійна діагностика / Упорядник Т.Гончаренко. – 2-ге вид., стереотипне. – К.: Ред.загальнопед.газ., 2005. – 120 с. - C. 95
- Хьелл Л., Зиглер Д. Теории личности (основные положения, исследования и применения). – СПб.: Питер Пресс, 1997. – 608с.