Гурлєва Т.С. Спрямованість особистості до високого смислу як рух по висхідній
Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки
Гурлєва Тетяна Степанівна, наук. співробітник лабораторії консультативної психології та психотерапії Інституту психології ім. Г.С. Костюка НАПН України
Однією з провідних екзистенціальних проблем юнацького віку є пошук сенсу власного життя та свого місця в ньому. Саме в пору студентства перед молоддю розкриваються перспективи, пов'язані із самовизначенням особистості у різних сферах її життєдіяльності.
Людина живе справжнім життям, якщо шукає сутнісного, не лише задовольняє біологічні потреби, сексуальні чи агресивні наміри, дотримується певних соціальних стандартів, а намагається щось важливе і справжнє вчинити у своєму житті, прагне «бути», є відповідальною за реалізацію своїх можливостей.
Представники екзистенційно-гуманістичної школи (Дж. Бьюдженталь, Р.Мей, В.Ялом та ін.) вважали, що смисл забезпечує усю повноту життя. Спроби відмовитися від себе, власного вибору, підкорення страху перед невідомим і невизначеністю – все це порушує контакт із внутрішнім «Я», веде до втрати смислу, викликає екзистенційну тривогу. В російській науці проблематика смислу розробляється у рамках «вершинної психології» (Л.С.Виготський, С.Л.Рубінштейн), парадигми смислової регуляції діяльності (Ф.Є.Василюк, Б.В. Зейгарник, Д.О. Леонтьєв) та ін. підходів. Проблеми смислу життя вивчаються українськими вченими (О.Ф. Бондаренко, Т.М. Титаренко, П.П. Горностай та ін.).
Пошук смислу життя – специфічна людська потреба, свідома реалізація котрої наближає людину до її сутнісних витоків. Наявність смислу дозволяє людині досягти максимальної повноти існування, а втрата смислу принижує її, робить "жалюгідною і загубленою" (К.Г.Юнг). Смисл життя розглядається як актуальне переживання, властиве людині внутрішнє сприйняття психічних взаємозв’язків, що виникає завдяки внутрішній роботі (К.Ясперс). Для кожної людини в конкретний період часу смисл є унікальним і єдиним, він народжується у результаті його відкриття і постійно змінюється, а смисловтрата приводить до спроб заповнити "екзистенційний вакуум" і пошуку щастя за допомогою псевдосмислів – прагнення до успіху, влади, споживання і т.ін. (В.Франкл).
Існує чимало визначень смислу життя: як мета, як цінність, як ідеал, як процес чи результат діяльності, як абсолютна істина, як призначення тощо. У широкому розумінні – це цінність і водночас переживання цієї цінності у процесі її становлення, засвоєння і реалізації. Поняття «смисл життя» розділяється на соціальні, групові, індивідуальні, пізнавальні та емоційні смисли. У якості «універсальних» смислів життя називаються саморозвиток, самовдосконалення, самореалізація.
Смисл людського життя не може бути зведений до будь-якої простої формули, а являє собою складно організовану систему смислів. Так, Л.С.Виготський розглядав динамічну смислову систему (ДСС) як єдність афективних та інтелектуальних процесів свідомості. Д.О.Леонтьєв визначав ДСС як відносно стійку й автономну ієрархічно організовану систему, яка включає в себе ряд різнорівневих смислових структур, що функціонують як єдине ціле. Б.С.Братусь також каже про складну динамічну систему, яка складає особливу смислову сферу особистості і обумовлює всю життєдіяльність людини.
Смислова сфера підпорядковує собі всі життєві прояви, визначає спрямованість пізнання, вектор становлення особистості. Гуманістична психологія визнає можливість гармонійного існування людини лише за наявності у неї «високого» смислу життя. В.Є.Чудновський зазначав, що життєві смисли не існують самі по собі, а підпорядковані найважливішому, найвищому смислу, і оптимальний смисл – це той, котрий забезпечує високу якість життя людини (Смысл жизни: проблема относительной эмансипированности от "внешнего" и "внутреннего", 1995). По суті, високий смисл мов сонячне проміння пронизує підпорядковані йому життєві смисли, завдяки чому людина віднаходить себе і стає суб’єктом власного життя. Той, хто раз дістався вершини, вже не здатен на малодушність, підлість, жорстокість та інші негативні почуття та прояви.
Поривання до пошуку і знаходження високих смислів, співвіднесення своєї поведінки, стосунків з людьми, ставлення до навчання і праці - з високими ціннісними орієнтирами – все це забезпечує розвиток особистості, рух її життя «по висхідній» (Л.С.Рубінштейн).
Відмінною рисою реалізації сенсу життя є здатність взяти на себе відповідальність перед собою за безпосереднє здійснення цього сенсу. Совість - це співвіднесення вчинків “закону, що живе в нас” (І.Кант), і особистість як «суб’єкт вчинення» (М.Бахтін) лише тоді може утвердити особисту незалежність, розвинути вміння вибудовувати своє життя як усвідомлюване «вчинення», коли возведе у свій власний імператив поведінки високі вимоги моралі, які й становитимуть внутрішній моральний закон. Від того, які саме цінності за своїм змістом стануть провідними, домінуючими, охоплюючими увесь життєвий простір людини, вирішальним чином залежить повноцінне становлення особистості.
Цінності можна поділяти на фізичні, соціальні і духовні (А.Ассаджоллі). Соціальні пояснюються пристосовництвом, а духовні порівнюються із здатністю до світоспоглядання, пошуку все нових і нових буттєвих цінностей. Застріваючи на нижчих рівнях, людина весь час перебуватиме в конфлікті з собою. Розповсюдження споживацьких настроїв спричинює невдоволеність життям людини, яка прагне його духовного наповнення. Сучасна психологічна наука має допомогти молодій людині вийти за межі кола фізичне-соціальне, відкрити в собі духовний першопочаток.
У своїй «Останній книзі» російський публіцист, педагог і філософ С.Л. Соловейчик так висловлює свої думки, надії і сподівання: «Людина, наскільки я можу судити, сонна істота. Вона весь час провалюється в напівдрімоту, і лише деякі вміють хоча б час від часу збадьоритися і відкрити очі. Або щось змушує людину пробудитися».
Спонукальною силою може бути спілкування з психологом, психотерапевтом. Надаючи психологічну допомогу молодій людині, важливо сприяти розумінню нею себе і світу у відповідності до смислів і цінностей, пропонуючи їй вектор духовного самопізнання і саморозвитку. Терапія має звертатися до самих високих людських цінностей, заради яких і варто жити, шукати приховані пласти у висловлюваннях людини, а також міфи і символи – в її психології та житті (Р.Мей), сприяти повному і більш вільному проживанню нею свого життя, відкриттю для себе високих смислів буття, що зараджує найповнішій реалізації людиною своєї людської сутності.