Даценко Т.О. Що має знати педагог про дитячі страхи

Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки

Перейти до: навігація, пошук

Даценко Т.О. - аспірант кафедри психології Педагогічного інституту Київського університету імені Бориса Грінченка, м. Київ.


Статтю присвячено розгляду проблеми сучасних дитячих страхів, і передусім тих, які виникли із появою екранних медіа на рубежі ХХ-ХХІ ст. Порушено питання про вплив сучасного медійного життя на емоційну сферу дітей дошкільного віку. Висвітлено роль медіа в ініціюванні різновидів страхів у дітей дошкільного віку. Акцентовано увагу на важливості підвищення рівня медіакультури педагогічної спільноти.

Ключові слова: дитячі страхи, екранні медіа, емоційна сфера, діти дошкільного віку.


Статья посвящена современным детским страхам и прежде всего тем, которые возникли с появлением экранных медиа на рубеже ХХ-ХХI вв. В ней поставлен вопрос о влиянии современной медийной жизни на эмоциональную сферу детей дошкольного возраста. Освещена роль медиа в инициировании разновидностей страхов у детей дошкольного возраста. Акцентируется внимание на важность повышения уровня медиакультуры педагогического сообщества.

Ключевые слова: детские страхи, экранные медиа, эмоциональная сфера, дети дошкольного возраста.


The article is devoted to contemporary children’s fears and, above all those that have arisen with the advent of screen media at the turn of the XX-XXI centuries. It raised the question of the influence of modern media life to the preschool children’s emotional sphere. Highlight the role of media in initiation of varieties preschool children’s fears. Attention is drawn to the importance raising the level of media culture education community.

Key words: children’s fears, screen media, the emotional sphere, pre-school children.


Зміст

Актуальність теми

Страх є однією з базових емоцій людини, незмінним супутником її життя від народження до смерті. Єдине, що змінюється, – це об’єкти страху. Людство протягом усієї своєї історії намагається подолати, зменшити, пересилити страх, але всі спроби виявляються марними. Адже як тільки людям здається, що їм вдалося перемогти або здолати страх, з’являється інший його вид, а, відповідно, й інші засоби та стратегії, його подолання. На думку Ф. Рімана, хоч сучасна людина вже не так боїться грому і блискавки, затемнень Сонця чи інших небесних тіл і ставиться до них просто як до знайомих і звичайних явищ природи, але вона все ж відчуває архетипний страх [4]. Сучасні люди переживають страх перед загрозою глобальної екологічної катастрофи, стихійних лих, нових невиліковних хвороб, можливих нещасних випадків на транспорті, терористичних актів тощо. Американська дослідниця Дж. Бернхем стверджує, що за останні два десятиліття з’явилися нові різновиди страхів, основними чинниками яких є: 1) глобальні події (стихійні лиха, хвороби тощо); 2) вплив засобів масової інформації; 3) стрімкі зміни в житті суспільства [6].


Аналіз досліджень

Вивчення страху і явищ, пов’язаних із ним стало однією з провідних проблематик у психології та філософії ХХ ст. Існує широкий спектр ідей, присвячених проблемам тривожності й страху, які представлені в роботах А. Адлера, В. Вілюнаса, К. Ізарда, С. К’єркегора, О. Леонтьева, Д. Майєрса, А. Маслоу, Ф. Рімана, М. Хайдеггера, З. Фрейда, Е. Фромма, К. Хорні, К. Ясперса та ін.


Постановка мети дослідження

Мета статті - з’ясувати особливості страхів, активованих у дітей, що дорослішають в умовах медіасуспільства, та акцентувати увагу на важливості підвищення рівня медіакультури педагогічної спільноти.


Виклад основного матеріалу

В умовах інформаційного сьогодення важко оминути тему аудіовізуальних (екранних) медіа, які за останні півстоліття набули особливого значення у житті людства. Медіа сьогодні – одна з найважливіших сфер у житті людей всієї планети [5]. Теоретики інформаційного суспільства стверджують, що “на межі ХХ-ХХI ст. екранні медіа (а саме – телебачення й Інтернет) безповоротно потіснили друковані ЗМІ і дістали левову частку світового інформаційного простору, перетворивши його на медіапростір” [2, с. 226].

За цих умов більшість читачів перетворилися на глядачів, яким, незалежно від віку доступна будь-яка інформація в необмеженій кількості. Відтак, навіть діти дошкільного віку стають свідками небезпечних і травматичних подій на екрані (наприклад, сцени жорстокості та насильства, повідомлення про терористичні акти, епідемії, війни, наслідки стихійних лих), а також споживають інформацію, яка чинить деструктивний вплив на їхню психіку і поведінку.

Отже, страхи сучасних дошкільників відрізняються від страхів, які переживали їхні однолітки два-три десятиліття тому. Ці страхи, по-перше, відображають зміни в соціокультурному житті суспільства, по-друге, – споживання дітьми інформації з екранів телевізорів і моніторів комп’ютерів [1].

Варто також зазначити, що відповідальність за вплив медіа на емоційну сферу дошкільника покладається на дорослих, які “мають достеменно знати, що саме дивляться їхні діти, бути готовими обговорювати з ними побачене, висловлювати свої думки і зауваження з цього приводу, відповідати на запитання дітей, а також ставити свої запитання дітям” [3, с. 110]. Саме некоректне або й, вочевидь, безвідповідальне ставлення батьків і педагогів до споживання дітьми інформації, яку пропонують медіа масового призначення, часто стає причиною активації різноманітних страхів у дітей. Спираючись на результати сучасних досліджень, німецький дослідник у галузі медіапсихології Р. Пацлаф вважає, що рішення дорослих “не допускати до телевізора” дітей дошкільного віку є цілком слушним і обґрунтованим. І, як свідчить педагогічно-виховна практика, дошкільники цілком задовольняються тією інформацією про влаштування світу і соціальне життя, яку їм надають батьки, вихователі дошкільних закладів та інші близькі дорослі, на яких покладено відповідальність за їхній психо-емоційний добробут [2].

Емоційна насиченість і динаміка життя в сучасному суспільстві призводять до високих психологічних навантажень не тільки у дорослих, але і у дітей. Ці обставини значною мірою обумовлені перетвореннями в суспільстві, підвищенням вимог з його боку до інтелектуальних, психоемоційних, фізичних можливостей дитини, до її здатності регулювати соціально прийнятними способами емоційні стани [1].

Ускладнення і розширення обсягу навчально-виховних програм, тотальна комп’ютеризація, щоденні повідомлення про катастрофи, руйнування, лиха, що транслюються по телебаченню, фільми жахів, бойовики, криміногенна обстановка – все це формує нову психологічну реальність у свідомості сучасних дітей. Сформована ситуація зумовлює психічну напругу і тривожність, які проявляються в емоційних станах дітей, що не може не впливати на розвиток особистості дитини [1].

Зміни, які відбулися в емоційній сфері дітей пов’язані, зокрема, з різким збільшенням кількості факторів страху, з одного боку, і недостатністю науково-методичних засобів для вивчення дитячих страхів, з іншого боку, визначили необхідність вивчення страхів у дітей дошкільного віку в нових соціальних, економічних і політичних умовах життя.

Дошкільникам і молодшим школярам в цих умовах надскладно, оскільки і організм, і психіка дитини дуже чутливі до середовищних впливів, провідниками яких часто виступають близькі дорослі, які їх оточують. Навіяне і закріплене дорослими відчуття беззахисності і невпевненості дитини у власному благополуччі посилюють і закріплюють переживання нею тривоги і страху. На сьогодні все більше і більше дітей мають емоційні проблеми, знаходяться в стані афективної напруги через постійне почуття незахищеності, відсутності опори у близькому оточенні і безпорадності (Л. Акопян, Д. Фельдштейн). Основними чинниками активації, посилення і закріплення дитячих страхів зазвичай виступають: 1) зростання дітей в проблемних сім’ях,зокрема, в сім’ях, де панують авторитарний, ліберальний чи уникний стилі сімейного виховання; 2) несприятлива соціальна ситуація розвитку; 3) ігнорування індивідуальних особливостей психічного розвитку дитини, зокрема, особливостей індивідуального її реагування на ті чи інші види медіапродукції (В. Вілюнас, В. Гарбузов, Г. Еберлейн, Д. Ельконін, О. Захаров, О. Карабанова, М. Осоріна. О. Петрунько та ін.).

На думку багатьох науковців, страх – це одна з найсильніших емоцій, що істотно впливає на психічний розвиток дитини (К. Ізард, В. Гарбузов, О. Захаров, В. Лебединський, О. Нікольська, А. Прохоров та ін.). Як зазначає Ф. Ріман, кожен етап розвитку, кожен крок до зрілості пов’язані зі страхом, якщо вони ведуть до чогось нового, до цього часу невідомого та незвіданого у внутрішній або зовнішній ситуації. Все нове, невідоме, що вперше трапилося або ще є актуальним разом з привабливістю нового і захоплюючим почуттям насолоди, ризиком і пригодами, також супроводжується страхом. Розвиток, дорослішання і дозрівання з усією очевидністю супроводжуються діяльністю, спрямованою на подолання страху, який виникає знову і посилюється після подолання кожної “сходинки” дорослішання [4]. А, отже, одним із головних завдань дорослих є супровід дитини цими “сходинками”, підтримка її, надання їй своєчасної адекватної допомоги у травматичних і потенційно травматичних для неї ситуаціях, які можуть сприяти перетворенню природних дитячих страхів на патологічні.


Висновок

Особливим і певною мірою “штучним” різновидом сучасних страхів є страхи, активовані екранними медіа. На відміну від природних дитячих страхів (які здатні самоініціюватися, відносно успішно проживатися дитиною і, без спеціального втручання дорослих, зникати), вони потребують особливої уваги і обов’язкового втручання з боку дорослих. Діти дошкільного і молодшого шкільного віку не здатні самотужки осмислити природу страхів, активованих медіа, і самостійно їх опрацьовувати через природний брак знань і досвіду, і через те, що у них не вироблено проти цих страхів належних механізмів психологічного захисту.

Тому дорослі мають, по-перше, усвідомлювати свою відповідальність за емоційне самопочуття дітей, які зростають у медіасуспільстві, а по-друге, – ставити собі завдання із посилання власної медіаграмотності і медіакультури, щоб почуватися спроможними здійснювати належний психологічний супровід власних дітей у сучасному – перенасиченому насильством і агресією, ненадійному і турбулентному – медіасередовищі.

Це спонукає до пошуку та розробки: 1) нових превентивних засобів попередження і подолання страхів у дітей дошкільного віку; 2) ефективних засобів підвищення медіакомпетентності педагогів, відповідальних за навчання і успішну соціалізацію прийдешніх поколінь.


Список використаних джерел

  1. Акопян Л. С. Детские страхи на рубеже XX–XXI веков // Смысл жизни : психология и педагогика : межвуз. сб. науч. ст. – Самара : СФ МГПУ, 2005. – С. 68–72.
  2. Петрунько О. В. Діти і медіа : соціалізація в агресивному медіасередовищі / О. В. Петрунько : монографія. – 2-ге вид. – Ніжин : ТОВ “Видавництво “Аспект-Поліграф”, 2011. – 480 с.
  3. Петрунько О. В. Медіасоціалізація, або Соціалізація з медіа замість соціалізації з дорослими / О. В. Петрунько // Психологічні перспективи : Спеціальний випуск. — Луцьк, 2010. — С. 103-113.
  4. Риман Ф. Основные формы страха / [пер. с нем.]. – М. : Алетейа, 1999. – 336 с.
  5. Федоров А. В. Медиаобразование в ведущих странах Запада / А. А. Новикова, А. В. Федоров. – Таганрог : Изд-во Кучма, 2005. – 270 c.
  6. Burnham J. J. Contemporary Fears of Children and Adolescents : Coping and Resiliency in the 21st Century // Journal of Counseling & Development. – American Counseling Association, 2009. – P. 28–35.


Особисті інструменти
Ми в мережі
Реклама