Дубовик С.Г. Формування культури етикетного спілкування учнів початкової школи

Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки

Перейти до: навігація, пошук

Дубовик Світлана Григорівна - кандидат педагогічних наук, доцент кафедри теорії початкової освіти, індивідуального навчання та методик викладання дисциплін гуманітарного циклу Педагогічного інституту Київського університету імені Бориса Грінченка

ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ ЕТИКЕТНОГО СПІЛКУВАННЯ УЧНІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ

Анотація. У статті розглядаються питання щодо формування культури етикетного спілкування як важливого складника комунікативної культури молодших школярів; основні напрями роботи вчителя щодо формування етикетних умінь учнів початкової школи.

Ключові слова. Культура етикетного спілкування, мовленнєвий етикет, етикетні вміння.

Аннотация. В статье рассматриваются вопросы, связанные с формированием культуры этикетного общения как важной составляющей коммуникативной культуры младших школьников; основные направления работы учителя на уроках формирования этикетных умений учеников начальной школы.

Ключевые слова. Культура этикетного общения, речевой этикет, этикетные умения.

Abstract. This article discusses issues related to the development of a culture of communication etiquette as an important component of communicative culture of primary school children; The main directions of the teacher in the classroom formation etiquette skills of elementary school students.

Key words. Сulture etiquette of communication, speech etiquette, etiquette skills.

Актуальність і постановка проблеми. Нові пріоритети і цінності розвитку українського суспільства, поява нових можливостей для розкриття потенціалу мовної особистості школярів висувають високі вимоги до комунікативної підготовки учнів початкової школи. Тому закономірною є модернізація системи початкової мовної освіти й актуалізація проблеми формування комунікативної компетентності молодших школярів, спрямованої на забезпечення високого рівня володіння українською мовою як засобом спілкування, пізнання і впливу. Одним зі шляхів досягнення поставленої мети є робота над формуванням у молодших школярів культури етикетного спілкування. У якості концептуального орієнтиру нами обрано компетентнісну модель комунікативної підготовки учнів початкової школи. Застосування компетентнісного підходу забезпечить формування в молодших школярів культури етикетного спілкування, сприятиме підвищенню рівня загальної мовленнєвої культури учнів початкової школи. Культура етикетного спілкування – найважливіший складник загальної культури людини. Ввічливості, мовленнєвого етикету, культури поведінки, культури спілкування необхідно наполегливо вчитися і навчати інших. Основою культури етикетного спілкування є гуманні стосунки між людьми. Обов’язковою умовою культури ввічливого спілкування є тактовне ставлення до співрозмовника, уміння зрозуміти почуття й настрої іншої людини. Культура етикетного спілкування передбачає високий рівень загальної культури людини, розвинену культуру її мислення, мовлення і поведінки. Таким чином, необхідно постійно «розвивати етикетні вміння, збагачувати словниковий запас формулами мовленнєвого етикету, тренувати голос, стежити за власною зовнішністю, щоб ефективно спілкуватися й встановлювати контакти» [5, с. 20].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблемі формування культури мовлення і спілкування в навчально-виховному процесі надавали великого значення відомі педагоги Я. Коменський, К. Ушинський, вчені-методисти Л. Айдарова, Л. Варзацька, М. Вашуленко, Н. Грипас, І. Зязюн, В. Каліш, В. Мельничайко, М. Пентилюк, Г. Сагач, І. Синиця, О. Хорошковська, Г. Шелехова. Науковому розв’язанню питань, пов’язаних із формуванням у молодших школярів культури етикетного спілкування, сприяли дослідження Р. Шулигіної, В. Киричок, А. Єланської, О. Казарцевої, Т. Кошманової, В. Матвєєва, А. Панова, І. Беха, В. Малахова, Я. Радевича-Винницького, Н. Формановської, І. Цимбалюка, М. Білоус, О. Миронюк, С. Богдан, М. Стельмаховича, Н. Бугай, Б. Буяльського, А. Оверчук, Є. Чак, у яких висвітлюються теоретичні й методичні аспекти формування гуманістичних відносин у системі спілкування учнівської молоді, а також роль культури взаємин між людьми у світлі вимог народної педагогіки.

Мета статті – детально розглянути питання щодо формування в учнів початкової школи культури етикетного спілкування, розвитку й удосконалення етикетних умінь молодших школярів. Виклад основного матеріалу. Увага до питань мовної комунікації та принципів моделювання комунікативного акту є однією з важливих особливостей сучасної лінгводидактичної науки. У колі цієї загальної проблематики найважливішим є питання щодо формування культури етикетного спілкування – вивчення мовленнєвого етикету (правил мовленнєвої поведінки).

Коли людина знає і виконує норми мовленнєвого етикету, сприймає їх як систему морально-естетичних цінностей, вони перетворюються в її ціннісні моральні якості. Вихована, тактовна, доброзичлива людина, яка знає, як поводитись у тій чи іншій мовленнєвій ситуації, має почуття власної гідності, сформовану комунікативну впевненість, викливає позитивні емоції і сприяє досягненню психологічного і морального комфорту під час спілкування. Етикет є системою стійких формул спілкування, рекомендованих суспільством для встановлення мовленнєвого контакту співрозмовників, підтримання спілкування у виразній тональності відповідно до їх соціальних ролей і рольових позицій відносно один одного в офіційних і неофіційних обставинах. Етикет визначає поведінку людини відповідно до соціальних вимог, а мовленнєвий етикет, як його підсистема, регулює правила мовленнєвої поведінки під час спілкування. «Мовленнєвий етикет характеризується яскравою національною специфікою, пов’язаною з неповторною мовленнєвою поведінкою, звичаями, ритуалами, невербальною комунікацією» [3, с. 156]. Серед основних завдань сучасної початкової школи, що потребують реалізації, питання щодо формування культури етикетного спілкування молодших школярів займає найважливе місце. Школяр як суб’єкт учіння обов’язково вступає в міжособистісне спілкування з учителем, однокласниками, іншими людьми. У результаті їхньої взаємодії відбувається взаємний психічний вплив і різнобічний інформаційний обмін знаннями, вміннями і навичками, моральними цінностями, мотивами та інтересами, зрештою, досвідом спілкування.

Це прискорює розвиток таких необхідних для успішного спілкування якостей, як рефлективність, емпатія, а також комунікабельність, що являє собою вміння вступати в емоційно-позитивний контакт і досягати взаєморозуміння з оточуючими. Сукупно ці якості істотною мірою визначають спрямованість особистості, етичні орієнтації, якими вона керується у спілкуванні, набуття нею відповідних комунікативних умінь, а отже, й оволодіння культурою етикетного спілкування, брак якої дуже відчутний у навчально-виховному процесі сьогодення. Успішне навчання учнів початкової школи залежить від рівня опанування ними мовленнєвими вміннями і навичками, і відповідно, етикетними вміннями вживати слова ввічливості у власному мовленні, дотримуватись правил мовленнєвої поведінки під час спілкування.

   Саме в початковій школі закладаються основи ввічливості, прищеплюються добрі манери, вміння виховано поводитися в школі, вдома, на вулиці, в громадських місцях. Якщо елементарні норми культури етикетного спілкування не прищеплені дітям із ранніх років, то пізніше доводиться усувати це упущення з великими труднощами: перевиховувати учнів, у яких наявні негативні звички. Якщо культура етикетного спілкування закладена в людині з дитинства і стає нормою її життя, то вона буде виявлятися і в екстремальних ситуаціях, тобто несвідомо. Вона «формує мовленнєву поведінку людини – спонукає її поводитись у певний спосіб відповідно до конкретної мовленнєвої ситуації, у якій чітко простежується вплив мови на людину, її поведінку» [2, с. 87].

Молодший шкільний вік є сенситивним періодом в онтогенезі самосвідомості особистості. Формування культури етикетного спілкування як основи взаємостосунків у суспільстві – найважливіша передумова успішного становлення особистості учнів. Цілеспрямоване формування здібності до ввічливого спілкування у школярів потребує забезпечення певних психологічних умов і вимагає спеціального керівництва процесом із боку дорослих. У молодшому шкільному віці спілкування все більшою мірою починає включатися в процес управління мовленнєвою поведінкою. Безпосереднім компонентом цілісної системи управління мовленнєвою поведінкою виступає саморегуляція, яка разом із процесом спілкування в колективі є новоутворенням. Спілкування, виникаючи під впливом різноманітних форм взаємодії з людьми, починає регулювати поведінку учня в спілкуванні з іншими людьми. Більшість дослідників відзначають важливу роль спілкування з однолітками і дорослими у формуванні “Я-образа" школяра.

У мовленнєвій поведінці молодших школярів мотив спілкування з іншими людьми виражає прагнення розуміти інших людей із метою успішного здійснення певного мовленнєвого вчинку або спільної діяльності. Образ іншого набуває у суб'єкта спілкування мотиваційного значення, визначає спонуки до контактів із ним лише порівнюючись із образом Я-суб'єкта. Становлення і розвиток мовленнєвої особистості пов'язані з ровесниками, спілкування з якими для учнів є особливо значущим. Основною причиною, що впливає на появу новоутворення в особистості молодших школярів є зміна соціальної ситуації розвитку, що висуває нові вимоги до мовленнєвої поведінки, діяльності, навчання, до системи відносин із дорослими, новими особливостями спілкування.

Розглянемо критерії сформованості культури етикетного спілкування у молодших школярів: – нормативність мовлення (наявність нормативних етикетних знань, умінь і навичок, засвоєння норм мовленнєвого етикету, чистота і точність мовлення, володіння мовленнєвими жанрами); – словниковий запас (активний тезаурус); – емоційність та естетична виразність мовлення (здатність використовувати норми культури етикетного спілкування для вираження емоційного стану); – емоційна забарвленість власних висловлювань; – застосування засобів художнього мовлення; володіння мовленнєвим етикетом (знання формул мовленнєвого етикету, володіння навичками переключення мовленнєвого коду за умови тієї чи іншої рольової мовленнєвої поведінки, контекстуальних особливостей спілкування, доречність мовлення (стильова, контекстуальна, ситуаційна, особистісно-психологічна); – мовленнєво-творча активність (прагнення до мовленнєвого самовираження, наявність власних виразних мовленнєво-етикетних засобів, що відображають унікальність, неоднозначність самої особистості молодшого школяра); – гуманістична спрямованість мовленнєвої поведінки (толерантність, повага до думки іншого).

Зазначені критерії мають прогностичний характер, є підґрунтям для діагностики та корекції сформованості культури етикетного спілкування учнів початкової школи. На нашу думку, ефективність роботи щодо формування культури етикетного спілкування молодших школярів значною мірою залежить від урахування даних сучасної психології, які обов’язково повинен знати і враховувати вчитель початкової школи. Психологами визначено умови успішного формування у молодших школярів етикетних умінь і навичок. Першою умовою мовленнєвого розвитку дитини і розвитку її етикетних умінь є потреба у спілкуванні, адже мовлення виникає саме з потреби висловитися, а висловлення людини породжується певними мотивами. Таку сторону мовленнєвої діяльності психологами визначено називати мотивацією мовлення – у школяра не лише є думки та почуття, у нього є внутрішнє спонукання до того, щоб висловити свої почуття та думки.

Мотив мовлення («заради чого говорю» – Л. С. Виготський) виникає у дітей за наявності емоцій, пов’язаних із яскравими враженнями, інтересами до тієї роботи, яку пропонує вчитель. В основі висловлювання дитини має бути безпосередній мовленнєвий мотив, тобто бажання повідомити іншим про свої враження від побаченого та пережитого. Саме такий мовленнєвий мотив породжується мовленнєвою ситуацією живого спілкування з дітьми. Друга умова мовленнєвого розвитку дитини, формування її етикетних умінь – створення відповідного мовленнєвого середовища, адже від того, яке мовленнєве середовище оточує дитину, залежить багатство, різноманітність та правильність її власного мовлення.

Отже, загальними завданнями вчителя щодо формування етикетних умінь молодших школярів є: «забезпечення мовленнєвого середовища учнів: сприймання мови дорослих, читання книг, слухання радіо; створення мовленнєвих ситуацій, активними учасниками яких є учні; забезпечення засвоєння учнями достатнього словникового запасу, граматичних форм, пов’язаних із мовленнєвим етикетом; створення в класі атмосфери ввічливого спілкування» [4, с. 187].

Зазначимо види мовленнєвих ситуацій, які допоможуть учителеві в роботі над формуванням культури етикетного спілкування учнів початкової школи: – мовленнєві ситуації, зорієнтовані на етап формування авторського задуму: які стимулюють бажання висловитись; які викликають певне уявлення про адресата мовлення; – мовленнєві ситуації, що вводять учнів у саму лабораторію породження думки: які стимулюють процес творення монологу за наслідуванням; які потребують конструктивної діяльності з елементами творчості; які програмують побудову власних творчих вільних висловлювань (колективних, групових, індивідуальних). Розглянемо основні етапи формування культури етикетного спілкування учнів початкової школи.

Перший етап. Створення ситуацій прийняття висловлювання кожної дитини як самоцінності. На цьому етапі провідну роль відіграє формування мотивів та потреб мовленнєвої діяльності, становлення мовленнєвого престижу школяра, усвідомлення потреби у мовленнєвій самореалізації особистості.

Другий етап. Формування ціннісного ставлення до слова, мовленнєвої культури кожної людини. Мета – виявити ціннісне призначення мовленнєвих висловлювань, формул мовленнєвого етикету.

Третій етап. Накопичення мовленнєвої компетенції, етикетних знань і вмінь. Традиційно цей етап розглядається як перший. Однак, лінгвісти підкреслюють, що когнітивний аспект процесу формування культури етикетного спілкування не може передувати емоційно-оцінному та мотиваційно-стимулювальному аспектам.

Четвертий етап. Збагачення словникового запасу учнів через включення молодших школярів у процес етикетного спілкування один з одним, створення вчителем проблемної мовленнєвої ситуації і самореалізація учня в ній.

П’ятий етап. Формування навичок самоаналізу і самовиховання під час етикетного спілкування. Визначені етапи формування культури етикетного спілкування не можна розглядати як лінійний процес. Окремі етапи можуть сполучатися, існувати як взаємодоповнення. Оскільки культура етикетного спілкування – універсальна якість особистості, то її розвиток повинен стати завданням усіх без винятку урочних та позаурочних форм діяльності молодших школярів. Велике значення має групова форма роботи, у процесі якої діти та педагог включені у культурний діалог, співтворчість. Співтворчість слід розглядати як захопленість спільним пошуком вирішення мовленнєво-творчих, проблемних завдань.

Висновки. Цілеспрямована робота над засвоєнням правил мовленнєвого етикету і формуванням культури етикетного спілкування має здійснюватися вже на початковому етапі навчання української мови.

Процес формування культури етикетного спілкування учнів початкової школи полягає у спостереженні за ґречним мовленням і через його аналіз до усвідомлення необхідності використання певних формул мовленнєвого етикету у повсякденному житті. Учителеві необхідно акцентувати увагу учнів на позитивних якостях культури мовленнєвої поведінки (ввічливість, доброзичливість). Завдання педагога – спонукати дітей до аналізу мовленнєвих ситуацій, навчання визначати їхній моральний характер. Це сприяє усвідомленню дитиною своєї мовленнєвої поведінки і формуванню вмінь і навичок із культури етикетного спілкування. Вивчення мовленнєвого етикету в курсі української мови в початковій школі сприятиме розвитку мовної особистості молодшого школяра, формуванню його комунікативної компетентності, підвищенню рівня загальної мовленнєвої культури, оволодінню ним мистецтвом ґречності, кодексом ввічливості.

ЛІТЕРАТУРА
  • Карнеги Д. Как приобретать друзей и оказывать влияние на людей / Дейли Карнеги. – К., 1989. – С. 35 – 115.
  • Корніяка О. Мистецтво ґречності / Ольга Корніяка. – К. : Либідь, 1995. –

С. 86 – 88.

  • Радевич-Винницький Я. Етикет і культура спілкування / Ярослав Радевич-Винницький. – К. : Знання, 2006. – 291 с.
  • Сербенська О.А. Культура усного мовлення. Практикум: навч. посіб. / О.А. Сербенська. – Київ: Центр навчальної літератури, 2004. – 216 с.
  • Стельмахович М. Український мовленнєвий етикет / М. Стельмахович // Народознавство. – 1997. – № 38. – C. 19 – 22.


Особисті інструменти
Ми в мережі
Реклама