Зуєва Л.Є. Психолого-педагогічний супровід особистісно - професійного самовдосконалення судді

Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки

Перейти до: навігація, пошук

Зуєва Лариса Євгеніївна - кандидат юридичних наук, суддя Одеського апеляційного адміністративного суду, доцент кафедри політології Одеського національного політехнічного університету, викладач Національної школи суддів України

УДК: 378.05:378.126: 379

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНИЙ СУПРОВІД ОСОБИСТІСНО - ПРОФЕСІЙНОГО САМОВДОСКОНАЛЕННЯ СУДДІ ЯК ОСНОВНИЙ ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНИЙ КОНЦЕПТ ПІДГОТОВКИ ПРОФЕСІЙНИХ СУДДІВ У СИСТЕМІ СУДДІВСЬКОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ

У статті досліджено сутність теоретичних засад психолого-педагогічної підготовки професійних суддів у системі суддівської освіти; доведено, що в контексті професійної підготовки суддів поняття “педагогічна майстерність судді” є системоутворювальною функцією, спрямованою на налагодження результативної педагогічної взаємодії у межах реалізації завдань суддівської освіти; обґрунтовано концептуальні засади психолого-педагогічної підготовки суддів. Також автором обґрунтовано концептуальні засади психолого-педагогічної підготовки суддів та конкретизовано провідну ідею, провідні позиції та психолого-педагогічну стратегію підготовки суддів до викладацької діяльності, що забезпечило поетапну реалізацію основних концептуальних положень через роль викладача та його важливої місії у процесі навчання суддів та формуванні оновленного суддівського корпусу в Україні.

Ключові слова: суд, суддя, професійна підготовка суддів, педагогічна майстерність судді, психолого-педагогічна підготовка суддів, навчальний курс, викладач.


The article examines the essence of the theoretical foundations of psychological and pedagogical training of professional judges in the system of judge education; It is proved that in the context of judges' professional training the concept of "pedagogical mastery of judges" is a system-forming function aimed at establishing effective pedagogical interaction within the framework of realization of the tasks of judicial education; the conceptual bases of psychological and pedagogical preparation of judges are substantiated. The author also substantiates the conceptual foundations of psychological and pedagogical training of judges and concretizes the leading idea about the psychological and pedagogical strategy of preparing judges for teaching activities through the phased implementation of the basic conceptual provisions, the role of the instructor in this process and his important mission in training colleagues and the formation of an updated judicial system in Ukraine .

Key words: court, judge, professional training of judges, pedagogical skill of judge, psychological and pedagogical preparation of judges, training course, teacher.


В статье исследована сущность теоретических основ психолого-педагогической подготовки профессиональных судей в системе судейской образования; доказано, что в контексте профессиональной подготовки судей понятие "педагогическое мастерство судьи" является системообразующим функцией, направленной на налаживание результативной педагогического взаимодействия в рамках реализации задач судейского образования; обоснованы концептуальные основы психолого-педагогической подготовки судей. Также автором обоснованы концептуальные основы психолого-педагогической подготовки судей и конкретизирована ведущая идея о психолого-педагогической стратегии подготовки судей к преподавательской деятельности через поэтапную реализацию основных концептуальных положений , роль преподавателя в этом процессе и его важной миссии в обучении колег и формировании обновленной судебной системы в Украине.

Ключевые слова: суд, судья, профессиональная подготовка судей, педагогическое мастерство судьи, психолого-педагогическая подготовка судей, учебный курс, преподаватель.


Зміст

Постановка проблеми

Професія судді відноситься до одних із найбільш складних та відповідальних, тому суддя повинен мати особистісні характеристики, що відповідають його соціальній функції. Ефективність змін у судовій системі України безпосередньо залежить від рівня кваліфікації всіх суддів, тобто рівня їхньої професійної та особистісної підготовленості та фаховості. Водночас, кроки щодо змін у процесі судової реформи обмежуються лише розбудовою і впровадженням нових вимог щодо процедури проведення конкурсів на зайняття вакантних посад суддів,підвищення рівня юридичних знань, вивчення та впровадженням у судову практику України практики Європейського суду з прав людини.

Аналіз досліджень

Нині існує коло проблем щодо узгодження і застосовності принципів психопедагогічної теорії комунікації й так званої “універсалістської макроетики” [1] до суддівської діяльності як такої та до низки її сфер – зокрема (оскільки дієвість цих принципів ускладнюється нормативними, адміністративними, державними і політичними та іншими чинниками, що здатні скласти противагу вищеназваним принципам) [2, С. 33–36].

Додамо, що й перелік особистісних якостей, які мають бути притаманні професійному судді не є усталеним. Адже процедури його конкретизації спираються на законодавство й професіограми судді, законодавство й функції професійної діяльності, тощо. Ці переліки налічують вже десятки (іноді тотожних між собою) характеристик. Звісно, серед інших багато й таких, які можна віднести до інтегративної якості особистості – доброчесності. У загальному вигляді, на особистісному рівні це – Гуманність, Чесність, Відповідальність, Принциповість, Патріотизм – всі інші характеристики виявляться похідними. Але саме для судді, перш за все, має бути притаманна рефлексія у самопороджувальній формі – тобто самоціннісна форма рефлексії й буде власне чеснотою.

Визначення методологічного концепту психолого-педагогічної підготовки професійних суддів у системі суддівської освіти на ґрунті системного, людиноцентричного, аксіологічного та акмеологічного підходів [2, С. 33–36] дозволяє внести уточнення у сутність феномену «доброчесність судді» в цілісному системному аспекті духовно-рефлексивного виміру, зокрема за такими критеріями:

1) Духовно-моральна дорослість. «Я сприяю духовному піднесенню іншого / Я не спричиняю нічого для духовного падіння іншого».

2) Зосередження на самості «емоційного Я». Свідома вільна самоорганізація на основі «Я прагну». Тут для свідомого приборкання власного Его треба усвідомити власні вади: «Я борюся зі своїми поганими поштовхами».

3) Добростверджувальна частина. «Я прагну творити Добро». «Я маю духовно-практичну позицію». «Я живу цінностями добра на рівні самосвідомості». Цей критерій на думку академіка І. Д. Беха, має виняткову значущість особливо для тих, у кого ще в особистісних характеристиках присутні елементи моральних вад. Саме на цьому етапі й виявляється необхідной комунікативна допомога з боку колег-професіоналів, тощо.

4) Соціально-вчинковий контекст. Самооцінювання духовно-відповідальної особистості професійного судді. «Природне призначення людини – бути духовною».

На наше переконання, сутність феномену «доброчесність судді» в цілісному системному аспекті з психолого-педагогічних позицій полягає в тому, що поняття «доброчесність» необхідно трактувати у широкому сенсі феномену, що обумовлюється суспільним буттям, економічним базисом та безпосередньо залежить від системи цінностей, які пропонує суспільство, від умов соціального спілкування, від способів функціонування громадської думки, від способів соціальної регуляції (правових, державно-адміністративних та інших).

Зрозумілим уважаємо те особливе значення для психолого-педагогічної підготовки професійних суддів, якого набуває моральна орієнтація. Деякі науковці навіть справедливо називають її вищим видом орієнтації, тому що це – ставлення до іншої людини як до особистості, як до власного Я [3]. Інші ж зауважують: “Мораль як вища форма суб’єкт-суб’єктних стосунків починається там, де є хоч проблиск такого ставлення до людини, коли починають добровільно зважати на чиїсь цілі і бажання, окрім своїх власних... Важливою умовою моральності є визначення за іншими людьми права на самостійність, повагу до їх волі і неповторності, здатність доброзичливо зрозуміти і добровільно прийняти їх власні цілі...” [4, С. 22]. Одержуючи юридичну освіту майбутній суддя вивчає багато дисциплін, лише занять з духовності і моральності не відвідує, бо їх у програмах українських вишів та НШСУ немає. Але чи означає це, що кожне навчальне заняття несе моральний заряд з плюсом чи мінусом, позитивом чи негативом? Переживаний момент допомагає заново осмислити, здавалося б, непохитний постулат, зокрема й пов’язаний з підготовкою професійних суддів. Без довір’я, порядності, професіоналізму і патріотизму – у їх природному синтезі, – вибудувати сучасну суддівську освіту неможливо. Ось чому розбудова суддівської освіти наразі має розпочатися з пошуку в загальнодержавному масштабі талановитих суддів, спроможних до викладацької діяльності.

Соціальна позиція судді-викладача, зумовлена ставленням до нього у професійному середовищі взагалі і кожного його представника зокрема. Це, власне, є його (судді-викладача) соціальний статус як судді-наставника, який виникає не стихійно, не автоматично і залежить не лише від власного бажання, а й від професійно-особистісних можливостей розвивати власні педагогічні здібності.

Як відомо, у системі суддівської освіти в Україні програми навчання розмежовують суддів за спеціалізацією тобто за юрисдикцією. Всі професійні судді для суспільства вагомі. Але суддю-викладача в загальний ряд не поставиш – від нього і лише від нього залежить моральна і професійна спроможність і судді окружного суду, і судді місцевого, і призначеного на посаду вперше, і безстроково. Якщо зустрічаються невправні судді, а ще набагато гірше – безвідповідальні, то причину шукати передусім слід у їх професійному відборі і професійній підготовці. Теза про те, що викладачем може бути не кожен з бажаючих сприймається як аксіома: чимало книг і дисертацій доводять її правоту. Але поки що, на жаль, немає методичних розробок принципів відбору суддів для викладацької діяльності в Національній школі суддів України, ураховуючи її специфіку.

Суддя-викладач покликаний виконувати масштабні завдання. Допомога суддям у їх гармонійному саморозвитку як особистостей-професіоналів достатньою мірою залежить від професійних і педагогічних здібностей суддів-викладачів, ранньому їх вияву і підготовці до рівня високої педагогічної майстерності. Тому зрозумілий інтерес до особистості судді-викладача як об'єкта наукового дослідження з боку філософії, соціології, психології, педагогіки та інших наук [Ящук]. Соціальна позиція судді-викладача, зумовлена ставленням до нього у професійному середовищі взагалі і кожного його представника зокрема. Це, власне, є його (судді-викладача) соціальний статус як судді-наставника, який виникає не стихійно, не автоматично і залежить не лише від власного бажання, а й від особистісно-професійних можливостей розвивати власні педагогічні здібності.

Так, у нашому розумінні, рефлексія судді є основою міжособистісного спілкування у суддівській освіті, яка надає можливості формувати уявлення про мотиви і наміри інших суддів, особливості сприйняття ними комунікативної ситуації. Рефлексивні процеси забезпечують формування образу іншої людини і її розуміння. Це процеси сприйняття однією людиною “внутрішньої картини світу” іншого. Така рефлексія ґрунтується не тільки на власних уявленнях про досліджуваного суб'єкта системи суддівської освіти, а також здатності зрозуміти точку зору іншого, імітуванні його роздумів, передбаченні можливих труднощів у його діяльності, розумінні механізмів сприйняття ситуації. Слід підкреслити, що рефлексивні процеси, так чи інакше, притаманні для різних видів професійної діяльності, пов’язаної з міжособистісними відносинами. Ступінь використання людиною у своїй професійній діяльності способів рефлексивного управління діяльністю інших людей якраз і свідчить про наявність і вияві в ній педагогічного аспекту.

Зауважимо, що серед науковців ще й досі не існує єдиної точки зору на визначення єдиного терміну для позначення поняття “педагогічна майстерність судді”. Як засвідчує практика, при цьому це словосполучення іноді викликає подив у юристів та суддів. Замість нього, часто як синонім у науково-методичній, спеціальній літературі зустрічається термін “професіоналізм”. Досить широко використовують в якості синонімів, а іноді як альтернативи, й інші терміни (“тренер”, “фасилітатор”, “наставник”, “модератор”, “ментор”, “рефлексуючий практик”). Натомість науковці здебільшого єдині у визнанні того, що педагогічна майстерність судді, як актуальна вимога часу до діяльності сучасних викладачів-суддів у системі суддівської освіти, це невід’ємна якість “рефлексуючого практика”, який обмірковує і аналізує свою власну практичну суддівську і викладацьку діяльність на ґрунті глибокого пізнання теорії і практики.

Наразі проблема педагогічної майстерності посідає одне з провідних місць у наукових психолого-педагогічних дослідженнях. Тому при вивченні даного питання має бути врахованим досвід провідних науковців, які досліджували саме цей феномен [5], [6], [7], [8], [9] та ін.). Взагалі, більшість авторів педагогічну майстерність трактують як найвищий рівень педагогічної діяльності (якщо характеризується якість результату) та як вияв творчої активності особистості викладача (якщо характеризується психологічний механізм успішної діяльності).

Поняття “професійна майстерність судді” є соціально значущим, оскільки до її складу входить ціла низка спеціальних характеристик, часто заснованих на культурних цінностях і традиціях суспільства. Судді-викладачі, орієнтуючись на професіоналізм, прагнуть досягти багатобічної ерудиції, оволодіти теоретичними і практичними психологічними та педагогічними знаннями, вміннями і навичками, спираючись на моральні основи і норми поведінки у суспільстві, освітній установі.

При визначенні складових професійної майстерності суддів у системі суддівської освіти, доцільно спиратися на трактування педагогічної майстерності І.А. Зязюна [5]. До таких складових належать: гуманістична спрямованість викладацької діяльності судді, його професійна компетентність, педагогічні здібності і педагогічна техніка . Педагогічна майстерність судді у структурі особистості постає як система, здатна до самоорганізації, де системоутворюючим фактором є морально-гуманістична спрямованість.

Розвиток педагогічної майстерності судді – це процес оволодіння основними сферами педагогічної діяльності, що потребують узагальнених по-перше прийомів активізації пізнавальної діяльності слухачів-суддів на заняттях, використання елементів акторської і режисерської майстерності у викладацькій діяльності; культури і техніки мови і мовлення; по-друге умінь педагогічного спілкування, комунікативного впливу, педагогічної техніки; по-третє навичок створення освітнього середовища співробітництва і взаємоповаги на морально-гуманістичній основі. Від уміння керувати собою, культури педагогічного спілкування до майстерності співробітництва на навчальному занятті – така логіка цього процесу.. Загальновизнано, що теорія фундатора педагогічної майстерності І.А. Зязюна не має аналогів у світі, її інноваційність, педагогічна ефективність та вагомість результатів впровадження зумовили її швидке поширення у вітчизняній і зарубіжній педагогічній освіті (Білорусь, Канада, Китай, Польща, Франція, Японія, Росія та інші країни) У майже всіх відомих нам роботах І.А. Зязюна він зазначав, що є справжньою освітою і якою є роль Педагога – Майстра та його учня у цьому процесі. Як відомо, ключовою ідеєю педагогічної майстерності І.А. Зязюна, є те що серед всього іншого, система педагогічної підготовки є “виключно опочуттєвленою діяльністю планування майбутнього світу людства” [10]. У межах даної концепції І.А. Зязюна педагогічна майстерність – це комплекс властивостей особистості, який забезпечує самоорганізацію високого рівня професійної діяльності на рефлексивній основі [11, С. 25], що обумовлює ефективність поступу сучасної української освіти і держави, за рахунок “опочуттєвлення”, “олюднення” професійних знань і вмінь саме завдяки діям Педагога.

Поняття “професійна майстерність судді” є ключовим, оскільки до її складу входить ціла низка спеціальних характеристик, часто заснованих на культурних цінностях і традиціях суспільства. Судді-викладачі, орієнтуючись на професіоналізм, прагнуть досягти багатобічної ерудиції, оволодіти теоретичними і практичними психологічними та педагогічними знаннями, вміннями і навичками, спираючись на моральні основи і норми поведінки у суспільстві, освітній установі.

Тим часом на практиці ми працюємо з тими, хто обрав викладацьку діяльність у НШСУ іноді випадково, іноді тільки тому що це стало престижним… не уявляючи навіть сутності і особливостей педагогічної дії. І лише після того, коли такі судді-викладачі потрапляють в аудиторію довідуємося, що вони не підготовлені до своєї педагогічної місії – виявляють безпомічність у викладацькій роботі. Орієнтація навчально-виховного процесу на “кінцевий результат” ставить підвищені вимоги до рівня діагностики педагогічних здібностей судів, які виявляють бажання викладати. Тим часом існуюча практика свідчить про відсутність такої діагностики або тільки оцінювання переважно інтелектуальної сфери (“Я цю тему знаю, я розповім” або “Я просто бажаю розповісти цю тему ”) хибує на однобокість.

Ми виходили з того, що орієнтація суддів на педагогічну діяльність передбачає спочатку детальне ознайомлення зі змістом та формами викладацької діяльності, пізнання суті і особливостей педагогічної діяльності суддів-викладачів, а потім – з формуванням, розвитком та саморозвитком у них необхідних особистісних якостей, без яких результативна праця педагога унеможливлюється: пізнання суддею власної особистості як інструменту рефлексивного керування поведінкою і діяльністю інших, освоєння технік управління педагогічною взаємодією при організації навчального процесу в аудиторії слухачів з вищою юридичною освітою.

Висновок

Сама по собі настанова судді на роль педагога визначає якість його викладацької діяльності, тобто розвиток майстерності (предметної і фахової), а рівень освіченості і вихованості, характер взаємовідносин із аудиторією суддів дозволяють із достатньою ймовірністю прогнозувати поведінку і результативність педагогічної праці. І навпаки, якщо громадянська позиція людини, що претендує на посаду судді-викладача, ще не визначилася, залежно від тієї чи іншої ситуації в її поглядах і поведінці можливі непередбачувані і для суддів-слухачів шкідливі вияви негативного цілеспрямування.

Список використаних джерел

  1. Токарська А. С. Комунікація у праві та правоохоронній діяльності / А. С. Токарська. – Львів: ДП “Друкарня УМВСУ у Львівській області”, 2005. – 284 с.
  2. Зуєва Л. Є. Дослідження теоретичних засад психолого-педагогічної підготовки професійних суддів у системі суддівської освіти / Лариса Євгеніївна Зуєва. // ScienceRise: Pedagogical Education. – 2017. – №1. – С. 33–36.
  3. Попова Діана Анатоліївна. Формування загальнолюдських цінностей у старшокласників засобами масової інформації в сучасних умовах : дис. ... канд. пед. наук: 13.00.07 – теорія і методика виховання / Діана Анатоліївна Попова. – Рівне, 2001. – 276 с.
  4. Сагатовський В. Н. Весы Фемиды и суд совести [Текст] : Популярные очерки об этике и этикете / В. Н. Сагатовский. − М. : Мол. гвардия, 1982. − 206 с.
  5. Зязюн І.А. Технологізація освіти як історична неперервність / Іван Андрійович Зязюн // Неперервна професійна освіта : теорія і практика. − 2001. − Вип. № 1. − С. 73−85.
  6. Лавріненко О. А. Педагогічна майстерність в історико-педагогічному вимірі : теорія, практика, поступ [Текст] : монографія / Олександр Лавріненко ; Нац. пед. ун-т ім. М. П. Драгоманова. − К. : Богданов, 2009. − 328 с.
  7. Романовський О. Г. Особистість сучасного керівника в аспекті теорії духовного лідерства / О. Г. Романовський, Н. В. Середа // Теорія і практика управління соціальними системами. − 2013. − № 3. − С. 20−27. − Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Tipuss_2013_3_4.
  8. Семенова А. Удосконалення педагогічних технік сучасного педагога в контексті забезпечення ціннісного виміру досвіду суб’єктів педагогічної дії / Алла Семенова. // Психологічні, педагогічні та організаційні умови запровадження європейських стандартів вищої освіти. – 2016. – №1. – С. 262–27.
  9. Старостіна О. В. Професійна майстерність у системі підвищення кваліфікації педагогічних кадрів в Англії та Україні [Текст] : монографія / Старостіна О. В.; за заг. ред. Семенової А. В. – Одеса : ФОП Бондаренко М. О., 2015. – 154 с.
  10. Зязюн І. А. Філософія педагогічної дії : монографія / Іван Андрійович Зязюн. − Черкаси : ЧНУ ім. Б. Хмельницького, 2008. − 608 с.
  11. Педагогічна майстерність : підручник / За ред. І. А. Зязюна. − 3-є вид., допов. і переробл. − К. : Богданова А.М., 2008. − 376 с.


Особисті інструменти
Ми в мережі
Реклама