Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки

Кущенко Ірина Вікторівна, канд. психологічних наук, старший викладач кафедри психологічних дисциплін факультету правового забезпечення підприємницької діяльності та психології ННІПП КНУВС

Сучасний стан розвитку України характеризується економічними, політичними, моральними трансформаціями, зломом багатьох стереотипів поведінки, переосмисленням деяких цінностей, нестабільності у суспільстві. Водночас спостерігається підвищення попиту на кваліфіковані кадри, що зумовлює велику конкуренцію під час працевлаштування в умовах ринкових відносин. Одним із найбільш результативних шляхів у вирішенні цієї проблеми є підвищення ефективності навчання студентів.

Традиційно ефективність навчання вимірюється сформованими в учнів знаннями, уміннями і навичками. В свою чергу, саме сформовані знання у студентів є одним з найважливіших показників ефективності навчання. Це пояснюється тим, що знання складають змістову сторону діяльності та відіграють найважливішу роль не тільки в становленні умінь та навичок, а й є передумовою усвідомленості діяльності в цілому (О.П. Хохліна). Відомо, що наявність знань є результатом процесу їх засвоєння. Для розуміння суті проблеми засвоєння важливим є визначення цього поняття.

Аналіз психолого-педагогічної літератури свідчить про те, що «засвоєння» є основним поняттям усіх теорій навчання (учіння, навчальної діяльності), незалежно від того, виділяється воно як самостійний процес чи ототожнюється з учінням. Теоретичний аналіз праць з цієї проблеми (Л.С.Виготський, П.Я.Гальперін, В.В.Давидов, Д.Б.Ельконін, Л.Б.Ітельсон, О.В.Запорожець, І.О.Зимняя, О.Н.Кабанова-Меллер, І.Я.Лернер, О.М.Леонтьєв, Н.О.Менчинська, С.Л.Рубінштейн, Л.Д.Столяренко, Н.Ф.Тализіна, І.С.Якіманська та ін.) дозволяє зробити висновок, що засвоєння являє собою складне, багатозначне поняття, яке може трактуватися з точки зору різних підходів.

Так, внаслідок опрацювання численних досліджень зазначеної проблеми, найбільш загальною видається думка С.Л.Рубінштейна про те, що всі процеси, які входять у засвоєння, формуються протягом навчання, у двобічному процесі навчання, у якому взаємопов’язані та взаємозумовлені вчитель – учень - навчальний матеріал. Виходячи з вище зазначеного, у проблемі засвоєння умовно можна виділити два аспекти: педагогічний, який пов’язаний із організацією вчителем педагогічного забезпечення процесу засвоєння, та психологічний, який пов’язаний із активною психічною діяльністю суб’єкта під час навчальної діяльності (учня). Отже, психологічний аспект засвоєння знань є більш глибоким, який на думку О.М.Леонтьєва, «характеризує внутрішній шлях цього процесу». Саме на ньому ми зробимо акцент у своєму дослідженні.

Продуктивними з цього приводу є, на нашу думку, погляди Н.О.Менчинської про рівні вивчення проблеми засвоєння знань, про місце знань у розумовому розвитку. Автор зазначає, що розумовий розвиток – це багаторівневе явище, яке складається з окремих шарів – поверхових, зовнішніх і більш глибоких. Знання – це верхній шар. Більш глибокий – це володіння прийомами розумової діяльності або вміння використовувати розумові операції у процесі отримання та застосування знань. Третій шар – сформованість певних якостей або властивостей розуму: активність, самостійність, продуктивність, гнучкість та критичність. Наведені рівні розумового розвитку умовно можна співвіднести з двома аспектами вивчення проблеми засвоєння знань: педагогічним і психологічним. До педагогічного аспекту належить вивчення знань (верхній шар); до психологічного – вивчення розумових дій та властивостей розуму, які пов’язані із засвоєнням знань (другий і третій шари).

Так, якщо розглядати окреслену проблему з точки зору педагогічного аспекту, то засвоєння знань – це результат учіння, навчальної діяльності. Отже, педагогічний аспект проблеми засвоєння знань окреслює питання, які пов’язані із постановкою мети, розробкою змісту знань, методикою їх викладання тощо. Все це складає педагогічне забезпечення процесу засвоєння, яке здійснюється вчителем на уроці.

Іншим, більш глибоким є психологічний аспект засвоєння знань, який на думку О.М.Леонтьєва, «характеризує внутрішній шлях цього процесу». Аналіз літературних джерел довів, що дослідження проблеми засвоєння знань з точки зору його психологічного аспекту є недостатньо вивченим та досить перспективним. Узагальнення існуючих даних з цієї проблеми дало підстави дійти таких висновків. Засвоєння знань – це процес, який складається з таких послідовних етапів: сприймання, осмислення, запам’ятовування навчального матеріалу та застосування його на практиці. Результатом процесу засвоєння знань є наявність знань та подальше їх застосування під час виконання практичних завдань (О.М.Леонтьєв, Н.О.Менчинська, С.Л.Рубінштейн та ін.). На підставі зазначеного вище виваженим є положення про те, що дослідження проблеми засвоєння знань передбачає взаємопов’язане вивчення трьох явищ: по-перше, самого знання як продукту, сформованого у ході навчання, по-друге, виконання практичної діяльності на основі засвоєних знань як кінцевого результату навчання та, по-третє, психічної діяльності, завдяки якій відбувається процес засвоєння знань, а саме: сприймання, мислення та пам’яті (О.М.Леонтьєв, Н.О.Менчинська, Л.Д.Столяренко та ін.).

---

---