Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки

Мартиненко Світлана Миколаївна – завідувач кафедри початкової освіти та методик гуманітарних дисциплін Педагогічного інституту, Київського університету імені Бориса Грінченка, доктор педагогічних наук, професор.

У статті проаналізовано теоретичні підходи до реалізації компетентнісного підходу в професійну підготовку майбутніх учителів початкової школи, практичний досвід діяльності зарубіжних і вітчизняних вищих навчальних закладів, а також визначено перспективи розвитку компетентнісної освіти в Україні.

Ключові слова: компетентнісний підхід, компетенція, компетентність, професійна підготовка вчителя початкової школи.

В статье проанализированы теоретические подходы к реализации компетентностного подхода в профессиональной подготовке будущих учителей начальной школы, практический опыт деятельности зарубежных и отечественных высших учебных заведений, а также определены перспективы развития компетентностного образования в Украине.

Ключевые слова: компетентностный подход, компетенция, компетентность , профессиональная подготовка учителя начальной школы.

The article deals with the theoretical points to realizing a competence approach in the future primary school teachers` professional training, the practical experience of foreign and native higher educational establishments’ activities, and it is also considered the perspectives of developing the competence education in Ukraine.

Key words: competence approach, competency, competence, primary school teacher`s professional training.

Зміст 1 Постановка проблеми 2 Аналіз досліджень 3 Постановка мети дослідження 4 Виклад основного матеріалу 5 Висновок 6 Список використаних джерел

Постановка проблеми

У сучасному суспільстві відбувається докорінна зміна підходів до освітньої та соціокультурної політики, що зумовлює переорієнтацією суспільства на формування особистості, її індивідуальних і культурних якостей. Відтак, нові соціокультурні вимоги акцентують увагу на розвиток професійної компетентності майбутнього фахівця. Освіта розглядається як метод оволодіння ефективними засобами здобуття інформації та набуття навичок самоосвіти, що має сприяти становленню людини, здатної ставити запитання і самостійно знаходити відповіді на них, висувати гіпотези, робити висновки й узагальнення, оволодівати технологіями самовдосконалення та самореалізації.

Аналіз сучасних європейських та вітчизняних тенденцій розвитку вищої освіти засвідчив актуальність переходу від простої поінформованості чи навіть просвітництва на більш високий рівень формування компетентності майбутніх фахівців. На часі така організація професійної освіти, результатом якої є висока якість компетентності, спроможність адекватно сприймати педагогічні новації, створювати власну систему діяльності, легко адаптуватися до змін життя, розвивати власну компетентність.

Попередньо зазначене актуалізує проблему запровадження компетентнісного підходу в професійну підготовку, за яким освітній процес має спрямовуватись на формування здатності фахівця відповідати запитам ринку праці, розвиток відповідного потенціалу для практичного вирішення життєвих проблем, пошуку в професійній діяльності власного “Я”. На нашу думку, серед найважливіших освітянських проблем саме ця є пріоритетною. Звичайно, на це існує безліч причин, серед яких доцільно виокремити, по-перше, високу державну місію, яку виконує вчитель – формування творчої та конкурентоздатної особистості для життя в нових економічних умовах; по-друге, недостатньо високий соціальний статус педагога в суспільстві; по-третє, протиріччя між творчим характером діяльності вчителя і масовим характером професії спричиняє недостатній рівень підготовки студентів у педагогічних закладах, бо, як підтверджують соціологічні дослідження, в суспільстві нараховується лише 2-5 % творчих особистостей; по-четверте, не завжди нове покоління вчителів здатне до самозречення в ім’я співтворчості, співпраці, співпартнерства, особистісно орієнтованої взаємодії.

Аналіз досліджень

Вивчення наукових джерел засвідчило, що виокремлена проблема знаходиться в центрі уваги багатьох дослідників. Фахівці у галузі компетентнісної освіти доводять, що з відносно локальної педагогічної теорії вона перетворюється в суспільно значуще явище, яке стає основним у формуванні освітньої політики держави, вдосконалення змісту освіти, визначенні її результативності [5, 360]. Цілком погоджуємося з думкою Н. Бібік, яка вважає, що «із запровадженням компетентностей підведено своєрідну риску під знаннєвою моделлю освіти» [1, с.20]. Нами встановлено також, що в науці тривають також дискусії щодо визначення нового теоретичного базису, ідентифікації понятійного фонду європейської педагогічної термінології, узгодження її з вітчизняною наукою, врахування необхідності вибудовувати ієрархію вимог до якості освітніх результатів, які б слугували об’єктивною оцінкою й були зрозумілими зокрема для майбутніх учителів початкової школи.

Наголосимо, що, незважаючи на значну кількість наукових досліджень, у тому числі дисертаційних (Л. Бірюк, Н. Глузман, В. Коваль, Л. Хоружа), присвячених компетентнісній освіті, все ж існує суперечливість у поглядах на компетентність, її сутнісну характеристики, особливості презентації у змісті освіти [2; 3; 7]. Зважаючи на попередньо зазначене, вважаємо, що назріла необхідність вироблення спільної позиції з метою уникнення розбіжностей, зробити знання про компетентнісний підхід функціональними, придатними для застосування в підготовці майбутніх учителів початкової школи. Водночас виокремимо позитивні аспекти теоретичного розроблення компетентнісного підходу як пріоритетного напряму перебудови освітньої системи науковцями України.

Постановка мети дослідження

Метою і основними завданнями статті є узагальнення теоретичних підходів, аналіз здобутків практики щодо поширення компетентнісного підходу в підготовку майбутніх учителів початкової школи, визначення подальших шляхів розвитку компетентнісної освіти.

Виклад основного матеріалу

Соціальні, економічні та політичні зміни, що відбуваються в європейському та світовому полікультурному просторі, впливають і на освітні ідеї України, а також значною мірою визначають специфіку підготовки майбутніх фахівців. Усі розглянуті європейські тенденції професійної підготовки у вищих навчальних закладах мають проектуватися на національне підґрунтя в сучасних соціокультурних умовах, що є показником міжнародної значущості професійної освіти Української держави як важливої складової її економічного, соціального і культурного розвитку. Модернізація національної системи вищої освіти здійснюється під впливом тих технологічних, економічних і соціальних перетворень, які відбуваються у світовому освітньому просторі.

Аналіз наукових джерел переконливо доводить, що до провідних тенденцій вищої освіти в європейських ВНЗ варто віднести:

− могутнє оснащення сучасними інформаційними технологіями, включення в систему Інтернет; − розвиток дистанційних форм навчання студентів;

− університетизація вищої освіти, інтеграція вищих навчальних закладів як вітчизняних, так і міжнародних, створення університетських комплексів;

− перехід на освітні стандарти, наближені до світових вимог;

− значні зміни в освіті та умовах праці, що викликають нагальну потребу навчання впродовж усього життя [4, 144].

Встановлено, що, формуючи європейський простір вищої освіти, вчені, політики визначили основну мету та критерії відповідності освіти, що відповідно міжнародному виміру. Вони охоплюють якість, формування довіри, сумісність, академічну мобільність, порівняння кваліфікацій, рівнів освіти та престижність. Відтак, забезпечення високоякісної освіти на всіх етапах і рівнях, оцінювання результативності та управління якістю є одним із основних завдань сьогодення, яке має не лише педагогічний і науковий контекст, а й соціальний, політичний та управлінський. Особистісне спрямування освіти зумовлює потребу інтегровано оцінювати якість освіти в єдності індивідуальних характеристик особистості, педагогічних показників організації освітнього середовища та соціальних параметрів функціонування освітньої системи.

З урахуванням напрацювань у цій сфері сформувалося розуміння сутності компетентності як «інтегрованої здатності особистості, що охоплює ціннісно-смислові орієнтації, знання, навички, ставлення, зумовлені досвідом її діяльності в певній соціально й особистісно значущій сфері, що уможливлює успішне здійснення професійної діяльності» [6, с.487]. Водночас професійну компетенцію О. Савченко визначає як «коло питань або повноважень, з якими особистість має бути обізнана; сфера діяльності, в якій людина має володіти компетеністю»[6, с.8].

Зазначимо, що у контексті пошуків відповідей на виклики часу та, зважаючи на напрацювання в європейських освітніх системах, зусиллями силами науковців НАПН України за підтримки Програми розвитку ООН, Світового банку в межах проекту «Рівний доступ до якісної освіти» (2008–2010) здійснено дослідницькі та управлінські кроки щодо реалізації компетентнісного підходу в освітньо-кваліфікаційних характеристиках педагогів, зокрема і вчителів початкової школи, розроблено також Національну рамку кваліфікацій (2011). Ми встановили, що компетентнісні результати недостатньою мірою закладено у вимогах до програмового змісту навчальних дисциплін, не розроблено критеріїв і показників їх засвоєння, водночас, ми саме зміст є визначальним засобом формування компетентності. Ми, переконані, що обґрунтоване конструювання компетенцій як соціально спланованого результату створює об’єктивні умови для їх засвоєння майбутніми вчителями початкової школи. Формування компетентності через компетенції може бути реалізоване на основі відповідної системи завдань, які передбачають способи діяльності залежно від фахової специфіки; під час вирішення навчальних ситуацій, в яких студенти набувають досвіду вирішення проблем і вмотивованого ставлення до самовдосконалення.

Для викладачів ВНЗ залишається мета, пов’язана з розробленням навчальних програм, які мають відповідати потребам європейського ринку праці відповідно до того, коли присвоюється кваліфікація: після бакалаврського курсу навчання чи після магістратури. Можливість знайти роботу на ринку праці у будь-який час протягом усього життя найкраще досягається під час здобуття якісної освіти, що досягається врахуванням різноманітних підходів і змістового наповнення навчальних дисциплін, що вивчаються, гнучкості програм із можливістю багаторазового підключення і виходу з програми.

Важливим є також застосування поряд із традиційними методами і формами навчання нетрадиційних, а саме: моделювання, проектування, рольові та дидактичні ігри, мікровикладання. До альтернативних форм навчання відносимо “вільну групову дискусію”, за якої обговорення проблем проводять студенти, а є слухачем. До прогресивних змін організації освітнього процесу відносимо тенденції, які враховують перехід від групових форм і методів навчання до індивідуально-групових: тьюторських занять, тренінгів, роботи в малих групах, стажувань. Ми надаємо перевагу методам аналізу ситуацій. Досить цікавою, на нашу думку, є трансдисциплінарна модель навчання, що передбачає дослідження певної проблеми і вимагає створення проекту її розв’язання (впровадження проблемного та проектного навчання). Серед активних методів навчання, орієнтованих на активізацію комунікативної, пізнавальної та творчої діяльності студентів, перевагу надаємо активним лекціям, лекціям-дискусіям, написанню і захисту рефератів, самостійній роботі.

Актуальними залишаються й питання забезпечення якості освіти. Вчені вирізняють внутрішні та зовнішні чинники якості освіти, що характеризують освітній процес, його результат та систему освіти загалом. Зокрема, внутрішні характеристики якості освіти охоплюють:

− якість освітнього середовища (технологічність управління освітнім процесом, ефективність науково-методичної роботи, ресурсне забезпечення навчального процесу, кадровий потенціал тощо);

− якість реалізації освітнього процесу (науковість і доступність змісту освіти, педагогічна майстерність учителя, ефективність засобів навчання, зокрема якість підручників і посібників, задоволення різноманітних потреб тощо);

− якість результатів освітнього процесу (рівень навчальних досягнень випускників, їхньої компетентності, розвиток критичного мислення, загальної та комунікативної культури, ступінь соціальної адаптації).

Таким чином, якість освіти можна визначити як багатовимірну модель соціальних норм і вимог до особистості, освітнього середовища, в якому відбувається її розвиток, та системи освіти, яка реалізує їх на певних етапах навчання людини. У найширшому розумінні якість освіти визначається як відповідність закладених ресурсів самого освітнього процесу й здобутого результату та наслідків мети освіти, стандартів і вимог суспільства. Відтак, забезпечення якості освіти має здійснюватися на основі взаємної поваги та довіри, а гарантії якості визначатимуться не лише організацією, а розроблятимуть механізм взаємного визнання результату дотримання якості освітньої діяльності на основі акредитації.

Висновок

Узагальнення теоретичних джерел і практичного досвіду поширення компетентнісного підходу в систему підготовки майбутніх учителів початкової школи дає підстави для висновків про необхідність перегляду й узгодження змісту освіти, її складових на всіх рівнях, переосмислення поглядів на технологію організації освітнього процесу, який має спрямовуватись на формування здатності фахівця відповідати запитам сучасного ринку праці, розвиток відповідного потенціалу для практичного вирішення життєвих проблем, пошуку у професійній діяльності власного “Я”.

Перспективи подальших досліджень вбачаємо в аналізі проблеми розвитку вищої освіти в країнах Європейської спільноти; визначенні основних цілей та критеріїв відповідності вищої освіти України міжнародному виміру.

Список використаних джерел

1. Бібік Н.М. Компетенції і компетентність у результатах початкової освіти / Н.М.Бібік // Сучасна початкова освіта: вектори розвитку [спеціальний випуск, присвячений 80-річчю університету] : зб. наук. праць. – Бердянськ : БДПУ, 2012. – С. 20–42.
2. Бірюк Л.Я. Формування комунікативної компетентності майбутнього вчителя початкових класів у процесі професійної підготовки (психолого-дидактичний аспект) : навч. посібник [для студ. ф-ту початкового навч.] / Л.Я. Бірюк ; Глухівський держ. педагогічний ун-т. - К. : РВВ ГДПУ ; Глухів : [б.в.], 2008. – 210 с.
3. Коваль В.О. Теоретичні і методичні засади формування професійної компетентності майбутніх учителів-філологів у вищих педагогічних навчальних закладах : монографія /В.О. Коваль. – Умань : ФОП Жовтий О.О., 2013. – 455 с.
4. Основні засади розвитку вищої освіти України в контексті Болонського процесу : документи і матеріали 2003 – 2004 рр. / [за ред. В.Г. Кременя]. – Київ-Тернопіль: вид-во ТДПУ, 2004. – 144 с.
5. Реалізація європейського досвіду компетентнісного підходу у вищій школі України : матеріали методологічного семінару. – К. : Педагогічна думка, 2009. – 360 с.
6. Савченко О.Я. Дидактика початкової школи : підручн. / О.Я. Савченко. – К. : Грамота, 2012. – 504 с.
7. Хоружа Л.Л. Етична компетентність майбутнього вчителя початкових класів: теорія і практика : монографія / Л.Л.Хоружа. – К. – Інститут педагогіки АПН України, 2003 р. – 319 с.

---

---