Полковенко О.В., Ситник К. В. Роль педагога у попередженні самогубств серед підлітків та молоді
Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки
Полковенко Ольга Володимирівна – старший викладач кафедри анатомії і фізіології людини Інституту психології та соціальної педагогіки Київського університету імені Бориса Грінченка, кандидат біологічних наук; Ситник К.В., вчитель вищої категорії, СШ №214, м. Київ.
В статті надано відомості про проблему самогубств серед молоді і про роль педагога у попередженні цього жахливого явища.
В статье приводяться данные о проблеме самоубийств среди молодежи и о роли педагога у предупреждении этого ужасного явления.
Постановка проблеми
Самогу́бство (суїцид) — свідоме самостійне позбавлення себе життя, спричинене своєю безпосередньою, умисною і бажаною дією. Медичний термін самогубства «суїцид» має коріння у латинській мові — лат. sui caedere - вбивати себе [8].
У житті сучасного суспільства особливо гостро повстали проблеми суїцидальної поведінки. Людина живучи в суспільстві, зазнає впливу соціального середовища і сама впливає на нього. Постійні труднощі, які вона переживає, послабляють її адаптивні можливості. Це зумовлює агресивність особистості, дисонанс, депресію, неадекватну самооцінку. Поєднання кількох мотивів (особистісних і ситуативних) спричинює суїцидальну поведінку людини. Крім цього, неувага дорослих, до яких відносяться, зокрема, батьки і педагоги, їх небажання зрозуміти, чи, хоча б, вислухати молоду людину, призводить до постійного зростання кількості спроб ( в тому числі і вдалих) суїциду серед молоді. На сьогодні дуже важливим виявилось привернути увагу до цього жахливого явища сучасності і зрозуміти надзвичайно важливу роль педагога у попередженні молодіжних суїцидів. Цим і обумовлена актуальність цього дослідження [1, 3, 5].
Україна увійшла до групи країн із високим рівнем суїцидальної активності. Особливо викликають турботу у науковців та фахівців-практиків випадки суїцидальної поведінки серед молоді. Кризові процеси в економіці та суспільному житті спричинили нову соціальну ситуацію розвитку особистості. Молоді люди, з властивими їм емоційною нестійкістю, імпульсивністю, високою навіюваністю, опинились в складних умовах самовизначення, в ситуації незадоволення значущих соціальних потреб, що породило зростання соціально дезадаптованої поведінки. Статистичні дані свідчать про актуальність проблеми профілактики самогубств серед молоді. Згідно з результатами соціально-психологічних досліджень 27,7% молодих людей іноді втрачають бажання жити; 17,8% - вважають, що нікому до них немає справ; 25,5% - не завжди можуть розраховувати на допомогу близької людини; 51,9% - мають агресивні прояви, тобто не стримуються в ситуації конфлікту [2, 4].
Аналіз досліджень
Внутрішня суїцидальна поведінка містить у собі суїцидні думки, уявлення, переживання, а також суїцидальні тенденції, серед яких можна виділити задуми та наміри. Практично доцільно користуватися трьома ступенями цієї шкали:
- пасивні суїцидні думки характеризуються уявленнями, фантазіями на тему своєї смерті, але не на тему позбавлення себе життя як самодовільної дії («добре було б померти», «заснути й не прокинутись» тощо);
- суїцидальні задуми - це активна форма вияву суїцидальності, тобто тенденція до самогубства, глибина якої збільшується з розробкою плану її реалізації. Обдумуються спосіб, час і місце самогубства;
- суїцидальні наміри передбачають приєднання до задуму рішення та вольового компонента, який спонукає до безпосереднього переходу в зовнішню поведінку.
Майже кожен, хто всерйоз думає про самогубство, так чи інакше, дає зрозуміти оточуючим про свій намір. Самогубства, часто, не виникають раптово, імпульсно, непередбачувано або неминуче. Вони є останньою краплею в чаші поступово погіршується адаптації. Серед тих, хто намірився вчинити суїцид, від 70 до 75 % Той чи інший спосіб розкривають свої прагнення. Іноді це будуть ледве помітні натяки; часто ж загрози є легко впізнаваними. Дуже важливо, що 3/4 тих, хто чинить самогубства, відвідують лікарів, психологів, педагогів, працівників соціальних служб, до цього з якого-небудь приводу протягом найближчих тижнів і місяців. Вони шукають можливості висловитися і бути вислуханим. Однак дуже часто лікарі, соцпрацівники і сім'я не слухають їх.
Часто бажання за і проти суїциду настільки врівноважені, що якщо близькі в ці хвилини проявлять теплоту, турботу і проникливість, то ваги можуть нахилився у бік вибору життя. Тому дуже важливо знати під час бесіди з суїцидальним людиною про особливі ключах і застерігатимуть ознаки самогубства.
Психологи виділяють десять основних мотивів суїцидальної поведінки серед молоді:
- переживання образи, одинокості, відчуженості, неможливість бути зрозумілим;
- реальна або уявна втрата батьківської любові, нерозділене кохання, ревнощі;
- переживання, пов'язані із смертю одного з батьків, розлученням батьків;
- почуття провини, сорому, образи, незадоволеність собою;
- страх перед ганьбою, приниженням, глузуванням;
- страх перед покаранням;
- любовні невдачі, сексуальні ексцеси, вагітність;
- почуття помсти, погроз, шантажу;
- бажання привернути до себе увагу, викликати жаль, співчуття;
- співчуття або наслідування приятелів, героїв книг, кінофільмів ("ефект Вертера").
Щодо останнього мотиву, то психологи давно помітили пряму залежність між кількістю самогубств, які демонструють телебачення та інші засоби масової інформації, і реальною кількістю самогубств у суспільстві [6, 7].
Ранні ознаки суїцидальних намірів
Проблема самогубства є актуальною, тому педагогам та батькам слід мати уявлення про ранні ознаки суїцидальних намірів і вміти їх розрізняти.
- Попередня спроба самогубства: у багатьох молодих людей, котрі закінчують життя самогубством, було спроба суїциду раніше.
- Усні загрози: деякі суїциданти досить чітко говорять про свої наміри. Існують прямі твердження: " Я не можу цього витримати ", " Я не хочу більше жити ", " Я хочу покінчити із собою ". Часто вислови можуть бути замасковані: " Ви не повинні за мене турбуватись " , "Я не хочу створювати вам проблеми "," Скоро, дуже скоро цей біль буде позаду " , " Вони дуже скоро пожаліють, коли я їх залишу " і т. п. Всі загрози повинні сприйматися серйозно.
- Зміни в поведінці: наприклад, активні люди можуть стати замкнутими і заглибитись у себе; нерішучі люди можуть здійснювати надзвичайно ризиковані вчинки.
- Токсикоманія, наркоманія, алкоголізм. Незвичні покупки: людина може прагнути купити зброю, мотузку та інші речі, які можуть викликати у вас підозру.
- Відмова від власності: той, хто вирішив здійснити самогубство, можу роздавати власні речі.
- Ознаки депресії: це можуть бути зміни у вживанні їжі, порушення сну, тривожність, неврівноваженість, втрата до діяльності.
- Проблеми в школі: пропуски уроків, емоційні вибухи або інша поведінка не властива даному щоденнику і т. п.
- Теми смерті: бажання закінчити своє життя може проявлятися в малюнках, у поезії, записах у щоденнику і т. п.
- Раптові (неочікувані ) стани ейфорії: людина має щасливий вигляд після тривалого депресивного стану - це означає, що вона відчуває полегшення від остаточно прийнятого рішення про скоєння самогубства.
- Інші ознаки: часті інциденти, скарги та фізичний стан організму, гіперактивність, агресивність, неадекватна поведінка з метою привернення уваги або досить тривале переживання горя після втрати когось [6, 7].
Допомога при потенційному суїциді
Діти, у яких вже з‘явилися думки про суїцид, беззаперечно потребують невідкладної допомоги фахівців. Зокрема, суттєво допомогти і, можливо, відвести від краю безодні, може й педагог.
Його роль можна окреслити як своєчасне виявлення таких дітей, привертання уваги до їх проблем збоку батьків або родичів і первинна профілактика [5, 6, 8].
Допомога педагога таким дітям може полягати в тому, що, часто спілкуючись з дитиною, він може побачити ознаки проблемного стану: напруження, апатію, агресивність тощо. Педагог може і повинен звернути увагу шкільного лікаря, психолога, адміністрації школи, батьків на цього підлітка. Старшому підлітку він може запропонувати роз‘яснювальну бесіду, протягом якої пояснити, що бачить його стан, щиро співчуває, і радить звернутися до психолога, або ж психотерапевта для вирішення проблеми.
Навіть така, на перший погляд, несуттєва допомога, дає свої результати, якщо, звичайно, педагог крім суто професійних знань і навичок, вкладе в таку роботу щире розуміння, співчуття і душевне тепло.
Список використаних джерел
- Безпалько О.В. Соціальна педагогіка в схемах і таблицях. Навчальний посібник.- К.: Центр навчальної літератури, 2003.-С.93-119.
- Гурлєва Т.С. Розвиток автономної відповідальності у підлітка: аргументи „за” // Практична психологія та соціальна робота.- 2003.- №9.-С.64-68.
- Змановська Е. В. Девиатология: (Психология отклоняющегося поведения): Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений. - М.:Издательский центр "Академия", 2003.- 288 с.
- Курс кримінології: Загальна частина: Підручник: У 2-х кн./О.М.Джужа,П.П.Михайленко,О.Г.Кулик та ін.; За заг. Ред. О.М.Джужи. - К.: Юрінком Інтер, 2001.- 352с.
- Максимова Н.Ю. Воспитательная работа с социально дезадаптированными школьниками: Методические рекомендации. - К.: ІЗМН, 1997. - 136 с.
- Овчарова Р.В. Технологии практического психолога в образовании: Учебное пособие для студентов вузов и практических работников. - М.: ТЦ "Сфера", 2000. - 448 с.
- Оржеховська В.М.Профілактика правопорушень серед неповнолітніх / Навчально-методичний посібник.- К., 1996.-352с.
- Словарь по социальной педагогике: Учеб. пособие для студ.высш.учеб. заведений / Авт. - сост. Л.В.Мардахаев.-М.: Издательский центр “Академия”, 2002.- 368с.