Бевз Г.М. Громадська думка про реформу освіти в Україні: погляд через сімейні цінності

Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки

Версія від 19:00, 27 червня 2019; V.yurchenko (Обговореннявнесок)
(різн.) ← Попередня версія • Поточна версія (різн.) • Новіша версія → (різн.)
Перейти до: навігація, пошук

Бевз Галина Михайлівна - завідувач лабораторії психології спілкування, Інститут соціальної та політичної психології НАПН України, доктор психологічних наук, професор, м. Київ. Orcid:000-0003-2487-5429

Зміст

Постановка проблеми

Процес реформування освіти та її нові перспективи зачіпають майже все населення України, що в умовах демократичного суспільства ставить питання про узгодження та збалансування цих процесів із громадською думкою. У цьому контексті активізуються питання, які стосуються взаємовідносин батьків дітей-школярів та освітніх закладів у освітньому процесі. Тут слід відмітити, що підтримка сімейних цінностей системою вітчизняної освіти вже давно постала однієї із задач роботи школи, що видається природним і логічним, як і те, що школа ставить більш претензійні задачі стосовно формування цього типу цінностей. Однак зазначені процеси не завжди можуть співпадати із баченням самих батьків та їх уявленням про власне сімейне життя та роль освіти у його розбудові.

За часів незалежності України батьки школярів набули ознак замовників освіти для власних дітей, що інколи «виливається» у конфліктах непорозуміння між усталеним за радянських часів баченням шкільного навчання і сучасним, оновленим у контексті розбудови інформаційного суспільства та процесів глобалізації. Тож постає проблема перегляду завдань освіти, що транслюються на рівні як окремих громадян так і сімейної політики держави. У нашому випадку це стосується сімейних цінностей, як визначальних у розбудові приватного сімейного життя громадянами країни.

Саме батьки, як представники законних прав та інтересів дитини, мають визначати освітній маршрут розвитку власних дітей, формою чого, як правило, має постати договір між батьками та освітнім закладом на здобуття освіти дитиною. Натомість цей правовий аспект не завжди враховується у роботі освітнього закладу, що ще раз наголошує на важливості вивчення різних аспектів взаємодії освітнього закладу та батьків дитини як представників її законних прав та інтересів. Стосунки між батьками (фізична особа) і освітнім закладом (юридична особа) суттєво регламентуються умовами такого договору, що теж слід враховувати у проведенні психологічного аналізу. Можна сказати, що всі аспекти актуальних соціальних процесів (реформування, громадська думка, правовідношення тощо), що стосуються взаємовідносин у системі «школа – громадяни/батьки - діти/учні» будуть проявляти у певному типі їх взаємодії. Фокусуючи коло нашого інтересу у цій статті ми прагнули відкрити лише один із можливих аспектів такої взаємодії, що може послугувати запитом на дослідження у контексті сімейних цінностей та їхньої представленості у громадській думці щодо процесів реформування школи.

Аналіз останніх досліджень

Питання формування громадської думки та її впливу на соціальні процеси виступають неновою темою наукового аналізу [1]. У сфері психології вона розкривається у працях М. Слюсаревського та низці праць співробітників Інституту соціальної та політичної психології НАПН України [5]. Сучасні дослідження на терені України засвідчують, що так і не відбулося повного переходу від адміністративно-командного до державно-громадського управління в освітній системі [2 - 3]. На нашу думку це може продовжувати впливати на громадську думку щодо освіти, її реформування та взаємини у системі «школа-учні-діти-батьки» у тому числі відносно сімейних цінностей. Більшість досліджень вітчизняних авторів стосується питань сімейного виховання[6], що, на нашу думку, теж потребує перегляду у контексті завдань соціалізації як більш широкого аспекту особистісного становлення молодої людини. Важливим виступає те, що ціннісний підхід, залишаючись ґрунтовним у низці сучасних наукових праць, наразі трактується у історичному ракурсі, що у контексті мінливості соціальних процесів особливо є значущим для вивчення співвідношення «громадська думка - реформа та сімейні цінності» [4]. Саме для прояснення цього співвідношення ми і спрямували свій аналіз.

Виклад основного матеріалу

Методом дослідження було обрано фокус групи та структуроване інтерв’ю. Вибіркою слугували члени громадських організацій а також пересічні громадяни, які виказали зацікавленість обраною темою. Всього у дослідженні брали участь 50 осіб дорослого віку, які мають дітей (онуків) шкільного віку. Предметом обговорення було співвіднесення процесів реформування діючої системи освіти та сімейних цінностей учасників.

Коротко зазначимо основні результати проведеного експрес-дослідження. Аналіз отриманих даних показав, що батьки не сприймають себе замовниками освіти і невідповідні (на їхній погляд) дії школи оцінюють як виклик до опору чи протесту а не конструктивної взаємодії по їх усуненню.

Переважна більшість учасників фокус-груп не «бачать» можливості співпрацювати з освітнім закладом як реалізатором замовлення на освіту їхніх дітей. Перепоною вони вважають недостатність часу «вникати у справи школи» (25%), небажання займатися процесами, які їх не стосуються, аргументуючи їх як «справою виключно працівників школи» (33%), перекладанням відповідальності на гувернантів та репетиторів («все, що школа не допрацювала, вони компенсують»(12%) тощо.

Водночас, освіта, як цінність, сприймається однозначно усіма учасниками фокус-групи. Натомість сімейні цінності щодо освіти трактуються по-різному. Так більшість учасників визнають достатнім освітнім рівнем той, який дає можливість людині відчувати себе комфортно серед інших і вирішувати основні завдання свого життя, тобто, мати «ремесло», яке б надало можливість «заробляти гроші і утримувати себе і свою сім’ю» (60%), «а для цього вищої освіти не треба» (10%). Прагнучи дати дітям відчуття свободи батьки називають той рівень освіти, який визнається громадською думкою як достатній, щоб діти у дорослому віці «не відчувати себе пригніченим з приводу низького рівня освіти» (15%). При цьому сама якість освіти переважно їх не цікавить. Водночас існує група людей, яка переймається саме якістю освіти, надаючи їй особливого значення у побудові майбутнього успішного соціального та кар’єрного зростання їхніх дітей на етапі дорослості. Ці респонденти оповідали історії власних родин, які несли приклад такого зростання. Про це свідчать такі вислови: «Мій дід мене спонукав до навчання і радів, коли я мала гарну оцінку»; «Бабуся розповідала, як вона ходила у школу із старшими братами та сестрами: тільки їй і вдалося закінчити школу, в старші були вимушені іти працювати»; «Моя мама завершила школу із відзнакою і розповідала багато цікавих історій під час уроків: я теж вчилася із радістю і задоволенням» тощо.

Також освіта сприймається більшістю респондентів панацеєю отримання «гарної праці і гарного заробітку. Добробут родини виступає для всіх учасників фокус-групи безумовною сімейною цінністю. Про такий вибір свідчать наступні висловлювання респондентів: «Мама завжди мене збирала у школу і наказувала слухатися вчителів і ретельно робити уроки: я нікуди не могла піти, поки не зроблю уроки. Я соромилася, що мене будуть вважати «неуком»; «Батьки казали, якщо не будеш вчитися, то хвости коровам будеш крутити…» тощо.

Висновок

Таким чином проведений аналіз експрес-дослідження зафіксував, що процеси реформування системи освіти в Україні не завжди опираються на сімейні цінності, а інколи їм і суперечать, що стосується як питань якості освіти, так і її рівнів. Переважно очікуваний рівень здобуття добробуту визначає потребу громадян у освіті та її якості, а реформа освіти сприймається як засіб щодо її урегулювання. Дій, які окреслюються далекою перспективно, як правило, сприймаються громадськістю як зайві та обтяжливі. Продовження досліджень з питань громадської думки у сфері розбудови системи освіти та процесів її врахування і узгодження із сімейними цінностями громадян видається перспективним.

Список використаних джерел

  1. Глазырин, В. А. Социология : учебник для бакалавров / В. А. Глазырин ; ответственный редактор В. А. Глазырин. — 4-е изд., испр. и доп. — Москва : Издательство Юрайт, 2013. — 400 с. — URL: https://www.biblio-online.ru/bcode/370734
  2. Калініна Л. М. Синкретизм державного та громадської компонентів у системі управління освітою в умовах розвитку демократії / Л. М. Калініна, О. М. Онаць // Механізми управління розвитком організаційної культури загальноосвітнього навчального закладу: Матеріали Всеукраїнської конференції 4-5 квітня 2013 року. – К. АртЕкономі, 2013. – С. 33–43.
  3. Кремень В. Державно-громадська модель управління освітніми змінами // Директор школи. – 2001 – №4. – С. 6–8.
  4. Скоробагатська О. І. Ціннісний підхід до історико-педагогічного дослідження Режим доступу: http://eprints.zu.edu.ua/548/2/03soiipd.pdf
  5. Слюсаревський М. Теоретико-методологічні та праксеологічні аспекти проблеми взаємодії суспільства і освіти / М. Слюсаревський // Вища освіта України. - 2011. - № 1. - С. 12-20. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/vou_2011_1_5.
  6. Федяєва В. Л. Культура, освіта, традиції у сімейному вихованні як об’єкти наукових досліджень. Режим доступу: http://ps.stateuniversity.ks.ua/file/issue_39/3.pdf


Особисті інструменти
Ми в мережі
Реклама