Гуменюк Г.В. Проблема самоздійснення і психологічного благополуччя фахівця в реаліях сьогодення

Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки

Гуменюк Г.В., кандидат психологічних наук, доцент, старший науковий співробітник Інституту психології імені Г.С. Костюка Національної академії педагогічних наук України, м. Київ

Постановка проблеми

Динамічне сьогодення диктує свої вимоги до варіантів його проживання, змушуючи людину інтенсивно усвідомлювати свій життєвий досвід та шукати власний шлях розвитку. У цьому контексті особливо актуальними стають такі категорії людського існування як осмисленість буття, індивідуальність самовиразу, розвиток та найповніше здійснення своїх можливостей.

Аналіз результатів дослідження

Поняття самоздійснення охоплює всю систему життєдіяльності людини, не виключаючи її професійну діяльність, якій зазвичай вона присвячує більшу частину свого життя та, яка дозволяє їй саморозвинутися, сягаючи вершин професіоналізму. Сучасний професійний світ стає все більш насиченим різноманітними зв’язками та відношеннями, з властивими для них динамізмом як у соціальному, так й у професійному середовищі. Подібна ситуація, зокрема на ринку праці, завдає нового вектору в оцінюванні рівня професіоналізму суб’єкта, який залежить від повноти його професійного самоздійснення в обраній професії.

У зв’язку з цим перед сучасною психологічною наукою стоїть важливе завдання: навчитися розв’язувати складні професійні завдання, зберігаючи при цьому сили на тривалий марафон; навчитися корегувати вимоги, що постійно ускладнюються суспільством та технологіями виробництва, і, водночас, реалізовувати їх з врахуванням своїх можливостей та завдань власного професійного саморозвитку. Одним із способів розв’язання даної дилеми є звернення до засобів професійного самоздійснення та самозбереження, які спрямовані не лише на розвиток і становлення, а й на відновлення та гармонізацію стану психологічного благополуччя фахівця. Останній максимально уможливлює ефективне функціонування суб’єкта праці через системний вплив на якість функціонування всієї психічної діяльності працівника, допомагаючи йому більш цілеспрямовано, без напруження зайвих сил, з почуттям задоволення пройти всі етапи досягнення вершин професіоналізму, успішно минаючи терни професійних криз, деформацій, втрати мотивації тощо, та достойно завершити свій трудовий шлях.

Підтримка психологічного благополуччя особистості як основи її фахового зростання – це проблема системного і структурного розвитку її як особистості, що може бути вирішена шляхом створення умов для її внутрішньо ініційованого професійного розвитку у формі, насамперед, професійного самоздійснення.

Результати теоретичного аналізу проблеми дозволяють стверджувати, що кожній людині від природи властивий певний потенціал активності, який найбільш рельєфно виявляється у повноті її самоздійснення. У самому загальному розумінні самоздійснення – це одночасно процес (під час якого відбувається реалізація сутнісних можливостей свого життєвого призначення) та результат (як завершеність, підсумок реалізованості потенцій особистості у житті, професії тощо). Під таким кутом зору самоздійснення означає внутрішню тенденцію розвитку себе, так би мовити сутнісне самовиконання, яке властиве кожній людині та, яке передбачає наявність продуктивної активності. При цьому активність у процесі руху до істинної сутності людини має продукуватися виключно нею самою. Іншими словами, здійснити себе, досягнути бажаних цілей, необхідних результатів, успіху може лише сама людина на основі вільного їх вибору. Таким чином, самоздійснення органічно співвідноситься з феноменом вибору та з процесом саморозвитку: людина шукає контекст для продуктивної самозміни, переводячи свої можливості у площину дійсності в різних сферах життя та праці.

У професійній діяльності саморозвиток особистості відбувається особливо інтенсивно, оскільки ця діяльність концентрує на собі основну активність суб’єкта, якій властиво два вектора спрямованості змін людиною себе у професії. Перший вектор – професійний розвиток – відображає зміни людини у контексті широкого соціально-професійного середовища «Я – професія». Другий – вектор саморозвитку у професії – відображає зміни людини у контексті внутрішніх перетворень «Я – Я як професіонал, що розвивається». Останній вектор саморозвитку пов’язаний з внутрішньою активністю людини, спрямованою на вибір нею стратегії саморозвитку у професії. Саме вільний вибір стратегії відображає здатність суб’єкта праці до збереження своєї цілісності, самоцінності, утворення смислу власної професійної діяльності у постійно змінних умовах на основі усвідомлення свого професійного самоздійснення як пріоритетної цінності.

У свою чергу, під професійним самоздійсненням нами розуміється суб’єктно детермінований одночасно і процес, і результат реалізації особистістю наявних потенцій і новоутворень, який зумовлений потужним прагненням людини досягти вершин реалізації себе в обраній професії.

Важливим критерієм усвідомлення і продуктивного професійного самоздійснення особистості виступає її спроможність знаходити особистий смисл у професійній діяльності, самостійно проектувати своє професійне життя, виробляти і зберігати свій стиль діяльності та спілкування, які дозволяють їй досягати найбільш повного професійного самоздійснення.

Особистісний смисл професії – це стрижневе новоутворення, міра адекватності якого обумовлює характер професійного самоздійснення: постановку власних цілей та визначення завдань для їх досягнення. У випадку не врахування своєрідності індивідуальних особливостей та можливостей людини, вони сприяють формуванню неадекватного смислу життя, який ніби закріплює ці цілі, що у кінцевому випадку призводить до внутрішньо особистісних конфліктів та життєво-професійних драм. Зрозуміло, як негативно це відбивається на саморозвитку особистості.

Сутність оптимального особистісного смислу – в органічному сполученні бажаної мети та задоволення, яке отримує людина від самого процесу її досягнення. У такому співвідношенні особистісний смисл ототожнюється з повнотою життєвиявлення, самоздійснення, оскільки суть життя людини є створення себе та життєвих обставин відповідно до свого смислу та її провідної мети. Подібний підхід дає можливість враховувати активну участь особистості у створенні образу професіонала на основі особистісного смислу професійної діяльності, а також звертати увагу на створення та реалізацію людиною власної професійної ролі.

Професійна діяльність є активне діяння, творчість, що дає стимул спонтанійному (за Г. С. Костюком) розквіту та створенню себе як особистості, та як професіонала зсередини, з власних надр. Тому, так важливо, щоб це створення супроводжувалося позитивними установками, думками та переживаннями як індикаторами психологічного благополуччя людини.

Вперше феномен психологічного благополуччя особистості як об’єкт наукового дослідження отримав широке вивчення у західній психології у другій половині минулого століття. Пік досліджень даного феномена у західній психології припав на 80-ті роки ХХ століття. Як відмічають Д. Майєрс та Е. Дінер кількість згадувань понять «благополуччя», «щастя» та «задоволеність життям» у журналі «Psychological Abstract» збільшилася у п’ять раз, до 780 статей щорічно [1].

Найчастіше психологічне благополуччя вважають інтегральним показником ступеня спрямованості людини на реалізацію основних компонентів позитивного функціонування, а також ступеня реалізованості цієї спрямованості, що суб’єктивно переживається як щастя, задоволеність собою і власним життям. Іншими словами, психологічне благополуччя є результатом переживання людиною своїх професійних успіхів чи досягнень, реалізацією власного потенціалу у професійної діяльності, самопізнанням тощо. Саме тому цей феномен вважають базовою умовою для успішного функціонування особистості.

Більшістю дослідників психологічне благополуччя описується через позитивні аспекти функціонування особистості та відображає її переживання таких аспектів життєдіяльності, як: автономія, компетентність у взаєминах з оточуючими, здатність до саморозвитку, переживання осмисленості життям, самоздійснення та позитивне самоприйняття. Особливо психологічне благополуччя пов’язане з екзистенційними переживаннями людини відносно якості власної життєдіяльності та свого буття з особистісними смислами.

Це підтверджують результати нашого емпіричного дослідження, проведеного на репрезентативній групі з числа наукових працівників науково-дослідних установ гуманітарного профілю віком від 30 років з обов’язковою умовою кар’єрного росту. Так, загальний рівень професійного самоздійснення фахівців істотно корелював з такими екзистенційними показниками як: «потреба у професійному вдосконаленні» (r = 0,80, p > 0,01); «переживання задоволення від власних професійних досягнень» (r = 0,64, p > 0,01); «постійна постановка нових професійних цілей» (r = 0,39, p > 0,05).

Висновок

Отже, у житті сучасної людини професійна діяльність виконує важливі, а нерідко – незамінні функції. Особливо рельєфно ці функції виявляються в ситуаціях професійної успішності, коли професійна діяльність забезпечує продуктивну реалізацію значимих для суб’єкта цілей, цінностей та особистісних смислів. Останні як стрижневі новоутворення професійної діяльності здійснюють спонукальну та спрямувальну функції щодо характеру цієї спрямованості та міри повноти професійного самоздійснення. У свою чергу, професійне самоздійснення можна розглядати як один із невід’ємних компонентів позитивного функціонування суб’єкта праці та важливим індикатором внутрішніх змін, які відбуваються з особистістю при виконанні нею професійних обов’язків. За такою логікою розмірковувань психологічне благополуччя одночасно виступає як інтегральний показник міри спрямованості та ступеня реалізованості людиною своїх можливостей у професійній діяльності, яке суб’єктивно переживається нею як щастя, як задоволення собою та своєю жит- тєдіяльністю, та як контекст для її саморозвитку.

Список використаних джерел

1. Myers D.G. Who is happy? / D.G. Myers [et al] // Psychological Science. 1995. Vol. 6. P. 10-19.