Загорулько М.О. Акмеологічний підхід як складова методологічної основи формування дослідницько-діагностичних умінь майбутніх вчителів

Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки

Версія від 18:43, 28 березня 2018; V.yurchenko (Обговореннявнесок)
(різн.) ← Попередня версія • Поточна версія (різн.) • Новіша версія → (різн.)
Перейти до: навігація, пошук

Загорулько М.О., аспірант кафедри теорії та історії педагогіки Київського університету імені Бориса Грінченка

Зміст

Постановка проблеми

Акме (від гр. acme – розквіт) – ступінь зрілості, вершина зрілості. Це стан людини, який охоплює певний період її розвитку і характеризує, наскільки людина сформувалась як особистість, громадянин, спеціаліст своєї справи. Розкриття особистості, її творчого потенціалу найбільш активно відбувається у професійній діяльності, тому предметом сучасної акмеології є процес досягнення вершини майстерності у професії, творча самореалізація спеціаліста [8]. Російський вчений А. Деркач стверджує, що процес реалізації акмеологічних резервів проходить як особистісно-професійний розвиток, а його результатом є досягнення професіоналізму [4].

Аналіз результатів дослідження

Акмеологія – наука, що вивчає механізми й закономірності розвитку людини в період її Суть акмеологічного підходу полягає у здійсненні комплексного дослідження й відновлення цілісності суб’єкта, що проходить ступінь зрілості, коли його індивідуальні, особистісні та суб’єктно-діяльнісні характеристики вивчаються в єдності, в усіх взаємозв’язках та опосередкуваннях, для того щоби сприяти досягненню його вищих рівнів, на які може піднятись кожний, – наголошує А. Деркач.

Н. Кузьміна зазначає, що акмеологія – галузь наукового знання, комплекс наукових дисциплін, об’єктом вивчення якої є людина в динаміці самоактуалізації її творчого потенціалу, саморозвитку, самовдосконалення, самовизначення в різних життєвих сферах, у тому числі в освіті, самостійній професійній діяльності, системі підвищення кваліфікації [5].

А. Бодальов стверджує, що акмеологія – це наука, що виникла на стику природничих, суспільних і гуманітарних дисциплін, яка вивчає феноменологію, закономірності і механізми розвитку людини на етапі його зрілості, й особливо при досягненні нею найбільш високого рівня в цьому розвитку [2].

Акмеологічний підхід виявляється в здійсненні комплексного дослідження та оновлення цілісності суб’єкта, який проходить ступінь зрілості, коли всі його характеристики вивчають комплексно, у всіх взаємозв’язках і взаємозалежностях. Акмеологічний підхід передбачає цілісність та інтеграцію дослідних, діяльнісних, розвивальних моделей, алгоритмів і технологій.

За В. Максимовою, показником результативності впровадження акмеологічного підходу в освітній процес цілісного розвитку особистості відбивається в сукупності інваріантних показників за різними видами зрілості: дидактичний – навченість, психологічний – мотивація й розвиток пізнавальних процесів і творчих здібностей; валеологічний – стан здоров’я, соціально-педагогічний – духовно-моральні й соціально-ціннісні орієнтації особистості тощо [6, с. 18].

С. Бегідова й С. Хазова акмеологічний підхід визначають як систему принципів, прийомів та методів, що дозволяють розв’язувати акмеологічні проблеми та завдання. У світлі цього впровадження акмеологічного підходу в професійну педагогічну освіту виявляється в спрямованості впливів викладачів на розвиток творчого потенціалу майбутніх учителів, їхньої професійної мотивації та мотивації досягнення успіху в діяльності [1].

Г. Данилова вважає, що реалізація акмеологічного підходу в процесі навчання відбувається шляхом забезпечення формування в його учасників акмеологічної життєвої позиції людини, що передусім проявляється в загальній спрямованості на само актуалізацію, саморозвиток, самовиховання й самовдосконалення в компетентнісному, особистісному й морально-духовному напрямках [3].

За В. Максимовою, акмеологічний розвиток педагога являє собою його цілісний професійний розвиток як фахівця й духовно зрілої особистості, а також процеси самовдосконалення, саморозвитку в професійному й особистому духовному плані, становлення самосвідомості, рефлексії педагогічної взаємодії та поведінки вчителя як суб’єкта педагогічної праці [7].

Отже, з урахуванням визначення суті поняття «акме» (вершина, пік, оптимум, удосконалення самої людини та всіх її особливостей, зв’язків і відносин) можемо зробити висновок, що важливим показником при досягненні акме є саме динаміка особистісних змін. Акмеологічний підхід також вимагає в процесі формування дослідницько-діагностичних умінь майбутніх вчителів початкової школи забезпечити актуалізацію їхньої потреби в професійно-особистісному розвитку й вдосконаленні.

В. Сластьонін підкреслює, що аксіологічний підхід створює можливість досліджувати різні явища навколишньої реальності з позиції закладених у них можливостей щодо задоволення актуальних потреб людей, а також розв’язувати завдання подальшої гуманізації суспільства в цілому [10, с. 162].

Як зазначає Г. Мелекесов, методологічне значення аксіологічного підходу до виховання й навчання особистості проявляється в тому, що він розкриває сенс об’єктів і понять у контексті їх співвідношення із соціально значущими цінностями, а також виявляє основні суперечності між ціннісними системами учасників педагогічної взаємодії, усунення яких сприяє збагаченню ціннісних пріоритетів кожного з них [9].

Підґрунтям аксіологічного підходу слугує гуманістична концепція розвитку світу, у якій основною цінністю слугує гуманістична концепція розвитку світу, у якій цінністю є людина. Тому впровадження цього підходу сприяє життєвому та професійному самовизначенню майбутніх учителів, формуванню в них педагогічної культури, розвитку в кожного з них аксіологічного потенціалу – складного динамічного інтегративно-особистісного новоутворення на основі орієнтації на визначені соціально значущі цінності [11, с. 133-134].

Висновок

Проведення педагогічного дослідження на засадах аксіологічного підходу передбачає виявлення ціннісного потенціалу дослідженого об’єкта; структурування сукупності цінностей, що містить у собі поданий об’єкт; визначення педагогічних способів підвищення їхньої значущості для суб’єктів процесу навчання.

Список використаних джерел

  1. Бегидова С. Н. Акмеологический подход в профессиональной подготовке будущих специалистов / URL: http://vestnik.adygnet.ru/files/2008/3/686/ begidova2008_3.pdf.
  2. Бодалев А. А. О предмете акмеологии // Психологический журнал. 1993. № 1. С. 73–78.
  3. Данилова Г. Професіоналізм педагога на порозі третього тисячоліття. Імідж сучасного вчителя. 2002. № 10. С. 3-5.
  4. Деркач А. А. Акмеологические основы развития профессионала. М.: Изд-во Московского психолого-социального института; Воронеж: НПО «МОДЭК», 2004. 752 с.
  5. Деркач А.А., Кузьмина Н.В. Акмеология: пути достижения вершин профессионализма. М.: РАУ, 1993. 280 с.
  6. Максимова В. Н. Акмеология: новое качество образования. Завуч. 2004.№ 6. С. 3-16.
  7. Максимова В. Н. Акмеология: новое качество образования. СПб.: ЛОИРО, 2002. 99 с.
  8. Мачинська Н. Деякі аспекти педагогічної акмеології. Педагогіка і психологія професійної освіти. 2011. № 3. С. 51-58.
  9. Мелекесов Г.А. Развитие аксеологического потенциала личности будущего учителя:дис. … докт. пед. на,к: 13.00.01. Оренбург, 2003. С. 121-148.
  10. Сластенин В.А. Психология и педагогика / В.А. Сластенин, В.П. Каширин. М.: Издательский центр «Академия», 2001. 480 с.
  11. Щебликіна Т.А. Моніторинг навчальних досягнень студентів гуманітарних спеціальностей вищих педагогічних навчальних закладів: історія, теорія, практика: монографія. Х. 6 «Смугаста типографія», 2015. 399 с.


Особисті інструменти
Ми в мережі
Реклама