Костіна Т.О. Розмежування понять «гештальтпсихологія» та «гештальт-терапія»

Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки

Версія від 08:22, 2 квітня 2018; V.yurchenko (Обговореннявнесок)
(різн.) ← Попередня версія • Поточна версія (різн.) • Новіша версія → (різн.)
Перейти до: навігація, пошук

Костіна Т.О.,кандидат психологічних наук, доцент кафедри психології та педагогіки Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського, м. Київ

Зміст

Постановка проблеми

Сучасна ситуація в українському суспільстві потребує консолідації науковців різних сфер для забезпечення захисту людей від контенту, що не відповідає дійсності та принципам науковості. Має бути розгорнута кампанія, метою якої є донесення адекватної інформації, що дозволить особистості спиратись на отримані знання, як такі, що є адекватними, достовірними, а, значить, надійними. Наявність такої інформації – головна умова становлення особистості в умовах інформаційної війни.

Зрозуміло, що інформація – це величезний пласт знань, які охоплюють різні сфери людського життя (соціального, політичного, особистого тощо). Однак, навіть у одній сфері наявні випадки того, що різні поняття ототожнюються як рівнозначні. Чого не можна допускати. Адже змішування понять – часто є проявом маніпуляції у межах інформаційної війни. Саме тому метою даної статі є розмежування понять, які часто змішують в одне ціле. Ми зупинимось на термінах «гештальтпсихологія» та «гештальт-терапія»: знайдемо спільне, відмінне і чому, все ж таки, їх не можна ототожнювати.

Аналіз результатів дослідження

Велика кількість людей, які не займаються психологією професійно, стикаються із таким словом як «гештальт». Значна кількість більшою або меншою мірою розуміють, що воно означає. Є й такі, які не мислять себе без цього терміна; таких людей видають фрази на кшталт: «Мені треба завершити гештальт». Давайте розберемося, що ж це за явище і чому це слово так популярно в сучасній психології? І чи є різниця між гештальтпсихологією і гештальт-терапією.

Слово «гештальт» має німецьке коріння (gestalt) і означає «форма, фігура, образ» [4]. Але цей переклад не розкриває всього слова, а дає лише частину його значення. Адже, слово ще можна перевести як структура, і навіть як особистість, персонаж. А етимологія (походження слова) відправляє нас до дієслова «stellen» – ставити, представляти. Ось такий непростий гештальт і його переклад. Хоча з перекладом німецьких слів часто виникають труднощі, бо слова у німців ємні, і підібрати їх еквівалент досить складно (тут відразу згадуються проблеми з перекладом праць З. Фройда: адекватність англійського «Ego» німецькому «Ich»).

Від етимології слова перейдемо до історії становлення гештальтпсихології. Гештальтпсихологія виникла в Німеччині в 20-і роки XX століття. Батьками-засновниками вважаються представники Берлінської школи: М. Вертгеймер. К. Коффка і В. Келер [2].

Предметом вивчення даного напрямку в психології було, в першу чергу, сприйняття. Пізніше були зроблені спроби пояснити механізми мислення (дослідження антропоїдів В. Келером). Відзначимо, що термін «гештальт» вже існував в психології. Його ввів в ужиток Християн фон Еренфельс в статті «Про якість форми» (1890), де висунув проблему цілісності сприйняття. У своїй роботі Еренфельс писав: «ціле – це якась реальність, відмінна від суми її частин». Саме ця теза стає основним в гештальтпсихології [5].

Відзначимо, що зародження гештальтпсихології доводиться на період так званої відкритої кризи психології, хронологіні рамки якої охоплюють кілька десятиліть 20 століття (початок століття і до 30-х років).

Ця криза «подарувала» нам такі відомі напрямки, як: біхевіоризм (поведінкова психологія Дж. Уотсона), глибинна психологія (психоаналіз З. Фройда, індивідуальна психологія А. Адлера, аналітична психологія К. Юнга), французька соціологічна школа (Е. Дюркгейм), розуміюча (описова) психологія (В. Дільтей, Е. Шпрангер).

Представники зазначених напрямків виступали проти положень традиційної психології, основи якої були закладені ще в 17 столітті і, м’яко кажучи, застаріли. Тому шукали шляхи нового бачення. В результаті сьогодні ми маємо досить різноманітні трактування про те, що таке психіка і як вона функціонує: від формули «стимул-реакція» в біхевіоризмі до ідеї несвідомого в глибинній психології.

Представники гештальтпсихології обрали головним предметом досліджень сприймання. В результаті їх експериментів було виявлено цілий перелік особливостей нашого сприймання, які є актуальними і сьогодні. Наприклад, закон співвідношення («фігура-фон», яскравим прикладом якого слугує ваза Рубіна), закон згрупування (близькість об’єктів, їх схожість, замкнутість і т. д.)

Нагадаємо, головний принцип гештальтпсихології: ціле більше, ніж просто сума його частин. Ми бачимо світ предметно, а не як певну кількість точок, ліній, кривих і т. д. Ми бачимо книгу, а не просто кількість листів, ми бачимо дерево, а не просто стовбур, листя та гілки.

Тепер звернемо свій погляд до гештальт-терапії. Засновником гештальт- терапії є Фріц Перлз (1893–1970). Свій шлях він почав в рамках психоаналізу. Його терапевтами були В. Райх і К. Горні. Ф. Перлз назвав період терапії «марним життям на кушетці», яка тривала аж 7 років (почалася терапія в 1925 ро- ці). Критика В. Райха не завадила Ф. Перлзу взяти за основу ідею тілесності, яку Райх активно розвивав (широко відоме поняття «м’язовий панцир») [1]. З’єднати соматичне і психічне для досягнення цілісності особистості – один з постулатів гештальт-терапії, які розвивав Фріц Перлз [3].

У 1930 році Перлз одружується на Лорі Познер (доктор у сфері психології), яка була добре знайома з дослідженнями в області гештальтпсихології. Завдяки дружині Ф. Перлз детально ознайомився з творами та ідеями відомих філософів і психологів того часу. Зокрема, з ідеями Мартіна Бубера, який в своїх книгах обґрунтовував філософію діалогу і його роль в міжособистісної комунікації. Роль діалогу в психотерапії між терапевтом і клієнтом буде, згодом, взята на озброєння в роботі Ф. Перлза. На становлення гештальт-терапії також вплинули екзистенціалізм, східна психологія (Ф. Перлз захоплювався вченням дзен), феноменологія, гуманістична психологія (представником якої був Ф. Перлз), холістичний підхід (організм як ціле).

Чому Ф. Перлз назвав свій напрямок гешталь-терапія? Говорять про те, що ідею назви йому підказали, коли він був в Есаленському інституті в Каліфорнії (США). Основна ідея цього інституту – розвиток людського потенціалу, в тому числі екстраординарних потенційних можливостей. Ф. Перлз входить в штат цього університету з 1964 року і стає лідером руху за розкриття потенціалу людини. У 1969 році Фредерік переїжджає до Британської Колумбії, де на острові Ванкувер засновує гештальт-громаду. Перебуваючи в інституті Есален, Перлз називає свій напрямок «гештальт-терапія», хоча спочатку думав про назву «екзистенціальна психотерапія». Слово ж гештальт було досить відоме в психології, тому повинно було додати «науковості» його підходу.

Отже, спільного між гештальтпсихологією і гештальт-терапією – це саме слово гештальт. На цьому їх спільність власне і закінчується...

Це дійсно два різних напрямки, які мали різні цілі і завдання. Варто хоча б відзначити, що перший – це напрямок в психології, а другий – це вже психотерапія.

Засновники гештальтпсихології не сильно приємно висловлювалися про Фріца Перлза, натякаючи на те, що він так і не зрозумів основних принципів і результатів їх досліджень. А Ф. Перлз, у властивій йому манері, не дуже-то про це переживав, та продовжував розробляти свій напрямок, який на сьогодні є одним з найбільш популярних, як серед вітчизняних, так і зарубіжних психотерапевтів.

Висновок

Отже, бачимо, що навіть на рівні базових психологічних понять зустрічаємо плутанину, яка може стати на заваді чіткого розмежування цих явищ. І це лише один із прикладів, які ми спостерігаємо, як у межах гуманітарних наук, так і суспільства загалом.

В умовах інформаційної війни кожна частинка інформації, яка розкриває сутність певного явища та показує людині наявність суперечностей навіть на рівні наукових понять, має стимулювати особистість до більш глибокого та критичного аналізу середовища, у тому числі інформаційного, та себе у цьому світі (рівень особистісного самоусвідомлення).

Список використаних джерел

  1. Зиглер Д., Хьелл Л. Теории личности. СПб, 1998. 608 с.
  2. Малкина-Пых И. Г. Справочник практического психолога. Москва, 2007. 784 с.
  3. Перлз Ф. Практика гештальттерапии. Москва, 2005. 480 с.
  4. Психологический словарь / под ред. В. П. Зинченко, Б. Г. Мещерякова. Москва, 1998. 440 с.
  5. Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии. СПб., 2001. 720 с.


Особисті інструменти
Ми в мережі
Реклама