Рудєва Л.С. Сутність волонтерського руху як виду соціально-психологічної роботи

Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки

Версія від 17:53, 16 травня 2012; Nonomi (Обговореннявнесок)
(різн.) ← Попередня версія • Поточна версія (різн.) • Новіша версія → (різн.)
Перейти до: навігація, пошук

Рудєва Лідія Сергіївна, магістр практичної психології, методист Педагогічного інституту Київського університету імені Бориса Грінченка, м. Київ

УДК 159.9.316.6


Автор розглядає проблему волонтерського руху як виду соціально-психологічної роботи в контексті процесу зародження та розвитку волонтерства в Україні та світі, а також визначення основних соціально-психологічних критеріїв волонтерської діяльності задля оптимізації процесу розробки волонтерської програми та її ефективної реалізації.


Автор рассматривает проблему волонтерского движения как вида социально - психологической работы в контексте процесса зарождения и развития волонтерства в Украине и мире, а также определения основных социально-психологических критериев волонтерской деятельности для оптимизации процесса разработки волонтерской программы и ее эффективной реализации.


The author considers the problem of «Essence of volunteerism as a form of social - psychological work» in the context of the origin and development of volunteerism in Ukraine and world, and as identifying the main social and psychological criteria for volunteer activities to optimize the process of developing volunteer program and its effective implementation.


Зміст

Постановка проблеми

У загальному розумінні волонтерство – це той внесок, який робиться фізичними особами на засадах неприбуткової діяльності, без заробітної платні, без просування по службі, для добробуту і процвітання спільнот та суспільства в цілому. Волонтерський рух також є основою діяльності недержавних та громадських організацій, професіональних організацій та профспілок [5].

Сучасна ситуація в Україні характеризується соціально-психологічною, економічною нестабільністю, зниженням рівня життя більшості населення, зростанням злочинності і насильства. Соціально-психологічні проблеми в Україні відобразились на психологічному самопочутті різних верств населення. Ще більш відчутно визначились категорії людей, які потребують соціально-психологічної допомоги (молоді люди без жодного заняття, безробітні, діти, які не отримують потрібної уваги з боку батьків або не мають батьків, пенсіонери, інваліди). Щоб вирішити цю проблему, необхідно апробувати та поширити методики соціально-психологічної роботи [23].

Незаперечним також є і той факт, що потреби населення у соціальній допомозі, психологічній підтримці і захисті зростають. Тому виникає необхідність у залученні до соціально-психологічної роботи з різними верствами населення добровільних помічників-волонтерів.

Термін "волонтер" в перекладі з англійської мови означає "доброволець". Волонтер – це людина, яка добровільно, не переслідуючи корисливих цілей, займається діяльністю на користь суспільства, не отримуючи за це грошової винагороди.

Мета і завдання статті

Метою нашої статті є з’ясування особливостей розвитку волонтерства у світі, а також в Україні, особливостей здійснюваної ним діяльності та її напрямків.

Нашим завданням є:

  • Провести теоретичний аналіз процесу зародження та розвитку волонтерства в Україні та світі.
  • Визначити поняття та основні соціально-психологічні критерії волонтерської діяльності.
  • Виділити головні напрямки та можливі форми роботи волонтерів.

Зародження та розвиток волонтерства в Україні та світі

В американській історії волонтерство має довгу та поширену традицію. Зараз воно є одним з найбільш звичних різновидів діяльності у американському суспільстві. Дослідження проблем волонтерства, яке проводилося організацією Gullup для третього сектору, свідчить про таке:

  • внесок волонтерів складає в середньому 4,2 робочі години на тиждень,
  • у 1993 році вартість волонтерського часу була оцінена в 182 млрд доларів США, якщо виходити з середньої зарплати несільськогосподарського робітника,
  • 45% залучених волонтерів є людьми 18-24 років,
  • Волонтери-чоловіки становлять 44%, волонтери-жінки – 56%.
  • Переважна більшість волонтерів за статусом зайнятості є працюючими неповний робочий день.

Дослідження, проведене у 1995 році а Канаді фондом Goldfarb Communications, показало, що у волонтерській діяльності бере участь близько 40% населення, та спостерігається тенденція до зростання за останні роки, а найбільший інтерес до волонтерства відмічається серед 25 – річних осіб [10, с.6].

За даними Датського комітету волонтерських ініціатив, кожен другий датчанин займається волонтерською роботою постійно або час від часу, причому в сфері соціальної роботи волонтерською роботою займається 10% всього населення (7% регулярно, 3% час від часу). В середньому датський волонтер працює 14 годин в тиждень.

Дослідження проведене Лабораторією соціальної економіки Паризького університету в 1996 році, показало, що 23,4% (10,4 млн. громадян) населення Франції старше 18 років займаються волонтерською діяльністю, витрачаючи в середньому 23 години в місяць, що еквівалентно роботі 116 тисяч працівників на повний робочий день, або 5% всіх оплачуваних працівників у Франції.

За даними дослідження, проведеного в Чеській Республіці в 2000 році, і в рамках якого було опитано 693 жителі Чехії і 359 чеських волонтерів, 22% респондентів зазначили, що виконували роботу на волонтерських засадах до 1989 року. Починаючи з 1989 року, 16% чехів були задіяні у волонтерській діяльності і лише 8% населення волонтерують після 1999 року.

За даними дослідження Варшавського Центру волонтеріату (1997 рік), люди займаються волонтеською діяльністю з багатьох причин: хочуть допомогти тим, хто цього потребує (61%), хочуть розвинути нові навички (46%), хочуть чимось займатися (41%), для власного задоволення (31%), з метою знайти нових друзів (29%), з метою повернути іншим «борг» (11%).

Щодо України, то тут праця на користь суспільства завжди була наявна, а її витоки і поширення нерозривно пов’язані з походженням і самою суттю народу. Поширені серед східних слов’ян безоплатні громадські роботи, які мали характер суспільної допомоги і називалися поміччю або толокою, використовувалися у сільському господарстві або на будівництві житла, можна подекуди зустріти і в сучасних українських селах. Також зустрічається багато згадок про суспільно – корисну працю за часів Київської Русі. Діяльність князів Володимира Великого, Ярослава Мудрого, Володимира Мономаха. Останній у своєму «Повчанні дітям» радив не забувати про убогих, сиріт і піклуватися про вдів.

За Литовсько – польської доби – новий етап доброчинної діяльності постав вже як необхідна умова відродження національної держави. Православні братства не лише безоплатно навчали дітей, допомагали бідним, сиротам і хворим, але й на власний кошт створювали школи, притулки, друкарні, шпиталі, реставрували церкви. Опікувалися громадськими справами князі Острозькі та Вишневецькі. Завжди допомагало скривдженому українському населенню українське козацтво.

Справжній розквіт суспільно-корисної праці припав на ХІХ століття. Яскравий приклад – діяльність українських підприємців – цукрозаводчиків Симиренків, Терещенків, Харитоненків, які не лише жертвували кошти на громадські потреби, а й безпосередньо брали участь, і до того ж цілком безоплатно, у діяльності різноманітних громадських установ, вирішували соціальні і національні проблеми.

Неможливо навіть коротко згадати всіх, хто, кажучи сучасною мовою, займався волонтерством. Зараз, в сучасній Україні, ми бачимо відродження різних форм суспільно – корисної діяльності [6, с. 20-21].

Повертаючись до сучасного стану волонтерства в Україні, варто зазначити, що за даними дослідження, яке було проведено Українським державним центром соціальних служб для молоді та Українським інститутом соціальних досліджень, основними мотивуючими факторами були задоволення результатом зробленого (40%), відчуття необхідності людям (37%), можливість змінити щось на краще (14%) [20, с. 3-4].

Тобто, розвиток волонтерства має тривалу історію не лише у світі, але і в Україні також. Про це свідчать інформаційні джерела та дослідження на дану тему. «Волонтери – унікальні особи. Щоб створити та втілити відповідне визнання, нам потрібно розуміти волонтера якомога краще, уникаючи припущень узагальнень та стереотипів» Сью Вайн’ярд.

Визначення та критерії волонтерської діяльності

У Законі України “Про соціальні послуги” вказується, що волонтер – це фізична особа, яка добровільно здійснює благодійну, неприбуткову та вмотивовану діяльність, що має суспільно-корисний характер.

Загальна Декларація про волонтерську діяльність (прийнята міжнародною радою директорів Міжнародної Асоціації Волонтерських Зусиль) тлумачить волонтерську діяльність як основу побудови та розвитку громадянського суспільства. Вона втілює в собі найшляхетніші прагнення людства-прагнення миру, свободи, безпеки та справедливості для всіх людей [8].

Існує багато визначень волонтерства та волонтерської праці, багато думок щодо того, хто такий волонтер.

Досить влучне визначення дав італійський соціолог Нуово Дізіонаріо: «Волонтер – це громадянин, який вільно, а не для того, щоб продемонструвати свої моральні зобов’язання чи законні обов’язки, керується ідеєю суспільної та приватної солідарності. Волонтер, одного разу показавши свої громадянські та власні обов’язки, надалі переходить у цілковите розпорядження суспільства, сприяє розв’язанню місцевих проблем, надаючи пріоритет відвідуванню бідних, терплячих нестатки та знедолених».

Уінфред Л. Браун казав: «Я вірю, що добровольці будуть віддзеркалювати громаду, а також вікову різноманітність особистостей і поглядів» [8].

Саме поняття «волонтер» може мати різне значення для різних людей. Дослідження показали, що волонтерською діяльністю вважається і донорська здача крові, і робота на якусь політичну партію, і участь у релігійних церемоніях, отже питання критеріїв волонтерської діяльності є важливим.

Критерії волонтерської діяльності:

1. Має суспільну користь:

Волонтери можуть допомагати як друзям, знайомим, сусідам, так і всьому суспільству. Лише допомога найближчим родичам не вважатиметься волонтерською діяльністю. Таке широке розуміння цього поняття дає можливість розглядати взаємну допомогу та участь у діяльності політичних партій чи виборчій кампанії як форми волонтерської діяльності, такі ж важливі як і надання соціальних послуг.

2. Виконується у вільний час:

Волонтерська діяльність виконується у вільний від роботи, навчання час і не являється основним місцем зайнятості.

3. Має добровільний характер:

Власна воля людини є основою волонтерської діяльності. Цей критерій допомагає відрізнити справжню добровільну волонтерську діяльність від ситуації, коли певні дії були зроблені внаслідок тиску визначених зовнішніх обставин на індивіда.

4. Не передбачає оплату праці:

Якщо грошова виплата, яку люди отримують за роботу, дорівнює чи перевищує ринкову вартість цієї роботи, така діяльність не може вважатися волонтерською. Однак людина не повинна нести витрат, пов’язаних з цією діяльністю. Волонтерська діяльність є основою побудови та розвитку спроможних громад. Однак якщо говорити про особистісні риси чи здібності, то Євгенія Гресь, президент одного з волонтерських клубів, вважає, що «доброта і чуйність, співпереживання і щиросердечність, уміння розділити чужий біль, вчасно підтримати у важку хвилину, розрадити в горі й біді, втішити людину, захистити її від тяжкої самотності є невід’ємними рисами людини, яка займається волонтерством» [13,с.628].

Напрямки та форми роботи волонтерів

Аналіз матеріалів дозволив виявити основні напрями роботи добровільних помічників:

1. Соціально-реабілітаційна робота, попередження та подолання негативних явищ у молодіжному середовищі.

У цьому напрямку волонтерами проводяться різноманітні бесіди, диспути, лекції на різну тематику, організовуються вечори, концерти “За здоровий спосіб життя”, проводяться рольові та творчі ігри з молоддю та з “дітьми вулиці”. Розповсюджуються інформаційні листівки, буклети про негативний вплив на організм вживання алкоголю, тютюну, наркотичних речовин. Тут застосовуються як групові форми роботи, так і індивідуальні.

2. Соціальна опіка і захист найменше захищених категорій дітей та молоді.

Організовуються концерти, конкурси, змагання, ярмарки, створюються різноманітні клуби за інтересами, проводяться благодійні акції, вечори. Все це робиться для того, щоб такі категорії дітей та молоді відчули себе потрібними в суспільстві.

3. Соціальний супровід молоді, допомога її інтеграції у суспільство [22].

До найбільш типових форм роботи з різними групами волонтерів належать:

  • лекція, як базовий метод при навчанні волонтерів у Всеукраїнській школі волонтерів;
  • бесіда на заняттях для волонтерів для більш плідної взаємодії з групою, для закріплення матеріалу та вивчення нового, для визначення настрою групи тощо;
  • „мозковий штурм” на заняття волонтерів для стимулювання до вивчення тієї чи іншої теми та більш ефективного навчання;
  • дискусія з волонтером або з групою волонтерів з найбільш актуальних гострих питань, тем;
  • тренінг для волонтерів з метою більш ефективного вивчення тем навчання;
  • конференції для працівників та волонтерів з метою обміну досвідом та напрацювання методик викладання та навчання волонтерів;
  • збори волонтерів різних центрів для обміну досвідом та напрацювання нових форм роботи з різними категоріями молоді.

Висновки

Отже, аналізуючи напрями і деякі форми роботи, слід відзначити, що практично вся робота центрів допускає можливість залучення волонтерів, як добровільних помічників центрів надання соціально-психологічної допомоги [22].

Проаналізувавши наявну теоретичну інформацію щодо світового досвіду волонтерства та історію розвитку волонтерства в Україні, можна зробити висновок, що волонтерство як явище виникло з потреби здійснення високомотивованими людьми діяльності, яка на перший погляд є достатньо простою, однак все ж таки має виконуватися. Досягнення результатів дослідження основних мотивів волонтерів безсумнівно є значними: врахування отриманих результатів дало змогу вдосконалити систему мотивування, інформування, залучення, створення умов для подальшої діяльності та винагородження волонтерів. Однак цей досвід так і не став вичерпним.

Залучення організаціями, що здійснюють досить різнорідну діяльність, волонтерів доволі обширний та складний процес, що передбачає створення та реалізацію ґрунтовної програми залучення, організації та подальшої співпраці з волонтерами. Така програма має містити не лише перелік робіт для яких планується залучити додаткових людей, але й має враховувати ресурси організації, що дали б змогу це зробити.

Незважаючи на те, що волонтерська діяльність є неоплачуваною, але вона потребує ресурсів іншого характеру: особа чи група осіб, що займатиметься організацією волонтерів та їхньої діяльності, створення умов для підвищення навичок роботи волонтерів та й власне врахування мотивів, які змушують людей займатися таким видом діяльності

Отже, процес залучення волонтерів досить тривалий та ресурснозатратний, хоча при ефективній організації їхньої діяльності витрачені ресурси не будуть витраченими дарма.

Список використаної літератури

  1. Василенко К. Волонтер – це стан душі .– К.: Волонтер, 2001. – №10.
  2. Данилів Т.І., Дибайло В.Д. Волонтери – дітям: волонтерські програми в школах – інтернатах. – К., 2004. – 40 с.
  3. Волонтерська служба недержавної організації соціальної сфери / Стецьков О., Майорова Н., Шелковнікова В., Шматко Г. – К.: Сфера, 2000. – 92 с.
  4. Волонтерський рух в Україні: тенденції розвитку / Вайнола Р.Х., Капська А.Й., Комарова Н.М. та ін. – К.: Академпрес, 1999. – 112 с.
  5. Семиног Л. Історичні витоки волонтерства // Добра Воля. –№ 1 (27). – К.: РЦ «Гурт», 2004. – 35 с.
  6. Капська А.Й. Соціальна робота: деякі аспекти роботи з дітьми та молоддю. – К: УДЦССМ, 2001.
  7. Керування діяльністю волонтерів: тренінгові матеріали. – К.: РЦ Гурт, 2003. – 36 с.
  8. Мотивация и деятельность / Х. Хекхаузен. – Т. 1. – М.: Педагогика , 1986. – С. 33-48.
  9. Популярная психологическая энциклопедия / Степанов С. – М.: Изд-во Эксмо, 2003. – 640 с.
  10. Розвиток волонтерських програм в дитячих інтернатних закладах: матеріали круглого столу. – К.: РЦ Гурт, 2004. – 13 с.
  11. Розширення можливостей недержавних організацій через залучення волонтерів та створення мереж / Дибайло В., Малеріус Ш., Гривняк Л., Бартоломеюссен С. – К., 2004. – 98 с.
  12. Социальная работа. Теоретические основы подготовки социальных работников. – М., 1992.
  13. Соціальна робота в Україні: теорія та практика. – К: УДЦССМ, 2001.
  14. Створення та керування волонтеською программою / Назарук В. – К.: ЦВ Добра Воля, 2001. – 72 с.
  15. Технологізація волонтерської роботи в сучасних умовах / Капська А.Й. – К., 2001. – 140 с.
  16. Управління діяльністю волонтерів / Стів Маккарлі, Рік Лінч. – К.: РЦ Гурт, 1998. – 160 с.


Особисті інструменти
Ми в мережі
Реклама