Прикарпатський університет імені Василя Стефаника

Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки

Перейти до: навігація, пошук
Прикарпатський університет імені Василя Стефаника

Ректор університету - Ігор Євгенович Цепенда, доктор політичних наук, професор.


Офіційний сайт університету - http://www.pu.if.ua.

Про університет

Історія Прикарпатського національного університету – це історія нашої державності, поступу на шляху до незалежності, національно-культурного і духовного відродження. Входження Галичини до складу УРСР у вересні 1939 р., попри всі негативні наслідки від поширення на цих теренах сталінської тоталітарної системи, стало важливим кроком на шляху до об’єднання всіх українських земель в одній державі і дало можливість почати розбудову системи народної освіти. Природно, що на початку цього процесу прикарпатський регіон зіткнувся з гострою нестачею учительських кадрів. Уже в жовтні 1939 р. почали працювати семінари вчителів, однак ні вони, ні залучення педагогів зі сходу України не могли розв’язати проблеми. Тому органи місцевої влади порушили перед урядом УРСР питання про створення в обласному центрі – місті Станіславі (з 1962 р. Івано-Франківськ) учительського інституту, і вже в січні 1940 р. розпочалася підготовка до його відкриття. В результаті 1 березня цього ж року розпочалося навчання в новоствореному закладі, директором якого став викладач педагогіки Станіславської педагогічної школи Ф.Плотницький, його заступником з науково-навчальної частини – М.Шевченко. В інституті було створено три факультети: історичний (декан Т.Великий), фізико-математичний (декан М.Король) та філологічний з двома відділеннями – української мови і літератури та російської мови і літератури (декан М.Шмулензон). Навчальний заклад спочатку не мав власного корпусу і розташовувався в недобудованому приміщенні торговельної школи. Деякий час тут знаходилася і педагогічна школа. Тіснота, брак навчального обладнання, нестача навчальної і методичної літератури в бібліотеці – ці та інші перепони доводилося долати вже у ході навчального процесу. Незважаючи на труднощі, інститут досить активно розгортав свою діяльність. У довоєнний період у вищому навчальному закладі на стаціонарному, вечірньому та заочному відділеннях навчалося 900 майбутніх педагогів. Однак менше ніж за півроку після відкриття закладу праця колективу була перервана німецько-радянською війною. Сотні студентів і викладачів пішли на фронт, частина з них була евакуйована. Долі людей, що стояли біля витоків навчального закладу склалися по-різному. Зокрема, перший декан філологічного факультету Шмулензон, викладачі Чорний, Березін, Поповський, Насанов загинули у боях між Житомиром і Бердичевом. Перший декан історичного факультету Т.Великий загинув під Сталінградом. Деякі з тих, що залишилися живими, після війни продовжили роботу в інших закладах і установах. У роки німецько-фашистської окупації учительський інститут був закритий, його майно повністю пограбоване, а навчальний корпус спалений. Сума заподіяних збитків сягала 3 млн. крб. Після звільнення краю від німецьких загарбників було здійснено ряд заходів для відновлення роботи Станіславського учительського інституту. Перший післявоєнний навчальний рік розпочався 1 листопада 1944 р. у приміщенні на вулиці Шевченка, 30. У липні 1945 р. дипломи вчителів одержали перші 13 випускників стаціонару. У 1945 – 1946 навчальному році інститут був тимчасово розташований у шкільному приміщенні на вулиці Першотравневій, 8. Водночас йшла відбудова головного корпусу на вулиці Шевченка, 57, який невдовзі було піднято з руїн. 1948 – 1949 навчальний рік інститут розпочав у майже відремонтованому приміщенні свого корпусу, а завершилися відновлювальні роботи в 1950 р. Директором навчального закладу в 1946 – 1949 р. був Т.Божко, заступником з науково-навчальної роботи М.Лизогуб. З року в рік зростав контингент студентів. Якщо у 1944 – 1945 рр. на стаціонарному та заочному відділеннях інституту навчалося 354 студенти, то в 1949 р. – вже 790. Загалом за роки існування Станіславського учительського інституту ним було підготовлено для шкіл регіону 1457 учителів. Новий етап в роботі навчального закладу розпочався у 50-х роках. Постановою Ради Міністрів УРСР від 4 серпня 1950 р. Станіславський учительський інститут було реорганізовано у педагогічний. Почалася підготовка вчителів вищої кваліфікації. Однією з найважливіших проблем, над якою працював колектив навчального закладу – підвищення якості професорсько-викладацького складу. В результаті, якщо у 1952 – 1953 навчальному році працювало 58 викладачів, з них 10 кандидатів наук, доцентів, то у 1955 – 1956 навчальному році їх налічувалося вже 79, у тому числі 21 кандидат наук, доцент. Водночас зміцнювалася навчальна база, відкривалися нові кафедри, кабінети і лабораторії. Фонд бібліотеки збільшився учетверо – з 38 тисяч книг у 1951 р. до 167 тисчя у 1958 р. Директорами інституту в цей період були К.Швецов (1950 – 1953), Г.Грехуч (1953 – 1956), І.Шевченко (1956 – 1957), заступником з навчально-наукової роботи впродовж зазначеного часу був С.Гуцало. Звичайно, панування тоталітарного режиму відбилося на всіх сторонах життя інституту. Дирекція, парторганізація і кафедри керувалися, як зазначалося у звіті про роботу інституту в 1950 – 1951 навчальному році, „постановами ЦК ВКП(Б) і ЦК КП(Б)У з ідеологічних питань, геніальними роботами В.Й.Сталіна з мовознавства, а також рішеннями сесії Академії медичних наук СРСР та Академії наук СРСР з питань павловської фізіології”. Потреба комплектування вчителями сільських неповних і середніх шкіл Прикарпаття та інших областей України, що залишалася актуальною, зумовила перехід інституту в 1956 р. до підготовки, а з 1958 р. до випуску вчителів широкого профілю, які б могли викладати не один, а кілька предметів. Вони готувалися з таких спеціальностей, як „українська філологія та історія”, „російська філологія та історія”, „фізика, математика і креслення”, „українська філологія, музика і співи”. Термін навчання було збільшено до 5 років. У 1959 р. відкрито новий факультет – підготовки вчителів початкових класів і здійснено перший набір (50 осіб) на спеціальність „методика і педагогіка початкової освіти”. Колективу інституту вкотре довелося працювати в складних умовах. Зміна навчальних планів, деяке тимчасове скорочення штатів, нерівномірність наборів – все це створювало додаткові труднощі у роботі. У 1962 р. інститут повернувся до прийому студентів на одну спеціальність (за винятком спеціальності „українська філологія, музика і співи”). Наступного 1963 р. до інституту було приєднано загальнонауковий факультет. Він став четвертим, поряд з історико-філологічним, фізико-математичним та факультетом методики і педагогіки початкової освіти. Загальнонауковий факультет мав на меті забезпечити одержання вищої освіти за місцем проживання студентів-заочників без відриву від виробництва. До числа його студентів було переведено сотні тих, які навчалися у вищих навчальних закладах Києва, Харкова, Львова, Донецька, Чернівців, але мешкали і працювали в межах Івано-Франківської області. Поступово розгорталася і наукова діяльність. З 1956 р. почали виходити „Наукові записки” інституту. З часу створення навчального закладу і до 1965 р. кандидатські дисертації захистили 23 викладачі, що безперечно, зовсім небагато. Однак на той час і в тих умовах це мало неабияке значення для становлення навчального закладу. В історії інституту радянського періоду були не лише світлі сторінки. Завершення недовгої хрущовської відлиги позначилося хвилею політичних арештів українських дисидентів-шестидесятників у серпні – вересні 1965 р., які виступали проти русифікації, політичного безправ’я, за реальний державний суверенітет України. Не оминули вони й Івано-Франківського педінституту. Викладач новітньої історії Валентин Мороз, який працював в інституті лише один навчальний рік, 31 серпня 1965 р. не вийшов на роботу через затримання слідчими органами. Суд, організований у Луцьку, виніс вирок: чотири роки таборів суворого режиму за „антирадянську агітацію і пропаганду”. Звільнений у вересні 1969 р., він уже наступного 1970 р. за декілька нових публікацій знову був заарештований і ув’язнений. Свою докторську дисертацію В.Мороз уже захистив за кордоном після того, як у 1979 р. його в числі п’яти дисидентів обміняли на двох викритих у США радянських розвідників. По-різному можна оцінювати час другої половини 60-х – першої половини 80-х рр. ХХ ст., його моральну атмосферу, здобутки і недоліки, досягнення і негативні явища. Однак у житті педінституту не можна назвати його періодом суцільного „застою”, якоїсь цілковитої стагнації або зупинки в розвитку. Адже невпинним залишався процес виховання нових поколінь і відповідно становлення нових генерацій майбутніх педагогів. У цей період інститутом керували кандидат філософських наук, доцент В.Кравець (1957 – 1967), кандидат економічних наук, професор О.Устенко (1967 – 1980), доктор історичних наук, професор І.Васюта (1980 – 1982), кандидат фізико-математичних наук, доцент І.Кучерук (1982 – 1986). 1966 р. в інституті було відкрито музично-педагогічний факультет, який готував учителів музики і співів для середніх шкіл. Його першим деканом призначили заслуженого артиста УРСР, доцента В.Пащенка. Важливі зміни відбулися й на інших факультетах. У 1969 р. з історико-філологічного факультету виділилися окремі історико-педагогічний та філологічний факультети. Історико-педагогічний давав майбутнім історикам і суспільствознавцям одночасно й інший фах – методиста виховної роботи. Пам’ятною датою в історії Івано-Франківського педагогічного інституту стало 5 січня 1971 р.: інституту було присвоєно ім’я видатного українського письменника Василя Стефаника. Тепер його з гордістю носить і Прикарпатський національний університет. У 1971 р. на філологічному факультеті була введена спеціальність „англійська мова”, з наступного року „іноземні мови”, а 1975 р. відкрився новий факультет – іноземних мов. Із 1977 р. випускники факультету одержували кваліфікацію вчителя англійської і німецької мови. З початком перебудови у середині 1980-х рр. розпочався новий період в житті інституту. У цей складний, але плідний час, в 1986 р., його очолив новий ректор, доктор філологічних наук, професор В.Кононенко, який багато зусиль та енергії доклав для його розбудови, перетворення не лише на сучасний освітній заклад європейського типу, але й на авторитетний науковий центр. Насамперед значно зміцнилася матеріальна база інституту. Введено в дію новий аудиторний корпус, актовий зал і бібліотеку, книжковий фонд якої перевищив 500 тисяч томів, а в 1988 р. – восьмиповерховий навчальний корпус гуманітарних факультетів, в результаті чого навчальні площі інституту більше ніж подвоїлися і була розв’язана проблема навчальних приміщень. Вперше за багато років навчальний заклад перейшов на роботу в одну зміну. Розпочалися активні процеси оновлення самого змісту вищої освіти, пошуку нових, ефективніших форм і методів навчання. У 1987 р. відкрито новий факультет – художньо-графічний (декан – доцент І.Фічора), який готував вчителів образотворчого мистецтва, креслення і праці. Проголошення незалежності України і розбудова національної державності створила принципово нові умови для розвитку всієї системи освіти, в тому числі й вищої, поставила перед педагогами і науковцями якісно нові завдання. Необхідно було створити для мешканців області можливості для здобуття ширшої ґрунтовнішої освіти на рівні сучасних світових стандартів, забезпечити яку міг лише класичний університет. Саме тому, за ініціативою і проханням навчального закладу, 26 серпня 1992 р., перший Президент України Леонід Кравчук підписав Указ про створення на базі Івано-Франківського державного педагогічного інституту Прикарпатського університету імені Василя Стефаника. На той час навчальний заклад за своїм науковим потенціалом давно вийшов на одне з провідних місць серед педагогічних закладів України. На його 36 кафедрах навчально-виховну та науково-дослідну роботу здійснювали 240 штатних викладачів, серед яких налічувалося 20 докторів, професорів, 181 кандидат наук, доцент. Значна частина з них і до цього вже працювала на рівні університетських стандартів, забезпечувала значно глибші знання ніж того вимагав педінститут. Студентський колектив університету складали 3950 студентів стаціонару і 2400 заочного відділення. Розвиток навчального закладу в статусі університету набрав неабияких обертів. Своє п’ятиліття університет зустрів у 1997 р., вже маючи у своєму складі 7 тисяч студентів і здійснюючи підготовку молодих фахівців для незалежної України з 22 спеціальностей. Створено низку нових факультетів: юридичний (декан О.Вівчаренко), економічний (В.Мойсеєнко), філософський (І.Любінець), природничий (В.Сельський), до вузівської підготовки (С.Дерев’янко), післядипломної освіти (В.Хрущ), фізичного виховання (М.Соя). Введено нові спеціальності, дефіцит фахівців з яких гостро відчувався в регіоні. Це правознавство, фінанси і кредит, облік і аудит, психологія, релігієзнавство, польська філологія, хімія, біологія, декоративно-ужиткове мистецтво, дизайн, фізичне виховання, соціальна педагогіка. Враховуючи вагомий внесок Прикарпатського університету у підготовку висококваліфікованих фахівців, плідну наукову та науково-педагогічну працю колективу 21 серпня 2004 р. згідно з Указом Президента України № 958 від 21.08.2004 р. та наказом Міністерства освіти і науки України № 718 від 13.09.2004 р. Прикарпатському університету імені Василя Стефаника надано статус національного. Університет став сучасним і потужним навчально-науковим комплексом, який об’єднує 8 навчальних інститутів (Історії і політології, Мистецтв, Педагогічний, Природничих наук, Туризму і менеджменту, Філології, Юридичний, Коломийський), 6 факультетів (економічний, іноземних мов, математики та інформатики, фізико-технічний, фізичного виховання і спорту, філософський), 4 навчально-консультаційні центри (у містах Калуші, Долині Івано-Франківської обл., Чорткові Тернопільської обл., Рахові Закарпатської обл.), 3 коледжі (юридичний – у м. Івано-Франківськ, педагогічний – у м. Коломия, туризму і готельного господарства – у смт. Верховина), школу-ліцей, 3 науково-дослідні інститути, 11 наукових центрів, Центр післядипломної освіти та доуніверситетської підготовки, Центр інформаційних технологій, Центр дистанційного навчання та контролю знань, навчально-методичне управління, науково-дослідну частину, 8 адміністративних відділів. Сьогодні навчально-виховну та наукову роботу на 68 кафедрах здійснюють 782 штатних викладачі, у тому числі 65 докторів наук, професорів, 470 кандидатів наук, доцентів. В університеті за 21 напрямом та 52 спеціальностями навчаються понад 18,5 тис. студентів, а за весь час своєї діяльності університет підготував понад 50 тис. спеціалістів.




Особисті інструменти
Ми в мережі
Реклама