Перегляд вихідного коду сторінки Створення сприятливого соціально-психологічного клімату в студентській академічній групі (реферат Сова В.В.)

  

'''Реферат аспіранта [[НПУ|НПУ ім.Драгоманова]]'''. 

Автор: '''[[Сова Вікторія Василівна]]'''
<div class="nonumtoc">
__TOC__
</div>

 

== Вступ ==

Студентство – найкультурніша частина молоді в усіх країнах, яка є важливим джерелом відтворення інтелігенції.Клімат соціально-психологічний (клімат морально-психологічний; клімат психологічний; атмосфера психологічна) (від гр. klima – нахил) – якісна сторона міжособистісних відносин, яка проявляється у вигляді сукупності психологічних умов, що сприяють або перешкоджають продуктивній спільній діяльності та всебічному розвитку особистості в групі.Метою реферату є дослідження закономірностей, що впливають на створення сприятливого соціально-психологічного клімату в студентській академічній групі. 

Завдання:

* аналіз психологічних особливостей виховання студентів;
* аналіз впливу студентської академічної групи на особу студента;
* розкриття сучасного стану організації виховної роботи в Інституті іноземної філології.  

== І. Психологічні особливості виховання студентів ==

„У кожного вихованця є сильні та слабкі сторони. Впливати на людину через колектив потрібно тонко та непомітно"В. О. Сухомлинський Поза сумнівом, період навчання у вузі - це найважливіший період соціалізації людини. Соціалізація - це процес формування особи в певних соціальних умовах, процес засвоєння людиною соціального досвіду, в ході якого людина перетворить його у власні цінності і орієнтації, вибірково вводить в свою систему поведінки ті норми і шаблони, які прийняті в даній групі і суспільстві. Процес соціалізації включає освоєння культури людських відносин і суспільного досвіду, соціальних норм, соціальних ролей, нового вигляду діяльності і форм спілкування. У студентському віці задіяні всі механізми соціалізації схеми - це і освоєння соціальної ролі студента, і підготовка до оволодіння соціальною роллю «професійного фахівця», і механізми наслідування, і механізми соціального впливу з боку викладачів і студентської групи. Явища навіюваності і конформізму також виражені в студентському середовищі.     

Поняття соціалізації ширше, ніж поняття «виховання». Соціалізація не рівна вихованню, бо виховання - це навмисне формування особи відповідно до прийнятого ідеалу під впливом свідомо направлених різних дій (навіювання, переконання, емоційне зараження, особистий приклад, залучення в певні види діяльності і ін. прийоми психолого-педагогічної дії, що направляються, з боку педагогів, батьків (деколи ці дії є неадекватними, або неефективними, або навіть згубними для особи вихованця, а індивід при цьому може грати пасивну роль).При соціалізації індивід грає активну роль, сам вибирає певний ідеал і слідує йому, а громадянство, які надають соціалізуючу дію, - широкий і обкреслюється невизначено. Студентський вік, як наголошувалося, характеризується саме прагненням самостійно і активно вибирати той або інший життєвий стиль і ідеал. Таким чином, вузівське навчання є могутнім чинником соціалізації особи студента, і цей процес соціалізації йде в ході самої життєдіяльності студентів і викладачів. Але встає питання, чи потрібні цілеспрямовані виховні дії на студентів з боку викладачів і чи ефективні вони? Ні, мабуть, більш спірної проблеми в педагогіці і психології вищої школи, ніж проблема виховання студентів. «Чи треба виховувати дорослих людей?» Відповідь на це питання залежить від того, як розуміти виховання. «Якщо його розуміти як дію на особу з метою формування потрібних вихователю вузу, суспільству якостей, то відповідь може бути тільки негативною. Якщо як створення умов для саморозвитку особи в ході вузівського навчання, то відповідь повинна бути однозначно позитивною».     

Традиційний підхід до виховання базується на тому, що виховання студентів - це дія на їх психіку і діяльність із метою формування особових властивостей і якостей - спрямованості, здібностей, свідомості, почуття обов'язку, дисциплінованості, уміння працювати з людьми, самокритичності та ін.      

Властивості і якості - це цілісний вираз особи, що включає пізнавальні, мотиваційні, емоційні і вольові компоненти в своєрідному поєднанні їх як за змістом, так і за формою прояву. Так, наприклад, самостійність складається з розуміння, відповідної оцінки ситуації і вибору способу поведінки.     

Знаючи природу і психологічну структуру тієї або іншої якості, можна успішніше використовувати виховні можливості різних предметів і умов вузу в цілому. Початком формування якості є розуміння факту, явища, події. Далі ідо засвоєння і вироблення позитивного відношення до засвоєного, упевненості в його істинності. Потім відбувається синтез інтелектуальних, емоційних, вольових і мотиваційних процесів, перетворення в стійку освіту - якість. 

Наприклад, у вищій школі виховання інтересу і любові до вибраної професії досягає ця шляхом вироблення у студентів правильного уявлення про суспільне значення і зміст роботи в майбутній діяльності, про закономірності її розвитку:     

# Формування у кожного студента переконання в своїй професійній придатності, а також ясного розуміння необхідності оволодіння всіма дисциплінами, видами підготовки, передбаченими навчальним планом даного вузу.     
# Вироблення прагнення стежити за всім прогресивним у діяльності передових фахівців.
# Уміння направляти самовиховання на користь роботі, постійно поповнюючи свої знання.     

У зв'язку з цим треба підкреслити, що було б неправильним зводити формування тієї або іншої якостей тільки до оволодіння знаннями, навичками, уміннями. Це необхідно, але недостатньо. Потрібна ще мобілізація мотивів, вплив на відношення до дійсності, створення необхідних психічних станів, облік протиріч у розвитку особистості студента. Наприклад, неможна не зважати на те, що першокурснику властиве загострене відчуття власної гідності, максималізму, категоричності і однозначності етичних вимог, оцінок, фактів, подій, своєї поведінки. Цьому віку властивий раціоналізм, небажання брати все на віру, що створить зайву недовіру до старших, зокрема до викладачів вузу. Однозначність оцінок, іноді необдуманий нігілізм як своєрідна форма твердження вимагають гнучкості в підході до виховання молоді, уміння використовувати і розвивати кращі сторони її психіки, направляти по потрібному руслу ця поведінка, уміння допомогти зберегти своє юнацьке горіння, прагнення до високих етичних ідеалів, вчинків.         Кінцевий результат виховання студентів досягається шляхом рішення приватних, повсякденних, таких, що постійно змінюються і набуваючи самого різного виразу виховних завдань, що встають перед викладачами. Причому завжди важливо визначити найближчі і найвіддаленіші завдання розвитку у кожного студента його професійно важливих якостей. Загальновідомо, що формування особистості відбувається протягом всього життя, але саме в вузі закладаються основи тих якостей спеціаліста, з якими він потім вступить у нову для нього атмосферу діяльності і в якій відбудеться подальше його розвитку як особистостей.60-80-ті роки зарубіжна теорія і практика шкільного, вузівською виховання молоді, пов'язані з працями таких відомих фахівців, як Ф. Кумбс, Р. Нінв, Дж. Вільсон, Дж. Ьрунер, X. Беккер, Ч. Зільберман, Дж. Анкс, До. Кеністон, X. Леш, Ч. Рейс, Т. Роздан, Ф. Кармел та ін., одностайно визнали наявність кризи всього процесу суспільного виховання молоді і перш за все в учбових закладах. Сучасну західну школу звинуватили у відсутності підготовки студентів до активної суспільної діяльності і самостійності в діях і думках; прихильності учбових закладів лише стандартним учбовим програмам, девальвації моральних цінностей і т.д. У результаті нібито розвинулася «культура нарцисцизму» молоді, характерна формуванням у неї байдужості до соціальних проблем, політичних процесів, стану вдач; переключення цікавості у сферу дозвілля, що породив антисоціальну поведінку.Школи і університети, вважає Л. Кольберг, повинні допомогти молоді усвідомити необхідність і розвинути в собі такі якості для виконання в майбутньому тих функцій і тієї діяльності, яка сприятиме суспільному прогресу, встановленню справедливого суспільства. При цьому виховання в учбових закладах повинне вестися в системі „учнівська, студентська спільність - колектив вихователів", „вчитель - учень", „учень - учень". Вихід виховання за межі своїх специфічних програм і вторгнення в проблеми інших потреб спільності забороняється.      
П. Херст, Л. Кольберг, А. Харріс пішли дещо далі і головну роль в етичному вихованні відводять методу дискусії на гіпотетичні моральні теми, що проводяться в школах і учбових закладах як вирішальній формі освоєння підростаючим поколінням „мови моралі" - відмінність добра від зла, поняття справедливості, свободи, істини, пошани людської гідності та ін.     

Вітчизняні фахівці В.В. Антонов, Л.П. Борщевський, П.П. Лопат, Ю.В. Фадєєв, Г.І. Вяткина, А.С. Земляков, Ю.Н. Ветров, Е.А. Литвиненко, Л.В. Никонов, А.А. Вербицький, Н.Г. Ахматова, А.М. Черниш і інші представники соціології вищої школи до початку застою і перебудови інтенсивно обгрунтовували теорію і методику ділових ігор у курсах суспільних наук у вищій школі, що було відносним поглибленням „теорії дискусій", зверненням її до управлінських методів. Але і ці методики стояли на позиції „гипотетізма" і всіляко уникали звернення до реальних життєвих явищ і фактів спільності і суспільства. На жаль, формування суспільної і індивідуальної поведінки вербальним способом неможливе. Необхідний синтез думки, слова і дії. Ще вихователі старовини знали - „Verba docent, exemple trahut" - слова учать, приклади захоплюють. Дж. Дьюї затверджуй: „Не вчитель і підручник - джерело знань, а руки, очі, вуха, фактично все тіло". Іншими словами, щоб вихованці мали поведінку, відповідну суспільним ідеалам, необхідно, що б вихованці мали прийнятні для цього міжособові відносини, що складаються цілеспрямованими зусиллями вихователя (виховання) за допомогою організації певної діяльності, тобто самодіяльності із з'ясуванням її ідейної і етичної суті. Цю формулу можна признач найважливішим алгоритмом всього виховного процесу, соціалізації особи. Як відомо, надбанням людини стає те, що він сам зробив і в процесі діяльності чуттєво-емоційно і раціонально пережив.Спілкування і міжособові відносини, що складаються, на основі прив'язаностей, бажання сумісного спілкування і спільної діяльності в процесі практичного дозволу щонайгостріших проблем колективної життєдіяльності є дієвим засобом виховання і розвитку особистості студента. Тому студентське самоврядування може виступати як могутній чинник виховного процесу.Формуючи принципи діяльності органу студентського самоврядування, повторюємо в нових соціально-політичних умовах досвід неперевершеного організатора дитячого, юнацького самоврядування А.С. Макаренко. Аналогічні його ідеям принципи лягли в основу взаємодії нового органу студентського самоврядування із службами вузу, а також конкретного функціонування підрозділів самого органу. Слід дотримуватися принципу, що служби вузу і педагоги ні в патлів випадку не повинні робити спроби нав'язувати свою думку органам студентського самоврядування з тих питань, які рішенням ректора були віднесені до ведення самоврядування. Цього не слід допускати навіть у тому випадку, коли рішення питання керівництвом вузу, деканатів було б, очевидно, правильнішим і оперативним. Слід пильно стежити за тим, щоб кожне рішення самоврядування було виконано без тяганини і про результати докладалося на раді самоврядування.У процесі роботи органу самоврядування корисно дотримуватися ради А.С. Макаренко не допускати „привласнення" ким-небудь або групою певних керівних функцій, періодично перекидаючи студентів-активістів, з одного виду діяльності на іншу. Крім того це дає можливість залучати активістів до різноманітної діяльності.Інша принципова вимога до організації процесу виховання полягає в незмінно шанобливому відношенні до особи виховуванця як повноцінного і рівноправного партнера будь-якої спільної діяльності. Ідея рівності, партнерства і взаємної пошани один до одного лежить в основі так званої педагогіки співпраці, принципи якої абсолютно незаперечні у вузівському навчанні. Як затверджують багато крупних учених і педагоги, засновники великих наукових шкіл, найбільший учбовий і виховний ефект досягається в таких ситуаціях, коли вчитель і учень разом вирішують задачу, відповідь на яку не знає ні той, ні інший. Навіщо потрібен викладач у вузі, чи тільки як носій і „передавач" інформації? Але якраз в цій якості він значно поступається багатьом інших джерел інформації, таким, наприклад, як книги і комп'ютери. Фахівця, як представника певної культури, характеризує не тільки специфічний набір знань і умінь, але і певний світогляд, життєві установки і цінності, особливості професійної поведінки і т.д. Тому він не тільки передає студенту знання і професійні уміння, а залучає його до певної культури, і щоб ця культура розвивалася і відтворювалася, необхідні живі люди, живе людське спілкування. Цю істину понад сто років тому добре сформулював К.Д. Ушинський: „Тільки особа може діяти на розвиток і визначення особи, тільки характером можна утворити "характер"". У сучасній педагогіці (і ще явніше в психології) починає переважати підхід до виховання не як до цілеспрямованого формування особи відповідно до вибраного ідеалу (будь то християнські заповіді, або „моральний кодекс будівельника комунізму", або „загальнолюдські цінності"), а як до створення умов для саморозвитку особи. Ми не можемо і не повинні наперед вирішувати за людину, яким йому бути, бо кожен має право і повинен сам прожити своє життя, не перекладаючи на інших відповідальність за той вибір, за ті рішення, які йому доводиться приймати. Найголовніший прийом виховання - це ухвалення людини таким, який він є, без прямих оцінок і повчань. Тільки в цьому випадку зберігатиметься у вихователя контакт із виховуванцем, що є єдиною умовою плідної взаємодії обох учасників виховного процесу. Чи означає це, що вихователь повинен займати пасивну позицію відносно тих вибірок і принципових рішень, які приймає його вихованець? Зрозуміло, ні. Головне завдання вихователя - розкрити перед виховуванцем широке поле вибору, яке часто не відкривається самою дитиною, підлітками, хлопцем із-за його обмеженого життєвого досвіду, недоліку знань і необізнаності із всими багатствами культури. Розкриваючи таке поле виборів, вихователь не повинен, та і не може приховати свого оцінного відношення до того або іншого вибору. Слід тільки уникати дуже однозначних і директивних способів виразу цих оцінок, завжди зберігаючи за вихованцем право на самостійне ухвалення рішення. Інакше відповідальність за будь-які наслідки ухвалених рішень він з себе зніме і перекладе на вихователя. Інше важливе завдання виховання - допомога вихованцю у виробленні індивідуального стилю життя, індивідуального стилю діяльності і спілкування. Для вирішення такого завдання викладачу необхідно володіти деякими навиками і методиками психодіагностики, а також озброїти студентів прийомами самопізнання. Найважливіше значення має знання психологічних і психофізіологічних особливостей студентів, визначуваних їх соціальним статусом, віком і характером основної діяльності. Часто викладачі керуються індиферентними уявленнями про студентів як про пристрої по переробці інформації, які слухають лекції, читають підручники, виконують завдання і, коли це потрібно, демонструють ці знання на іспитах. Іноді це приводить до безособових і неадекватних вимог, з якими студенти просто не можуть справитися. Викладач повинен враховувати, що ці навантаження особливо великі в період контролю і оцінювання. Але саме тут часто здійснюється одна з грубих педагогічних помилок: негативну оцінку результатів засвоєння учбової програми викладач переносить на оцінку особи студента в цілому, даючи студенту знать за допомогою міміки, жестів, а то і в словесній формі, що він нерозумний, ледачий, безвідповідальний і т. н.; примушуючи студента переживати негативні емоції, викладач робить прямий вплив на фізичний стан і здоров'я студента. Відношення ж педагога до студента як до соціально зрілої особи, навпаки, як би підвищує планку, розкриває нові горизонти, тим самим не обмежуючи можливості розвитку особи, а підсилюючи їх своєю вірою, внутрішньою підтримкою. Найважливіша здатність, яку повинен придбати студент у вузі, - це власне здатність вчитися. Навчитися вчитися важливіше, ніж засвоїти конкретний набір знань, які у наш час швидко застарівають. Ще важливіше здатність самостійного добування знань, засноване на творчому мисленні. Часто у студентів може спостерігатися гіпертрофована і дещо абстрактна незадоволеність життям, собою і іншими людьми. При неадекватній педагогічній дії такі стани можуть стати причиною деструктивних тенденцій в поведінці. Але при зверненні енергії цього емоційного стану на рішення складної і значущого для студента завдання незадоволеність може стати стимулом до конструктивної і плідної роботи. Виражений і часто підкреслений раціоналізм в обігу викладачів із студентами негативно позначається на розвитку їх емоційної сфери в цілому. Без деякої, хай деколи теплоти, що навіть штучно додається, емоційної, ефективність його роботи із студентами може сильно знизитися навіть при її дуже високому змістовному рівні. Без вживання таких заходів викладача самого можуть виникнути емоційні перевантаження, що ще більш підсилюють труднощі знаходження вірного емоційного тону в спілкуванні із студентами. Найголовніша особливість юнацького віку (включаючи і пізню юність) полягає в усвідомленні людиною своєї індивідуальності, неповторності, в становленні самосвідомості і формуванні „образу Я", що включає три взаємозв'язані компоненти: пізнавальний, емоційний і поведінковий. Потреба в досягненні, якщо вона не знаходить свого вдоволення в основній для студента учбовій діяльності, закономірно зміщується на інші сфери життя - в спорт, бізнес, суспільну діяльність, хобі або в сферу інтимних відносин. Але людина обов'язково повинна знайти для себе область успішного самоствердження, інакше йому загрожує відхід у хворобу, невротизація або переміщення в кримінальне життя. І тут відповідальна роль викладача - першого експерта, що дає студенту „зворотний зв'язок" про результати його учбової і дослідницької роботи. Своїми оцінками він може необережно убити у студента всяку надію і відповідно бажання затверджуватися на ниві науки і підштовхнути його до вибору інших сфер життя для самоствердження і задоволення потреби в досягненні. Сприятливе положення студента в навколишньому його середовищі, в студентському колективі сприяє нормальному розвитку його особи. Не повинно бути істотної розбіжності між самооцінкою і оцінкою, що отримується студентом від значущих для нього людей (референтної групи), до яких обов'язково повинен відноситися і викладач. У цьому випадку він може допомогти студенту в подоланні несприятливого відношення самооцінки, очікуваної оцінки і оцінки, витікаючої від референтної групи. Це можна зробити цілеспрямовано, організувавши таку педагогічну ситуацію, щоб студент з'явився перед значущими для нього „іншими" У вигідному світлі і одержав позитивну оцінку, що приведе до підвищення очікуваної оцінки, поліпшить його психологічний стан і зробить сприятливішою позицію в цілому. Укладаючи розмову про умови успішної виховної роботи, слід нагадати викладені на початку параграфа загальні положення про суть виховання як про створення сприятливих умов для самовиховання людини шляхом розкриття перед ним поля можливих виборів і їх наслідків, при тому, що остаточне рішення завжди повинен приймати сам вихованець. Найважливішою умовою уваги студента до того, що розкриває перед ним викладач, виступає безумовне ухвалення студента викладачем і визнання за ним права на будь-який вибір без того, щоб бути знехтуваним. Таке продуктивне відношення до іншої особи описують як стан емпатії. Приклад етичного благородства, працьовитості, чесності і принциповості в учбовому процесі, в спілкуванні із студентами і колегами на кафедрі - ось що ще може переконати студента, ось чим ще можна вплинути на його розум і серце. Доречно привести в зв'язку з цим витягання з Коротких правил для викладачів імператорського Московського університету: „Вчитель, що не показує собою прикладів і чесноти, більше шкоди, ніж користь, приносить вихованцю".

== ІІ. Вплив студентської академічної групи на особистість студента ==

Могутнє соціалізуюча і виховна дія на особу студента надає саме студентське середовище, особливості студентської групи, в яку входить людина, особливості інших референтних груп. Як відомо, поведінка людей в групі має свою специфіку в порівнянні з індивідуальною поведінкою, відбувається як уніфікація, зростання схожості поведінки членів групи за рахунок формування і підпорядкування груповим нормам і цінностям на основі механізму навіюваності, конформізму, підпорядкування влади, так і зростання можливостей робити свій у відповідь вплив на групу. У студентській групі відбуваються динамічні процеси структуризації, формування і зміни міжособових (емоційних і ділових) взаємин, розподілу групових ролей і висунення лідерів і т.і. Всі ці групові процеси роблять сильний вплив на особу студента, на успішність його навчальній діяльності і професійного становлення, на його поведінку. Викладач-куратор повинен знати і розуміти закономірності групових процесів, надавати благотворну дію на їх становлення. Такі індивідуальні особливості викладача, як його психосоціотип, характер, стиль керівництва, може істотно впливати на характер взаємин куратора із студентською групою і на саме функціонування студентського колективу, сприяючи або перешкоджаючи зростанню його згуртованості. Такі особливості студентської групи, як однорідність вікового складу (різниця у віці звичайно не більше 5 років), обумовлює вікова схожість інтересів, цілей, психологічних особливостей, сприяє об'єднанню групи. Основний вид діяльності студентської групи - учення, а чинники учбового об'єднання слабкіші, ніж виробничі, тому деколи згуртований колектив не складається: кожен сам по собі. Етапи формування колективу і можливі структури студентських груп представлені в схемі. Студентські групи функціонують як на основі самоврядування через систему формальних і неформальних лідерів, так і піддаються певним діям, що управляють, з боку викладача-куратора. У студентській групі виявляються такі соціально-психологічні явища, як „колективні переживання і настрої"(емоційна реакція колективу на події в колективі, в навколишньому світі; колективний настрій може стимулювати або пригноблювати діяльність колективу, приводячи до конфліктів, може виникати настрій оптимістичне, байдуже або незадоволеності), „колективні думки" (схожість думок, поглядів з питань колективного життя, схвалення або осуд тих або інших подій, вчинків членів групи), явища наслідування, навіюваності або конформізму, явища змагання (форма взаємодії людей, які емоційно ревно відносяться до результатів своєї діяльності, прагнуть добитися успіху). 

Студентська група може розвиватися від типу „асоціації" до рівня „колектив" або змінюватися до типу „корпорація".

# Асоціація – група, і якій взаємини опосередкують тільки особистісно значущими цілями (група друзів, приятелів).
# Кооперація - група, що відрізняється реально діючою організаційною структурою, міжособові відносини носять діловий характер, підпорядкований досягненню необхідного результату у виконанні конкретного завдання в певному виді діяльності.
# Корпорація - це група, об'єднана тільки внутрішніми цілями, що не виходять за це рамки, прагнуча здійснити свої групові цілі за всяку ціну, в т.ч. і за рахунок інших груп. Іноді корпоративний дух може мати місце в трудових або учбових групах, коли група набуває рис групового егоїзму. 
# Колектив - стійка в часі організаційна група взаємодіючих людей із специфічними органами управління, об'єднаних цілями спільної суспільно-корисної діяльності і складною динамікою формальних (ділових) і неформальних взаємин між членами групи. 

Учбовий колектив має подвійну структуру: 

* по-перше, він є об'єктом і результатом свідомих і цілеспрямованих дій педагогів, кураторів, які визначають багато його особливостей (види і характер діяльності, число членів, організаційну структуру і т.д.); 
* по-друге, учбовий колектив - це відносно самостійне явище, що розвивається, яке підкоряється особливим соціально-психологічним закономірностям. 

Учбовий колектив, образно кажучи, соціально-психологічний організм, що вимагає індивідуального підходу. Те, що „спрацьовує" по відношенню до однієї учбової групи, виявляється абсолютно неприйнятним до іншої. Досвідчені педагоги добре знають це „таємниче явище" дві або декілька паралельних учбових груп поступово як би індивідуалізуються, набувають своєї особи, в результаті з'являється досить різка відмінність між ними. Як причину цих відмінностей педагоги указують, що „погоду" в учбовій групі роблять опре ділені студенти, які навряд чи є офіційними керівниками учбового самоврядування. Дуже важливо керівнику, педагогу, куратору ясно бачити структуру міжособових взаємин в колективі, щоб уміти знайти індивідуальний підхід до членів колективу і впливати па формування і розвиток згуртованого колективу. Справжній згуртований колектив не виникає відразу, а формується поступово, проходячи ряд етапів.     

На першому організаційному етапі група учнів вузу не є колектив в повному розумінні слова, оскільки вона створена з тих, що вступають до вузу учнів різного життєвого досвіду, поглядів, різного відношення до колективного життя. Організатором життя і діяльності учбової групи на цьому етапі є педагог, він пред'являє вимоги до поведінки і режиму діяльності учнів. Для педагога важливо чітко виділити 2-3 найбільш значущих і принципових вимоги до діяльності і дисциплінованості студентів, не допускаючи висунення великої кількості другорядних вимог, вказівок, заборон. На цьому організаційному етапі керівник повинен уважно вивчати кожного члена групи, його характер, особливості особи, виявляючи на основі спостереження і психологічного тестування „індивідуально-психологічну карту" особи учня, поступово виділяючи тих, хто чуйніше сприймає інтереси колективу, є дієвим активом. У цілому перший етап характеризується соціально-психологічною адаптацією, тобто активним пристосуванням до навчального процесу і входження в новий колектив, засвоєнням вимог, норм, традицій життя навчального закладу.     

Другий етап розвитку колективу наступає, коли виявлений дієвий, а не формальний актив колективу, тобто виявлені організатори колективної діяльності, що мають авторитет у більшості членів колективу. Тепер вимоги до колективу висуває не тільки педагог, але і актив колективу. Керівник на другому етапі розвитку колективу повинен об'єктивно вивчати, аналізувати міжособові взаємини членів колективу методами соціометрії, референтометрії, своєчасно вживати заходи дії для корекції положення членів групи з високим і низьким соціометричним статусом. Виховання активу групи - найважливіше завдання керівника, направлене на розвиток організаторських здібностей активу і усунення негативних явищ: зарозумілості, пихатості, „командирського тону" в поведінці активу.     

Знання структури неформальних взаємин, того, на чому вони ґрунтуються, полегшує розуміння внутрішньо групової атмосфери і дозволяє знаходити найбільш раціональні шляхи дії на ефективність групової роботи. В зв'язку з цим великого значення набувають спеціальні методи дослідження, що дозволяють виявляти структуру міжособових взаємин в групі, виділяти її лідерів.     

Позиція педагога, куратора в студентській групі специфічна: з одного боку, він проводить з хлоп'ятами достатньо багато часу і як би є членом їх колективу, їх керівником, але з іншого боку, студентська група в значній мірі існує і розвивається незалежно від педагога, висуваючи своїх лідерів і „заводіїв". Педагогу заважають стати повноправним членом студентського колективу різниця у віці, відмінності в соціальному статусі, життєвий досвід, нарешті, педагог не може бути повністю рівним студенту. Але, можливо, до цього і не треба прагнути, студенти чутливо реагують на фальш заяв про „повну рівність". Таке положення педагога ускладнює його оцінку ситуації усередині групи, тому куратору нелегко бути експертом у питаннях взаємин студентів його групи. 

== Висновок ==

Отже, підсумовуючи вище зазначене визначаємо найважливіші ознаки сприятливого соціально-психологічного клімату:

# довіра і висока вимогливість членів групи один до одного;
# доброзичлива і ділова критика;
# вільне вираження власної думки під час обговорення питань, що стосуються всього колективу;
# відсутність тиску керівників на підлеглих і визначення за ними права приймати значимі для групи рішення;
# достатня інформованість членів колективу про його завдання й стан справ;
# задоволеність приналежністю до колективу;
# високий ступінь емоційної включеності та взаємодопомоги в ситуаціях, що викликають фрустрацію в кого-небудь із членів колективу;
# прийняття на себе відповідальності за стан справ у групі кожним з її членів.

Характер соціально-психологічного клімату в цілому залежить від рівня розвитку. Між станом клімату розвинутого колективу й ефективністю спільної діяльності його членів існує позитивний зв'язок. Оптимальне керування діяльністю і кліматом у будь-якому колективі вимагає спеціальних знань і умінь від керівного складу. 

Як спеціальні міри застосовують:
 
# науково обґрунтований відбір, навчання і періодичну атестацію керівного складу;
# комплектування первинних колективів з урахуванням психологічної сумісності;
# соціально-психологічні методи, що сприяють виробленню в членів колективу навичок ефективного взаєморозуміння і взаємодії.    

Соціально-психологічний клімат залежить від стилю керівництва.У студентському житті схрещуються лінії формальних і неформальних зв'язків. Але, на жаль, групи формуються за рішенням адміністрації, не враховуючи бажання студентів, та інших факторів сумісності і рівня соціальної зрілості.Думаючи про покращення умов навчання і виховання академічної групи, потрібно цікавитись не тільки навчальними програмами і методиками викладання, але й життям студента (ступенем його самостійності, способом проведення вільного часу). 

== Додаток ==

Організації виховної роботи в Інститутііноземної філологіїОрганізація виховної роботи в Інституті іноземної філології ведеться відповідно до «Концепції виховної роботи із студентами [[НПУ]] імені М. П. Драгоманова», яка базується на державних законодавчих документах (Конституція України, закони «Про освіту», «Про вищу освіту», державна національна програма «Освіта, Україна ХХІ століття», «Концепція виховання дітей та молоді у національній системі виховання Міністерства освіти і науки України»).Метою виховної роботи є плекання гармонійно розвиненої особистості майбутнього педагога, забезпечення глибокого засвоєння ним духовних надбань українського народу, гуманних міжнаціональних взаємин, формування студентської молоді стійких якостей патріота і громадянина української держави, високої професійної компетентності, фізичної досконалості, моральної-етичної, художньо-етичної, правової, економічної та екологічної культури.Основною структурною ланкою в системі управління виховною роботою університету є студентська академічна група, яка має своїм завданням створити всі необхідні умови для набуття студентами ціннісних орієнтацій та соціального досвіду.До основних напрямків виховної роботи в Інституту іноземної філології належить безпосередньо виховний процес, організаційна, наукова робота та співпраця з адміністрацією гуртожитків і наставниками академічних груп. На початку навчального року заступником директора з виховної роботи, наставниками академічних груп та студентським активом Інституту іноземної філології розробляється план виховних заходів, пріоритетними напрямками якого є культурно-просвітницькі та спортивно-оздоровчі заходи.В кінці кожного навчального року відбувається відкрите засідання студентського самоврядування, на якому, у присутності представників директорату, наставників академічних груп та студентства, підводяться підсумки, визначаються найкращі заходи, визначається найкраща група, найкращий студент та найкращий наставник академічної групи Інституту за попереднім опитуванням; а також визначається пріоритетні напрямки виховної роботи на наступний навчальний рік.Протягом навчального року в Інституті іноземної філології проводяться лекції, спецсемінари та круглі столи на актуальні ля молоді теми («СНІД: про нього треба знати всім», «Відмова від паління – шлях до здорового життя», «Проблема сучасної молоді» тощо). Важливою ланкою виховної роботи в Інституті іноземної філології є національно-патріотичне виховання. Для студентів Інституту проводяться лекції, екскурсії до музею [[НПУ]] імені М. П. Драгоманова та Національного меморіального комплексу ВВВ.Студенти іноземної філології беруть активну участь у громадському житті університету – приймають участь у різноманітних спортивних та культурно-масових змаганнях та конкурсах. Так, в минулому навчальному році студенти ІІ курсу здобули Кубок ректора в змаганнях зі спортивного танцю; футбольна команда Інституту здобула першість у чемпіонаті університету по міні-футболу; студенти Інституту іноземної філології пройшли у півфінал гри КВК на Кубок ректора, приймали участь у змаганнях з плавання, легкої атлетики, баскетболу, у щорічному загально університетському кросі. Студентське самоврядування Інституту підбирає для кожного студента пріоритетний вид виховної діяльності.Великого значення в Інституті іноземної філології приділяється соціальній роботі та соціальному захисту студентів. В Інституті навчається 107 студентів – постраждалих від вибуху на Чорнобильській АЕС, 15 сиріт, 5інвалідів І-ІІ групи, 7 студентів із дітьми. Цим студентам протягом року надається чорнобильська стипендія, матеріальна допомога, талони на безкоштовне харчування у їдальні університету. Для студентів І-ІІІ курсів цих категорій організовується безкоштовні екскурсії по місту Києву.У зв'язку з впровадженням у систему освіти кредитно-модульної та рейтингової системи постала проблема переосмислення виховного процесу, як такого. Наразі дирекцією Інституту, наставниками академічних груп та студентським активом розроблена нова система студентського самоврядування, яка охоплює господарський, громадський, науковий, культурно-мистецький та спортивний сектори. Цей план був представлений і затверджений на Вченій раді Інституту та у виховному відділі на початку нового навчального року.Студентське самоврядування відіграє велику роль у громадському житті Інституту. Студентське самоврядування очолює студент ІІ курсу Давидюк Микола Іванович, який був обраний зборами студентського самоврядування на посаду «студентського декану». Студентська рада Інституту має 5 секторів – господарський, громадсько-виховний, науковий, культурно-мистецький та спортивний, які очолюють студенти ІІ-ІІІ курсів. Голови секторів координують координаторів курсів, які в свою чергу інформують старост академічних груп, які в свою чергу інформують старост академічних груп, які доносять певну інформацію до студентів своєї групи. Студенти мають змогу вибрати пріоритетний сектор, за активну участь в якому вони будуть отримувати 20 балів, інші максимум 5балів вони мають набрати, беруть участь у інших 4 секторах. В листопаді 2006р. Інститут іноземної філології провів пробний моніторинг рейтингової системи студентів, який передбачав накопичення досвіду ланок студентського самоврядування для проведення поточного (семестрового) рейтингового контролю студентів, який буде відбуватиметься наприкінці кожного семестру навчального року. Це надає змогу не тільки аналізувати активність студентів у громадському житті університету, а й стимулює студентів для подальшого самовдосконалення та росту. За результатами рейтингового моніторингу визначаються найкращі студенти та групи Інституту, їм буде надаватися перевага при поселенні у гуртожиток, наданні іменних стипендій тощо.Наразі при студентській раді Інституту функціонує театральна студія, клуб туризму та центр зовнішніх відносин, клуб благодійності.Наявність студентського самоврядування як ланки громадського життя надає студентській молоді не тільки можливість реалізувати та вдосконалити себе, а й створює живу атмосферу взаємодії між студентами та адміністративними ланками університету.Роль студентського самоврядування зростає з кожним днем. Студент, як самодостатня особистість, має прагнути до самореалізації та самовдосконалення. В цьому студентам завжди йдуть на зустріч наставники академічних груп та Дирекція Інституту, і, як результат, повна взаємодія Дирекція Інституту та студентського самоврядування. 

== Список літератури ==

# Весна М. Интерсубьектная самоорганизация в студенческой группе//Вестник высшей школы в России. – 2003.  -   №1. – с.29-33. 
# Весна М. Самоорганизация в студенческой группе//Вестник высшей школы в России. – 2003. -№2. – с. 93-95.
# Вітвицька С. С. Основи педагогіки вищої школи: Методичний посібник для студентів магістратури. – Київ: Центр навчальної літератури, 2003. 94– 112с.
# Власенко А. С. Некоторые вопросы воспитания советского студенчества на современном этапе: Уч.зап.Моск.обл.инст. – М., 1971. – с.54.
# Марисова Л. И. Студенческий коллектив: основы формирования и деятельности. – К.: Высшая школа, 1985.- 176с. 6.    Подоляк Л. Г., Юрченко В. І. Психологія вищої школи: типова навчальна програма і зміст самостійної роботи. Методичні рекомендації для магістрів і аспірантів. – К.: [[НПУ]] імені М. П. Драгоманова, 2005. – 44с. 
# Рубин Б., Колесников Ю. Студент глазами социологов. – Ростов, 1968. – с.38. 
# Смирнов С. Д. Педагогика и психология высшего образования: от деятельности к личности. – М: Аспект Пресс. 1995.  
  


[[Категорія:Реферати з психології]]
[[Категорія:Реферати з педагогіки]]
[[Категорія:Наукова робота аспірантів НПУ імені Драгоманова]]
[[Категорія:Реферати українською мовою]]
[[Категорія:Я-концепція]]