Перегляд вихідного коду сторінки Гнед І.В. Розвиток педагогічної діагностики в Німеччині

[[Гнед І.В.]] – студентка [[Педагогічний інститут|Педагогічного інституту]] [[КМПУ|Київського університету імені Бориса Грінченка]], спеціальність «[[Початкова освіта]]», кафедра [[Кафедра іноземних мов і методик їх навчання Київського університету імені Бориса Грінченка | іноземних мов і методик їх навчання]] [[КМПУ|Київського університету імені Бориса Грінченка]]


''Анотація'': '''У статті розкрито історичний аспект розвитку педагогічної діагностики як науки за кордоном, зокрема в Німеччині; проаналізувати походження таких понять, як: «діагностика», «діагностування»; «педагогічна діагностика», подано думки німецьких учених (Д. Зеєбах, К. Інгенкамп, Л. Мауерман) про розвиток педагогічної діагностики в Німеччині.'''

''Ключові слова'': '''діагностика, діагностування, педагогічна діагностика, розвиток педагогічної діагностики за рубежем, розвиток педагогічної діагностики в Німеччині.'''


''Аннотация'': '''В статье раскрыто исторический аспект развития педагогической діагностики как науки за рубежом, в частности в Германии; проанализировано происхождение таких понятий, как: «диагностика», «диагностирование», «педагогическая диагностика; а также мнения неметких ученых (Д.Зеебах, К. Ингенкамп, Л. Мауерман) о развитии педагогической диагностики в Германии.'''

''Ключевые слова'': '''диагностика, диагностирование, педагогическа ядиагностика, развитие педагогической диагностики за рубежом, развитие педагогической диагностики в Германии.'''


''Annotation'': '''The article deals with the problem of historical aspect of pedagogical diagnosis development asscience in Germany; the origins of concepts such as: "diagnosis", "pedagogical diagnosis" "diagnosis" are distinguished and analysed through the German scientists (D.Zeebah, K. Ynhenkamp, L. Mauerman) thoughts at pedagogical diagnosis development in Germany.'''

''Key words'': '''diagnosis, diagnostic, pedagogical diagnostics, pedagogical diagnostics development abroad, pedagogical diagnostics development in Germany.'''


== Постановка проблеми ==

У сучасних умовах розвитку  суспільства триває новий етап модернізації освітньої системи, який супроводжується суттєвими змінами у педагогічній теорії та практиці. На сьогодні педагогічна діагностика як наука набула широкого поширення та розповсюдження як в Україні, так і за її межами. Водночас однією з вихідних умов сучасного реформування ланки національної вищої освіти є осмислення й усвідомлення історичного досвіду, об’єктивна оцінка історичних реалій, виявлення прогресивних та діючих чинників функціонування тих механізмів, творче використання яких сприятиме зростанню освітнього потенціалу суспільства й застереженню від повторення помилок минулого. Відтак проблема дослідження історичного розвитку педагогічної діагностики не лише в Україні, а й закордоном є досить актуальною й своєчасною.


== Аналіз досліджень ==

Історичний контекст розвитку педагогічної діагностики відображено у працях як вітчизняних,так і зарубіжних науковців (А. Біне, П.П. Блонський, О.С. Залужний, К. Інгенкамп, Г.С. Костюк, О.О. Раєвський, Ч. Спірмен, З. Стоунс, К.Д. Ушинський; Я.Ф. Чепіга). Не зважаючи на наявність достатньої кількості публікацій, присвячених означеній проблемі, у дослідженнях неповною мірою відображено розвиток педагогічної діагностики в Німеччині, яка стала родоначальницею виникнення та становлення цієї науки. 


Важливість і актуальність досліджуваної проблеми, її недостатня теоретична розробленість, практична значущість зумовили вибір теми статті: «Розвиток педагогічної діагностики в Німеччині».


== Постановка мети дослідження ==

Метою статті є дослідження проблеми розвитку педагогічною діагностика закордоном, зокрема в Німеччині.


== Виклад основного матеріалу ==

У сучасному освітньому просторі підвищується увага до педагогічної діагностики, про що свідчить зростаюча кількість наукових досліджень і праць. Поняття «діагностування» (відгр. «dia» – прозорий, gnosis –знання, що означає прояснення, розпізнання) прийшло у педагогіку з медицини, де мало значення вчення способів діагнозу захворювань. Його можна тлумачити і як отримання інформації про стан і розвиток контрольованого об'єкта, його відхилення від норми. Діагностування перебуває у нерозривному зв'язку з прогнозуванням та проектуванням, які логічно завершують ланцюжок дослідницької процедури[4, с.11]. «Діагностика» (з гр. мови – diagnosis – розпізнання) – це особливий вид пізнання, що знаходиться між науковим знанням сутності і пізнання одиничного явища. Результат такого пізнання є діагноз як висновок про належність сутності, що виражається в одиничному, до певного встановленого наукою класу[4]. Педагогічна діагностика як спеціальна наука виокремилась лише наприкінці 60-х рр. ХХ ст. Її основоположником є німецька вчена К. Інгенкамп. 



Оскільки, термін «педагогічна діагностика» був уведений у науковий обіг у Німеччині, розглянемо визначення даного терміну, а також, завдань і функцій педагогічної діагностики, що досліджували німецькі вчені. Так, К. Клауер уважає, що «педагогічна діагностика є сукупністю пізнавальних зусиль, на основі яких приймають актуальні педагогічні рішення». Тому, вважає автор, схарактеризувати педагогічну діагностику, спираючись на завдання не можливо: «Класифікадія педагогіко-діагностичних завдань не може бути розроблена раз і назавжди. З цієї причини вона не може входити у визначення педагогічної діагностики».


Л. Мауерманн вбачає завдання педагогічної діагностики у визначенні й оцінці загального плану проведення занять: «Педагогічна діагностика встановлює зв’язок між успішністю й передумовами до навчання, оцінює правильність вибору навчальних цілей або навчально-організаційних заходів на основі визначення умов, у яких відбувається навчальний процес.».


В. Ройлеке й Б. Роллет, вважають, що головним завданням педагогічної діагностики є надання допомоги у виборі спеціальності й розглядає її у широкому й вузькому сенсі: «Діагностика у виборі шляху навчання в школі має на меті одержання інформації, що сприяє оптимізації педагогічної діяльності. Відповідно до цього, розрізняють педагогічну діагностику у вузькому сенсі, предмет якої становлять планування й контроль навчального процесу й процесу пізнання та педагогічну діагностику в широкому сенсі, що охоплює всі діагностичні завдання в межах консультування в межах освіти».


Виходячи з наведених думок німецьких авторів, можна зробити висновок, що в них мова йде про комбінацію дидактичних діагностичних процедур (вимірювання успішності) із заходами щодо діагностики індивідуальних відмінностей тих, яких навчають та про їх взаємодію в ході освітнього процесу. Особливості підходу німецьких авторів до визначення понять «педагогічна діагностика» є його поширення на галузь дидактики. Визначення індивідуальних особливостей, мотивації поведінки тощо, тих, хто навчається, також здійснюється для отримання прогностичної інформації про результати успішності навчання.


Подальшого розвитку педагогічна діагностика набула в дослідженнях учених Німеччини, США, Великобританії, Франції, Бельгії. Як засвідчив аналіз, педагогічна діагностика у вітчизняній науці була об’єктом вивчення на початку 70-х рр. ХХ ст. Вона базувалася на основі теорії К. Інгенкампа, але вчені розробляли не лише діагностику успішності учнів, а загалом увесь навчально-виховний процес. Суттєвим внеском у розвиток педагогічної діагностики були дисертаційні дослідження зарубіжних і вітчизняних науковців, у яких охарактеризовано складові діагностичної діяльності, розширено її предмет, зміст і мету (А.С. Бєлкін, Б.П. Бітінас, І.В. Житко, Л.М. Кравченко, С.М. Мартиненко, О.М. Мельник та ін.).


К. Інгенкамп основною підставою для виокремлення сутності нового терміну серед інших понять вважає такі завдання діагностики, як: по-перше, оптимізувати процес індивідуального навчання, по-друге, в інтересах суспільства забезпечити правильне визначення результатів навчання і, по-третє, керуючись виробленими критеріями, зводити до мінімуму помилки при переведенні учнів із однієї навчальної групи в іншу, при направленні їх на різноманітні курси та виборі спеціалізації навчання. За допомогою педагогічної діагностики аналізується навчально-виховний процес, визначаються результати навчання і виховання[2].


Вважається, що педагогічна діагностика зовсім нова наука, що виникла на стику педагогіки, кібернетики, математики, прогностики, діагностики та комп'ютерної технології. Дослідження з цих питань найбільшого поширення набули в Німеччині, де, починаючи з 1977 року, видається спеціальний часопис та вийшло кілька посібників і монографій. Зауважимо, що педагогічна діагностика в Німеччині тісно пов'язана з розвитком так званої "точної" (кібернетичної, комп'ютерної) педагогіки. Вона стала логічним підсумком узагальнення низки практичних технологій. 


В Німеччині комісія з питань освіти пояснює, що під педагогічною діагностикою треба розуміти всі заходи, спрямовані на висвітлення проблем і процесів у галузі педагогіки, визначення ефективності навчального процесу та успішності, можливостей кожного стосовно отримання освіти. Проте особливої уваги заслуговують зусилля, спрямовані на формування індивідуального рішення щодо вибору спеціалізації в системі шкільної освіти та професійної підготовки. Наприклад, Л. Мауерман вважає, що педагогічна діагностика встановлює зв'язок між успішністю та її передумовами, оцінює правильність вибору навчальних цілей або навчально-організаційних заходів заумов, у яких відбувається навчальний процес[2].


А.Ч. Вулф сферу педагогічної діагностики обмежує лише оцінкою, тобто питаннями проведення навчального заняття, його метою, методами та результатами, розробкою навчальних планів та програм[2].


Найбільш відомою серед німецьких діагностів є професорка К. Інгенкамп із Центру емпіричних педагогічних досліджень в Пфальці переконана, що педагогічна діагностика покликана, по-перше, оптимізувати процес індивідуального навчання, по-друге, в інтересах суспільства забезпечувати правильне визначення результатів навчання і, по-третє, керуючись виробленими критеріями, зводити до мінімуму помилки при переведенні учнів із однієї навчальної групи в іншу, при направленні їх на різноманітні курси та уточненні спеціалізації навчання.«За допомогою педагогічної діагностики, − вважає вчена, − аналізує навчальний процес і визначає результати навчання. Водночас під діагностичною діяльністю розуміється процес, під час якого (з використанням діагностичного інструментарію або без нього), дотримуючись необхідних наукових критеріїв якості, вчитель спостерігає за учнями і проводить анкетування, опрацьовує результати спостережень та опитувань і повідомляє про отримані результати з метою описати поведінку, пояснити їхні мотиви або передбачити поведінку в майбутньому»[1].


Для досягнення зазначених цілей під час діагностичних процедур, з одного боку, встановлюються передумови навчання, які є в окремих індивідуумів та у представників навчальної групи в цілому, а з другого, визначаються умови, необхідні для організації планомірного процесу навчання. За допомогою методів педагогічної діагностики аналізується навчальний процес та визначаються його результати. Водночас треба дотримуватися наукових критеріїв щодо вивчення об'єктів, процесів на підставі спостережень та досліджень.


Незалежно від умов, у яких відбувається навчальний процес, діагностика (за К. Інгенкамп) має орієнтуватися на:

−	внутрішню і зовнішню корекції у випадку неправильної оцінки результатів навчання;

−	виявлення прогалин у навчанні;

−	підтвердження успішних результатів навчання;

−	планування наступних етапів навчального процесу;

−	мотивацію за допомогою заохочення за досягнуті успіхи в навчанні та регулювання складності наступних кроків;

−	покращення умов навчання[2].

К. Інгенкамп вважає, що у процесі педагогічної діагностики розглядається навчальний процес, визначаються результати навчання, притаманні як окремим індивідам, так і представникам навчальної групи; визначаються умови, необхідні для організації планомірного навчального процесу і пізнання. За допомогою методів педагогічної діагностики аналізується навчальний процес і визначаються його результати. Предметом педагогічної діагностик є «готовність до навчання, здібності учнів; педагогічні умови і засоби навчання; дидактичний процес (і окремі його компоненти)»[4, c.13].


Д. Зеєбах зазначає, що у процесі діагностичної діяльності необхідно виділити такі напрями дій:

− аналіз вимог до учнів;

−	пізнання окремих успіхів і поведінки учнів;

−	виявлення типових невдач;

−	характеристика психічної особливостей та їх структури;

−	аналіз домінуючих умов розвитку учнів;

−	використання педагогічних заходів для розвитку учнів[4].


Предметом педагогічної діагностики є«індивідуальні якості вчителя; дії вчителя; різні сторони особистості учня; невдачі, проблеми дитини (пов’язані не тільки з навчальною діяльністю, але й з особистісного характеру); особливості учня; педагогічні умови й засоби»[4, c.14].


Різницю між психологічною і педагогічною діагностикою К. Інгенкамп вбачає в тому, що остання ніколи не обмежується лише обстеженням клієнтів, реєструванням їхніх ознак, щоб згодом передати результати замовникові. Найхарактернішим для педагогічної діагностики, є те, що вона слугує теоретичним фундаментом для педагогічної діяльності.


== Висновок ==

Аналіз науково-педагогічних джерел переконливо доводить, що педагогічна діагностика як наука має свої витоки з Німеччини. Вона пройшла динамічний шлях розвитку та становлення і продовжує розвиватися, як в Україні, так і за кордоном.З кожним роком цією проблемою займаються все більше науковці, а також зростає кількість наукових досліджень та праць, присвячених розробленню діагностичних методик і їх застосування в освітньому процесі.


== Список використаних джерел ==

#Битинас Б.П. Педагогическаядиагностика: сущность, функции, перспективы/ Б.П. Битинас, Л.И. Катаева // Педагогика, 1993. – № 2. – С. 10–15.
#Ингенкамп К. Педагогическаядиагностика / К. Ингенкамп. – М.: Педагогика, 1991. – 240 с.
#Мартиненко С.М. Система підготовки вчителя початкових класів до діагностичної діяльності: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра пед. наук: спец. 13.00.04 «Теорія та методика професійної освіти» / С.М. Мартиненко. – К., 2009. – 52 с.
#Мартиненко С.М. Основи діагностичної діяльності вчителя початкової школи: навчально-методичний посібник / С.М. Мартиненко. – К.: Сім кольорів, 2010. – 262 с


[[Категорія:Наукові праці]]
[[Категорія:Вісник психології і соціальної педагогіки. Збірник наук. праць]]
[[Категорія:Педагогічний інститут Київського університету імені Бориса Грінченка]]
[[Категорія:Кафедра іноземних мов і методик їх навчання Київського університету імені Бориса Грінченка]]
[[Категорія:Наукові праці студентів Педагогічного інституту Київського університету імені Бориса Грінченка]]
[[Категорія: Наукові праці Гнед І.В.]] 
[[Категорія:Конференція «Сучасна іншомовна освіта очима студентів»]]
[[Категорія:Статті з педагогіки]]
[[Категорія:Для аспірантів]]
[[Категорія:Для магістрантів]]
[[Категорія:Для науковців]]
[[Категорія:Для студентів]]