Перегляд вихідного коду сторінки Коваль О.Р. Мудрість як психологічний феномен

'''Коваль О.Р.''', студент [[Напрям підготовки (спеціальність)"Психологія"|спеціальності "Психологія"]],  Навчально-науковий гуманітарний інститут Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського, м. Київ.

'''Науковий керівник''': '''[[Бєлавіна Т.І.]]''', кандидат психологічних наук, старший науковий співробітник, доцент [[Кафедра психології і педагогіки Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського|кафедри психології та педагогіки]] Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського, м. Київ.

== Постановка проблеми ==

Феномен мудрості – як психологічної засади гідного життя, прийняття адекватних рішень, здійснення гідних учинків, неруйнівної, прогностично об- ґрунтованої діяльності. Мудрість тлумачиться як властивість когнітивної системи, в основі якої лежить кристалізований, культурно обумовлений інтелект.

Мудрість як психологічний феномен знаходить своє втілення у діяльності по постановці і розв’язуванню задач у найширшому з можливих контекстів. Вона працює за умови адекватної цьому контексту ментальної моделі світу суб’єкта, яка відповідно функціонує як інтерпретаційний фільтр. Однак мудрість є також і моральнісним фільтром для відбору засобів розв’язування задачі, тобто фільтром, який використовує критерій екологічності засобів. Мудрість є метакогнітивною характеристикою суб’єкта, яка створюється протягом його життєвого шляху і відображує результати функціонування інтелекту (зокрема, практичного) в проблемному просторі у взаємозв’язку з особистісними рисами. Мудрість направляє і оптимізує особистісний розвиток і сприяє життєвій успішності людини.

У надзвичайно складних і неоднозначних сучасних обставинах існування людства мудрість як суспільства, так і окремої людини стає однією із засад прийняття адекватних виважених рішень, здійснення достойних учинків, загалом, неруйнівної, прогностично обґрунтованої діяльності (професійної, життєвої, політичної тощо). Тому розгляд мудрості як психологічного феномену безумовно на часі.

== Аналіз результатів дослідження ==

Згідно до підходу Михайла Епштейна, який пропонує досить оригінальні відповіді майже на всі ці питання, мудрість – це здатність людини мислити та діяти відповідно до вищих цілей життя, підіймаючись над обмеженістю часткових та плинних інтересів, у тому числі власних. Процесуально мудрість – це, на його думку, пошук серед багатьох точок зору найкращої, поза можливістю ґрунтуватися при цьому на точному знанні [5].

В аналізі мудрості як психологічного феномену ми вважаємо за потрібне відповісти на ряд наступних питань. Перше з них звучить досить просто: що ж таке мудрість і як вона співвідноситься з поняттями «інтелект», «розум», «мислення», з одного боку, і «мораль», «моральність», з іншого? Чи не є поняття  «мудрість» зайвим (надмірним) відповідно до вказаних вище відомих психологічних понять, особливо якщо розуміти її як «найвищу досконалість мислення» [2, с. 68].

Мораль в аспекті, пов’язаному з мудрістю: мудра людина вміє знаходити найкоротший шлях від своїх найбільших здатностей та можливостей до найбільших потреб інших людей. Вона знає міру, яка співвідносить унікальний дар людини з унікальними потребами людства. І може піднятися над власними плинними інтересами заради інтересів віддалених, інколи таких, які виходять за межі індивідуального життя. Тому мудрість слід розуміти не як знання того, що існує, а як знання того, як існувати. У цьому зв’язку Михайло Епштейн посилається на Оксфордський філософський словник, який коментує мудрість як суттєвий компонент достойного життя.

Якщо розум наданий людині від природи і розвивається в умовах навчання (інакше кажучи, у наявності розуму власної заслуги суб’єкта практично немає, хіба що він старанно вчиться), то мудрість, за М. Епштейном, це властивість, яка набувається самосвідомістю і самовихованням, ми б сказали, саморозвитком [3]. Мудрість визначається як «розум розуму», тобто здатність розумно використовувати власний інтелект. І, нарешті, мудрість – цілісна властивість, бо не можна бути мудрим в одному і не бути мудрим в іншому (на відміну від можливості мати розвинений, скажімо, соціальний інтелект, і не дуже розвинений академічний).

Більш розповсюдженим, ніж подане вище, є розуміння мудрості як експертної системи знань, найчастіше орієнтованої на практичний бік життя. Саме ця експертна система знань дозволяє знаходити виважені судження і надавати корисні поради з життєво важливих питань. Експертні знання, які асоціюються з мудрістю, звичайно розподіляють на 5 категорій. Це, по-перше, фактуальні знання, по-друге, процедурні знання, орієнтовані на практичний бік життя (підгрунтя виважених суджень і корисних порад), по-третє, контекстуальні знання (пов’язані з подіями у власному житті), по-четверте, знання про відносність життєвих цінностей і, нарешті, знання про непередбачувану змінюваність життя Мудрість є властивістю когнітивної системи, в основі якої лежить кристалізований, культурно обумовлений інтелект [4].

Основні відмінності між плинним і кристалізованим інтелектами можна коротко охарактеризувати таким чином. Плинний операційно-динамічний інтелект характеризується, в основному, швидкісними характеристиками, зокрема, швидкістю запам’ятовування, індуктивним мисленням, оперуванням просторовими образами. Поступовий розвиток плинного інтелекту, за деякими даними, продовжується до закінчення юності, а потім знижується в дорослому та похилому віці, тому що цей тип інтелекту відображує в основному фізіологічні можливості нервової системи.

На відміну від плинного, кристалізований інтелект – здатність, яка приходить з досвідом і освітою, спирається на знання й уміння, які накопичені протягом тривалого часу. Це здатність встановлювати відношення, формулювати судження, аналізувати проблеми і використовувати засвоєні стратегії для розв’язування задач. Ця форма інтелекту набувається шляхом інтенсивних контактів зі своїм культурним середовищем. Кристалізований інтелект часто підвищує свої показники протягом усього життя людини, поки вона зберігає здатність приймати і зберігати інформацію. За показниками кристалізованого інтелекту люди в 50 років часто демонструють кращі результати, ніж в юності.

Отже, ментальна модель як адекватний або неадекватний інтерпретаційний фільтр відіграє вирішальну роль в ефективності рішень і дій. Вона залежить від специфіки когніцій та метакогніцій суб’єкта, семіотичної системи, якій надається перевага, специфіки мови і мовлення, а також децентраційних складових інтелекту. Незалежно від того, в згорнутому (інтуїція) чи розгорнуто усвідомленому вигляді спрацьовують ментальні моделі, їх ригідність та негнучкість заважають асиміляції та опрацюванню нового досвіду, а також реінтерпретації досвіду старого, і, відповідно, особистісному розвитку [3].

І саме тому, незважаючи на відомі проблеми старих людей з пам’яттю, можна парадоксально стверджувати, що майже не має значення, що саме пам’ятають старі люди. Важливо, навпаки, як саме вони осмислюють, розуміють, інтерпретують та реінтерпретують власний досвід, як старий, так і новітній, свіжий. Такими інтерпретаційними схемами є гнучкі ментальні моделі. Вони формуються протягом життя і є підґрунтям розпізнавання образів (це здатність розпізнавати новий об’єкт або нову проблему як елемент уже знайомого класу об’єктів або проблем).

Компетентність і мудрість, на думку Е. Голдберга, це не тільки глибока здатність проникнення у суть речей, а й розуміння того, яку саме дію необхідно здійснити, щоб змінити їх. Тому як мудрість, так і компетенцію цінять за їх прескриптивні, прогностичні можливості.

І дійсно, більшість людей асоціює мудрість з похилим віком. Дж. Хекхаузен, Р. Діксон і П. Болтс запитували в учасників експерименту, які властивості з’являються в людей у різному віці. Практично всі вважали, що мудрість стає домінуючим атрибутом людей після п’ятидесяти років. З точки зору бажаності, мудрість також була розташована серед найбільш бажаних рис. М. Перлматер з колегами теж з’ясували, що більшість людей вважають мудрість бажаною властивістю.

== Висновок ==

Отже, можна вважати, що мудрість як психологічний (онтологічний) феномен знаходить своє втілення у діяльності по постановці і розв’язуванню задач (як життєвих, так і наукових, академічних тощо, причому як власних, так і чужих – мається на увазі ситуація «мудрої поради») у найширшому з можливих контекстів. Вона працює за умови адекватної цьому контексту ментальної моделі світу суб’єкта, яка відповідно функціонує як інтерпретаційний фільтр.

Однак мудрість сама є певним не тільки інтелектуальним, але й моральним фільтром для відбору засобів розв’язування задачі, тобто фільтром, який використовує критерій екологічності засобів (у широкому смислі слова).

== Список використаних джерел ==

# Голдберг Э. Парадокс мудрости. – М. : Поколение, 2007. – 384 с.
# Нуркова В.В. Проблема исследования мудрости в контексте смысловой теории мышления. – М. : МГУ имени М.В. Ломоносова, 2013. – С. 68-71.
# Смульсон М.Л. Психологія розвитку інтелекту. – К. : Нора-друк, 2003. – 298 с.
# Холодная М.А. Психология интеллекта. Парадоксы исследования. – Москва – Томск : Изд-во Том. ун-та, 1997.
# Эпштейн М. Мудрость // Проективный философский словарь. Новые термины и понятия. – СПб. : Алетейя, 2003. – 512 с.


[[Категорія:Наукові праці]]
[[Категорія:Вісник психології і педагогіки. Збірник наук. праць]]
[[Категорія:Статті з психології]]
[[Категорія:Для аспірантів]]
[[Категорія:Для магістрантів]]
[[Категорія:Для науковців]]
[[Категорія:Для студентів]]
[[Категорія:Кафедра психології і педагогіки Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського]]
[[Категорія:Науково-практична конференція «Становлення та розвиток особистості в умовах інформаційної війни»]]