Аксіологічні аспекти мотивації студента до навчання

Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки

Версія від 20:46, 12 квітня 2010; Bot referat (Обговореннявнесок)
(різн.) ← Попередня версія • Поточна версія (різн.) • Новіша версія → (різн.)
Перейти до: навігація, пошук


Реферат аспіранта НПУ ім.Драгоманова.

Автор: Чуманова Ю.В.


Вступ

Сучасна система освіти і виховання в Україні знаходиться в процесі переходу, почасти вже й перейшла, на нову парадигму виховання, в центрі якої стоїть особистість дитини у всіх її взаємозв'язках і опосередкуваннях. Це антропологічний, педоцентричний підхід, і його основні складові * ідеї, моделі, цінності як матеріальні, так і духовні, спрямовані на піднесення індивідуальності, її самовиявлення та розвиток. За таких умов ціннісний підхід виступає як найпріоритетніша виховна проблема. Її значущість посилюється тим, що цінності висунулись на передній план і як соціальна проблема, що набула сьогодні гострого, інколи навіть трагічного звучання. Ми є не лише свідками, а й учасниками кризи моральності і правосвідомості, соціальної нестабільності, політичної дезорієнтації, деморалізації молоді, небажанням навчатися. Важливим чинником цієї кризи цінностей є крах тоталітарної системи, що формувала у всіх єдину систему цінностей та ціннісних орієнтацій. Виникла необхідність формування нових ціннісних орієнтацій, нових ціннісних ідеалів, ціннісного світогляду дитини, яка буде жити й працювати у XXI ст. в Україні – незалежній європейській державі, де цільові й ціннісні орієнтації сполучатимуть інновації, творчість, нові оригінальні ідеї з народними традиціями й культурою. Пошуки нових ціннісних орієнтацій, важкі самі по собі, ускладнені соціально-економічною кризою, але стають життєво важливими й необхідними для кожного, засобом опори у життєвих колізіях.Сучасні цінності – актуальна ідеологічна, ідейна проблема, проблема формування світогляду, що виступає інтегративною основою діяльності як окремого індивіда, так і будь-якої малої чи великої соціальної групи, колективу, нації, зрештою, всього людства. Це також нова проблема, як і соціальна, що має проростати й викристалізовуватись наново, причому вибір світоглядних позицій, а отже, й цінностей, покладається на індивіда як суб'єкта життєдіяльності. Це, звичайно, проблема загальної значущості, бо процес державотворення в Україні висуває на передній план такі спільні для всіх ідеологічні цінності, як патріотизм і громадянськість та їх відображення у свідомості, світогляді, поведінці. Цей процес відбувається в одночасі з іншим, не менш потужним і також новим для нас – входженням до європейської спільноти, коли Україна розглядається як частина загальноєвропейського культурного простору з його багатоманітністю і розмаїттям культур, які об'єднуються на засадах демократизму та гуманізму, толерантності та відкритості, цивілізованості. Ці два процеси далеко не всіма розглядаються як рівнозначні, в декого викликають заперечення й протиставлення один одному. Отже, значущою ціннісною проблемою виступає ставлення, оцінка цих процесів – державотворення й входження в європейський ціннісний простір.Чи не найболючішими проблемами на сьогодні є проблеми життя, існування індивіда в природному, біологічному, фізіологічному значенні, тобто питання розвитку, співіснування природи, біосфери та індивіда, суспільства. В педагогічному сенсі – це цінності здорового способу життя (валеологія), що базуються на екологічних імперативах і стають частиною внутрішнього світу людини.Досить помітне місце в нашому житті посіли так звані предметні цінності, які, ми вважали, були притаманними лише капіталістичному суспільству і які досить інтенсивно (й успішно) розроблялись на Заході. Це – особистий інтерес, вигода, корисливість, раціональність, успіх, престиж, прибуток. У повсякденному житті саме ці прагматичні раціоналістичні цінності набувають дедалі більшого значення, особливо для молоді, і тому не можуть не виступати проблемою для нас.Цінності посідають значне місце у житті молоді, стають чинником формування широких пізнавальних, учбово-пізнавальних мотивів самоосвітньої діяльності.Великий інтерес у сучасних дослідників викликає процес формування цінностей у молоді (А. Малихін, Р. Сеульський, Л. Ковальчук, Б. Ковбас, М. Грицишин).Загальноприйнятою серед дослідників є думка про те, що виховання на основі цінностей – це провідний шлях формування особистості, її духовного світу, то в сучасних умовах постає питання не лише про ціннісне виховання, а й про ціннісне навчання, що має своїм кінцевим результатом не знання, а формування аксіологічного світогляду, що оперує ціннісними категоріями. Це нова проблема, що вимагає адекватного розв'язання. Глобальна сама по собі, вона на сьогоднішній день більше ставить питань, ніж відповідає на них. Спроба проаналізувати дану проблему висвітлена в цій науковій роботі.Об'єктом даного дослідження є мотивація студентів до навчання.Предметом дослідження – механізм формування мотивації студентів до навчання у філософсько-аксіологічних аспектах.Мета дослідження – проаналізувати філософсько-аксіологічні аспекти формування мотивації студентів до навчання.Предмет, об'єкт, мета дозволили визначити такі завдання:I.Конкретизувати поняття цінність у філософському аспекті.II.Проаналізувати сформованість мотивації студентів до навчання.III.Теоретично обґрунтувати філософсько-аксіологічні аспекти формування мотивації студентів до навчання.Для вирішення цих завдань були застосовані емпіричні методи: індукція, дедукція, конкретизація, зіставлення. 

Розділ I. Цінності як ядро світоглядної проблематики

У всі часи дослідження теорії цінностей становило велику методологічну проблему для аксіології. Аксіологія – це теорія цінностей, філософське вчення про природу цінностей, їх місце в реальності та про структуру ціннісного світу [2, 168]. В основі існування будь-якого суспільства, так і окремої особистості лежать національні, загальнолюдські релігійно-духовні, гуманістичні, культурні, етичні, моральні цінності. І саме від того, чи керуватиметься дане суспільство чи конкретна людина такими цінностями, як добро, свобода, справедливість, солідарність, любов, демократія та ін., залежатиме як її особиста доля, так і майбутній добробут усього народу. Тому істинно багатим і процвітаючим суспільством може бути лише те, яке базується на усіх вище викладених цінностях.Цінності – це певні загальні норми та принципи, які визначають направленість людських вчинків [5, 290]. Свій ціннісний світ людина вибудовує в процесі предметно-практичної діяльності. А будь-який акт діяльності, будь це якийсь вчинок, включає в себе свідомий задум дії, план реалізації, мету, а також життєвий смисл цієї діяльності, загалом те, задля чого здійснюється вся дія. Саме момент діяльності і характеризує категорія цінності. Генетично цінності в процесі суспільної практики акумулювали в собі потребу, інтереси, емоційні переживання суб'єкта.Теорія цінностей почала розроблятися ще за часів античності. В критичні моменти розвитку людства у філософських роздумах чільне місце займала проблема цінності людського життя, точніше, ціни життя і смерті. Філософи намагалися збагнути, сутність людини, її страждань, нащо жити; та вирішити проблему самогубства – варте чи не варте життя того, щоб його прожити. Вищою цінністю життя стародавні філософи вважали природу, не природне середовище, а істинну природу – споконвічний закон буття. Цей світовий закон – Логос у Геракліта, Дао – у Лао-цзи, Апейрон – у Парменіда і т.д.У часи, коли поведінка регламентувалася родовою мораллю, не поставало питання про індивідуальну відповідальність, про відповідність життя індивіда.У період становлення громадянського суспільства, організованого на засадах вільного товаровиробництва руйнується родова мораль, у людей формується індивідуальне самовизначення. З розвитком суспільства і його структуруванням, поглибленням духовності людини, ускладнювалось і ціннісне світосприйняття, охоплюючи все нові потреби. Суспільні цінності хоч і виростали з реальних соціальних потреб, поступово набували ідеалізованих рис. В цей час постала філософія Сократа. Ще до Сократа філософи констатували кризу світовідчуття людини, причину якої бачили у відхиленні людини від своєї природи. Філософ-софіст Антифонт наголошував, що у вчинках, які суперечать природі, полягає причина страждань людей більше, ніж можна було б страждати, відчувають менше задоволення, ніж можна було б насолоджуватись.Сократ перший проголосив, що доброчинність є знанням. Ця теза мала декілька наслідків: 1) розум став суддею моральності людини, а не традиція чи авторитет; 2) людина, спираючись на свій розум, мусила свідомо і відповідально ставитись до свого життя; 3) людина була змушена сформувати свою систему цінностей, моральний кодекс.У цьому полягала світоглядна революція запропонована Сократом: не світовий закон визначав спосіб життя індивіда, а особистість мусила виробити і протиставити природному хаосу свій моральний закон. Нова моральна проблематика – як жити: за моральним ідеалом чи за звичаєвим порядком, поставлена Сократом, заявила про себе як ціннісна проблематика. Вихідний принцип якої – співвідношення належного і дійсного. Світ людської свідомості розколовся на два плани: ідеальний і матеріальний. А проблема цінностей назавжди поєдналась із світом духовності."Я не спроможний коритися нічому з усього, що в мені є, крім того переконання, яке після ретельної перевірки видається мені найкращим," – стверджував Сократ.Також Сократом були зроблені слідуючи відкриття. Перший осягнув, що природу людини не можна пізнати так само, як природу неживих предметів, тому що сутність людини завжди перебуває поза її фізичним існуванням і обіймає цілий спектр того, чим вона могла, чим хоче, чим може бути. Він зафіксував важливу ознаку моральної поведінки людини: різницю між тим, чим людина є насправді і тим, що вона думає про себе, між реальними мотивами і свідомим мотивуванням.Мораль Сократ усвідомлював як силу, що стоїть над особистістю, визначаючи сенс її діяльності. Сократ закликав людей до самопізнання, але моралістичних проповідей виявилось замало, щоб навернути людей до пошуку морального ідеалу [7, 215].Такий ідеал запропонувала християнсько-іудейська філософія. Зневіра у земній владі породила потяг до небесного захисника і покровителя. Християнська релігія зумовила піднесення індивідуальної самосвідомості до усвідомлення самоцінності свого пізнання Бога. У боротьбі з авторитетом про себе владно заявив розум.На початку XVI ст. Церковній монополії В Західній Європі було покладено край. Суспільство розкололось на релігійні табори: католиків, протестантів, лютеран, кальвіністів. Тривалі релігійні і громадянські війни зруйнували звичний порядок життя.Від лютеранської революції 1517р. почалось формування нової світоглядної парадигми – раціоналізму. На місце віри абсолютний авторитет розуму. Галілео Галілей і Декарт проголосили верховенство розуму в справах людських і божественних. Як підкреслював Г.Галілей, хоча божественний розум знає безкінечно більше істин, бо він обіймає їх усі, але в тих небагатьох, які осягнув людський розум, я думаю, його пізнання за об'єктивною вірогідністю дорівнює божественному, бо воно приходить до розуміння необхідності їх, а вищого ступеня достовірності не існує.Від Декарта бере свій початок критична функція філософії. Філософи XVII-XIX ст. (Вольтер, М. Хайдеггер, Гольбах, Локк, Юм, Кант) формулювали вимогу піддавати критиці розуму всі духовні й інтелектуальні настанови, соціальні й політичні інституції.Для теоретиків аксіології проблема цінностей від самого початку була виключена із сфери раціонального пізнання, вона вважалась галуззю поза наукового дослідження, особливим способом бачення світу, а цінності – феноменами особливої природи.Фундаментальною для теорії цінностей є проблема природи, способу буття цінностей, їх способу функціонування в суспільстві. Буття і цінності за часи античності ще не були розділені і Платон, наприклад, вважав, що знання цінностей і їх реалізація в реальному житті – це одне і те саме. Тобто істинно доброчинною і мудрою є та людина, яка знає, що таке високі духовні цінності і та, котра діє відповідно до них. На думку Аристотеля, знання цінностей і реальна поведінка людини, це не одно порядкові явища. Вищими для Аристотеля є діагностичні цінності – істина, мудрість, моральність. Родоначальник німецької класичної філософії І. Кант також розробляв своє вчення про цінності. За Кантом, цінності самі по собі не мають буття, вони є вимогами, які звернені до волі особистості, до цілей, які вона ставить перед собою.Згідно з поглядами видатного неокантіанця В.Віндельбанда, цінності – це ідеальне буття, буття норми, яке співвідноситься не з емпіричною, а з трансцендентальною свідомістю. Як цінності у нього виступають істина, добро і краса, а наука, мистецтво, релігія розглядаються як блага культури, без яких людство не може існувати.Віндельбанд розглядає цінність як ціль саму по собі, до неї прагнуть заради неї самої, а не заради матеріального інтересу. Цінність – це не реальність, це ідеал носієм якого і є трансцендентальна свідомість.Неокантіанець Г.Ріккет також розробляв теорію цінностей як основу істинного знання і моральної поведінки. Цінність, на його думку, є щось повністю безвідносне, і в цьому розумінні трансцендентне як стосовно буття, так і стосовно пізнаючого суб'єкта. Як вважає Ріккет, саме цінності визначають ступінь індивідуальних відмінностей, вказуючи в багатоманітності рис і властивостей різних предметів і явищ на сутність, індивідуальне, унікальне. Він виділяє шість основних категорій цінностей: істину, красу, безособистісну святість, моральність, щастя і особистісну святість. Ріккет підкреслює надсуб'єктивний і надбуттєвий характер цінностей, визначаючи їх як основу буття, пізнання і людської діяльності.Представник філософської антропології М.Шелер вважав, що цінності можна осягнути лише через переживання. Серед актів переживання цінностей дослідник виділяє співчуття, любов, ненависть. Бог для Шелера – це вища цінність, а любов до Бога – вища форма любові і фундаментальний феноменальний акт. Переживання цінностей – це не психічний, а космічний акт. Носієм цінностей є дух. Він протиставляється життєвій силі і прагне до споглядання вічних абсолютних цінностей. Людина повинна розвивати в собі духовне начало, щоб досягнути царства вічних цінностей [10, 15]. Отже, цінністю є лише те, що переживається як цінність.Світ цінностей – це світ практичної діяльності. Емоційне ставлення до явищ зовнішньої середи, їх оцінка здійснюється в практичному житті."Прекрасне і потворне, піднесене і нице, трагічне і комічне, добро і зло не існують в об'єктивному світі самі по собі. Вони відчуваються нами як оцінки." Говорив Авашани С.Ш. [9, 27].Таким чином, аксіологія як теорія цінностей повинна аналізувати природу цінностей з дослідження характеру і структури людської діяльності.Свій ціннісний світ людина будує в процесі предметно-практичної діяльності. Цінності виростали з нестатку як стану об'єктивної нестачі того, що потрібне для розвитку й існування індивіда. Потреба формувалась як усвідомлений нестаток, а потім трансформувалась в інтерес. Потреба спрямовує людину на об'єкт її задоволення, а інтерес орієнтований на умови, які забезпечують задоволення потреби. Інтерес формується об'єктивно, відображаючи місце індивіда в системі суспільних відносин, а суб'єктивно він відображається в меті. Мета * це спонукальний імпульс до активної діяльності, в якій відтворюється образ задоволеної потреби, що спонукає людину до діяльності. Інтереси, як і потреби, є рушійною силою діяльності, поведінки і вчинків людей. На основі потреб та інтересів особистості формуються її уявлення про цінності.Важливу роль у ціннісному ставленні до дійсності відіграють емоційні переживання, пристрасті. Завдяки емоційному переживанню відбувається внутрішнє освоєння життєвих ситуацій, надається їм смисл. Цінності у свою чергу надають емоціям значущості, глибини, перетворюючи їх у стійкі почуття.Об'єднані в єдиний комплекс потреби, інтереси й емоційні переживання утворюють єдиний феномен цінності. Категорія цінності відображає соціальне і культурне значення матеріальних та духовних явищ, предметів для задоволення потреб та інтересів людини. Об'єкт може бути цінним для однієї людини, нецінним для іншої. Цінність предмета чи явища вирішальною мірою залежить від його об'єктивних якостей, від потреб, інтересів, емоцій особистості, від умов, місця і часу. Цінності в процесі діяльності впливають на вибір цілей і засобів реалізації діяльності. Ціль містить в собі майбутній результат діяльності, спрямовуючи й організовуючи діяльний процес, а цінність зберігає елемент нездійсненності, недосяжності і завдяки цьому духовної піднесеності.Ціннісний світ людини складається з ціннісних образів. Емоційно ціннісний образ розкриває сферу потягів, прагнень, спонук, тобто сферу воління [16, 15].Схема I.1. "Категорії цінностей"Цінностісоціальніособистісніоб'єктивна значущістьсуб'єктивна норма (соц., правові)знання (когнітивний компонент)оцінка (емоційний компонент)Цінності особистості включають в себе когнітивний і емоційний компоненти, знання та оцінку.У знаннях людина усвідомлює предметну вираженість світу, а оцінка з'ясовує, чи відповідає дійсність її потребам. Тому ціннісний рівень свідомості має потужний духовний потенціал самовдосконалення людини, її самотворення.Цінність конституюється для свідомості в акті оцінки, є підсумком оцінювання, встановлення значимості явища. Цінність і оцінки становлять єдиний комплекс: цінність – це характеристика оцінюваного, а оцінка – процес встановлення наявності чи відсутності цінності.Будь-який витвір людської діяльності реалізує в собі ціннісний проект, але цінним він стає лише тоді, коли задовольняє потребу. Оцінка ж поєднує потенційну цінність предмета з потребами й інтересами суб'єкта.На основі своїх цінностей суспільство чи інша соціальна група розробляють систему соціальних норм поведінки особистості. Категорія норми почала активно розроблятись як філософське поняття в соціологічних працях Е.Дюркгейма, М.Вебера, Т.Парсонса.Соціальні норми – це вимоги, які ставляться суспільством, соціальною групою до особистості і які вона має виконувати.Цінність є фундаментом, джерелом норми. Поняття цінності фіксує значення даного явища для особистості, поняття ж соціальної норми – вимоги, що їх ставить суспільство чи група до неї. Якщо норми – це взірці загальноприйнятої поведінки, еталони нормативної дії, то цінності зберігають момент бажаності, закличності дії.Кожна людина – свідомо чи несвідомо – формує свою, індивідуальну ієрархію цінностей. В залежності від умов, місця і часу, конкретної життєвої ситуації особистісна ієрархія цінностей може змінюватися, відбувається переоцінка цінностей, переміщення у їхній особистісній ієрархії.На основі особистісної ієрархії цінностей (своєрідний табель про їхні ранги) людина може вибудовувати ціннісну ієрархію особистостей (табель про ранги інших людей).Цінності є фундаментом формування і регулятивної функції ціннісних орієнтацій особистості. Серед них – орієнтації на самодіяльність, самореалізацію, самоствердження людини.Основна форма, в якій функціонують цінності, - ідеал. Особливістю ідеалу є його нездійсненність, безкінечність. Саме завдяки безкінечності ідеалу можлива ціннісна ієрархія, тобто градація, що визначається відповідністю ідеалу.Ідеал є цінністю, організуючим, цільовим началом людської життєдіяльності. Дослідники стверджують, що в ідеалі виражена ідея, яка в свідомості індивіда виступає за істину.На протязі життя людина будує свою діяльність у відповідності з нормативами і цінностями. У процесі суспільної праці людей виникають цілі, які відображуються категорією ціннісної орієнтації. Ціннісні орієнтації утворюються на основі системи цінностей, які в межах суспільства виконують близькі функції, мають єдину систему значень і є найважливішим елементом у структурі особистості. В них відображається вибіркове, суб'єктивне ставлення особистості до об'єктивних умов її життя. В історії культури було багато систем ціннісних орієнтацій, які на основі домінуючих цінностей об'єднувались у типи ціннісних орієнтацій.Загальновизнаними є такі: етико-релігійна (етизм), образно-естетична (естетизм), утилітарна ціннісна, наукові-теоретична, політична (етатизм) орієнтації, на які орієнтуються соціально-культурні групи, будуючи установки та спосіб життя.Етизм – це система, яка найбільшою мірою виражає загальнолюдський зміст [7, 201]. Цей тип орієнтації будується на ідеалах добра, гуманності, справедливості, для нього характерний високий рівень суспільної активності, відповідальності за долю інших людей.Для естетизму властива орієнтація та естетичні цінності людини. Це однобічна орієнтація. Естетизм може бути спрямованим проти етичних основ життя суспільства.Ціннісна орієнтація утилітаризму утворена на господарському, прагматичному підході до всіх цінностей. Утилітаризм вимірює всі цінності користю, знецінює їх.Науково-теоретична орієнтація досягла пояснення за допомогою абстрактних сутностей, спрямована на пошук теоретичних доказів існування життя.Етатизм – політична орієнтація пов'язана з прагненням до кар'єри, до влади. Притаманна людям, які задля досягнення своїх цілей уміють об'єднувати інших.Ціннісні орієнтації виражають універсальну сутність людини і формуються у будь-якій сфері життєдіяльності. Універсальні цінності є загальнолюдськими властивостями людини у її відношенні до світу. Основою загальнолюдських цінностей є спільні для людського роду біологічні фактори: наявність двох статей, потреба в їжі, теплі, сексі, вікові відмінності, потреба в соціалізації дітей. Культурні універсалії, зумовлені родовими ознаками людського побуту, є спільними для всіх людей і всіх етносів.До базових, загальнолюдських цінностей належать цінності добра (блага), свободи, користі, істини, правди, творчості, краси, віри. Підсумковою цінністю є благо як єдність істини, добра і міри. Благо виступало вищим життєвим орієнтиром людини, узагальнювало в собі вищу життєву мету її існування і спосіб життя.Вищі цінності складають фундамент індивідуального світогляду. У житті індивіда вищі цінності визначають сенс його існування, з якого випливає вся мотивація суб'єкта. Потреба в сенсі – це потреба розуміння світу з допомогою пояснювального принципу. Вищими цінностями можуть бути: здоров'я, сім'я, кохання, свобода, мир, війна, держава, праця, істина, честь, споглядання, творчість тощо. Визначення цінностей як вищих здійснюється на рівні індивідуального вибору. Утвердження вищих цілей і цінностей життя становить сенс індивідуального існування. Потреба в сенсі фіксує потребу людини з'ясувати свою значущість у між особових стосунках, зрозуміти своє місце в універсамі. Причетність до вищих цінностей, служіння їм дає змогу людині відчути цінність свого індивідуального буття.В основі існування будь-якого суспільства, так і окремої особистості лежать загальнолюдські національні, моральні, етичні, естетичні, гуманістичні, релігійно-духовні цінності. Цінності у сучасному розумінні – це ідеї, норми, процеси, відносини матеріального і духовного порядку, які мають об'єктивну позитивну значимість і здатні задовольняти певні потреби людей.Новий етап розвитку цивілізації характеризується динамізмом і глобальністю масштабів перетворень у всіх сферах життєдіяльності людини. При цьому значно зростає роль нації і національних цінностей. Національні цінності є викристалізованим історичним здобутком нації. Кожне суспільство мало і має свою виховну систему, яка декларує відповідні національні цінності: любов до свого народу, держави, до рідного краю, відповідальність за їх майбутнє. Залежно від панівної ідеології національні цінності можуть існувати в деформованій чи прихованій формі. Підкреслимо, що національні цінності будуються на загальнолюдських цінностях.Відомо, що культура і духовність це цивілізовані ознаки будь-якої нації, без яких вона взагалі не може існувати. Нація, в якій нівелюються духовні цінності приречена на загибель. Тому в цих умовах важливе формування у людей стійкої системи глибоких морально-духовних цінностей, оскільки саме вони складають основу мотиваційної сфери як особистості, так і суспільства в цілому.Сучасні філософи і соціологи вважають, що морально-ціннісні орієнтації – один з найважливіших елементів особистості, оскільки в них сконцентроване суб'єктивне ставлення особистості до об'єктивних рівнів її буття, що зумовлюють спрямованість її соціальної поведінки [23, 24].Важлива особливість морально-ціннісних орієнтацій у тому, що вони є і компонентом свідомості, і компонентом поведінки. Саме тому, вони перетворюються на переконання, мотиви поведінки індивіда. Основний зміст морально-ціннісних орієнтацій – світоглядні, моральні переконання людини, глибокі постійні уподобання, моральні принципи.Особливе місце у ієрархії цінностей людини займають гуманістичні цінності: доброта, милосердя, патріотизм, працелюбність, щирість, вірність та ін. Ці цінності необхідні для того, щоб дитина навчалася жити в суспільстві за законами гуманізму, тобто узгоджувала власні потреби і прагнення із потребами і прагненнями оточуючих людей, ставились до людини як до найбільшої цінності на Землі. За допомогою гуманістичних цінностей забезпечується оволодіння нормами і правилами взаємодії із суспільством (оточуючими людьми), що є змістом культури.Розвиток гуманної, вільної і відповідальної особистості безпосередньо пов'язаний із системою її духовних цінностей, що протистоять утилітарно-прагматичним цінностям. Адже духовність так чи інакше передбачає вихід за межі егоїстичних інтересів, особистої користі і зосередженість на моральній культурі людини. Сфера духовних цінностей включає сенс життя, любові, добра, зла тощо, тобто, сенс загальних моральних категорій. Шлях глибокого усвідомлення духовних цінностей, як вважає І.Д. Бех, вимагає складної і специфічної внутрішньої роботи щодо когнітивно-емоційної оцінки свого життя. Духовність – вершина моральності, в ній любов до людей, до всього живого поєднується з милосердям, добром, здатністю до співчуття, альтруїзмом, готовністю надати допомогу, розумінням цінності і неповторності кожної людини, недоторканості людського життя, тяжінням до миру, злагоди, добросусідства, вмінням проявляти терпимість і доброзичливість до близьких, до всіх людей незалежно від їхньої раси, національності, віросповідання, стану в суспільстві, особистісних якостей [3, 127]. Найвища духовність – християнська, а важливими християнськими цінностями є смирення, терпіння, страждання. Саме страждання є потужним стимулом до духовного розвитку людини. Давні мудреці говорили: "Те, що примушує нас страждати, вчить нас мудрості". Істинно мудрою є та людина, яка пройшовши великий життєвий шлях, побудувала цілісну картину світу, в основі якої лежить глибинне розуміння сутності явищ та процесів світу, що витікає із системи високих морально-етичних цінностей. Наявність морально-етичних цінностей у людині свідчить про високий ступінь розвитку особистості, здатної ставити суспільні інтереси вище особистих, проявляти турботу стосовно товаришів. Почуття колективізму та товариської взаємодопомоги, благородство, правдивість, сором'язливість, принциповість, простота, чуйність, чесність – це якості, які увійшли в ієрархію морально-етичних цінностей. Цінності, будь-то моральні чи гуманістичні, етичні чи естетичні, національні чи духовні, невід'ємні, взаємопов'язані, що допомагає гармонійному розвитку особистості.

Розділ II. Значення цінностей у формуванні мотивації студентів до навчання

З початком студентського віку відбувається зміна соціальної ситуації розвитку та внутрішньої позиції студента, результатом чого є прискорення процесів формування його особистості. По закінченню середньої школи юнаки та дівчата повинні володіти якостями пов'язаними з самообслуговуванням у школі та вдома, якостями орієнтації у соціальному, економічному та культурному житті суспільства і якостями, які становлять моральну основу особистості та її культуру. Розвиток самосвідомості дитини знаходить своє вираження у змінюванні мотивації головних видів діяльності: навчання, спілкування та праці. Попередні "дитячі" мотиви загублюють свою згубну силу і на місці тих виникають та закріплюються нові "дорослі" мотиви, які підводять дитину до переосмислення змісту, цілей та завдань діяльності.У поведінці людини є дві функціонально взаємопов'язані сторони: збуджуюча та регуляційна. Збудження забезпечує активізацію та напрямок поведінки і пов'язано з поняттями мотива та мотивації. Ці поняття включають у себе уявлення про потреби, інтереси, цілі, наміри, прагнення, які є у людини, уявлення про зовнішні фактори, які заставляють її вести себе окремим чином, про керівництво діяльністю у процесі її здійснення. Серед усіх понять, які використовуються у психології для опису та пояснення збуджуючих моментів у поведінці людини є поняттям мотивації і мотива.Термін "мотивація" використовується у сучасній психології у двоякому розумінні як визначення системи факторів, детермінуючих поведінку (сюди увійшли потреби, мотиви, цілі, наміри, прагнення і багато іншого) і як характеристика процесу, який стимулює і підтримує поведінкову активність на певному рівні.Р.С. Немов розглядає поняття "мотивація" у іншому значенні, коли мотивацію можна визначити як сукупність причин психологічного характеру, пояснюючих поведінку людини, його початок, напрямок та активність [15, 498].Уявлення про мотивацію виникає при спробі пояснення, а не опису поведінки. Це – пошук відповідей на питання типу "чому?", "за для чого?", "для якої мети?", "який смисл?". Відрізняють диспозиційну та ситуаційну мотивації як аналоги внутрішньої та зовнішньої детермінації поведінки. Диспозиції можуть активізуватися під впливом окремих ситуацій, та навпаки, активізація окремих диспозицій (мотивів, потреб) приводить до змін ситуації, точніше, її сприйняття суб'єктом. Практично кожну дію людини слід розглядати як двоякодетерміновану: диспозиційно та ситуаційно.Мотивація – це циклічний процес безперервного взаємного впливу та перетворень, у якому суб'єкт дії та ситуація взаємно впливають одне на одного, і результатом якого є реально простежена поведінка.Мотивація пояснює цілеспрямованість дії, організованість та стійкість цілісної діяльності, спрямованої на досягнення окремої цілі.Мотив на відміну від мотивації – це те, що належить самому суб'єкту поведінки, є його стійкою особистою властивістю, зосередити збуджуючою до здійснення окремих дій.За думкою Л.Д. Столяренко: "Мотив – це збудження до діяльності, пов'язане з задоволенням потреби суб'єкта". Під мотивом також найчастіше розуміють причину, яка лежить в основі вибору дій і вчинків, сукупності зовнішніх і внутрішніх умов, що викликають активність суб'єкта [4, 98]. Мотив також можна визначити як поняття, що в узагальнюючому виді являє собою багато диспозицій. З усіх можливих диспозицій найбільш важливим є поняття "потреби". Її ще називають станом нужди людини в окремих умовах, які необхідні для нормального існування та розвитку. Потреба активізує організм, стимулює його поведінку, спрямовану на пошук того, що вимагається. Кількість та якість потреб, які мають живі істоти, залежить від рівня їх організації, від образу та умов життя, від місця, яке займає відповідний організм на еволюційній сходинці. У людини крім фізичних та органічних потреб є ще матеріальні, духовні, соціальні. Потреби – динамічно активні стани особистості, що виявляють її залежність від конкретних умов існування і породжують діяльність спрямовану на зняття цієї залежності [11, 55]. В процесі діяльності відбувається як розвиток особистості, так і перетворення середовища, в якому живе людина. Отже, потреби – це рушійна сила розвитку особистості. Мотиви (диспозиції), потреби та цілі – є складовими мотиваційної сфери людини.Багато численні теорії мотивації стали з'являтися ще у працях стародавніх філософів. У наш час таких теорій не один десяток. Вивченням мотивації людини займалися Д. Макклелланд, Д. Аткінсон, Г. Хекхаузен, Г. Келлі, Ю. Роттер, К. Роджерс, Р. Мей. А.Н. Леонтьєв та ін. Таким чином, у старшокласників (підлітковий вік) мотиваційна сфера ускладнюється "дитячі" мотиви змінюються на "дорослі", інтереси набувають широкого спектру. Сфера пізнавальних, у тому числі учбових інтересів студентів виходить за межі школи та набуває форми пізнавальної самодіяльності – потяг до пошуку та придбання знань, до формування корисних вмінь та навичок. Підлітки знаходять заняття та книги, які відповідають їх інтересам, здатні дати інтелектуальне задоволення.Так, А. Гезел, американський психолог, описав особливості біологічного дозрівання, які впливають на розвиток інтересів і формують поведінку дітей у юнацькому віці. Перехід від дитинства до взросління продовжується від 11 до 21 року.Психологічні особливості людей юнацького віку.Формування самосвідомості – уявлення про себе, само оцінювання моральних, інтелектуальних, вольових якостей.Відбувається зіставлення себе з ідеалом, з'являється можливість самовиховання.Збільшується вольова регуляція.Збільшується концентрація уваги, об'єм пам'яті, логізація навчального матеріалу, сформувалось абстрактно-логічне мислення.Формується світогляд – як цілісна система знань, поглядів, переконань, своєї життєвої філософії.Відбувається життєве визначення людини, поривання набути професію – головний мотив пізнавальної діяльності.Тяжіння до самовиховання – характерна особливість юнацького віку.Характерною рисою юнацького віку є готовність та здібність до різних видів навчання, при чому як у практичному плані (вміння та навички праці), так і у теоретичному (вміння міркувати, розмірковувати, користуватись поняттями). Ще одною рисою, яка уперше розкривається зокрема у юнацькому віці є схильність до експериментування, це проявляється у небажанні все приймати на віру. Молоді люди виявляють широкі пізнавальні інтереси, пов'язані з тяжінням все самостійно перевірити, особисто упевнитися в істинності. Розвиток самосвідомості дитини знаходить своє вираження у змінюванні мотивації головних видів діяльності: навчання, спілкування та праці. Попередні "дитячі" мотиви загублюють свою збудливу силу і на місці них виникають та закріплюються нові "дорослі" мотиви, які підводять дитину до переосмислення змісту, цілей та завдань діяльності. Багато юнаків та дівчат у юнацькому віці самі намагаються оволодіти різними професійними вміннями, при чому професійно орієнтоване захоплення дітей цього віку може здобути характер справжньої пристрасті, коли вже інше для дитини відходить на другий план і улюбленій діяльності він віддає весь свій вільний час.Молоді люди у даному віці вже достатньо помітно відрізняються один від одного по інтересу до навчання, по рівню інтелектуального розвитку та по світогляду, по об'єму та міцності знань, по рівню особистісного розвитку. Цими різницями визначається їх диференційоване відношення до навчання. Вказана обставина визначає виборчий характер відношення до університетських предметів. Одні з них стають більш потрібними і улюбленими молодими людьми, до інших інтерес зменшується.Р.С. Немов вважає, що відношення молодої людини до того чи іншого навчального предмету визначається відношенням до вчителя, який викладає даний предмет. Юнакам звичайно подобаються ті уроки, які викладають їх улюблені вчителі. Успішність багатьох дітей цього віку падає через те, що за межами школи у них з'являються сильні конкуруючі з навчанням інтереси [15, 581].Юнацький вік, як "третій світ", який знаходиться між дитинством і дорослістю, тому що біологічно-фізіологічне і полове дозрівання завершено (вже не дитина), але у соціальному відношенні це ще не самостійна доросла особистість.Юнацький вік це період прийняття відповідальних рішень, визначаючих все подальше життя людини: вибір професії, своє місце у житті, сенсу життя та інших складових. Молода людина у цьому віці відповідає собі на такі запитання: "Хто я? Який я? До чого я тяжію?".Відповідь на ці запитання: чого людина бажає, до чого поривається – джерело мотивації діяльності, яка задовольняє його потреби.У юнацькому віці активно вдосконалюється самоконтроль діяльності, тобто це здатність вибирати і виборчо контролювати кожну мить і крок у діяльності. Це проявляється, коли юнак займається цікавою, інтелектуально захопленою діяльністю або працею, мотивованою престижністю, юнаки можуть тривалий час утримувати увагу, переключати і розподіляти її між декількома діями, і підтримувати достатньо високий темп праці.Одним з найбільш значних явищ юнацького віку є тяжіння до самовиховання. Активний процес самовиховання починається саме у цьому віці і продовжується в тій чи іншій формі на протязі подальшого життя людини. Самовиховання проходить певний шлях розвитку, який охоплює п'ять вікових ступенів: фізичне та вольове самовиховання, моральне самовдосконалення, професійне самовиховання, соціально-світоглядне самовиховання та вища ступінь особистісного розвитку – постановка та реалізація людиною мети самоактуалізаціїДва з п'яти перелічених ступеня у розвитку самовиховання людини проходить на ранній юнацький вік. Успішність занять особистим самовдосконаленням у ці роки визначають характер людини як особистості.Найактуальнішою сьогодні є потреба формування цінностей (моральних. культурних) у молоді.Найважливішою педагогічною проблемою в сучасних умовах стає проблема найефективнішого використання потенціалу національних цінностей.  Мета освіти полягає у навчанні студентів правильного пізнання людського життя і у творенні загальнолюдської цінності. Слід зауважити, що формування цінностей у вигляді системних надбань індивіда є результатом сукупного досвіду всієї його життєдіяльності. Воно не обмежується і не закінчується терміном перебування у вузі, але значною мірою залежить від вузівського виховання і триває потім усе життя.

Висновки

Духовні, моральні, гуманістичні, етичні цінності – це основа суспільства, його живе коріння. В житті суспільства цінності виступають соціально-значимими орієнтирами діяльності суб'єктів, одним із факторів розгортання історії становлення людства. Саме через культурні цінності людина задовольняє свої потреби і саме існування цінностей відрізняє людину від тварини. Цінності становлять фундамент культури, і предметним полем формування цінностей є культура. Ці категорії невід'ємні одна від одної. Культура визначається через систему цінностей та ідей, що слугують для регулювання поведінки членів даного соціуму. Культура є цементом будівлі суспільного життя, а цінності – осередком духовного життя суспільства.Фундаментальною для теорії цінностей є проблема природи, способу буття цінностей, їх способу функціонування в суспільстві. Кант вважав, що цінності самі по собі не мають буття, їм притаманна значущість, вони суть вимоги, звернені до волі, цілі, поставлені перед нею. Але тоді проблематичним видавалось саме існування цінностей, їх імперативний характер щодо поведінки суб'єкта.Ріккерт протиставляв світ культури як світ панування цінностей, світові природи, де панують закони. Закони свідчать про те, що є і мусить неминуче бути, цінності – про те, що повинно бути. Цінності становлять інший модус буття, вони ухвалюють щось, наказують, вимагають, закликають.Лотце, Віндельбанд розглядали цінності як норми, утворюють загальний план і основу культуротворчої діяльності. За останні десятиліття проблематика цінностей активно розроблялася в філософії марксизму, діалектичного матеріалізму на засадах принципу діяльності, соціальної визначеності поведінки індивіда.Важливе значення проблема формування цінностей має для розвитку будь-якої держави в умовах формування її державності, в атмосфері руйнування колишніх пріоритетів у політиці, економіці, особливо в духовному житті нації.Сучасні цінності – актуальна ідеологічна, ідейна проблема, проблема формування світогляду, що виступає інтегративною основою діяльності як окремого індивіда, так і будь-якої малої чи великої соціальної групи, колективу, нації, зрештою, всього людства. Слід визначити, що в своєму загалі цінності розглядаються передусім як категорія моралі в найширшому її розумінні.У юнацькому віці цінності (гуманістичні, моральні та ін.), інтереси, потреби, цілі самоудосконалюють учбову діяльність, що проявляється у прагненні до самоосвіти, виходу за межі вузівської програми. Учбові дії переростають у методи наукового пізнання з елементами дослідження. Орієнтовні та виконавські учбові дії можуть виконуватися не тільки на репродуктивному, але ще і на продуктивному рівні.Навчання у вузі базується на формуванні ціннісного ставлення студентів до навчання, де виховний процес розглядається в аксіологічній площині, як творення цінностей.

Список використаної літератури

1.Афанасьев М.С. Социальные ценности и ценностная ориентация личности. – М.: Политиздательство, 1990. – 211с.2.Філософія / За ред. Л.В. Афанасьєва, В.В. Букрєєв, Л.С. Воробйова, Л.Ф. Глинська, Т.С. Троїцька. (Навчально-методичний посібник). – К.: Акцент, 2004. – С. 173-176.3.Бех І.Д. Духовні цінності в розвитку особистості // Педагогіка і психологія. – 1997. * №1. – С. 124-129.4.Вилюнас В.К. Психологические механизмы мотивации человека. – М.: 1990. – С. 82-216.5.Психологічний словник / За ред. В.І. Войтко. – 1-ше вид., - К.: Муз. Україна. – 1982. – 290с.6.Додонов Б.И. Эмоция – как ценность. – М.: Политизд., 1978. – 272с.7.Філософія / За ред. Г.А. Зайченка, В.М. Саратовського, І.І. Кального, В.І. Даниленка, (Підручник для вузів). – К.: Вища школа, 1995. – 300с.8.Кон И.С. Психология ранней юности. – М.: Психология, 1989. – 250с.9.Лавриненко О.А. Формування гуманістичних цінностей – важливий аспекти виховання школярів //Рідна школа. – 2004. - №7, №8. – с. 26-28.10.Лебідь І.С. Національні цінності у виховному процесі загальноосвітньої школи // Рідна школа. – 2001. - №11. – С. 15-16.11.Маклаков А.Г. Общая психология. – М. – Х. Минск: Ваклер. – 2001. – 250с.12.Малахів В.А. Цінність як категорія культури // Філософська думка. – 1982. – 162с.13.Маркова А.К., Матис Т.А., Орлов А.Б. Формирование мотивации учения: кн. Для учителя. – М.: Просвещение, 1990. – С. 5-78.14.Немов Р.С. Психология: Учебн. для студ. высш. пед. учебн. заведений: В 3 кн. – 4-е изд. – М.: Гуманит. изд. Центр ВЛАДОС, 2001. – кн. 2: Психология образования. – 608с.15.Немов Р.С. Психология: Учебн. для студ. высш. пед. учебн. заведений: В 3 кн. – 4-е изд. – М.: Гуманит. изд. Центр ВЛАДОС, 2001. – кн. 1: Общие основы психологии. – С. 461-469.16.Філософія / Уклад. Ю.В.Осіннюка, В.С. Зубова. (Навч. посібн. Для студ. вузів). – К.: Фіта – 1994. – 384с.17.Психологический словарь / За ред. А.В. Петровского, М.П. Ярошевского. 6-е изд., М.: Просвещение. – 1990. – 300с.18.Реан А.А. Психология подросткового и юношеского возраста. С.-П.: Психология. – 2000. – 700с.19.Сінкевич Н.І. Особливості формування ціннісних орієнтацій у дівчат-підлітків // Рідна школа. – 2000. - №11. – С. 22-23.20.Стежко Ю.А. Морально-християнські цінності в особистому самовизначенні учнів // Рідна школа. – 2000. - №11. – С. 11-14.21.Сухомлинський В.О. Людина – найвища цінність // Вибр. твори: В 5-ти т. – т. 3 – К.: Радянська школа, 1977. – С. 7-283.22.Сухомлинські О.В. Цінності у вихованні дітей та молоді: Стан розроблення проблеми // Педагогіка і психологія. – 1997. - №1. – С. 105-111.23.Упрій Л.Д. Моральні цінності як основа відродження української нації // Рідна школа. – 2003. - №10. – С. 23-25.24.Шульц М.В. Этические ценности педагогического коллектива // Воспитание школьников. – 1990. – №1. – С. 27-29.



Особисті інструменти
Ми в мережі
Реклама