Перегляд

Кришневська В.І.,студентка [[Напрям підготовки (спеціальність)"Психологія"|спеціальності "Психологія"]],  Навчально-науковий гуманітарний інститут Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського, м. Київ.

== Постановка проблеми ==

Динамічність інформаційних процесів останнього десятиліття набирає величезних оборотів, який все потужніше впливає на рівень національної безпеки та стає важливим державним ресурсом.

Пропаганда – невід’ємний компонент здійснення будь-якої політики. Реалізація безлічі життєвозначущих для суспільства соціальних програм впирається у відсутність комплексних і психологічно адекватних інструментів їх впровадження.

Пропаганда як невід’ємна частина інформаційно-психологічної війни може бути визначена як сукупність різноманітних форм, методів і засобів впливу на людей з метою зміни у бажаному напрямку їх психологічних характеристик (поглядів, думок, ціннісних орієнтацій, настроїв, мотивів, установок, стереотипів поведінки), а також групових норм, масових настроїв і громадської свідомості в цілому.

== Аналіз результатів дослідження ==

Епоха інформаційних технологій ознаменувалася появою нової глобальної проблеми – проблеми захисту людини від психогенного впливу пропаганди, що ініціюють стани афекту, депресії, паніки, тягнуть за собою неможливість адекватної оцінки навколишньої дійсності і відповідно позбавляють людини можливості діяти раціонально. Пропаганда – це сплав прийомів, які впливають більшою мірою на підсвідомість, ніж на розум.

У даному контексті, пропаганда – це використання необ’єктивної або оманливої інформації з метою маніпулювання мисленням людей та їхніми діями. Дехто прирівнює пропаганду до «неправди, перекручення, обману, маніпуляції, контролю свідомості і психологічної війни» та пов’язує її з «неетичною, шкідливою і нечесною тактикою» [1].

У наш час слово «пропаганда» набуло негативного забарвлення, викликаючи в уяві нечесні методи, але спочатку в цей термін не вкладалося такого значення. Термін «пропаганда», очевидно, походить від латинської назви групи римсько-католицьких кардиналів. Цей комітет, який скорочено називався Пропаганда, був заснований папою Григорієм XV у 1622 році для нагляду за місіонерами. Поступово будь-які зусилля для поширення віри стали називати пропагандою.

Пропаганда спирається на ряд відпрацьованих прийомів, які використовувалися в минулому і продовжують використовуватися для завоювання мас, а саме:

* створення міфів;

* використання досягнень великих умів нації;

* ставка на обраність, аристократизм, новизну;

* підбір музики;

* фабрикування псевдонаукової космогонії;

* використання кінематографа;

* організація спортивних змагань, які роблять акцент на культі сили;

* характерні мова, жести, символіка, одяг, світло;

* використання вогню, конкретного часу доби, кольорової гами;

* інші способи впливу на підсвідомість.

Інформування в системі пропаганди має психологічну природу, в ній функціонують всі елементи пізнавального процесу: сприйняття, емоції, мислення і пам’ять. Пропаганда уміє обходити і використовувати в своїх цілях такі захисні психологічні бар’єри особистості як вибіркову увагу, вибіркове сприйняття, вибірковість заклику.

Мета психології пропаганди – виявлення соціально-психологічних характеристик змісту і форми поширюваних повідомлень стосовно стану свідомості аудиторії та можливостям конкретних каналів засобів масової комунікації для оптимального вирішення певних соціально-політичних завдань. З появою нових технічних засобів масової комунікації (радіо, телебачення тощо) предметом дослідження психології пропаганди ставали психологічні характеристики і можливості кожного з них. Сучасна психологія пропаганди враховує різку інтенсифікацію психологічної взаємодії людей в умовах високого рівня розвитку технічних засобів тиражування повідомлень, залученість в ці процеси мільйонів людей, схильність їх свідомості різноспрямованого пропагандистського впливу, включаючи і те, яке об’єктивно суперечить їх життєвим інтересам.

Спеціаліст у сфері людської поведінки В. Пакард зазначив: «Багато хто з нас піддається впливу і маніпуляціям, причому значно більшою мірою, ніж ми собі уявляємо» [4]. Інший вчений каже, що під впливом пропаганди люди «легко можуть почати поводитися вкрай безглуздо і небезпечно», що призводить до «геноциду... війни... расистської істерії, релігійної нетерпимості і багатьох інших форм ірраціональної поведінки» [6] Вона збуджує емоції, використовує непевність, послуговується двозначністю мови й перекручує закони логіки. Як підтверджує історія, такі методи виявляються дуже ефективними.

Для масової свідомості характерні дві особливості – тенденція до спрощення і тенденція до конкретизації, що було показано ще на початку ХХ століття французьким дослідником психології мас Г. Лебон [3]. «Спрощення – це виділення декількох або єдиної нескладної ознаки для позначення складних явищ реальності. Конкретизація – поєднання більш-менш абстрактних понять  з будь-якими конкретними звичними образами» [2]. З двох цих особливостей утворюються стереотипи. Даний термін ввів в соціальні науки У. Ліппман у своїй роботі «Громадська думка», що вийшла в 1922 році. Ліппман визначив стереотип як спрощене, заздалегідь прийняте уявлення, яке не випливає з власного досвіду.

Свідомість сучасної людини перевантажено  інформацією  різного  роду.  Г. Почепцов зазначає: «За останні тридцять років вироблено більше інформації, ніж за п’ять тисяч років до цього. Підраховано, що один екземпляр газети «Нью-Йорк Таймс» містить більше інформації, ніж було доступно жителю Англії сімнадцятого століття за все його життя. Природно, що людські механізми переробки і зберігання інформації, створені задовго до необхідності переробляти подібні обсяги, зазнають сьогодні серйозні перевантаження, створюючи у відповідь ті чи інші системи захисту себе» [5].

Для надання потрібного інформаційно-психологічного впливу на масову свідомість пропаганда формує і використовує вже сформовані стереотипи і установки, які входять в установчо-пізнавальну призму, яка впливає на прийом і переробку інформації.

== Висновок ==

Отже, можна зробити такі висновки: пропаганда – не тільки засіб інформаційно-психологічного впливу на емоційно-вольову сферу масової свідомості, а й специфічний інформаційний процес.

== Список використаних джерел ==

# Джоуэтт Г.С., О’Доннел В. Пропаганда и внушение / Г.С. Джоуэтт. – SAGE Publications, 2011. – 432 с.
# Егорова-Гантман Е. В., Плешаков К.В. Политическая реклама / Е.В. Егорова-Гантман. – М.: Никколо-Медиа, 2002. – 186 с.
# Лебон Г. Психология народов и масс / Г. Лебон. – Мн.: Харвест, М.: АСТ, 2000. – 340 с.
# Паккард В. Тайные манипуляторы / В. Паккард. – Изд.: «Смысл», 2004. – 282 с.
# Почепцов Г.Г. Психологические войны / Г.Г. Почепцов. – М.: «Рефл- бук», К.: «Ваклер», 2000. – 12 с.
# Томсон О. Історія пропаганди / О. Томсон. – Саттон Паб., 1999. – 360 с.

[[Категорія:Наукові праці]]
[[Категорія:Вісник психології і педагогіки. Збірник наук. праць]]
[[Категорія:Статті з психології]]
[[Категорія:Для аспірантів]]
[[Категорія:Для магістрантів]]
[[Категорія:Для науковців]]
[[Категорія:Для студентів]]
[[Категорія:Кафедра психології і педагогіки Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського]]
[[Категорія:Науково-практична конференція «Становлення та розвиток особистості в умовах інформаційної війни»]]