Психолого - педагогічні умови творчої самореалізації майбутніх вчителів музики в процесі виконавскої діяльності''

Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки

(відмінності між версіями)
Перейти до: навігація, пошук
(Створена сторінка: '''Реферат аспіранта НПУ ім.Драгоманова'''. Автор: '''3айцева Алла Віталіївна''' <div...)
 
Рядок 4: Рядок 4:
  
 
Автор: '''[[3айцева Алла Віталіївна]]'''
 
Автор: '''[[3айцева Алла Віталіївна]]'''
<div class="nonumtoc">
 
__TOC__
 
</div>
 
  
Тенденція особистісної орієнтації освітніх систем України виявляється у переорієнтації свідомості педагогів з всебічного розвитку особи на розвиток індивідуальності, цілеспрямоване формування здібностей до саморозвитку, самореалізації своїх учнів.В останні роки в педагогічній науці формується нова парадигма освіти й виховання, спрямована на створення соціальне * педагогічних і психологічних умов, сприятливих вихованню активної, дієвої особистості, здатної знайти своє місце на складних перехрестях життя, самовизначитися і реалізувати себе. Все це висуває у ряд гострих і актуальних проблему самореалізації особистості. Виникло протиріччя між потребою особистості у творчій самореалізації і недостатньою творчою спрямованістю реальної професійної діяльності, між динамікою активного розвитку творчої особистості і невизначеністю видів і форм самореалізації майбутнього піаніста з позицій виконавської діяльності через творчу музичну активність. До того ж, не визначені до кінця механізми індивідуальної самореалізації, які детермінуються переважно у музично - творчій діяльності. В зв'язку з цим проблема творчої самореалізації студентської молоді в процесі музично-виконавської діяльності є особливо актуальною для сьогодення, коли суспільству необхідні активні, творчі особистості, здібні на самостійне мислення.Прагнення до самовизначення, самоствердження (особливо в підлітковому і юнацькому віці) займає важливе місце в структурі потреб людини і тісно пов'язане із самореалізацією особистості. Ця потреба є однією з найважливіших складових самоактивності людини і багато в чому детермінантою її поведінки. До поняття самореалізація входить самопізнання, що проходить декілька етапів становлення: від елементарних відчуттів, до самосприйняття, самоуявлення та оцінки себе.До процесу пізнання залучаються емоції, інтереси, прагнення, вольові спонукання. Ознайомлення з особливостями творчого стилю видатних піаністів, усвідомлення своїх індивідуальних проявів у фортепіанному виконавстві, співставлення оцінки гри своїх товаришів Із власними виконавськими можливостями, дає можливість учню скласти власну самооцінку як своєрідний висновок самопізнання. Отже, задоволення потреби у самореалізації залежить від усвідомлення зовнішніх сторін власних дій і вчинків та переходу їх у глибинні механізми діяльності й поведінки.Зростання інтересу до вивчення проблеми самоздійснення і самореалізації зумовило появу великої кількості сучасних наукових досліджень.Визначаючи теоретичні й методологічні передумови сутності та умов самореалізації творчого потенціалу особистості взагалі та студентської молоді зокрема, ми спирались на міцне підґрунтя антропологічного і гуманістичного напрямків філософії, загальної та вікової психології, сучасної музичної педагогіки.Найголовнішими принципами філософське - антропологічного осмислення проблеми самореалізації є пріоритет автономного самоствердження, вільного цілепокладання, превалювання унікальних інтересів і цінностей особистості над загальними (суспільними, державними, класовими).Представники екзистенціалізму як одного з напрямів філософської антропології (К. Ясперс, М. Хайдегер, Ж. - П. Сартр) визнають не тільки унікальність особистості, її незалежність від будь - яких зовнішніх детермінант, але й самоактивність у процесі особистісного росту. Видатний „гуманістичний психолог" А. Маслоу виділяє комплекс специфічних рис, що належать людям -самоактуалізаторам: визнання себе і надання собі права виявляти своє „Я". Творчість як універсальну характеристику людей такого типу вони не втрачають, а, навпаки, нарощують з роками. Справжня самореалізація за А. Маслоу і К. Роджерсом відбувається як потужне зростання соціальне - значущих якостей індивіда під час постійних занять творчістю. Варто звернути увагу на позицію А. Маслоу, яку поділяють К. Роджерс і В. Сухомлинський, що самореалізація як самовдосконалення, саморозвиток неможлива без постійної творчої діяльності - індивідуальної і колективної. Тобто, креативні операції мають місце не тільки під час виконавської діяльності, але й в процесі сприйняття, музично - евристичної діяльності ( композиції, імпровізації тощо).Філософський аналіз проблем самореалізації висвітлений у працях М. М. Бахтіна, М. О. Бердяєва, В. С. Біблера, І. Ф. Ведіна, О. А. Іваненко, М. С. Кагана, І. П. Манохи, В. І. Муляра, М. О. Недашківської, Д. В. Ольшанського, Г. Сковороди, Л. В. Сохань, В. О. Тихоновича, А. Р. Фонарьова, О. К. Чаплигіна, , Н. А. Шульги, О. І. Шрамко, Е. Фромма та інших. Вони у різних варіантах обстоювали розвиток людини як перш за все розгортання її внутрішніх сил, становлення специфічних для кожного учня здібностей. Наприклад, розвиток індивідуальності, реалізацію особистості Е. Фромм вважав найвищою ціллю: він наполягав на тому, що суспільство зобов'язано задовольнити людину свободою для реалізації її сутнісних сил. Оскільки самореалізація( і за сутністю і за формою ) пов'язана з самопізнанням і самооцінкою особистості, її усвідомленням, цілеспрямованим формуванням власних потреб, інтересів, ідеалів, цілей, процеси самодетермінації є невід'ємною частиною її цілісного механізму, зауважував сучасний філософ В.І. Муляр.В соціально-психологічному плані висунута і розроблена концепція життєтворчості, розумної організації і культури життя особистості (Л. Е. Бекешкіна, Л.В. Сохань, В. А. Тихонович, В. І. Шинкарук). Науковці підкреслюють, що „це водночас і ціль, і засіб, і процес ціле здійснення, і його результат». Збігаючись з вільною свідомою діяльністю, самореалізація виступає як внутрішній, суб'єктивний її смисл".(5 , 171).У роботах С.Л.Рубінштейна, А.Т. Ковальова, Л.І. Рувинського, Л.Когана самореалізація розглядається як складний процес взаємодії двох сторін основної суперечності - між соціальним змістом особистості та індивідуальною формою освоєння і реалізації цього змісту.Аналіз самореалізації особистості в культурологічному аспекті проведений М. Недашківською. Вона обґрунтувала трактовку індивідуальної самореалізації як цілісного життєтворчого процесу, обумовленого культурно - історичним контекстом. В роботі аргументується тезис про те, що свідома постановка особистістю цілі своєї діяльності і знаходження індивідуально значимих цілей виступають найважливішими необхідними умовами самореалізації особистості. (4, 58).Пояснити особливості становлення, розвитку і функціонування особистості, представити її у вигляді соціальне - індивідуального феномена дозволили праці К. А. Абульханової - Славської, А. А. Бодальова, А. Н. Леонтьєва, Л. І. Анциферової, Е. А. Донченко, С. С. Бубнова, С. 3. Гончарова, Т. М. Титаренко та інших).К.А. Абульханова-Славська, розвиваючи у своїх дослідженнях концепції життєвого шляху С. А. Рубінштейна, розробила питання творчого самовираження особистості, безпосередньо пов'язані з проблематикою особистісної самореалізації. Принциповими    умовами адекватного самовираження особистості, на думку К. Абульханової - Славської , є самопізнання, що використовує діалог як головний засіб, в тому числі діалог з собою; вироблення адекватної самооцінки; вироблення уявлення про свій спосіб дій і життя, впевненість у потребі його реалізації; уважне ставлення оточуючих до цінності особистості (і навпаки).(1, 181).Ми підтримуємо думку В. Андрєєва, І. Мартинюка, Я. Пономарьова, які розглядають самореалізацію особистості, як реалізацію власними зусиллями свого творчого потенціалу, що визначається як об'єктивними можливостями, так і внутрішніми особистісними якостями, серед яких головну роль відіграють творчі здібності та індивідуальне ставлення до творчості.Вчені Л.І. Божович, О.М. Леонтьєв, Г.С.Костюк, Л.І. Анциферова, О.М. Ткаченко, В.В. Давидов та інші все більше пов'язують розуміння особистості з творчою продуктивною діяльністю людини.(6, 72).У галузі професійної педагогічної та музично - педагогічної освіти, проблема самореалізації знаходиться у полі зору таких сучасних науковців як А. М. Алексюк, Є. С. Барбіна,Л. П. Вовк, І. А. Зязюн, Л. Г. Коваль, О. Г. Мороз, О. М. Олексюк, Г. М. Падалка, О. М. Пєхота, В. А. Семиченко, С. О. Сисоєва, О. П. Щолокова та інші).У цих дослідженнях можна помітити поглиблену увагу до умов формування таких важливих складових самореалізації учнів, як активність, самостійність, ініціативність, пізнавальний інтерес, творчі здібності. Творча активність стає інтегрованою особистісно - діяльнісною характеристикою людини, завдяки якій створюються умови для продуктивного напрямку її мисленневої і практичної активності, яка базується на творчих здібностях, високому рівні духовності особистості, спеціальних знаннях та творчо орієнтованої мотивації. Мотивація до активного музикування зростає відповідно до розширення можливостей для вияву ініціативності, самостійності, творчості та реалізації власного потенціалу.Таким чином, важливим моментом у особистісному самовизначенні учнів є стимулювання їх власної активності, яка спиралася б на визначену систему мотивів і ціннісних орієнтацій молоді. Саме творча діяльність, процес пошуку має самостійну цінність, незалежно від його результатів і від міри досягнутих конкретних цілей.При всій різноманітності застосування поняття активності можна виділити такі тенденції її тлумачення:> активність як діяльність і життєдіяльність взагалі.> активність як міра діяльності та одна із характеристик дії або взаємодії, якісна і разом з тим кількісна міра діяльності.Активність, як наукова категорія постійно привертає увагу вчених-теоретиків та дослідників в області загальної і музичної педагогіки та психології. Якщо звернутись до сучасної літератури, то неважко помітити наявність різних підходів до тлумачення даного поняття. В одних випадках поняття „активність" ототожнюється з поняттям „діяльність" і „життєдіяльність", в інших - визначається як характеристика якісної сторони діяльності; у третіх - як ставлення індивіда до певного виду діяльності. Таким чином, головним мірилом індивідуальності людини є її активна, цілеспрямована діяльність. Активність виступає як специфічна якість, що характеризує стан суб'єкта в процесі діяльності. В навчальному процесі на основі діяльності, її різновидів і форм відбувається систематичне і послідовне творення тих особистісних формувань, що підводять учня і до саморегуляції, і до позиції суб'єкта діяльності.Велике значення в розвитку теорії активності мають роботи В.Д.Небиліцина. Ним була висунута гіпотеза про те, що активність і саморегуляція як характеристики поведінки в більшій мірі повинні виражати загальні властивості нервової системи. В своїй роботі вчений дає визначення активності, а саме: "Поняттям загальної активності об'єднується група особистісних якостей, що обумовлюють внутрішню потребу, тенденцію індивіда до ефективного освоєння зовнішньої дійсності, взагалі до самовираження відносно зовнішнього світу" (3,19). Така потреба може виражатися в розумовому або в руховому, або в соціальному плані(спілкуванні), і згідно з цим можуть бути виділені декілька видів загальної активності: психічна та особистісна активність. Характеризуючи особистісну активність, необхідно враховувати три сторони цього явища:1. змістовну сторону - як комплекс моральних індивідуальних спонукань.2. динамічну сторону - як формальну характеристику діяльності, що виконує індивід.3. результативну сторону - як реальні досягнення конкретної діяльності.Характеризуючи активність поведінки у процесі формування творчої самореалізації, можна виділити дві головні групи ознак:1 група розглядає внутрішню тенденцію індивіда до дії та рівень його потенційних можливостей.2 група визначає ступінь інтенсивності дій, що виконує індивід.Серед них можна виділити такі, як "сила і швидкість, з якою проявляєтьсяпасивне та активне ставлення до життя у різноманітних індивідуумів" (3, 127 ).Таким чином, це приводить до висновку, що активність особистості у її динамічному аспекті - це сукупність ознак поведінки, які характеризують прагнення індивіда до дії, що проявляється в енергійності та різноманітності здійснених ним дій. В цьому напрямку концептуальні положення висунуті В.Д. Небиліциним, були розроблені А.Ф.Лазурським, В.М.Мясіщевим та отримали подальший розвиток в працях Б.Ф.Ломова, В.Г. Ражнікова та інших.Висвітлюючи питання особистісної активності, К.А. Абульханова-Славська, С.Л. Рубінштейн стверджують, що розуміння сутності та структури активності неможливе без виявлення джерел її виникнення, взаємозв'язку з іншими особистісними і психічними властивостями, і перш за все взаємозв'язку активності з діяльністю (1, 234 ).За ствердженням Є.О.Онуфрієва діяльність може бути активною тільки в тому випадку, якщо вона є наслідком внутрішніх збуджень і потреб особистості та якщо особистість прагне повністю реалізувати в діяльності усі свої можливості. Саме в цьому і є активність в повному розумінні цього слова. Якісна сторона її відображає суб'єктивне ставлення особистості до діяльності. Звичайно, причини активності по відношенню до особистості можуть мати і зовнішній характер, але активність при цьому стає обмеженою.Є.О.Онуфрієв розглядає активність у руслі виконання особистістю соціальної ролі. Саме соціальна активність, що реалізує безліч дійових стосунків з реальним світом речей, людей, умов середовища, соціальних явищ, є складовою частиною самореалізації.Отже ми підходимо до висновку, що ініціативність і активність формуються не умоглядно, а в процесі діяльності. Активність буде проявлятися по-різному стосовно об'єкту діяльності. Це залежить як від об'єктивних причин ( умов протікання цієї діяльності), так і від суб'єктивних (потреба в ній, усвідомлення її суспільної необхідності, попереднього досвіду суб'єкта в даному виді діяльності)Звернення до педагогічних і психологічних праць дозволяє нам продовжити формування моделі активності особистості та заповнити одну з її ланок -» прагнення до діяльності". Розглядаючи її в психологічному аспекті ми виявляємо динаміку росту цього прагнення в процесі від первинної потреби і інтересу до активного цілеспрямованого ставлення у виконавській діяльності. Це дозволило прослідкувати, як активна діяльність в свою чергу сприяє формуванню ціннісних відношень, спрямованості особистості та її особистісної позиції.Таким чином, на формування пізнавальної активності студента великий вплив має його власний внутрішній духовний світ, внутрішні характеристичні ознаки особистості (темперамент, природні здібності та нахили, самосвідомість, самооцінка, соціальна позиція, самореалізація).Іншим, не менш важливим, показником виявлення активності особистості є самостійність. В дослідженнях психологів (А.М.Леонтьєв, Л.С.Рубінштейн, Б.М.Теплов та інші.), а також педагогів (Л.Г.Арчажнікова, І.Л.Лернер, Ю.Н.Кулюткін, Г.М.Ципін, та інші) - самостійність розглядається не тільки як індивідуальна риса особистості, але і як загальний тип життєдіяльності людини, що характеризує її ставлення до дійсності. Наявність або відсутність даної якості в структурі особистості студента визначає його активність у навчально-виховному процесі, а в подальшому і успіх його в професійній діяльності.Найцінніших результатів можна досягти, на думку видатного дидакта М. А. Данилова, саме тоді, коли об'єднуються пізнавальна активність і самостійність індивіда.І. Я. Лернер розглядає поняття „ самостійність" як ширше порівняно з активністю. Тому головне завдання вбачає в тому, щоб підняти активність до рівня самостійності.Пізнавальна самостійність, на думку Т. Шамової, - це результат пізнавальної активності, „така якість особистості, що характеризується її прагненням і умінням без сторонньої допомоги оволодіти знаннями і засобами діяльності, розв'язувати пізнавальні завдання з метою подальшого перетворення і вдосконалення оточуючої дійсності".Таким чином, розвиток пізнавальної самостійності студентів - це складний комплекс дій суб'єктів навчально - виховного процесу, спрямований на максимальне використання потенційних можливостей кожного студента в особистісно - зорієнтованому навчанні.На наш погляд, найвищим рівнем активності молодого піаніста є його творче ставлення до виконавської діяльності. Однією із категорій сформованості виконавської, активності є особистісно-творча позиція. Психологи визначають її як особистісне утворення, засіб самовираження, узагальнений на основі життєво важливих цінностей, що задовольняє актуальним духовним потребам даної особистості. У структуру цього поняття Б. А. Ахмешев вкладає три взаємопов'язаних компоненти: емоційно -ціннісний, художньо — інтелектуальний, діяльнісно — практичний, взаємодія яких є рушійною силою у становленні особистісної творчої позиції майбутнього вчителя - музиканта.Таким чином, особистісно-творчу активність музиканта, ми розглядаємо і як аспект діяльності, і як якість особистості музиканта-виконавця. Вона є здатністю особистості до самовираження індивідуальної неповторності і втілюється у його життєдіяльність через суб'єктивну систему цілей і завдань.В процесі індивідуальної роботи зі студентами в інструментальному класі важлива роль відводилась методам особистого впливу на учнів, виявленню їх здатності до неповторно - особистісного та професійного самовираження. При співставленні власних намірів із задумом композитора, народжувалась індивідуальна інтерпретація твору. Зразок індивідуальної трактовки композиторського твору складався у студентів завдяки ретельному аналізу твору, залежав від сили його уявлення, піаністичних можливостей. Робота починалась з інтонаційного аналізу і закінчувалась розгорнутим виконавським аналізом творів, що вивчаються, який досягався наступними методами:- осягнення емоційно - виразного задуму композиторської інтонації, логіки її становлення і закономірностей розвитку;- виявленням засобів виразності, які відповідають музичному образу;- відпрацюванням потрібних піаністичних прийомів;-    знаходження власної виконавської інтонації твору і контролем за відповідністю індивідуальної інтерпретації задуму композитора.Кількість виконавських варіантів збільшувалась за рахунок більшої уваги до якого - не будь одного засобу музичної виразності. Так, різноманітні „елементи" твору виконувались студентом А. В. в роботі над прелюдіями О. Скрябіна ор. 11 в різних динамічних градаціях - (від рр до ff) метрично точно або rubato, прийомами артикуляційними від legatissimo до staccato - leggiero, з педаллю чи без неї. Для більш точної передачі виконавцем змісту твору проводилися постійні „пошуки" технічних прийомів виразного виконання (природності інтонування, тонкості нюансировки, ясності побудови фрази, логічності розгортання музичної думки, цільності структури форми).Поряд з індивідуальною роботою в інструментальному класі великі можливості для розвитку виконавської активності надавала колективно групова форма занять, ефективними методами якої ми вважаємо педагогічне і художньо - образне моделювання майбутньої музично - просвітницької діяльності студентів. Така робота проводилась неодноразово в процесі підготовки до концертне - лекційних показів „дитячих „ циклів різних композиторів.Впровадження в музичну бесіду потрібного теоретичного матеріалу вимагало від студентів володіння початковими методичними навичками, які ми намагалися їм закласти в процесі групових занять через розширення художнього кругозору студентів при формуванні їх фортепіанної майстерності і виконавської активності. При виборі творчих завдань враховувалось, що важливою умовою формування творчої самореалізації студентської молоді є художня цінність музичного матеріалу, його яскрава образність, виразність та вікова доступність, різноманітність і цікавість.Таким чином, інтерес до процесу навчання, потреба у пізнанні, самостійному осмисленні знань та здобутті їх найбільше стимулює активну творчу діяльність учнів. Головним, незамінним засобом самореалізації є заглиблення у творчий виконавський процес, творче самопочуття, створення творчих продуктів, набуття розвинутих творчих здібностей і вмінь. Основним засобом педагога в цих умовах стає стимулювання творчої активності особистості, стимулювання мотивації, інтересів і здібностей виконавської самореалізації студентів в процесі індивідуальної роботи над музичним твором і його концертної інтерпретації, формування готовності до активного музикування в школі в умовах контекстного навчання на уроці і концертне - просвітницької діяльності, організація творчої діяльності студентів.Цілеспрямовано організований процес індивідуального навчання студентів у фортепіанному класі надає широкі можливості для ефективного формування їх виконавської активності як необхідної якості особистості майбутнього педагога-музиканта.Можливість якомога повніше реалізувати себе у виконавській діяльності, здатність до активності, адекватної індивідуальним здібностям, здатність самостійно і самобутньо реалізувати своє призначення є фактором особистісного самовизначення майбутнього фахівця - музиканта. Забезпечення творчої самореалізації студентів музичних спеціалізацій залежить від усвідомленості ними необхідності оволодіння відповідними знаннями (з фаху, музично - теоретичними), практичними вміннями та навичками, збагачення музичного досвіду шляхом активного включення студентів у художньо - творчу діяльність, де самостійність набуває пріоритетного значення.Оскільки самореалізація - це процес розкриття та реалізації здібностей, знань, вмінь, навичок, емоцій, волі особистості завдяки індивідуальному практичному упредметненню і здійснюється вона не у всякій діяльності, а лише в тій, в основі якої лежать процеси самодетермінації особистості, музична творчість як істина та сутність діяльності молодого піаніста є способом самореалізації його особистості.В статье рассматриваются научно - методические предпосылки развития творческой самореализации будущих учителей музыки. В качестве основополагающих компонентов выделяются активность, самостоятельность, индивидуально - творческая позиция студента.
+
__NOTOC__
  
== Література ==
 
  
 
+
Тенденція особистісної орієнтації освітніх систем України виявляється у переорієнтації свідомості педагогів з всебічного розвитку особи на розвиток індивідуальності, цілеспрямоване формування здібностей до саморозвитку, самореалізації своїх учнів.В останні роки в педагогічній науці формується нова парадигма освіти й виховання, спрямована на створення соціальне - педагогічних і психологічних умов, сприятливих вихованню активної, дієвої особистості, здатної знайти своє місце на складних перехрестях життя, самовизначитися і реалізувати себе. Все це висуває у ряд гострих і актуальних проблему самореалізації особистості. Виникло протиріччя між потребою особистості у творчій самореалізації і недостатньою творчою спрямованістю реальної професійної діяльності, між динамікою активного розвитку творчої особистості і невизначеністю видів і форм самореалізації майбутнього піаніста з позицій виконавської діяльності через творчу музичну активність. До того ж, не визначені до кінця механізми індивідуальної самореалізації, які детермінуються переважно у музично - творчій діяльності. В зв'язку з цим проблема творчої самореалізації студентської молоді в процесі музично-виконавської діяльності є особливо актуальною для сьогодення, коли суспільству необхідні активні, творчі особистості, здібні на самостійне мислення.Прагнення до самовизначення, самоствердження (особливо в підлітковому і юнацькому віці) займає важливе місце в структурі потреб людини і тісно пов'язане із самореалізацією особистості. Ця потреба є однією з найважливіших складових самоактивності людини і багато в чому детермінантою її поведінки. До поняття самореалізація входить самопізнання, що проходить декілька етапів становлення: від елементарних відчуттів, до самосприйняття, самоуявлення та оцінки себе.До процесу пізнання залучаються емоції, інтереси, прагнення, вольові спонукання. Ознайомлення з особливостями творчого стилю видатних піаністів, усвідомлення своїх індивідуальних проявів у фортепіанному виконавстві, співставлення оцінки гри своїх товаришів Із власними виконавськими можливостями, дає можливість учню скласти власну самооцінку як своєрідний висновок самопізнання. Отже, задоволення потреби у самореалізації залежить від усвідомлення зовнішніх сторін власних дій і вчинків та переходу їх у глибинні механізми діяльності й поведінки.Зростання інтересу до вивчення проблеми самоздійснення і самореалізації зумовило появу великої кількості сучасних наукових досліджень.Визначаючи теоретичні й методологічні передумови сутності та умов самореалізації творчого потенціалу особистості взагалі та студентської молоді зокрема, ми спирались на міцне підґрунтя антропологічного і гуманістичного напрямків філософії, загальної та вікової психології, сучасної музичної педагогіки.Найголовнішими принципами філософське - антропологічного осмислення проблеми самореалізації є пріоритет автономного самоствердження, вільного цілепокладання, превалювання унікальних інтересів і цінностей особистості над загальними (суспільними, державними, класовими).Представники екзистенціалізму як одного з напрямів філософської антропології (К. Ясперс, М. Хайдегер, Ж. - П. Сартр) визнають не тільки унікальність особистості, її незалежність від будь - яких зовнішніх детермінант, але й самоактивність у процесі особистісного росту. Видатний „гуманістичний психолог" А. Маслоу виділяє комплекс специфічних рис, що належать людям -самоактуалізаторам: визнання себе і надання собі права виявляти своє „Я". Творчість як універсальну характеристику людей такого типу вони не втрачають, а, навпаки, нарощують з роками. Справжня самореалізація за А. Маслоу і К. Роджерсом відбувається як потужне зростання соціальне - значущих якостей індивіда під час постійних занять творчістю. Варто звернути увагу на позицію А. Маслоу, яку поділяють К. Роджерс і В. Сухомлинський, що самореалізація як самовдосконалення, саморозвиток неможлива без постійної творчої діяльності - індивідуальної і колективної. Тобто, креативні операції мають місце не тільки під час виконавської діяльності, але й в процесі сприйняття, музично - евристичної діяльності ( композиції, імпровізації тощо).Філософський аналіз проблем самореалізації висвітлений у працях М. М. Бахтіна, М. О. Бердяєва, В. С. Біблера, І. Ф. Ведіна, О. А. Іваненко, М. С. Кагана, І. П. Манохи, В. І. Муляра, М. О. Недашківської, Д. В. Ольшанського, Г. Сковороди, Л. В. Сохань, В. О. Тихоновича, А. Р. Фонарьова, О. К. Чаплигіна, , Н. А. Шульги, О. І. Шрамко, Е. Фромма та інших. Вони у різних варіантах обстоювали розвиток людини як перш за все розгортання її внутрішніх сил, становлення специфічних для кожного учня здібностей. Наприклад, розвиток індивідуальності, реалізацію особистості Е. Фромм вважав найвищою ціллю: він наполягав на тому, що суспільство зобов'язано задовольнити людину свободою для реалізації її сутнісних сил. Оскільки самореалізація( і за сутністю і за формою ) пов'язана з самопізнанням і самооцінкою особистості, її усвідомленням, цілеспрямованим формуванням власних потреб, інтересів, ідеалів, цілей, процеси самодетермінації є невід'ємною частиною її цілісного механізму, зауважував сучасний філософ В.І. Муляр.В соціально-психологічному плані висунута і розроблена концепція життєтворчості, розумної організації і культури життя особистості (Л. Е. Бекешкіна, Л.В. Сохань, В. А. Тихонович, В. І. Шинкарук). Науковці підкреслюють, що „це водночас і ціль, і засіб, і процес ціле здійснення, і його результат». Збігаючись з вільною свідомою діяльністю, самореалізація виступає як внутрішній, суб'єктивний її смисл".(5 , 171).У роботах С.Л.Рубінштейна, А.Т. Ковальова, Л.І. Рувинського, Л.Когана самореалізація розглядається як складний процес взаємодії двох сторін основної суперечності - між соціальним змістом особистості та індивідуальною формою освоєння і реалізації цього змісту.Аналіз самореалізації особистості в культурологічному аспекті проведений М. Недашківською. Вона обґрунтувала трактовку індивідуальної самореалізації як цілісного життєтворчого процесу, обумовленого культурно - історичним контекстом. В роботі аргументується тезис про те, що свідома постановка особистістю цілі своєї діяльності і знаходження індивідуально значимих цілей виступають найважливішими необхідними умовами самореалізації особистості. (4, 58).Пояснити особливості становлення, розвитку і функціонування особистості, представити її у вигляді соціальне - індивідуального феномена дозволили праці К. А. Абульханової - Славської, А. А. Бодальова, А. Н. Леонтьєва, Л. І. Анциферової, Е. А. Донченко, С. С. Бубнова, С. 3. Гончарова, Т. М. Титаренко та інших).К.А. Абульханова-Славська, розвиваючи у своїх дослідженнях концепції життєвого шляху С. А. Рубінштейна, розробила питання творчого самовираження особистості, безпосередньо пов'язані з проблематикою особистісної самореалізації. Принциповими    умовами адекватного самовираження особистості, на думку К. Абульханової - Славської , є самопізнання, що використовує діалог як головний засіб, в тому числі діалог з собою; вироблення адекватної самооцінки; вироблення уявлення про свій спосіб дій і життя, впевненість у потребі його реалізації; уважне ставлення оточуючих до цінності особистості (і навпаки).(1, 181).Ми підтримуємо думку В. Андрєєва, І. Мартинюка, Я. Пономарьова, які розглядають самореалізацію особистості, як реалізацію власними зусиллями свого творчого потенціалу, що визначається як об'єктивними можливостями, так і внутрішніми особистісними якостями, серед яких головну роль відіграють творчі здібності та індивідуальне ставлення до творчості.Вчені Л.І. Божович, О.М. Леонтьєв, Г.С.Костюк, Л.І. Анциферова, О.М. Ткаченко, В.В. Давидов та інші все більше пов'язують розуміння особистості з творчою продуктивною діяльністю людини.(6, 72).У галузі професійної педагогічної та музично - педагогічної освіти, проблема самореалізації знаходиться у полі зору таких сучасних науковців як А. М. Алексюк, Є. С. Барбіна,Л. П. Вовк, І. А. Зязюн, Л. Г. Коваль, О. Г. Мороз, О. М. Олексюк, Г. М. Падалка, О. М. Пєхота, В. А. Семиченко, С. О. Сисоєва, О. П. Щолокова та інші).У цих дослідженнях можна помітити поглиблену увагу до умов формування таких важливих складових самореалізації учнів, як активність, самостійність, ініціативність, пізнавальний інтерес, творчі здібності. Творча активність стає інтегрованою особистісно - діяльнісною характеристикою людини, завдяки якій створюються умови для продуктивного напрямку її мисленневої і практичної активності, яка базується на творчих здібностях, високому рівні духовності особистості, спеціальних знаннях та творчо орієнтованої мотивації. Мотивація до активного музикування зростає відповідно до розширення можливостей для вияву ініціативності, самостійності, творчості та реалізації власного потенціалу.Таким чином, важливим моментом у особистісному самовизначенні учнів є стимулювання їх власної активності, яка спиралася б на визначену систему мотивів і ціннісних орієнтацій молоді. Саме творча діяльність, процес пошуку має самостійну цінність, незалежно від його результатів і від міри досягнутих конкретних цілей.При всій різноманітності застосування поняття активності можна виділити такі тенденції її тлумачення:> активність як діяльність і життєдіяльність взагалі.> активність як міра діяльності та одна із характеристик дії або взаємодії, якісна і разом з тим кількісна міра діяльності.Активність, як наукова категорія постійно привертає увагу вчених-теоретиків та дослідників в області загальної і музичної педагогіки та психології. Якщо звернутись до сучасної літератури, то неважко помітити наявність різних підходів до тлумачення даного поняття. В одних випадках поняття „активність" ототожнюється з поняттям „діяльність" і „життєдіяльність", в інших - визначається як характеристика якісної сторони діяльності; у третіх - як ставлення індивіда до певного виду діяльності. Таким чином, головним мірилом індивідуальності людини є її активна, цілеспрямована діяльність. Активність виступає як специфічна якість, що характеризує стан суб'єкта в процесі діяльності. В навчальному процесі на основі діяльності, її різновидів і форм відбувається систематичне і послідовне творення тих особистісних формувань, що підводять учня і до саморегуляції, і до позиції суб'єкта діяльності.Велике значення в розвитку теорії активності мають роботи В.Д.Небиліцина. Ним була висунута гіпотеза про те, що активність і саморегуляція як характеристики поведінки в більшій мірі повинні виражати загальні властивості нервової системи. В своїй роботі вчений дає визначення активності, а саме: "Поняттям загальної активності об'єднується група особистісних якостей, що обумовлюють внутрішню потребу, тенденцію індивіда до ефективного освоєння зовнішньої дійсності, взагалі до самовираження відносно зовнішнього світу" (3,19). Така потреба може виражатися в розумовому або в руховому, або в соціальному плані(спілкуванні), і згідно з цим можуть бути виділені декілька видів загальної активності: психічна та особистісна активність.
* Абульханова * Славська К. А. Деятельность и психология личности. -М: Наука, 1980-234с.  
+
 
* Мул яр В. І. Самореалізація особистості як соціальна проблема ( філософське * антропологічний аналіз) - Житомир.: ЖІТІД997. - 214с.  
+
Характеризуючи особистісну активність, необхідно враховувати три сторони цього явища:
* Небылицин В. Д. Актуальные проблемы дифференциальной физиологии. Вопросы психологии, 1971 * №6,с.18 -26.  
+
 
* Недашковская М. А. «Самореализация личности как культурно * исторический феномен»// Проблемы философии. Респуб. межведом, науч. сб. - К. : Выща школа, вып. 7. - с.56.  
+
# змістовну сторону - як комплекс моральних індивідуальних спонукань.
* Психологія і педагогіка життєтворчості. Навчальне — методичний посібник /Ред. Рада: В. М. Доній, Г. М. Несен, Л. В. Сохань, І. Г. Єрмаков та інші. -К., 1996* 792с.  
+
# динамічну сторону - як формальну характеристику діяльності, що виконує індивід.
* Рибалка В. В. Особистість як суб'єкт творчої трудової діяльності та професійного становлення // POLSKO * UKRAIСSKI ROCZNIK KSYIALCNIE ZAWODOWE: [PEDAGOGIKA/ PSYCHOLOGIA / .Kijуw - Czкstochowa, -215 c.  
+
# результативну сторону - як реальні досягнення конкретної діяльності.
 +
 
 +
Характеризуючи активність поведінки у процесі формування творчої самореалізації, можна виділити дві головні групи ознак:
 +
 
 +
# група розглядає внутрішню тенденцію індивіда до дії та рівень його потенційних можливостей.
 +
# група визначає ступінь інтенсивності дій, що виконує індивід.
 +
 
 +
Серед них можна виділити такі, як "сила і швидкість, з якою проявляєтьсяпасивне та активне ставлення до життя у різноманітних індивідуумів" (3, 127 ).Таким чином, це приводить до висновку, що активність особистості у її динамічному аспекті - це сукупність ознак поведінки, які характеризують прагнення індивіда до дії, що проявляється в енергійності та різноманітності здійснених ним дій. В цьому напрямку концептуальні положення висунуті В.Д. Небиліциним, були розроблені А.Ф.Лазурським, В.М.Мясіщевим та отримали подальший розвиток в працях Б.Ф.Ломова, В.Г. Ражнікова та інших.Висвітлюючи питання особистісної активності, К.А. Абульханова-Славська, С.Л. Рубінштейн стверджують, що розуміння сутності та структури активності неможливе без виявлення джерел її виникнення, взаємозв'язку з іншими особистісними і психічними властивостями, і перш за все взаємозв'язку активності з діяльністю (1, 234 ).За ствердженням Є.О.Онуфрієва діяльність може бути активною тільки в тому випадку, якщо вона є наслідком внутрішніх збуджень і потреб особистості та якщо особистість прагне повністю реалізувати в діяльності усі свої можливості. Саме в цьому і є активність в повному розумінні цього слова. Якісна сторона її відображає суб'єктивне ставлення особистості до діяльності. Звичайно, причини активності по відношенню до особистості можуть мати і зовнішній характер, але активність при цьому стає обмеженою.Є.О.Онуфрієв розглядає активність у руслі виконання особистістю соціальної ролі. Саме соціальна активність, що реалізує безліч дійових стосунків з реальним світом речей, людей, умов середовища, соціальних явищ, є складовою частиною самореалізації.Отже ми підходимо до висновку, що ініціативність і активність формуються не умоглядно, а в процесі діяльності. Активність буде проявлятися по-різному стосовно об'єкту діяльності. Це залежить як від об'єктивних причин ( умов протікання цієї діяльності), так і від суб'єктивних (потреба в ній, усвідомлення її суспільної необхідності, попереднього досвіду суб'єкта в даному виді діяльності)Звернення до педагогічних і психологічних праць дозволяє нам продовжити формування моделі активності особистості та заповнити одну з її ланок -» прагнення до діяльності". Розглядаючи її в психологічному аспекті ми виявляємо динаміку росту цього прагнення в процесі від первинної потреби і інтересу до активного цілеспрямованого ставлення у виконавській діяльності. Це дозволило прослідкувати, як активна діяльність в свою чергу сприяє формуванню ціннісних відношень, спрямованості особистості та її особистісної позиції.Таким чином, на формування пізнавальної активності студента великий вплив має його власний внутрішній духовний світ, внутрішні характеристичні ознаки особистості (темперамент, природні здібності та нахили, самосвідомість, самооцінка, соціальна позиція, самореалізація).Іншим, не менш важливим, показником виявлення активності особистості є самостійність. В дослідженнях психологів (А.М.Леонтьєв, Л.С.Рубінштейн, Б.М.Теплов та інші.), а також педагогів (Л.Г.Арчажнікова, І.Л.Лернер, Ю.Н.Кулюткін, Г.М.Ципін, та інші) - самостійність розглядається не тільки як індивідуальна риса особистості, але і як загальний тип життєдіяльності людини, що характеризує її ставлення до дійсності. Наявність або відсутність даної якості в структурі особистості студента визначає його активність у навчально-виховному процесі, а в подальшому і успіх його в професійній діяльності.Найцінніших результатів можна досягти, на думку видатного дидакта М. А. Данилова, саме тоді, коли об'єднуються пізнавальна активність і самостійність індивіда.І. Я. Лернер розглядає поняття „ самостійність" як ширше порівняно з активністю. Тому головне завдання вбачає в тому, щоб підняти активність до рівня самостійності.Пізнавальна самостійність, на думку Т. Шамової, - це результат пізнавальної активності, „така якість особистості, що характеризується її прагненням і умінням без сторонньої допомоги оволодіти знаннями і засобами діяльності, розв'язувати пізнавальні завдання з метою подальшого перетворення і вдосконалення оточуючої дійсності".Таким чином, розвиток пізнавальної самостійності студентів - це складний комплекс дій суб'єктів навчально - виховного процесу, спрямований на максимальне використання потенційних можливостей кожного студента в особистісно - зорієнтованому навчанні.На наш погляд, найвищим рівнем активності молодого піаніста є його творче ставлення до виконавської діяльності. Однією із категорій сформованості виконавської, активності є особистісно-творча позиція. Психологи визначають її як особистісне утворення, засіб самовираження, узагальнений на основі життєво важливих цінностей, що задовольняє актуальним духовним потребам даної особистості. У структуру цього поняття Б. А. Ахмешев вкладає три взаємопов'язаних компоненти: емоційно -ціннісний, художньо — інтелектуальний, діяльнісно — практичний, взаємодія яких є рушійною силою у становленні особистісної творчої позиції майбутнього вчителя - музиканта.Таким чином, особистісно-творчу активність музиканта, ми розглядаємо і як аспект діяльності, і як якість особистості музиканта-виконавця. Вона є здатністю особистості до самовираження індивідуальної неповторності і втілюється у його життєдіяльність через суб'єктивну систему цілей і завдань.В процесі індивідуальної роботи зі студентами в інструментальному класі важлива роль відводилась методам особистого впливу на учнів, виявленню їх здатності до неповторно - особистісного та професійного самовираження. При співставленні власних намірів із задумом композитора, народжувалась індивідуальна інтерпретація твору. Зразок індивідуальної трактовки композиторського твору складався у студентів завдяки ретельному аналізу твору, залежав від сили його уявлення, піаністичних можливостей.
 +
 
 +
Робота починалась з інтонаційного аналізу і закінчувалась розгорнутим виконавським аналізом творів, що вивчаються, який досягався наступними методами:
 +
 
 +
* осягнення емоційно - виразного задуму композиторської інтонації, логіки її становлення і закономірностей розвитку;
 +
* виявленням засобів виразності, які відповідають музичному образу;
 +
* відпрацюванням потрібних піаністичних прийомів;
 +
* знаходження власної виконавської інтонації твору і контролем за відповідністю індивідуальної інтерпретації задуму композитора.
 +
 
 +
Кількість виконавських варіантів збільшувалась за рахунок більшої уваги до якого - не будь одного засобу музичної виразності. Так, різноманітні „елементи" твору виконувались студентом А. В. в роботі над прелюдіями О. Скрябіна ор. 11 в різних динамічних градаціях - (від рр до ff) метрично точно або rubato, прийомами артикуляційними від legatissimo до staccato - leggiero, з педаллю чи без неї. Для більш точної передачі виконавцем змісту твору проводилися постійні „пошуки" технічних прийомів виразного виконання (природності інтонування, тонкості нюансировки, ясності побудови фрази, логічності розгортання музичної думки, цільності структури форми).Поряд з індивідуальною роботою в інструментальному класі великі можливості для розвитку виконавської активності надавала колективно групова форма занять, ефективними методами якої ми вважаємо педагогічне і художньо - образне моделювання майбутньої музично - просвітницької діяльності студентів. Така робота проводилась неодноразово в процесі підготовки до концертне - лекційних показів „дитячих „ циклів різних композиторів.Впровадження в музичну бесіду потрібного теоретичного матеріалу вимагало від студентів володіння початковими методичними навичками, які ми намагалися їм закласти в процесі групових занять через розширення художнього кругозору студентів при формуванні їх фортепіанної майстерності і виконавської активності. При виборі творчих завдань враховувалось, що важливою умовою формування творчої самореалізації студентської молоді є художня цінність музичного матеріалу, його яскрава образність, виразність та вікова доступність, різноманітність і цікавість.Таким чином, інтерес до процесу навчання, потреба у пізнанні, самостійному осмисленні знань та здобутті їх найбільше стимулює активну творчу діяльність учнів. Головним, незамінним засобом самореалізації є заглиблення у творчий виконавський процес, творче самопочуття, створення творчих продуктів, набуття розвинутих творчих здібностей і вмінь. Основним засобом педагога в цих умовах стає стимулювання творчої активності особистості, стимулювання мотивації, інтересів і здібностей виконавської самореалізації студентів в процесі індивідуальної роботи над музичним твором і його концертної інтерпретації, формування готовності до активного музикування в школі в умовах контекстного навчання на уроці і концертне - просвітницької діяльності, організація творчої діяльності студентів.Цілеспрямовано організований процес індивідуального навчання студентів у фортепіанному класі надає широкі можливості для ефективного формування їх виконавської активності як необхідної якості особистості майбутнього педагога-музиканта.Можливість якомога повніше реалізувати себе у виконавській діяльності, здатність до активності, адекватної індивідуальним здібностям, здатність самостійно і самобутньо реалізувати своє призначення є фактором особистісного самовизначення майбутнього фахівця - музиканта. Забезпечення творчої самореалізації студентів музичних спеціалізацій залежить від усвідомленості ними необхідності оволодіння відповідними знаннями (з фаху, музично - теоретичними), практичними вміннями та навичками, збагачення музичного досвіду шляхом активного включення студентів у художньо - творчу діяльність, де самостійність набуває пріоритетного значення.Оскільки самореалізація - це процес розкриття та реалізації здібностей, знань, вмінь, навичок, емоцій, волі особистості завдяки індивідуальному практичному упредметненню і здійснюється вона не у всякій діяльності, а лише в тій, в основі якої лежать процеси самодетермінації особистості, музична творчість як істина та сутність діяльності молодого піаніста є способом самореалізації його особистості.В статье рассматриваются научно - методические предпосылки развития творческой самореализации будущих учителей музыки. В качестве основополагающих компонентов выделяются активность, самостоятельность, индивидуально - творческая позиция студента.
 +
 
 +
== Література ==
 +
 +
# Абульханова - Славська К. А. Деятельность и психология личности. -М: Наука, 1980-234с.  
 +
# Мул яр В. І. Самореалізація особистості як соціальна проблема ( філософське - антропологічний аналіз) - Житомир.: ЖІТІД997. - 214с.  
 +
# Небылицин В. Д. Актуальные проблемы дифференциальной физиологии. Вопросы психологии, 1971 - №6,с.18 -26.  
 +
# Недашковская М. А. «Самореализация личности как культурно - исторический феномен»// Проблемы философии. Респуб. межведом, науч. сб. - К. : Выща школа, вып. 7. - с.56.  
 +
# Психологія і педагогіка життєтворчості. Навчальне — методичний посібник /Ред. Рада: В. М. Доній, Г. М. Несен, Л. В. Сохань, І. Г. Єрмаков та інші. -К., 1996 - 792с.  
 +
# Рибалка В. В. Особистість як суб'єкт творчої трудової діяльності та професійного становлення // POLSKO - UKRAIСSKI ROCZNIK KSYIALCNIE ZAWODOWE: [PEDAGOGIKA/ PSYCHOLOGIA / .Kijуw - Czкstochowa, -215 c.  
  
  
Рядок 25: Рядок 46:
 
[[Категорія:Наукова робота аспірантів НПУ імені Драгоманова]]
 
[[Категорія:Наукова робота аспірантів НПУ імені Драгоманова]]
 
[[Категорія:Реферати українською мовою]]
 
[[Категорія:Реферати українською мовою]]
 
 
[[Категорія:Переглянути]]
 

Версія за 06:38, 12 травня 2010


Реферат аспіранта НПУ ім.Драгоманова.

Автор: 3айцева Алла Віталіївна



Тенденція особистісної орієнтації освітніх систем України виявляється у переорієнтації свідомості педагогів з всебічного розвитку особи на розвиток індивідуальності, цілеспрямоване формування здібностей до саморозвитку, самореалізації своїх учнів.В останні роки в педагогічній науці формується нова парадигма освіти й виховання, спрямована на створення соціальне - педагогічних і психологічних умов, сприятливих вихованню активної, дієвої особистості, здатної знайти своє місце на складних перехрестях життя, самовизначитися і реалізувати себе. Все це висуває у ряд гострих і актуальних проблему самореалізації особистості. Виникло протиріччя між потребою особистості у творчій самореалізації і недостатньою творчою спрямованістю реальної професійної діяльності, між динамікою активного розвитку творчої особистості і невизначеністю видів і форм самореалізації майбутнього піаніста з позицій виконавської діяльності через творчу музичну активність. До того ж, не визначені до кінця механізми індивідуальної самореалізації, які детермінуються переважно у музично - творчій діяльності. В зв'язку з цим проблема творчої самореалізації студентської молоді в процесі музично-виконавської діяльності є особливо актуальною для сьогодення, коли суспільству необхідні активні, творчі особистості, здібні на самостійне мислення.Прагнення до самовизначення, самоствердження (особливо в підлітковому і юнацькому віці) займає важливе місце в структурі потреб людини і тісно пов'язане із самореалізацією особистості. Ця потреба є однією з найважливіших складових самоактивності людини і багато в чому детермінантою її поведінки. До поняття самореалізація входить самопізнання, що проходить декілька етапів становлення: від елементарних відчуттів, до самосприйняття, самоуявлення та оцінки себе.До процесу пізнання залучаються емоції, інтереси, прагнення, вольові спонукання. Ознайомлення з особливостями творчого стилю видатних піаністів, усвідомлення своїх індивідуальних проявів у фортепіанному виконавстві, співставлення оцінки гри своїх товаришів Із власними виконавськими можливостями, дає можливість учню скласти власну самооцінку як своєрідний висновок самопізнання. Отже, задоволення потреби у самореалізації залежить від усвідомлення зовнішніх сторін власних дій і вчинків та переходу їх у глибинні механізми діяльності й поведінки.Зростання інтересу до вивчення проблеми самоздійснення і самореалізації зумовило появу великої кількості сучасних наукових досліджень.Визначаючи теоретичні й методологічні передумови сутності та умов самореалізації творчого потенціалу особистості взагалі та студентської молоді зокрема, ми спирались на міцне підґрунтя антропологічного і гуманістичного напрямків філософії, загальної та вікової психології, сучасної музичної педагогіки.Найголовнішими принципами філософське - антропологічного осмислення проблеми самореалізації є пріоритет автономного самоствердження, вільного цілепокладання, превалювання унікальних інтересів і цінностей особистості над загальними (суспільними, державними, класовими).Представники екзистенціалізму як одного з напрямів філософської антропології (К. Ясперс, М. Хайдегер, Ж. - П. Сартр) визнають не тільки унікальність особистості, її незалежність від будь - яких зовнішніх детермінант, але й самоактивність у процесі особистісного росту. Видатний „гуманістичний психолог" А. Маслоу виділяє комплекс специфічних рис, що належать людям -самоактуалізаторам: визнання себе і надання собі права виявляти своє „Я". Творчість як універсальну характеристику людей такого типу вони не втрачають, а, навпаки, нарощують з роками. Справжня самореалізація за А. Маслоу і К. Роджерсом відбувається як потужне зростання соціальне - значущих якостей індивіда під час постійних занять творчістю. Варто звернути увагу на позицію А. Маслоу, яку поділяють К. Роджерс і В. Сухомлинський, що самореалізація як самовдосконалення, саморозвиток неможлива без постійної творчої діяльності - індивідуальної і колективної. Тобто, креативні операції мають місце не тільки під час виконавської діяльності, але й в процесі сприйняття, музично - евристичної діяльності ( композиції, імпровізації тощо).Філософський аналіз проблем самореалізації висвітлений у працях М. М. Бахтіна, М. О. Бердяєва, В. С. Біблера, І. Ф. Ведіна, О. А. Іваненко, М. С. Кагана, І. П. Манохи, В. І. Муляра, М. О. Недашківської, Д. В. Ольшанського, Г. Сковороди, Л. В. Сохань, В. О. Тихоновича, А. Р. Фонарьова, О. К. Чаплигіна, , Н. А. Шульги, О. І. Шрамко, Е. Фромма та інших. Вони у різних варіантах обстоювали розвиток людини як перш за все розгортання її внутрішніх сил, становлення специфічних для кожного учня здібностей. Наприклад, розвиток індивідуальності, реалізацію особистості Е. Фромм вважав найвищою ціллю: він наполягав на тому, що суспільство зобов'язано задовольнити людину свободою для реалізації її сутнісних сил. Оскільки самореалізація( і за сутністю і за формою ) пов'язана з самопізнанням і самооцінкою особистості, її усвідомленням, цілеспрямованим формуванням власних потреб, інтересів, ідеалів, цілей, процеси самодетермінації є невід'ємною частиною її цілісного механізму, зауважував сучасний філософ В.І. Муляр.В соціально-психологічному плані висунута і розроблена концепція життєтворчості, розумної організації і культури життя особистості (Л. Е. Бекешкіна, Л.В. Сохань, В. А. Тихонович, В. І. Шинкарук). Науковці підкреслюють, що „це водночас і ціль, і засіб, і процес ціле здійснення, і його результат». Збігаючись з вільною свідомою діяльністю, самореалізація виступає як внутрішній, суб'єктивний її смисл".(5 , 171).У роботах С.Л.Рубінштейна, А.Т. Ковальова, Л.І. Рувинського, Л.Когана самореалізація розглядається як складний процес взаємодії двох сторін основної суперечності - між соціальним змістом особистості та індивідуальною формою освоєння і реалізації цього змісту.Аналіз самореалізації особистості в культурологічному аспекті проведений М. Недашківською. Вона обґрунтувала трактовку індивідуальної самореалізації як цілісного життєтворчого процесу, обумовленого культурно - історичним контекстом. В роботі аргументується тезис про те, що свідома постановка особистістю цілі своєї діяльності і знаходження індивідуально значимих цілей виступають найважливішими необхідними умовами самореалізації особистості. (4, 58).Пояснити особливості становлення, розвитку і функціонування особистості, представити її у вигляді соціальне - індивідуального феномена дозволили праці К. А. Абульханової - Славської, А. А. Бодальова, А. Н. Леонтьєва, Л. І. Анциферової, Е. А. Донченко, С. С. Бубнова, С. 3. Гончарова, Т. М. Титаренко та інших).К.А. Абульханова-Славська, розвиваючи у своїх дослідженнях концепції життєвого шляху С. А. Рубінштейна, розробила питання творчого самовираження особистості, безпосередньо пов'язані з проблематикою особистісної самореалізації. Принциповими    умовами адекватного самовираження особистості, на думку К. Абульханової - Славської , є самопізнання, що використовує діалог як головний засіб, в тому числі діалог з собою; вироблення адекватної самооцінки; вироблення уявлення про свій спосіб дій і життя, впевненість у потребі його реалізації; уважне ставлення оточуючих до цінності особистості (і навпаки).(1, 181).Ми підтримуємо думку В. Андрєєва, І. Мартинюка, Я. Пономарьова, які розглядають самореалізацію особистості, як реалізацію власними зусиллями свого творчого потенціалу, що визначається як об'єктивними можливостями, так і внутрішніми особистісними якостями, серед яких головну роль відіграють творчі здібності та індивідуальне ставлення до творчості.Вчені Л.І. Божович, О.М. Леонтьєв, Г.С.Костюк, Л.І. Анциферова, О.М. Ткаченко, В.В. Давидов та інші все більше пов'язують розуміння особистості з творчою продуктивною діяльністю людини.(6, 72).У галузі професійної педагогічної та музично - педагогічної освіти, проблема самореалізації знаходиться у полі зору таких сучасних науковців як А. М. Алексюк, Є. С. Барбіна,Л. П. Вовк, І. А. Зязюн, Л. Г. Коваль, О. Г. Мороз, О. М. Олексюк, Г. М. Падалка, О. М. Пєхота, В. А. Семиченко, С. О. Сисоєва, О. П. Щолокова та інші).У цих дослідженнях можна помітити поглиблену увагу до умов формування таких важливих складових самореалізації учнів, як активність, самостійність, ініціативність, пізнавальний інтерес, творчі здібності. Творча активність стає інтегрованою особистісно - діяльнісною характеристикою людини, завдяки якій створюються умови для продуктивного напрямку її мисленневої і практичної активності, яка базується на творчих здібностях, високому рівні духовності особистості, спеціальних знаннях та творчо орієнтованої мотивації. Мотивація до активного музикування зростає відповідно до розширення можливостей для вияву ініціативності, самостійності, творчості та реалізації власного потенціалу.Таким чином, важливим моментом у особистісному самовизначенні учнів є стимулювання їх власної активності, яка спиралася б на визначену систему мотивів і ціннісних орієнтацій молоді. Саме творча діяльність, процес пошуку має самостійну цінність, незалежно від його результатів і від міри досягнутих конкретних цілей.При всій різноманітності застосування поняття активності можна виділити такі тенденції її тлумачення:> активність як діяльність і життєдіяльність взагалі.> активність як міра діяльності та одна із характеристик дії або взаємодії, якісна і разом з тим кількісна міра діяльності.Активність, як наукова категорія постійно привертає увагу вчених-теоретиків та дослідників в області загальної і музичної педагогіки та психології. Якщо звернутись до сучасної літератури, то неважко помітити наявність різних підходів до тлумачення даного поняття. В одних випадках поняття „активність" ототожнюється з поняттям „діяльність" і „життєдіяльність", в інших - визначається як характеристика якісної сторони діяльності; у третіх - як ставлення індивіда до певного виду діяльності. Таким чином, головним мірилом індивідуальності людини є її активна, цілеспрямована діяльність. Активність виступає як специфічна якість, що характеризує стан суб'єкта в процесі діяльності. В навчальному процесі на основі діяльності, її різновидів і форм відбувається систематичне і послідовне творення тих особистісних формувань, що підводять учня і до саморегуляції, і до позиції суб'єкта діяльності.Велике значення в розвитку теорії активності мають роботи В.Д.Небиліцина. Ним була висунута гіпотеза про те, що активність і саморегуляція як характеристики поведінки в більшій мірі повинні виражати загальні властивості нервової системи. В своїй роботі вчений дає визначення активності, а саме: "Поняттям загальної активності об'єднується група особистісних якостей, що обумовлюють внутрішню потребу, тенденцію індивіда до ефективного освоєння зовнішньої дійсності, взагалі до самовираження відносно зовнішнього світу" (3,19). Така потреба може виражатися в розумовому або в руховому, або в соціальному плані(спілкуванні), і згідно з цим можуть бути виділені декілька видів загальної активності: психічна та особистісна активність.

Характеризуючи особистісну активність, необхідно враховувати три сторони цього явища:

  1. змістовну сторону - як комплекс моральних індивідуальних спонукань.
  2. динамічну сторону - як формальну характеристику діяльності, що виконує індивід.
  3. результативну сторону - як реальні досягнення конкретної діяльності.

Характеризуючи активність поведінки у процесі формування творчої самореалізації, можна виділити дві головні групи ознак:

  1. група розглядає внутрішню тенденцію індивіда до дії та рівень його потенційних можливостей.
  2. група визначає ступінь інтенсивності дій, що виконує індивід.

Серед них можна виділити такі, як "сила і швидкість, з якою проявляєтьсяпасивне та активне ставлення до життя у різноманітних індивідуумів" (3, 127 ).Таким чином, це приводить до висновку, що активність особистості у її динамічному аспекті - це сукупність ознак поведінки, які характеризують прагнення індивіда до дії, що проявляється в енергійності та різноманітності здійснених ним дій. В цьому напрямку концептуальні положення висунуті В.Д. Небиліциним, були розроблені А.Ф.Лазурським, В.М.Мясіщевим та отримали подальший розвиток в працях Б.Ф.Ломова, В.Г. Ражнікова та інших.Висвітлюючи питання особистісної активності, К.А. Абульханова-Славська, С.Л. Рубінштейн стверджують, що розуміння сутності та структури активності неможливе без виявлення джерел її виникнення, взаємозв'язку з іншими особистісними і психічними властивостями, і перш за все взаємозв'язку активності з діяльністю (1, 234 ).За ствердженням Є.О.Онуфрієва діяльність може бути активною тільки в тому випадку, якщо вона є наслідком внутрішніх збуджень і потреб особистості та якщо особистість прагне повністю реалізувати в діяльності усі свої можливості. Саме в цьому і є активність в повному розумінні цього слова. Якісна сторона її відображає суб'єктивне ставлення особистості до діяльності. Звичайно, причини активності по відношенню до особистості можуть мати і зовнішній характер, але активність при цьому стає обмеженою.Є.О.Онуфрієв розглядає активність у руслі виконання особистістю соціальної ролі. Саме соціальна активність, що реалізує безліч дійових стосунків з реальним світом речей, людей, умов середовища, соціальних явищ, є складовою частиною самореалізації.Отже ми підходимо до висновку, що ініціативність і активність формуються не умоглядно, а в процесі діяльності. Активність буде проявлятися по-різному стосовно об'єкту діяльності. Це залежить як від об'єктивних причин ( умов протікання цієї діяльності), так і від суб'єктивних (потреба в ній, усвідомлення її суспільної необхідності, попереднього досвіду суб'єкта в даному виді діяльності)Звернення до педагогічних і психологічних праць дозволяє нам продовжити формування моделі активності особистості та заповнити одну з її ланок -» прагнення до діяльності". Розглядаючи її в психологічному аспекті ми виявляємо динаміку росту цього прагнення в процесі від первинної потреби і інтересу до активного цілеспрямованого ставлення у виконавській діяльності. Це дозволило прослідкувати, як активна діяльність в свою чергу сприяє формуванню ціннісних відношень, спрямованості особистості та її особистісної позиції.Таким чином, на формування пізнавальної активності студента великий вплив має його власний внутрішній духовний світ, внутрішні характеристичні ознаки особистості (темперамент, природні здібності та нахили, самосвідомість, самооцінка, соціальна позиція, самореалізація).Іншим, не менш важливим, показником виявлення активності особистості є самостійність. В дослідженнях психологів (А.М.Леонтьєв, Л.С.Рубінштейн, Б.М.Теплов та інші.), а також педагогів (Л.Г.Арчажнікова, І.Л.Лернер, Ю.Н.Кулюткін, Г.М.Ципін, та інші) - самостійність розглядається не тільки як індивідуальна риса особистості, але і як загальний тип життєдіяльності людини, що характеризує її ставлення до дійсності. Наявність або відсутність даної якості в структурі особистості студента визначає його активність у навчально-виховному процесі, а в подальшому і успіх його в професійній діяльності.Найцінніших результатів можна досягти, на думку видатного дидакта М. А. Данилова, саме тоді, коли об'єднуються пізнавальна активність і самостійність індивіда.І. Я. Лернер розглядає поняття „ самостійність" як ширше порівняно з активністю. Тому головне завдання вбачає в тому, щоб підняти активність до рівня самостійності.Пізнавальна самостійність, на думку Т. Шамової, - це результат пізнавальної активності, „така якість особистості, що характеризується її прагненням і умінням без сторонньої допомоги оволодіти знаннями і засобами діяльності, розв'язувати пізнавальні завдання з метою подальшого перетворення і вдосконалення оточуючої дійсності".Таким чином, розвиток пізнавальної самостійності студентів - це складний комплекс дій суб'єктів навчально - виховного процесу, спрямований на максимальне використання потенційних можливостей кожного студента в особистісно - зорієнтованому навчанні.На наш погляд, найвищим рівнем активності молодого піаніста є його творче ставлення до виконавської діяльності. Однією із категорій сформованості виконавської, активності є особистісно-творча позиція. Психологи визначають її як особистісне утворення, засіб самовираження, узагальнений на основі життєво важливих цінностей, що задовольняє актуальним духовним потребам даної особистості. У структуру цього поняття Б. А. Ахмешев вкладає три взаємопов'язаних компоненти: емоційно -ціннісний, художньо — інтелектуальний, діяльнісно — практичний, взаємодія яких є рушійною силою у становленні особистісної творчої позиції майбутнього вчителя - музиканта.Таким чином, особистісно-творчу активність музиканта, ми розглядаємо і як аспект діяльності, і як якість особистості музиканта-виконавця. Вона є здатністю особистості до самовираження індивідуальної неповторності і втілюється у його життєдіяльність через суб'єктивну систему цілей і завдань.В процесі індивідуальної роботи зі студентами в інструментальному класі важлива роль відводилась методам особистого впливу на учнів, виявленню їх здатності до неповторно - особистісного та професійного самовираження. При співставленні власних намірів із задумом композитора, народжувалась індивідуальна інтерпретація твору. Зразок індивідуальної трактовки композиторського твору складався у студентів завдяки ретельному аналізу твору, залежав від сили його уявлення, піаністичних можливостей.

Робота починалась з інтонаційного аналізу і закінчувалась розгорнутим виконавським аналізом творів, що вивчаються, який досягався наступними методами:
  • осягнення емоційно - виразного задуму композиторської інтонації, логіки її становлення і закономірностей розвитку;
  • виявленням засобів виразності, які відповідають музичному образу;
  • відпрацюванням потрібних піаністичних прийомів;
  •  знаходження власної виконавської інтонації твору і контролем за відповідністю індивідуальної інтерпретації задуму композитора.

Кількість виконавських варіантів збільшувалась за рахунок більшої уваги до якого - не будь одного засобу музичної виразності. Так, різноманітні „елементи" твору виконувались студентом А. В. в роботі над прелюдіями О. Скрябіна ор. 11 в різних динамічних градаціях - (від рр до ff) метрично точно або rubato, прийомами артикуляційними від legatissimo до staccato - leggiero, з педаллю чи без неї. Для більш точної передачі виконавцем змісту твору проводилися постійні „пошуки" технічних прийомів виразного виконання (природності інтонування, тонкості нюансировки, ясності побудови фрази, логічності розгортання музичної думки, цільності структури форми).Поряд з індивідуальною роботою в інструментальному класі великі можливості для розвитку виконавської активності надавала колективно групова форма занять, ефективними методами якої ми вважаємо педагогічне і художньо - образне моделювання майбутньої музично - просвітницької діяльності студентів. Така робота проводилась неодноразово в процесі підготовки до концертне - лекційних показів „дитячих „ циклів різних композиторів.Впровадження в музичну бесіду потрібного теоретичного матеріалу вимагало від студентів володіння початковими методичними навичками, які ми намагалися їм закласти в процесі групових занять через розширення художнього кругозору студентів при формуванні їх фортепіанної майстерності і виконавської активності. При виборі творчих завдань враховувалось, що важливою умовою формування творчої самореалізації студентської молоді є художня цінність музичного матеріалу, його яскрава образність, виразність та вікова доступність, різноманітність і цікавість.Таким чином, інтерес до процесу навчання, потреба у пізнанні, самостійному осмисленні знань та здобутті їх найбільше стимулює активну творчу діяльність учнів. Головним, незамінним засобом самореалізації є заглиблення у творчий виконавський процес, творче самопочуття, створення творчих продуктів, набуття розвинутих творчих здібностей і вмінь. Основним засобом педагога в цих умовах стає стимулювання творчої активності особистості, стимулювання мотивації, інтересів і здібностей виконавської самореалізації студентів в процесі індивідуальної роботи над музичним твором і його концертної інтерпретації, формування готовності до активного музикування в школі в умовах контекстного навчання на уроці і концертне - просвітницької діяльності, організація творчої діяльності студентів.Цілеспрямовано організований процес індивідуального навчання студентів у фортепіанному класі надає широкі можливості для ефективного формування їх виконавської активності як необхідної якості особистості майбутнього педагога-музиканта.Можливість якомога повніше реалізувати себе у виконавській діяльності, здатність до активності, адекватної індивідуальним здібностям, здатність самостійно і самобутньо реалізувати своє призначення є фактором особистісного самовизначення майбутнього фахівця - музиканта. Забезпечення творчої самореалізації студентів музичних спеціалізацій залежить від усвідомленості ними необхідності оволодіння відповідними знаннями (з фаху, музично - теоретичними), практичними вміннями та навичками, збагачення музичного досвіду шляхом активного включення студентів у художньо - творчу діяльність, де самостійність набуває пріоритетного значення.Оскільки самореалізація - це процес розкриття та реалізації здібностей, знань, вмінь, навичок, емоцій, волі особистості завдяки індивідуальному практичному упредметненню і здійснюється вона не у всякій діяльності, а лише в тій, в основі якої лежать процеси самодетермінації особистості, музична творчість як істина та сутність діяльності молодого піаніста є способом самореалізації його особистості.В статье рассматриваются научно - методические предпосылки развития творческой самореализации будущих учителей музыки. В качестве основополагающих компонентов выделяются активность, самостоятельность, индивидуально - творческая позиция студента.

Література

  1. Абульханова - Славська К. А. Деятельность и психология личности. -М: Наука, 1980-234с.
  2. Мул яр В. І. Самореалізація особистості як соціальна проблема ( філософське - антропологічний аналіз) - Житомир.: ЖІТІД997. - 214с.
  3. Небылицин В. Д. Актуальные проблемы дифференциальной физиологии. Вопросы психологии, 1971 - №6,с.18 -26.
  4. Недашковская М. А. «Самореализация личности как культурно - исторический феномен»// Проблемы философии. Респуб. межведом, науч. сб. - К. : Выща школа, вып. 7. - с.56.
  5. Психологія і педагогіка життєтворчості. Навчальне — методичний посібник /Ред. Рада: В. М. Доній, Г. М. Несен, Л. В. Сохань, І. Г. Єрмаков та інші. -К., 1996 - 792с.
  6. Рибалка В. В. Особистість як суб'єкт творчої трудової діяльності та професійного становлення // POLSKO - UKRAIСSKI ROCZNIK KSYIALCNIE ZAWODOWE: [PEDAGOGIKA/ PSYCHOLOGIA / .Kijуw - Czкstochowa, -215 c.
Особисті інструменти
Ми в мережі
Реклама