Психологічні основи художнього сприйняття

Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки

Реферат аспіранта НПУ ім.Драгоманова.

Автор: Бицько Оксана Костянтинівна

Вступ

Нам не дано предугадать,

Как слово наше отзовется,     

И нам сочувствие дается,               

Как нам дается благодать... 

Ф.І.Тютчев

Величезне значення в житті людства має мистецтво. Воно виконує різноманітні функції в суспільстві: естетичну, пізнавальну, виховну, гедоністичну тощо. Твір мистецтва - це і засіб своєрідного пізнання, осмислення дійсності, вираження ставлення митця до неї, результат духовних пошуків автора, прикраса побуту, джерело насолоди тощо.Закономірно, що з давніх часів виникав інтерес до питання про характер та основи художнього сприйняття. Перші гіпотези про природу сприйняття виникли ще за античності. Значний внесок у розвиток наукових уявлень про сприйняття зробили філософи, фізики, фізіологи, художники, дослідники мистецтва, естети, літературознавці. Стійкий інтерес до проблеми художнього сприйняття виникає в кінці XIX ст. й тримається протягом усього XX ст. її досліджували психологи А.Цензінг, Г.Т.Фехнер, Л.С.Виготський [5], К.Валентайн [4], С.Бєляєва-Екземплярська [2], А.Г.Костюк [13], В.П.Ягункова [21], П.М.Якобсон [22], Н.Б.Берхін [3], у літературознавстві - представники школи рецептивної естетики Р. Яусс, В.Ізер, Дж.Куллер, Е.Герш, С.Фіш та інші.Сьогодні проблему сприйняття досліджують такі дисципліни, як філософія, естетика, фізіологія, кібернетика, психологія (в тому числі психологія мистецтва, лінгвопсихологія, етнопсихологія), а також рецептивна естетика, герменевтика тощо. Особливої актуальності набуває зазначена проблема у контексті сприйняття мистецьких творів. Адже від повноцінного сприйняття твору мистецтва залежить рівень його розуміння реципієнтом, сила та характер впливу на духовний світ людини.Мета даного реферативного дослідження: спираючись на існуючі дослідження в галузі загальної психології, етнопсихології, психології мистецтва, з'ясувати основні психологічні засади художнього сприйняття.

Розділ І. Психологічні основи сприйняття

1.1. Філософський погляд на проблему сприйняття

Філософія досліджує проблему сприйняття в гносеологічному (пізнавальному) плані. Зазначена проблема пов'язана з вирішенням основного питання філософії - про відношення буття та свідомості, а також другої його сторони - про пізнаваність світу. Кріз призму сприйняття особливо чітко виступає відмінність між ідеалізмом та матеріалізмом. Ідеалістичні вчення визнають основою всього сущого свідомість (психічне) а не матерію (фізичне) й приходять до висновків, що оформлені предмети, які сприймаються нами у просторі і часі, виступають для нас у такому вигляді лише тому, що свідомість організовує відповідним чином одержувані враження. Така логіка призводила деяких філософів навіть до заперечення існування об'єктивного світу поза свідомістю, до абсолютизації чуттєвого досвіду у процесі пізнання. Згадаємо вислів англійського єпископа Берклі: «Esse est percipi» - «бути - це бути сприйманим». «Я говорю: стіл, на якому я пишу, існує, - це означає, що я бачу і відчуваю його», - стверджував Берклі [12: 74].

Матеріалізм вирішує основне питання філософії на користь первинності матерії (природи, фізичного, об'єктивного) й розглядає свідомість (мислення, психічне, духовне, суб'єктивне) як властивість матерії. «Матеріалістичне вирішення другої сторони основного питання філософії - про пізнаваність світу - означає переконання в можливості адекватного віддзеркалення самої дійсності в людській свідомості, в пізнаваності світу та його закономірностей» [19: 346]. Спираючись на реальний досвід пізнання світу людством, матеріалісти наполягають на об'єктивному (незалежному від людської свідомості) існуванні в оточуючій дійсності предметів, якості і властивості яких і визначають характер нашого сприйняття. Поняття «сприйняття» тісно пов'язане з категорією відображення, яка в діалектико-матеріалістичній теорії пізнання виражає відношення об'єкта як первинного і образа (знання) як вторинного і характеризує матеріалістичне вирішення основного питання філософії.

Діалектичний матеріалізм показує, що специфічно людське відображення здійснюється на основі активної практичної перетворювальної діяльності. Процес людського відображення розуміється у невід'ємному зв'язку з процесом матеріальної і ідеальної творчості.Психологія досліджує сприйняття як внутрішній психологічний процес'. механізми його виникнення і протікання в людині, розвиток в ході вікових змін тощо.

1.2. Сприйняття як психофізіологічний процес

У другій половині XIX ст. уявлення про сприйняття стали однією з вагомих складових системи психологічного знання. Ранні теорії сприйняття відповідали положенням традиційної асоціативної психології. Переборення асоціонізму у трактуванні сприйняття стало можливим завдяки розвитку І.М.Сєченовим рефлекторної концепції психіки, а також завдяки представникам гештальтпсихології, які показали обумовленість найбільш важливих феноменів сприйняття незмінними відношеннями між компонентами перцептивного образу.

Побудова перцептивного образу пояснювалась інсайтом (від англ. insight - осягнення, осяяння) - особливим психічним актом осягнення, миттєвого схоплення суттєвих відношень у полі сприйняття і структури ситуації в цілому, не пов'язаним із минулим досвідом, завдяки якому досягається осмислене вирішення проблеми.Вивчення рефлекторної будови сприйняття призвело до створення теоретичних моделей цього явища, в яких важливе значення надається еферентним (відцентровим) процесам, що підлаштовують роботу перцептивної системи до характеристик об'єкта (А.В.Запорожець, А.Н.Леонтьєв). Сучасні дослідження доводять, що початкові форми сприйняття визначаються особливостями постійних сполучень стимулів. Однак розвинені процеси сприйняття знаходяться під контролем цілей, що стоять перед суб'єктом. Інтенціональний (спрямований) характер цих процесів дає можливість розглядати їх в якості перцептивних дій (В.П.Зінченко).«Філософський енциклопедичний словник» тлумачить сприйняття (від лат. perceptio - сприйняття) як «цілісне відображення предметів, явищ і подій в результаті безпосередньої дії об'єктів реального світу на органи чуття», «результат активної пізнавальної дії, спрямованої на вирішення певних завдань і здійснюваної у відповідності з соціальна виробленими нормами й еталонами» [19: 99]. За словником «Психологія» (за редакцією А.В.Петровського, М.Г.Ярошевського), «сприйняття - цілісне відображення предметів, ситуацій і подій, що виникає при безпосередній дії фізичних подразників на рецепторні поверхні... органів чуття. Разом з процесами відчуття С. забезпечує безпосередньо-чуттєве орієнтування в навколишньому світі» і є «необхідним етапом пізнання» [17: 66].

Виходячи з цих визначень, сформулюємо головні ознаки цього поняття.

1. Сприйняття - це відображення реального світу в свідомості людини. В наслідок перцептивної діяльності відбувається як би зняття зліпків з оточуючого. Результатом сприйняття (перцепції) є перцептивні образи, які в своїх істотних властивостях повторюють оригінали, що їх викликали. Система перцептивних образів у мозку людини складає внутрішню картину світу.
2. Сприйняття відрізняється від уяви (фантазії) саме тим, що відтворює в свідомості людини образи реальності, віддзеркалює зовнішній світ.
3. Таке відображення є результатом безпосередньої дії об'єктів реального світу на органи чуття. Цим перцептивні образи відрізняються від мнемічних, які зберігаються в пам'яті і можуть відтворюватися в уяві поза дією об'єктів реального світу на органи чуття, а також фантастичних, народжених безпосередньо під впливом діяльності уяви людини.
4. Сприйняття має фізіологічну природу і є результатом дії саме на органи чуття. Людина пізнає світ за допомогою органів чуття.

Згадаємо вислів Дідро: «Наші чуття - клавіші, по яких ударяє оточуюча нас природа». Поняття «сприйняття» тісно пов'язане з поняттям «відчуття» (як ціле і його частка). Окремі властивості предметів і явищ, що безпосередньо впливають на органи чуття, віддзеркалюються у свідомості людини, утворюючи відчуття. Фізіологічним апаратом відчуттів є так звані аналізатори, що складаються з рецепторів, нервових шляхів та відповідної ділянки мозку (рецепторної зони). Об'єкт реального світу впливає на рецептор органу чуття своєю певною властивістю, подразнюючи при цьому чутливі клітини рецептора. Під впливом подразнення в нервових клітинах виникає збудження, яке по аферентних нервових волокнах передається у відповідну рецепторну зону мозку. Тут цей фізіологічний процес перетворюється на психічний, і людина відчуває ту чи іншу властивість предмету або явища.5. В реальному житті відчуття майже не зустрічаються в чистому вигляді, вони входять у структуру сприйняття.

Таким чином, сприйняття (перцепція) - це віддзеркалення предметів і явищ в цілому при їх безпосередній дії на органи чуття.Наші відчуття і сприйняття здатні до взаємодії. Пояснюється це тим, що в корі головного мозку всі рецепторні зони плавно переходять одна в одну, між ними немає різких меж. Це дозволяє нам сприймати тони як холодні чи теплі, мати гіркі чи солодкі спогади. Це явище синестезії - злиття декількох відчуттів в єдине ціле. Класичним прикладом синестезії є симфонічна поема А.М.Скрябіна «Прометей», до партитури якої автор включив партію «люкс» (партію світла). Психолог А.Л.Лурія наводить як приклад синестезії висловлення випробуваного ТИ з його розмови з Л.С.Виготським: «Який у вас жовтий і розсипчастий голос» [12: 96].

Сприйняття - це складний динамічний когнітивний процес, пов'язаний з усією пізнавальною діяльністю особистості.

Разом із процесами відчуття сприйняття забезпечує безпосередньо-чуттєву орієнтацію людини в оточуючому світі. Оскільки сприйняття є необхідним етапом пізнання, тому воно завжди більш-менш пов'язане з іншими процесами пізнавальної діяльності - з мисленням, пам'яттю, увагою.У процесі сприйняття відбувається аналіз і синтез отриманих нами різноманітних вражень від об'єктів оточуючого світу, тобто їх осмислення, інтерпретація. Аналітичні й синтетичні акти сприйняття виступають як єдиний процес. «Сприйняття людиною будь-якого предмету є не просто отримання чуттєвих дат зорового або слухового характеру, а завжди є осмисленням, тлумаченням побаченого, - пише П.М.Якобсон. - Бачити і осмислювати побачене - це єдиний процес, що здійснюється в акті тривалого або миттєвого сприйняття» [22: 11].7.

Сприйняття розгортається в часі, тобто має певну структуру та тривалість. Структурними одиницями процесу сприйняття у людини є так звані перцептивні дії (В.П.Зінченко), а саме: свідоме виділення того або іншого аспекту чуттєве даної ситуації, порівняння об'єктів сприйняття з тими їх відображеннями, що зберігаються в пам'яті, впізнання їх, тобто віднесення до того чи іншого семантичного класу (категорії), перетворення сенсорної інформації та подальшої побудови перцептивного образу, адекватного об'єкту сприйняття і задачам діяльності. «Закон перцепції», сформульований М.М.Ланге, будується на концепції стадіальності (фазовості) процесу сприйняття, яка передбачає зміну фаз сприйняття від більш загального характеру (виокремлюється лише загальне й дифузне уявлення про предмет) до більш конкретного, диференційованого, детального. Будь-яке відчуття, по Ланге, починається з «простого поштовху» в свідомості («щось трапилося»), потім усвідомлюється рід подразника (колір, звук, поверхня), форма предмету, місце в просторі. Ланге бачив в цьому основу всіх найпростіших психічних процесів («Психологічні дослідження», 1893).Ю.Б.Гіппенрейтер виявив генетичний зв'язок між перцептивними й практичними діями, яка проявляється в їх розгорнутому зовнішньо моторному характері. Рухи рук, що обмацують предмет, рухи очей, що слідкують за контуром, напруга м'язів гортані, які відтворюють звук, що чується - все це свідчить про те, що відбувається безперервне порівняння сприйняття з оригіналом, перевірка й корекція образу.Впізнання супроводиться особливим емоційним переживанням - відчуттям знайомості. Зустрічається також уявне впізнання - «desa vu» -«вже бачив», яке породжується наявними у свідомості асоціаціями. «Асоціація (від лат. - з'єднання) - зв'язок між психічними явищами, при якій актуалізація (сприйняття, уявлення) одного з них спричиняє за собою появу іншого». [17: 28].Розвиток перцептивних дій супроводжується значним скороченням моторних компонентів, й процес сприйняття зовнішньо набуває форму миттєвого акту «розсуду». Ці зміни обумовлені формуванням у дитини розвинених систем сенсорних еталонів й оперативних одиниць сприйняття, які дозволяють перетворити сприйняття з процесу побудови образу у відносно більш елементарний процес впізнання.

Сенсорні еталони відповідають таким суспільно опрацьованим системам сенсорних якостей, як шкала музичних звуків, система фонем рідної мови, система основних геометричних форм. Засвоюючи сенсорні еталони, дитина починає користуватися ними як своєрідними чуттєвими мірками. В результаті зростає як точність, так і довільність сенсорно-перцептивних процесів.

Усвідомлення всіх ланок сприйняття відбувається далеко не завжди. Акт інтерпретації усвідомлюється нами лише у випадку виникнення утруднення і сумнівів при сприйнятті. Найчастіше це відбувається у процесі спостереження за новим для людини об'єктом реального світу. У протилежному випадку бачення та тлумачення відбувається майже миттєво, є єдиним актом сприйняття. Тож сприйняття завжди є «думаючим», тісно пов'язане з інтелектуальною діяльністю людини. Здійснювана при впізнанні завдяки взаємодії сприйняття і пам'яті категоризація предметів, подій і ситуацій близька до понятійної категоризації. Із процесами мислення сприйняття зближує також можливість трансформації образу з метою приведення його до стану, придатного для ухвалення рішення. Подібні перетворення, часто неусвідомлювані, можуть сприяти вирішенню задач, що стоять перед суб'єктом. Таким чином, сприйняття - не пасивне копіювання миттєвої дії, а творчий процес пізнання.9. Сприйняття - це живий, цілеспрямований процес. Спрямування сприйняття визначається його мотивацією. За психологічним словником, мотивація - це «спонуки, що викликають активність організму і визначають її спрямованість» [17: 219].

Джерелами такої активності є інстинкти й потреби людини. Сприйняття (як і відчуття) має певне афективно-емоційне забарвлення, викликає позитивні або ж негативні емоції. «Емоції (від лат. emoveo -приголомшую, хвилюю) - психічне відображення у формі безпосереднього упередженого переживання життєвого значення явищ і ситуацій, обумовленого відношенням їх суб'єктивних властивостей до потреб суб'єкта» [17: 461].

Найпростіша форма емоцій - так званий емоційний тон відчуттів - безпосередні переживання, що супроводжують окремі відчуття й спонукають суб'єкта до їх збереження або усунення. Пізнання починається саме з емоцій: організм одразу ж оцінює поступаючу через органи чуття інформацію за двоїною системою: «приємно-неприємно». Дослідник П.М.Якобсон зазначає: «Сприйняття будь-якого предмету, будь-якої речі перш за все є чуттєвим пізнанням, яке засноване на відчуттях наших різних органів чуття» [22: 8].

Основними феноменами сприйняття є константність, структурність, залежність образу предмета («фігури») від його оточення («фону») та ін.

Константність (від лат. constantis - постійний) - це «відносна незалежність характеристик об'єктів, що сприймаються, від параметрів подразнення рецепторних поверхів органів чуття» [17: 171].

Виокремлюють сприйняття, адекватне реальності та ілюзії - «неадекватне відображення сприйманого предмету і його властивостей» [17: 133].

Ілюзії бувають різного роду:

• «Оптико-геометричні ілюзії», наприклад, містяться в уявному спотворенні метричних співвідношень між фрагментами зображень. Так, із двох рівних за довжиною відрізків вертикальний здається більшим, ніж горизонтальний.
• До іншого класу ілюзій відноситься феномен контрасту яскравості. Сіра смужка на світлому фоні здається темнішою, ніж на чорному.
• Зустрічаються також різноманітні установочні ілюзії, детально досліджені Д.Н.Узнадзе та його учнями.На думку Г. Гельмгольца та інших вчених, ілюзорні ефекти є результатом роботи в незвичних умовах тих же механізмів сприйняття, які за нормальних умов забезпечують його константність.

Трансформація образу об'єктивної дійсності відбувається під впливом цілісних утворень особистості: установок, змістових утворень, «картини світу». За змінами особливостей сприйняття ілюзій можна визначити глобальні характеристики і якості людини - його стан в ситуації сприйняття (утомленість, активність), характер і тип особистості, статус і самооцінку, схильність навіюванню тощо.Видатний психолог Л.С.Виготський висунув цікаву і революційну для свого часу (20-30-ті pp. XX ст.) ідею суб'єктивного спотворення дійсності як основної особливості сприйняття. Говорячи про обмеженість безпосереднього досвіду людини, він зазначає: «Наш досвід укладений між двома порогами, ми бачимо лише маленький острівець світу... Психіка вибирає стійкі точки дійсності серед загального руху. Вона є острівці безпеки в гераклітовому потоці. Вона є орган відбору, решето, що проціджує світ і змінює його так, щоб можна було діяти. В цьому її позитивна роль - не у віддзеркаленні... а в тому, щоб не завжди вірно відображати, тобто суб'єктивно спотворювати дійсність на користь організму)) [5: 347-348]. Наше знання про предмет часто виправляє і доповнює інформацію, яка поступає ззовні в процесі сприйняття. Так, тарілку ми сприймаємо як круглу, навіть якщо дивимося на неї під певним кутом. Тож можемо казати про соціальність людського сприйняття.12.

Відчуття грають величезну роль в житті людини. Одна з найголовніших життєвих потреб - потреба у нормальному потоці інформації, вражень від оточуючої дійсності. Органи чуття збирають цю інформацію й утворюють сенсорні канали, які живлять мозок людини новими враженнями. Нестача кожного з сортів інформації (відчуттів) викликає сенсорну депривацію (сенсорний голод), який здійснює негативний вплив на психофізичний стан людини. Видатний фізіолог І.М.Сєченов першим прийшов до висновку про необхідність повноводного потоку відчуттів для повноцінної психічної діяльності людини.Довготривала дія явища (предмета) на органи чуття викликає адаптацію - пристосування органу чуття до діючого подразника. Адаптація призводить до послаблення емоційного забарвлення відчуттів та сприйняттів.

1.3. Фактори впливу на процес сприйняття

Сприйняття людини визначається кількома факторами, а саме:

• якостями та властивостями об'єкту сприйняття;
• умовами, за яких відбувається рецептивна діяльність;
• особливостями суб'єкту сприйняття.Об'єкт реального світу, що безпосередньо сприймається, впливає своїми фізичними властивостями на органи чуття спостерігача, визначаючи їх відображення у свідомості людини у вигляді перцептивних образів.

Проте, зміст і якість перцептивних образів залежить не тільки від тексту сприйняття (властивостей об'єкту реальності), а й від контексту цього процесу. Контекст сприйняття визначають, перш за все, умови, за яких відбувається рецепція. Так, в темряві сприйняття певних об'єктів часто спотворюється або ж стає взагалі неможливим.

До контексту сприйняття відносять також особливості сприймаючої особи.Людське сприйняття обумовлюється всією психологічною структурою особистості, до якої входять ЇЇ спрямованість (потреби, мотиви, інтереси, установки, смаки, схильності, стереотипи, ідеали, ментальність), спроможність (можливості, здібності, дарування, обдарованість), особистісні якості (характер, темперамент).

Залежність сприйняття від особистості реципієнта називається в психології апперцепцією. Психологічний словник дає таке визначення цього поняття: «Апперцепція (від лат. ad - до, perceptio- сприйняття) - залежність сприйняття від минулого досвіду, від загального змісту психічної діяльності людини і її індивідуальних особливостей» [17: 24].

Життєвий досвід індивіда забезпечує висунення ним гіпотез про особливості сприйманого об'єкту, його осмислене сприйняття. Розрізняють стійку апперцепцію - залежність сприйняття від стійких якостей особистості (світогляду, переконань, освіти і т.п.) і тимчасову апперцепцію, в якій позначаються ситуативно виникаючі психічні стани (емоції, експектації (очікування, вимоги щодо норм виконання індивідом соціальних ролей), установки і т.п.).

Фактор, що значно впливає на якісні й кількісні показники сприйняття людини - це її установка на сприйняття. А.Баронін дає таке визначення цього поняття: «Під установкою розуміється готовність, схильність суб'єкта, що виникає при передбаченні їм появи певного об'єкту і забезпечує стійкий цілеспрямований характер протікання діяльності по відношенню до даного об'єкту» [1: 63]. Теорія установки створена в працях Д.Н.Узнадзе і його школи. Узнадзе розвинув уявлення про установку як «цілісну модифікацію суб'єкта», його готовності до сприйняття майбутніх подій і здійснення в певному напрямі дій, що є основою його доцільної виборчої активності. «Установка виникає при зустрічі двох чинників - потреби і ситуації задоволення потреб, визначаючи спрямованість будь-яких проявів психіки і поведінки суб'єкта» [17: 421].

Установки грають величезну роль в житті людини. Вони виникають непомітно, то у вигляді звичаю, то у вигляді звички, то у формі приєднання до думки оточуючих. Деколи установки діють як упередження, затуляють від людини реальні факти, спотворюючи сприйняття того чи іншого факту дійсності.

Яскравим прикладом використання психологічної установки з метою впливу на величезні маси людей є, на нашу думку, передвиборча кампанія, коли до вироблення такої установки було задіяні засоби масової інформації. Особливим видом установки, що впливає на процеси сприйняття й самосприйняття, є так звана Я-концепція - відносно стійка, більш-менш усвідомлена «система уявлень індивіда про самого себе, на основі якої він будує свою взаємодію з іншими людьми і ставиться до себе» [17: 475].

Це цілісний образ власного Я, що складається з таких компонентів:

• когнітивний - образ своїх якостей, здібностей, зовнішності, соціальної значущості і т.п. (самосвідомість);
• емоційний - самоповага, себелюбство, зарозумілість, самоприниження і т.п.;
• оцінювально-вольовий - прагнення підвищити самооцінку, завоювати пошану та інше.

У ході сприйняття людиною інформації, несумісної з її внутрішніми переконаннями (установками), виникає так званий когнітивний дисонанс (психологічний дискомфорт). Теорія когнітивного дисонансу (Л.Фестінгер, 1957) пояснює вплив на людську поведінку системи когнітивних елементів (вірувань, думок, цінностей, намірів і т.д.) Вироблені в дитинстві чи протягом життєдіяльності, або ж успадковані разом з архетипами колективного несвідомого, установки можуть визначити не тільки те, що і як треба бачити, але багато в чому обумовлюють всі види сприйнять, формують внутрішню картину світу. На думку Б.Ф.Поршнєва, інформація між людьми проходить через своєрідний фільтр довір'я і недовір'я [12: 88].

«Чуттєва стихія речей і явищ - звуки, форми, кольори, запахи, контури предметів - виступає в нашому сприйнятті то з більшою, то з меншою силою, залежно від установок нашого сприйняття», - пише П.М.Якобсон [22: 8].Впливає на процес сприйняття також наша увага (довільна і мимовільна), що становить основу спостережливості. На значення цього явища вказує скульптор А.С.Голубкіна: «Багато чого ми не бачимо тільки тому, що не вимагаємо від себе цієї здатності, не примушуємо себе розглядати і розуміти, мабуть, вірніше сказати, не знаємо, що можемо бачити» [6: 12].

Цікавим у цьому плані є один із листів І.С.Тургенєва. У ньому письменник розповідає про власну роботу з виховання сприйняття, яку він проводив у молоді роки: «Перш, ніж лягти спати, я кожний вечір роблю маленьку прогулянку по двору. Вчора я зупинився і почав прислухатися.Ось різні звуки, почуті мною:Шум крові у вухах і дихання.Шерех - безугавний лепет - листя.Тріск коників: їх було четверо у деревах надворі.Риби чинили на поверхні води легкий шум, схожий на звуки поцілунку.Від часу до часу падали краплі з легким сріблястим звуком.Ламалася якась гілка. Хто зламав її?Ось глухий звук... що це? Кроки по дорозі? Або шепіт людського голосу?І раптом якнайтонше сопрано комара, яке лунає над вашим вухом» [16].

Наша спостережливість, уміння точно побачити в речах оточуючого світу їх чуттєву сторону становить основу культури сприйняття.Рівень нашого сприйняття визначається також отриманими у процесі життєдіяльності знаннями, вміннями, навичками, досвідом, культурою (в тому числі культурою сприйняття).

Ці фактори впливають на:

• яскравість перцептивного образу,
• розуміння сприйнятого,
• швидкість сприйняття,
• формування установки сприйняття.

На якість рецептивної діяльності впливає:

• фізичний та емоційний стан реципієнта в момент сприйняття,
• наявність та фізичні можливості його органів чуття,
• вік сприймаючої особи тощо.

Отже, сприйняття - це цілісний, складний, динамічний, цілеспрямований когнітивний процес відображення безпосередньо діючих на органи чуття об'єктів зовнішнього (об'єктивного) світу. Продуктом цього процесу є перцептивні образи, що утворюють внутрішню (суб'єктивну) картину світу.

Людське сприйняття тісно пов'язане з усіма пізнавальними процесами й ширше - всією психічною діяльністю людини. Воно визначається фізичними властивостями об'єкту сприйняття, умовами сприйняття та особистісними характеристиками реципієнта. Процес сприйняття є соціальне обумовленим.Визначальне значення для перевірки та корекції перцептивного образу має включеність сприйняття в процеси практичної діяльності, спілкування й наукового дослідження.

Розділ II. Національні особливості сприйняття

Сприйняття різних народів має певні відмінності, які визначаються особливостями національного характеру, етнічною ментальністю, системою цінностей, соціальними нормами і еталонами, структурою національної свідомості, етнічної картини світу тощо. Ці відмінності сформувалися під впливом природних умов (географічне розташування, клімат), що визначають спосіб життя етносу, історичних подій, релігійних вірувань тощо.«Етнічна картина світу * єдина когнітивна орієнтація, фактично невербалізоване, імпліцитне вираження розуміння членами кожного суспільства, у тому числі і етнічної спільності, «правил життя», диктованих соціальними, природними і «надприродними» силами. Уявляє собою зведення основних допущень і припущень, зазвичай не обговорюваних, але таких, що спрямовують і структурують поведінку представників даної спільноти» [1:21].

Останнім часом етнічна картина світу досліджується через поняття цінності і ціннісної орієнтації, що стимулює і регулює тип поведінки, якому віддається перевага. Психологічний словник визначає цінність як поняття, що використовується для «позначення об'єктів, явищ, їх властивостей, а також абстрактних ідей, що втілюють у собі суспільні ідеали й виступають завдяки цьому як еталон належного» [17: 442].Сприйняття народом світу залежить від етнічних установок. «Етнічні установки - готовність особи сприймати ті або інші явища національного життя і міжетнічних відносин і відповідно до цього сприйняття діяти певним чином в конкретній ситуації. Етнічні установки фокусують в собі переконання, погляди, думки людей щодо історії і сучасного життя їх етнічної спільності і взаємозв'язків з іншими народами, людьми інших національностей». [17: 467].

Сприйняття світу представниками певної нації залежить від національної пси�