Психологія злочинця

Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки

Версія від 20:43, 12 квітня 2010; Bot referat (Обговореннявнесок)
(різн.) ← Попередня версія • Поточна версія (різн.) • Новіша версія → (різн.)
Перейти до: навігація, пошук


Реферат аспіранта НПУ ім.Драгоманова.

Автор: Тітенко Інна Миколаївна


Вступ

    Тема, яка буде розглядатися, вивчається кримінальною психологією. В свою чергу, кримінальна психологія є галуззю юридичної психології, яка вивчає психологічний механізм правопорушень (злочинів) і психологію правопорушників (злочинців), проблеми утворення, структури, функціонування і розподілу злочинних груп. "Батьківськими" дисциплінами кримінальної психології є в рівній мірі психологія та кримінальне право.Кримінальна психологія з'ясовує ті психічні закономірності, які проявляються в процесі формування злочинної установки особистості, у ході утворення злочинного наміру, підготовки і здійснення злочину. Вона досліджує особистість злочинця, структуру і психологічні особливості злочинних груп.У вітчизняній кримінальній психології відкидається підхід про "природженого злочинця", реалізується діалектичний погляд, в якому повинні враховуватися і біологічне, і соціальне в даній конкретній особистості. При цьому провідне місце у формуванні психологічних особливостей злочинців відводиться соціальним факторам. Навіть суто вроджені і спадкові властивості індивіда не звільнені від впливу макро* і мікросередовища. Але існують і біологічні передумови до протиправної поведінки. До них, зокрема, відносять такі: патологія біологічних потреб; неврастенія, психопатія та інші нервово-психічні захворювання; спадкові захворювання; психофізичні навантаження, конфліктні ситуації, використання нових видів енергії, які призводять до різних захворювань і виступають кримінальним фактором.Таким чином, при вивченні злочинної поведінки необхідно враховувати співвідношення соціального і біологічного в структурі конкретної особистості пам'ятаючи про те, що злочинність зумовлена насамперед соціальними факторами, але завжди слід мати на увазі й індивідуально-психологічні, біологічні особливості особистості злочинця.Особистість злочинця являє собою сукупність соціально значимих негативних властивостей, що утворилися в неї у процесі різноманітних і систематичних взаємодій з іншими людьми. Соціальний характер особистості злочинця дозволяє розглядати його як члена суспільства, соціальних груп або нових спільностей, як носія соціально типових рис. Включення злочинця в активне і корисне групове спілкування - важлива умова його виправлення.У наш час, у зв'язку із збільшенням кількості злочинів, дуже важливим є дослідження та вивчення особистості злочинця, його психології, як до здійснення злочину, у момент його здійснення, так і після скоєння злочину. Мотиви, якими керувався злочинець під час скоєння злочину, допоможуть визначити  причини злочинної поведінки, а отже, встановити причини росту злочинності.У даній роботі досліджувались праці В.В. Бедь, В.І. Андросюка, Л.І. Казміренко, Л.Ю. Кондратьєвої, В. Ф.Пирожкова, М.І. Єнікєєва, А.Ф. Зелінського, Ю.П. Дубягіна та ін. Метою роботи є: визначити тотожність понять "особа злочинця" та "особистість злочинця", розглянути психологічну та соціально-демографічну характеристику процесу формування особистості злочинця, дати поняття злочинної поведінки та встановити механізми її формування, встановити чи впливають причини злочинної поведінки на причини злочинності в цілому, визначити методи вивчення причин злочинної поведінки та розкрити психологічні типи злочинців.

РОЗДІЛ 1. ОСОБИСТІСТЬ ЗЛОЧИНЦЯ = § 1. Поняття особи та особистості злочинця =

Вчинення злочинного діяння передбачає наявність суб'єкта діяльності (суб'єкта його вчинення). Відповідно до ст. 18 Кримінального кодексу України суб'єктом злочину є фізична особа, яка вчила злочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність.Для позна¬чення поняття "суб'єкт злочину" в юридичній літературі вживаються такі терміни: "особа злочинця", "злочинна (чи криміно¬генна) особа", "особа винного", "особа, яка вчинила зло¬чин". Незважаючи на певні відмінності, ці терміни вико¬ристовуються як тотожні. Існує також думка, яка взагалі заперечує поняття особи злочинця і те, що вона має певні специфічні особливості та властивості.Проте, особа злочинця не лише існує, але й потребує дослі¬дження. Необхідно погодитися з А. Ф. Зелінським, що осо¬ба злочинця — альфа й омега кримінальної психології, її наріжний камінь. Людина, яка порушила кримінальний закон, є автором злочину, а її "справа" перетворює грома¬дянина на злочинця, який відхиляється суспільною свідо¬містю. [7,9] У злочинців під час зайняття злочинною діяль¬ністю виробляються своєрідні вміння і навички, звички і нахили, тобто "злочинний" почерк. Вчинення злочинів певним способом — передумова злочинної професіоналізації. Знання специфіки способів професійної злочинної діяльності — ключ до виявлення винних. На думку В.О. Коновалової про особу злочинця необхідно говорити у тому випад¬ку, коли йдеться про певну систему злочинних дій. Це обумовлено тим, що особистість формується в процесі діяльності (у тому числі злочинної). Вчинення злочин¬них дій позначається на психологічній структурі особи¬стості, виникненні у неї антигромадської спрямованості (установки). [11,358]Особа злочинця — це соціально-психологічне понят¬тя, яке охоплює сукупність типових психологічних і мо¬ральних якостей індивіда, що формуються в результаті вчинення злочинів. Особа злочинця охоплює цілу систему психологічних властивостей: спонукання, установки, пе¬реконання,   емоційні  і  вольові  особливості  тощо. Дослідження особистості злочинця передбачає вивчення психологічних механізмів протиправної поведінки, моти¬вацій різних видів злочинів, індивідуально-психологічних і соціальних чинників, ситуативних реакцій людини.Особа злочинця характеризується виникненням пев¬них змін (пороків) в її психологічній структурі. Змінам піддаються ціннісні орієнтації, потреби, нахили, переко¬нання. Виникають негативні риси характеру: жорстокість, озлобленість, жадібність, боягузтво та ін. Виникає питання: чи тотожні такі два поняття як "особа злочинця" та "особистість злочинця"? Першим поняттям, з якого варто починати вивчення проблеми особистості, є "індивід". Дослівно воно значить неподільну далі частку якогось цілого. Цей своєрідний "соціальний атол", окрема людина розглядається не тільки як одиничний представник роду людського, але і як член якоїсь соціальної групи. Більш змістовний інший термін "індивідуальність", що означає унікальність і неповторність людини у всім багатстві її особистісних якостей і властивостей. Людина виступає спочатку як "особь", "випадковий індивід" (Маркс), потім як соціальний індивід, персоніфікована соціальна група, і потім як особистість. Особистість тим значніша, чим більше в її переломленні представлено загальних, загальнолюдських характеристик. А особа є атрибутивною характеристикою кожного людського суб'єкта, є такою психологічною характеристикою суб'єкта, яка регулює його відносини з об'єктивною дійсністю.Аналіз зарубіжної та вітчизняної психологічної і криміналістичної літератури показує, що саме питанню вивчення особистості злочинця приділяється досить велика увага.Лише за останнє десятиліття XX ст. з цієї проблематики у світ вийшло декілька монографій, чимало статей в наукових збірниках, захищена низка кандидатських та докторських дисертацій (праці українських сучасних криміналістів: О.М. Бандурка, В. О. Соболева, А.Г. Флорова, О.Г. Кулик).Як сприймати поняття "особистість злочинця"? Як зазначає В.В. Бедь, в окремому правопорушнику не можна абсолютизувати які-небудь злочинні його особливості. У той же час у кожного злочинця можна виявити те спільне, що характерне для всіх злочинців певної категорії. Лише в цьому аспекті правомірний термін "особистість злочинця". [4,136]В.І. Андросюк, Л.І. Казміренко, Л.Ю. Кондратьєва вказують, що особистість правопорушника (злочинця) поза вчиненням правопорушен¬ня не цікавить юридичну науку і практику. Сам по собі термін "особистість злочинця" аж ніяк не свідчить, про якусь його виключність. [2,192] Злочинцями звуться і неодноразово засуджені рецидивісти, і особи, що вперше вчинили злочин із необе¬режності, за випадкових обставин. У кожному конкретному випадку необхідно встановити, про що йдеться: що вчинено, ким, за яких обставин. Про якусь попередню визначеність, фатальність вчинення злочину людиною не можна говорити ще й тому що від самого суспільства, від держави залежить, чи вважається певна дія злочинною в конкретний відрізок часу. Людина не народжується "під певне законодавство". Вод¬ночас кожна осудна особа (яка досягла певного віку, рівня соціального розвитку і т. ін.) як носій свідомості та волі в змо¬зі вирішити дилему; вчинити чи ні те, що кримінальним за¬коном заборонено. Здатність до вибірковості поведінки є засадою кримінальної та іншої відповідальності. Тому, зазначені вище вчені, виходять з того, що кожний злочин — це складний акт людської поведінки, залежний від прийняття рішення вчинювати ту чи іншу дію або ж відмовитись від цього. [2,193]Особистість злочинця (правопорушника) — свідомий суб'єкт, наділений сукупністю біологічно зумовлених і соці¬ально детермінованих властивостей та якостей, пове¬дінка якого визначається антисуспільною спрямова¬ністю, що виникає під впливом дії певних суспільно-політичних, економічних та соціокультурних умов.Центральним питанням даної проблеми є співвідношення наслідуваних (біологічних) та набутих особливостей у детер¬мінації злочинної поведінки, і в зв'язку з цим — можливості та межі корекції особистості правопорушника. Вирішення цих проблем багато в чому базується на двох історичних на¬прямах учення про природу правопорушень — про роль со¬ціального та біологічного чинників. Представники одного з них абсолютизують значення вроджених якостей (3. Фрейд, Ч. Ламброзо, У. Шелдон, О. Лазурський, Е. Фром), інші — виз¬начають детермінацію злочинної поведінки виключно за ра¬хунок соціального (Д. Уотсон, Г. Лебон, Й. Дюркгейм, Г. Тард, В. Бехтерев). Відомі також спроби механічного поєднання дії біологічних і соціальних причин злочинності.Принципова позиція сучасної юридичної психології поля¬гає у визнанні соціального і біологічного в людській природі, які не протистоять, тим більше — не виключають один одно¬го в поясненні поведінки людини, а перебувають у взаємо¬зв'язку та взаємозалежності. Але при встановленні причин конкретної соціально значимої дії, у тому числі і правопору¬шення, визначальним є соціальне. Воно активно впливає на індивідуальні особливості людини, детермінуючи зміст, сут¬ність поведінки. Біологічне — лише її динамічна, функціо¬нальна сторона, тобто біологічні чинники є умовою дії соці¬альних причин.    Незважаючи на зрозумілість та логічність останнього положення, проблема особистості злочинця залишається дискусійною вже понад сто років.

§ 2. Психологічна характеристика процесу формування особистості злочинця

Вступаючи у взаємодію з матеріальним і соціальним се¬редовищем, під його впливом людина засвоює норми пове¬дінки, моральні та правові поняття, соціальні та культурні цін¬ності; відбувається постійна динаміка потреб, інтересів, праг¬нень. На процес формування особистості визначальним чином впливає спосіб життя  відповідних соціальних  прошарків, соціальних груп, суспільства у цілому. Поняття "спосіб життя" складається з: 1) матеріального середовища; 2) систе¬ми суспільних стосунків і зв'язків; 3) соціально-психологічної атмосфери, що сприяє виникненню та закріпленню позитив¬них чи негативних рис особистості та відповідних форм по¬ведінки. Дефектність навіть одного з чинників способу життя створює передумови формування антисуспільної спрямова¬ності (наприклад, матеріальні труднощі в поєднанні зі спри¬ятливими психологічними відносинами; відсутність соціаль¬но-психологічної спільності при повному матеріальному до¬статку; негативний вплив економічних, соціально-політичних та інших умов у суспільстві).У психології особи злочинця В. Ф. Пирожков розрізняє певного роду дефекти: 1) дефекти індивідуальної правосвідомості (со¬ціально-правовий інфантилізм; правова непоінформованість; соціально-правова дезінформо-ваність; правовий нігілізм (негативізм); соціально-правовий цинізм; соціаль¬но-правове безкультур'я); 2) патологія сфери потреб особи; 3) дефекти в особистісних установках; 4) дефекти психічно¬го розвитку. [15,18]Людина — не пасивний об'єкт, що лише сприймає вплив оточення, вона активно взаємодіє з середо¬вищем, формуючи в певних межах умови свого життя, свою особистість. Ця активність виявляється передусім у соціаль¬них ролях особистості. Соціальна роль — це реальна суспільна функція лю¬дини, зумовлена її становищем у системі суспільних відносин, приналежністю до соціальної групи, взаєми¬нами з іншими людьми та соціальними інститутами в різних сферах суспільного життя. Кожна спільність (сім'я, група, суспільство) встановлює для ролі певний норматив по¬ведінки, якої чекають від суб'єкта. Збіг нормативу поведінки, санкціонованого суспільством, і реальної поведінки характер¬ний для законослухняних особистостей. Небажання чи не¬здатність дотримуватись нормативів призводить до мораль¬ного конфлікту чи правопорушення, причому причина цього може критися як в особливостях особистості, так і в самому суспільстві. Будучи знехтуваною позитивно орієнтованою со¬ціальною групою, особа стає членом неформальної соціаль¬ної групи, суспільна спрямованість якої може варіювати у до¬сить широких межах. При розбіжності фактичної соціальної ролі і рівня домагань виникає внутріособистісний конфлікт, що переноситься на соціальне оточення і переростає в антисуспільну поведінку. Як стверджує В.І. Андросюк, це ще раз підтверджує безпідставність тез про біологічну, наслідувану схильність до вчинення зло¬чинів з посиланням на високу частоту антисуспільних про¬явів у дітей, батьки яких були злочинцями; річ тут у своєрід¬ній негативній "соціальній спадковості" — звичок, традицій, усього способу життя завдяки наслідуванню, навіюванню, пе¬реконанню та іншим механізмам впливу. [2,198]У структурі особистості злочинця особливий інтерес викликають психічні властивості, які дають найбільш повне уявлення про глибинні процеси, які безпосередньо визначають її поведінку, і серед них провідним є соціальна спрямованість особистості. Ядром спрямованості особистості – є її мотиви. Також у злочинній поведінці істотну роль відіграє такий компонент спрямованості особистості як соціальна установка. Чимало досліджень, заснованих на загально-психологічному понятті соціальної установки,  ввели в науковий обіг поняття антисуспільної установки, як одного з факторів, що визначає злочинну поведінку. Для багатьох правопорушників характерна особистісна установка на злочинну діяльність (у особи з викривленими потребами, антисуспільними поглядами і звичками). Особистісна установка на злочинну діяльність обумовлює здійснення правопорушниками діянь, як правило, агресивного, насильницького спрямування. Характерно, що прояв агресивності цих осіб не є реакцією на обставини конфліктної ситуації, а виражає насамперед прагнення особи реалізувати агресивні спонукання незалежно від того, сприятлива ситуація чи ні.Як стверджує В.В. Бедь, ситуативна установка найбільш властива для правопорушників підліткового і молодіжного віку, що є відображенням їх загальної соціальної незрілості, внутрішньої суперечливості, емоційно-вольової нестійкості, які зумовлюють невідповідні реакції особи об'єктивним обставинам. [4,144]Для того, щоб більш правильно кваліфікувати здійснений злочин, здійснити вибір найбільш підходящих психологічних прийомів впливу на злочинця (в подальшому звинуваченого) в процесі проведення слідчих дій та більш успішно виявити причини і умови злочину юридичні працівники повинні вивчати психологічні особливості злочинця (звинуваченого). Із змістовної точки зору психологічне вивчення особистості злочинця включає в себе дослідження його внутрішнього світу, потреб, інтересів, мотивів, які визначають вчинки і дії людини, емоційної і вольової сфери, індивідуальних особливостей мислення, пам'яті, сприйняття, уяви та інших психічних явищ.

§ 3. Соціально-демографічна характеристика особистості злочинця

Заслуговує на увагу пропозиція А. Б. Сахарова виділяти такі категорії ознак щодо струк¬тури особи злочинця: 1) соціально-демографічні: за¬гальногромадянська, сімейна, побутова та виробнича сфера; 2) со¬ціально-психологічні: моральна, інтелектуальна, емоційна та вольова сфера.Так, однією з найважливіших соціально-демографічних ознак, які характеризують особистість злочинця є вік. Спеціалісти-психологи розглядають його як якісно визначений етап становлення і розвитку особистості, як період з притаманними йому психологічними особливостями сприйняття людиною оточуючого світу. Через це вікові особливості не можуть не впливати на злочинну поведінку. Вікові особливості повинні цікавити слідчого, суддю, адвоката, прокурора та інших юридичних працівників як результат соціальних змін особистості, її соціальних функцій, соціального досвіду, способів реагування на конфліктні ситуації та ін. Відповідно, соціально-психологічні особливості того чи іншого віку так чи інакше виявляються в певних формах злочинної поведінки, що передбачає необхідність диференційованого вивчення певного контингенту правопорушників у характерній йому віковій структурі.На думку В.В.Бедь дуже важливою характеристикою особистості злочинця є освіта. Прямої кореляційної залежності між рівнем освіти і формою антисуспільної поведінки немає, однак рівень освіти впливає і на правосвідомість, і на формування світоглядних поглядів, і на здатність вибору того чи іншого варіанта поведінки. Так, серед осіб, які здійснили злочини в Закарпатті за період 1999-2000 рр., початкову освіту мали 3%, неповну середню * 27%, середню - 65,8%, вищу 4,2%. [4,141]Звертає на себе увагу той факт, що розглядувана група злочинців мала відносно високий рівень освіти. Пояснення цьому бачиться в тому, що оскільки освітній рівень населення в цілому в країні постійно підвищується, він зростає і в осіб, які здійснюють злочинні діяння. Значну частину досліджуваного В.В. Бедь  контингенту правопорушників складають люди молодіжного віку.Великий інтерес являє питання про співвідношення пізнавального і морального моментів в процесі формування особистості, про те, що є носієм цілісності людської особистості — знання чи моральність. Практика свідчить, що висока освіченість не є бар'єром, який розділяє правопорушників і законослухняних громадян, і не гарантує соціально схвальної поведінки. Найбільш чітко це проявляється в екстремальних умовах криміногенної ситуації, яка впливає не лише на свідомість особистості, її раціональні елементи, але й на глибинні емоційні компоненти психіки.У світлі викладеного стає зрозумілим, чому особи з відносно високим рівнем  освіти  можуть  здійснювати злочини. Найперспективніший шлях вирішення даної проблеми — це забезпечення (посилення) моральної, гуманістичної спрямованості освіти як єдності знань, моралі, інтересів і поведінки особистості.Суттєве значення для характеристики особистості злочинця мають відомості про його соціальний стан і рід занять. Стосовно досліджуваного контингенту злочинців ці відомості дозволяють встановити, в яких соціальних прошарках найбільш розповсюджені злочини. Наприклад, особи, які здійснили злочини в Закарпатті за 1999-2000 рр., за соціальним положенням характеризуються наступними даними: робітники - 50,3%, службовці та інженерно-технічний склад - 25,2%, учні - 4,5%.Аналіз кримінальної практики показує, що не можна напряму пов'язувати характер праці з протиправною поведінкою. Необхідно враховувати складну взаємодію виділених факторів з іншими — культурно-освітній рівень, потреби, інтереси та ін.Особливої уваги заслуговують ті особи, які на момент здійснення злочину ніде не працювали і не вчилися. Негативне ставлення до праці і схильність до паразитичного існування негативно відбиваються на розвитку їх особистості, загострюють відносини з оточуючими і в певній мірі обумовлюють виникнення криміногенної ситуації.Значний інтерес представляє вивчення особистості злочинця в системі конкретних форм її соціальної діяльності. Утверджений в психології дієвий підхід у вивченні явищ психічного життя особистості дозволяє вивчити її в деякому здійснюваному процесі життєдіяльності, який відноситься саме до неї. При цій умові можна виявити, які суспільні процеси і форми безпосередньо впливають на формування особистості і, більше того, з'ясувати роль особистості в становленні свого "Я".

РОЗДІЛ 2. ЗЛОЧИННА ПОВЕДІНКА = § 1. Поняття злочинної поведінки та механізми її формування =

З позицій психології людина здійснює вольові дії (акти) і неусвідомлені, рефлекторні рухи та імпульсивні дії. Пове¬дінка складається з низки вчинків, що знаходяться під кон¬тролем свідомості; діяльність — сукупність послідовно здій¬снюваних, поведінських актів, які спричиняють зміни в ото¬чуючому, середовищі та в самій особі. Діяльність можна розглядати дещо інакше — не як сукупність поведінських актів, а з позиції їх значимості для людини, оточуючих, сус¬пільства у цілому, їх соціальної цінності (правової, політич¬ної, моральної, релігійної тощо). Саме при такому підході вживається термін "поведінка", тобто зовнішньо виражена форма діяльності, яка підлягає оцінці. Поведінка завжди по¬в'язана з системою тих соціальних зв'язків і відносин з інши¬ми людьми, суспільством, державою у цілому, у яких індивід проявляє себе як особистість. Саме тому вони є об'єктом правової і моральної оцінки та регуляції поведінки. Поведін¬ка — ланка, що опосередковує взаємовідносини між свідоміс¬тю людини і зовнішнім світом. Питання про правові якості людини звичайно концентрується на співвіднесенні поведін¬ки і правової свідомості індивіда, але при цьому слід вважа¬ти, що: 1) незнання закону не звільняє від відповідальності, а його знання часто не є перепоною для правопорушення; 2) законослухняна поведінка забезпечується, передусім, мо¬ральними нормами особистості та її найближчого середови¬ща, соціоконтроль якого особа сприймає як стримуюче на¬чало, а норми — як свої власні.Елементарною ланкою поведінки є вчинок — одинична цілеспрямована дія, взята у нерозривій єдності суб'єктивних спонукань і соціально значимих наслідків. Злочин — вольо¬вий акт людської поведінки, що знаходиться під конт¬ролем свідомості: вибірковість поведінки стає основою кримінальної відповідальності за його вчинення.Відповідно до ст. 11 Кримінального кодексу України злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину. Кримінально-правове поняття злочину визначається дво¬ма основними категоріями — суспільної небезпеки і протиправності. До них часто додається винуватість і покаран¬ня, хоча, на погляд В.І. Андросюка, Л.І. Казміренко, Л.Ю. Кондратьєвої, це не цілком вірно, оскільки без вини немає злочину, а покарання — наслідок, результат вчиненого злочину, а не він сам. Усвідомлення суспільної небезпеки вчи¬неного чи можливість такого усвідомлення, поряд з протиправністю, відрізняє злочинну поведінку від законослухняної. [2,205] У кримінології в предмет вивчення злочину включаються, по¬ряд з іншими аспектами, і його джерела — детермінанти, у то¬му числі — психологічні. Отже, злочинна поведінка є процес, що розгортається у просторі і часі та включає не лише самі дії, але й попередній вплив на особистість, психо¬логічні явища та процеси, які визначають генезис протиправного вчинку.Психологічна структура злочинної поведінки має такі ж компоненти, як законослухняна, але зміст їх інший. У цілому вона характеризується як антисуспільна, тобто заборонена законом через підвищену суспільну небезпеку. В.І. Андросюк, Л.І. Казміренко, Л.Ю. Кондратьєва, виділяють три основних етапи механізму злочинної поведінки: 1) мотиваційний, 2) цілепокладаючий, 3) операціональний (виконавчий), кожен із яких виконує свої функції у взаємозв'язку з іншими. [2,205]На першому етапі злочину формуються його психо¬логічні причини — спонукальні засади (мотиви). Виникнення мотиву звичайно опосередковується потре¬бами особистості та необхідністю їх задоволення. Мотив не є потреба, а лише обґрунтування рішення діяти по її задоволен¬ню на рівні свідомості, після чого — прагнення до цілі у виб¬раному напрямі; інакше кажучи, мотив — це усвідомлене праг¬нення діяти для задоволення потреб, інтересів та ін¬ших спонукаючих стимулів. Характеризуючи мотиви злочинів, діюче кримінальне за¬конодавство звичайно користується узагальненою терміно¬логією, називаючи "низинні спонукання", "мотиви особистої зацікавленості", "хуліганські спонукання", що завжди потре¬бує пояснення та уточнення. Безпосередньою причиною виникнення мотиву звичайно виступає привід — об'єктивний чинник (випадок, обставина), що використовується при вчиненні злочину; це може бути об¬раза, сварка, насильство тощо. Приводи можуть бути типови¬ми чи нетиповими, суттєвими чи незначними. Мотив також може виникнути без зовнішніх приводів, більш того — спро¬вокуватись потерпілим (наприклад, при хуліганстві). Більш за¬гальним щодо приводу є поняття "стимул", тобто зовнішня необхідність, що є безпосередньою активізуючою ланкою вчинку (раптово виникла небезпечна ситуація, примус, на¬сильство, прохання тощо) і посилює спонукання до дії чи без¬посередньо формує її мотивацію.Мотив слід відрізняти від наміру — мисленого образу дії, яку особа прагне чи вирішила здійснити: при одному й тому ж намірі вчинок реалізується через різні мотиви, а сам мотив не визначає змісту намірів та дій, спрямованих на його задо¬волення.Викривлення потреб чи інших спонукань і усвідомлене прагнення діяти так або інакше здійснюється під контролем свідомості суб'єкта та є похідною від його соціальних власти¬востей, які складають ядро особистості, її «керуючої» систе¬ми — особистісної спрямованості (світорозуміння, переко¬нань, поглядів), ціннісних орієнтацій, соціальних установок, провідних мотивів поведінки, притаманних даній особі. Саме вони визначають зміст будь-якої форми діяльності та поведінських проявів соціальної (антисоціальної) активності на всіх її етапах. Особлива роль належить їм при формуванні мотивації поведінки і окремих вольових актів (її компонен¬тів). Соціальні властивості особистості, тобто змістовний бік свідомості, визначають вибірковість поведінки та наступну відповідальність за неї.На другому етапі розвитку злочинної поведінки — цілепокладанні — різноманітні спонуки і почуття особистості оформляються у свідомості суб'єкта у вигляді ідеальних праг¬нень до певної мети. Мета — форма реалізації мотиву, яка втілюється у діях і результатах; взаємозв'язок мотивів і цілей дій — основа змісту зазначеного етапу злочину, що завершу¬ється прийняттям рішення діяти.Прийняття рішення — психологічний процес вибору найбільш бажаного варіанту злочинної поведінки; воно безпо¬середньо зв'язане з вибірковістю поведінки. У рішенні знахо¬дять відображення всі об'єктивні і суб'єктивні чинники, що обумовили вчинення злочину (передували йому) і модель майбутнього злочину, його можливі наслідки не лише як ре¬зультат, але й як можливість покарання за його вчинення. Тут, безсумнівно, присутня оцінка співрозмірності інтересів, що зу¬мовлюють зміст мотивації і названих наслідків. До можливості покарання кожен із винних ставиться по-різному: один праг¬не його уникнути, інший — ігнорує, третій — не задумується.Структура процесу прийняття рішення може бути представлена наступними етапами: 1) підготовчий — пере¬робка інформації і осмислення варіантів наступних дій (без¬діяльності), можливих наслідків; 2) основний — вибір одного, найбільш прийнятного варіанту дій; 3) контрольний — оцін¬ка рішення із позицій необхідності і доцільності, його мож¬лива корекція, зміна спрямованості наступних дій і прийнят¬тя нового рішення, у тому числі — сполученого з відстрочен¬ням задуманого та добровільною відмовою від здійснення злочинного умислу; 4) заключний (операціональний) — реа¬лізація прийнятого рішення, безпосереднє вчинення злочину. Психологічний зміст злочину може бути розгорнутим чи скороченим, тривати у часі та просторі або ж бути швидкоп¬линним. На поведінку у момент здійснення злочину вирі¬шальним чином може впливати ситуація: оцінивши її, злочи¬нець нерідко змінює план дій, час, місце та ін., відкладає зло¬чин, відмовляється від його продовження чи планує інший. Найбільш простим варіантом злочину є дія, що призводить до одного чи кількох наслідків; більш складним — злочин, що складається із двох дій, що привели до одного чи кількох на¬слідків, чи низки дій, об'єднаних єдиним умислом, спрямова¬них до єдиної мети. Відомі також довготривалі злочини (наприклад, втеча з-під варти); злочинний результат може бу¬ти досягнутий одночасними чи різночасними діями декіль¬кох осіб у співучасті, у вигляді групової діяльності різноманіт¬них злочинних угрупувань (від звичайних груп до організо¬ваних спільностей).

§ 2. Причини злочинної поведінки

Для кримінології стало аксіомою твердження, що причиною злочинної поведінки є складна взаємодія внутрішніх, об'єктивних умов та внутрішніх суб'єктивних факторів, тобто оточення та особистості. Тим самим оточення та особистість отримують рівну кримінологічну оцінку, а поведінка являє лише наслідок цієї взаємодії.З'ясування причин злочинної поведінки дозволяє значно краще пізнати причини злочинності, дає можливість робити широкі соціальні узагальнення, визначати ті загальносоціальні явища та процеси, які раніше не звертали на себе належної уваги в першу чергу через недостатнє вивчення факторів, які породжують окремі злочини. Основним пунктом у вивченні будь-якої особистості є розуміння її як цілісного утворення, як єдності всіх якостей, які відображають взаємозв'язок  та взаємозалежність особистості і соціальної сфери, в якій ця особистість живе і виховується і в якій себе проявляє. Зрозуміло також, що жодна з людських якостей, яка взята ізольовано, не визначає поведінки та її направленості, що всі якості індивіда напряму чи ні зв'язані одна з одною. Однак вивчення особистості як цілісного утворення являє собою не аналіз складових, а виявлення її основної якості, якій притаманні можливості системоутворення і в силу цього визначаючої інші її особливості та поведінку в цілому. Такою якістю може бути, наприклад, агресивність, яка обумовлює і сприйняття оточуючого світу, і характер поведінки, і його направленість.     Ті, соціальні фактори, які породжують злочинність в цілому, в кожному окремому випадку визначають злочинну поведінку наступним чином: по-перше, вони створюють несприятливі умови для формування особистості в сім'ї, школі, інших учбових, а також трудових колективах, неформальному спілкуванні; по-друге, вони створюють ті зовнішні умови, які можуть сприяти такій поведінці. І в одному, і в іншому випадку вони конкретизуються та індивідуалізуються.Сформувавшись, засвоївши визначені норми та стандарти поведінки, погляди та цінності, суб'єкт на кожному етапі свого життя, на кожну виникаючу ситуацію реагує у відповідності з цими засвоєними нормами. Причому поява нових факторів у взаємодії із зовнішніми обставинами здатна внести іноді істотні корективи в коло уявлень суб'єкта, і на нову ситуацію він може вже реагувати інакше. На думку М.І. Єнікєєва, ті особистісні особливості, які сформувались з початком соціалізації особистості і в подальшому закріпились в ній, дають можливість зрозуміти причини злочинної поведінки. Зокрема, вони визначають відношення особи до різних ситуацій. [3,11]    Таким чином, можна говорити про наявність суб'єктивної причини злочинної поведінки, яка об'єктивно існує і соціально обумовлена. Тут видно переростання зовнішньо соціального у внутрішньо суб'єктивне. Наприклад, економічні та соціальні несприятливі умови в країні активно впливають на контекст розвитку сім'ї, групи чи окремих людей, на відносини між ними, створюють труднощі та перепони в їх житті. Проходить відповідне виховання особистості, відторгнення її від нормальних зв'язків та відносин, формування такої особистісної особливості, як тривожність характеру.Перехід від загальносоціального до індивідуального стається по соціально-психологічним каналам і механізмам, т. б. шляхом спілкування між людьми. Проте, тут виникає дуже складне, але в науковому і в практичному відношенні дуже цікаве питання: чи змінюється при вказаному переході роль криміногенних обставин, наприклад, чи не настає переростання всіх чи деяких з них із причин в умови, і навпаки? М.І. Єнікєєв стверджує, що такого переростання звичайно не трапляється, т .б. ті обставини, які породжували скоєння окремих  злочинів, слугують лише сприятливим фоном для діяльності викривленої особистості злочинця. [3,12]    М.І. Єнікєєв демонструє сказане на такому прикладі. На будівництві (чи на фабриці) відсутня охоронна сигналізація та ще й міцно спить нічний сторож, призваний охороняти матеріальні цінності, чим користуються зловмисники. Чи являється це причиною крадіжки з названого об'єкта?  На погляд вченого, звичайно, ні, оскільки одних людей недостатня охорона може стимулювати на скоєння крадіжки, інших — прийняти термінові міри по усуненню такого положення, а треті ж спокійно пройдуть мимо. Тепер ускладнімо проблему і поставимо питання так: чи являється погана охорона матеріальних цінностей причиною повальних крадіжок у даному регіоні? Схоже, теж ні, хоча ця обставина достатньо серйозна. Справа в тому, що причини злочинності в цілому слід шукати у великих соціальних протиріччях та конфліктах, а не в організаційних чи технічних упущеннях, нехай навіть дуже суттєвих.    Масштабні соціологічні протиріччя, індивідуалізуючись в мотивах, викликають конкретні злочини. Вивчення негативних соціальних процесів, які викликають злочинність, дає розуміння не тільки самих цих процесів, але й тих факторів, які виступають в якості причин окремих злочинів. Наприклад, можливості для пояснення причин злочинності можуть з'явитися при вивченні кримінальної (криміногенної) мотивації окремих злочинів. Зрозуміти причини злочинності допоможе також врахування того, що серед злочинців розповсюджені такі негативні особистісні особливості, як відчуженість, асоціальність, жорстокість, підвищена тривожність, тому можна припустити, що в суспільстві є умови, які формують і підтримують саме ці особливості. У зв'язку з цим звертають на себе увагу економічні, культурні та інші явища, які характеризують життя суспільства у цілому і приводять до злочинної поведінки в кожному конкретному випадку. На думку М.І. Єнікєєва саме в цих явищах, а не в природних якостях людини закладені причини злочинної поведінки, хоча ігнорувати вище вказані якості не слід. Причинами злочинної поведінки, а не причинами злочинності вчений вважає і співвідношення соціальних та біологічних факторів. [3,13]

§ 3. Методи вивчення причин злочинної поведінки

Оскільки причини злочинної поведінки "знаходяться" в особистості, основного значення набувають психологічні підходи та методи, психологічна інтерпретація отриманих результатів, яка може бути використана для розуміннябільш широких соціальних явищ та процесів.    При вивченні причин злочинів важливо використовувати і можливості психіатрії, оскільки серед злочинців досить велика кількість осіб з психічними аномаліями у межах осудності. Порушення психічної сфери особи досить сильно впливає на мотивацію її вчинків, інші психологічні явища та процеси. Такі порушення, як і біологічні фактори, не діють напряму, викликаючи ті чи інші вчинки, а лише взаємодіючи з психологічними особливостями особистості. Ось чому потрібні психологічні дослідження злочинців з порушенням психіки. Між тим, дане направлення розвивається все ще повільно. І це мабуть, одна з головних причин невисокої ефективності профілактики злочинів осіб з психічними аномаліями.    М.І. Єнікєєв стверджує,  що найкращі результати можуть бути досягнуті за допомогою монографічного методу, тобто поглибленого вивчення причин злочинної поведінки, як правило, невеликої кількості злочинців головним чином за допомогою психологічних методів — бесіди та тестів, яким передує ретельне ознайомлення зі всіма матеріалами, які є на дану особу. Таке вивчення дозволяє отримати уявлення про особливості світосприйняття, про потреби та інтереси, чуттєво-емоційну сферу, про основні мотиваційні тенденції, безсвідомих чи свідомих частково, про характерологічні риси, ціннісні орієнтації та установки, про направленості особи в цілому, її тип. [3,15]    Хотілось би відмітити, що такий метод дає можливість прослідкувати та зрозуміти життєвий шлях людини, оцінити його життєвий досвід, виявити соціальні ролі та статуси, умови виховання та формування особистості, специфіку спілкування та взаємодії з іншими людьми.    Необхідно відмітити, що такі знання про конкретну особу не може бути отримано традиційно — шляхом соціологічного опитування. Тут необхідна довіра опитуваного, вміння поставити себе на його місце, як би вжитися в його образ, щоб зрозуміти його та прожите ним життя. Ось чому у злочинці необхідно бачити "живу", мислячу, відчуваючу особистість, а не бліде і досить часто спотворене його відображення, яке міститься у слідчих чи судових матеріалах.Виникає питання: наскільки відомостям отриманим таким шляхом можна надати узагальнюючий характер, наскільки висновки відносно малої групи злочинців можна розповсюдити на всю їх сукупність, яка обраховується не однією сотнею тисяч людей?    Необхідно відмітити, що монографічне вивчення повинно охоплювати не всіх злочинців без розбору, а тільки їх визначені категорії. В рамках цих категорій відбирається стільки осіб, скільки їх потрібно для того, щоб отримати уявлення про кожний з типів злочинців. За допомогою деяких тестів (наприклад, "Методики багатостороннього дослідження особистості") можна отримати таку кількість злочинців, яке буде відповідати соціологічним вимогам репрезентативності. В цьому випадку поглибленні бесіди проводяться не з всіма, а з деякими. Тести, зрозуміло, добираються такі, які найбільш адекватні завданням даного вивчення, краще за все сприяють їх вирішенню.    Вивчаючи окремого злочинця, ми вивчаємо його індивідуальність, яка включає в себе і загальні риси, що притаманні іншим злочинцям, та поодинокі, неповторні. Ті та інші дають цілісне уявлення про особистість. Те, що в кожному злочинці є якісь риси, які можна виявити і у інших правопорушників, є неодмінною умовою вивчення. Однак навіть індивідуальні, неповторні риси все ж відображають у собі соціально-типове.    Філософи та соціологи створили чимало яскравих та вірних соціальних портретів, в яких соціальний  тип особи (буржуа, фермера, робочого) виступає у персоніфіцированій формі. Соціальна портретистка широко використовується для характеристики загальної тенденції у розвитку епохи, соціальних типів особи, духу часу, нації, політичної партії і т. д., тих інтересів даного соціального прошарку, виразником яких є конкретна особа як його представник.    Похідним є положення у художній літературі та мистецтві в цілому. Мистецтво являє собою ідеальне, творче, закономірно обумовлене відображення дійсності, у тому числі реальних проблем людини, його думок, почуттів, переживань, ідеалів. Художній твір не буквальне чи приблизне відтворення життя. В одиничному, особливому він відображає загальне, схвачуючи та сприймаючи найбільш типові та суттєві риси та якості дійсності. В той же час дійсність стоїть вище мистецтва по своєму багатству, невичерпності, багатогранності, неповторності.    Монографічне дослідження в науці, у даному випадку в кримінології,  в багатьох випадках нагадує соціальну портретистику та підходи мистецтва до пізнання людини, його світу, механізму його вчинків. Те, що при такому дослідженні охоплюється менший по кількості масив правопорушників, достатньо компенсується глибиною та багатогранністю пізнання, проникненням у самі потайні куточки психіки, внутрішнього світу людини, аналізом та поясненням явищ, які там відбуваються. При цьому, необхідно відмітити, що самі ці явища внутрішнього світу, їх механізми та зміст, особливо у частині мотивів поведінки, як правило, вислизають від фіксації і тим більше від розуміння самим суб'єктом. Вони відкриваються лише досліднику, який наділений професіональними навиками та вміннями їх віднайти та інтерпретувати в цілях пояснення вчинків.     Тут виникають і моральні проблеми, одна з яких — не використовувати на шкоду людині отримані про нього знання, бути вкрай тактовним при аналізі його інтимного світу та інтимних переживань. Виступаючи в якості інструмента наукового пізнання, монографічне вивчення особи злочинця, який дуже уразливий у психологічному відношенні та погано захищений в умовах ізоляції від суспільства, повинно відповідати вимогам етичних норм. Монографічне дослідження дозволяє логічно пов'язати умови сімейного виховання, прожите життя та наступні впливи, психологічні особливості особистості. В ході бесіди людина починає вільно розповідати про себе, своїх близьких, своїх інтересах та найбільш пам'ятних фактах. Про погане відношення батьків зазвичай замовчується, особливо якщо воно було неявним, і про це слід судити по якимось іншим даним. Іноді ж, як у приведеному прикладі, дурне поводження батьків займає центральне місце у розповіді.    Е., 36 років, родився та виріс в умовах байдужного відношення матері та різко ворожого, жорстокого відношення батька. Е. згадує: "Ми з братом уваги матери не відчували, вона цілими днями була на роботі. Батьки нас часто били, особливо мене, а я бив брата, тому він від мене ховався. Одного разу, коли мені було 10 чи 12 років, батько так бив мене, що я, вибив головою скло, вилетів на вулицю, впав на асфальт та поранив лице. Гадаю, що він був мені не рідний, бо рідні так не чинять. Я відчував себе в сім'ї чужим і часто тікав із дому. Жив у кочегарках та сараях, їздив по різним містам, але ніде для мене місця не було. Ніде не найшлось такої домівки, яка б стала для мене своєю". Батьки відносились до нього з байдужістю та ворожо, причому конфлікти загострились після того, як він став скоювати злочини. В перший раз його судили за крадіжку, потім двічі за нанесення важких тілесних ушкоджень (його брат 4 рази засуджений за крадіжки). Після звільнення він повернувся у дім батьків. Під час чергової сварки наніс батькові важкі тілесні ушкодження, від яких той через кілька днів помер.    Е. не відчував докорів сумління з приводу гибелі батька та не вважав себе винним. Виправдовує свої дії тим, що батько був "дуже поганою людиною". Згадує про нього з ненавистю, збуджується, кричить, розповідаючи про його відношення до себе.    Е. негативно відноситься і до матері: "Вона мені хотіла зараз (в період відбування покарання) дати передачу, проте я її не взяв, на побачення з нею не пішов. Я їй передав, що не хочу знати, де буде її могила, і нехай вона не знає, де буде моя".    Можливості пояснення причин злочинної поведінки криються, звичайно, не тільки в конкретних соціологічних та психологічних методах. Не в меншому ступені вони визначаються відношенням дослідника до явищ, які вивчаються, тим, як він розуміє особу злочинця, його природу, що вкладає в це поняття.  

РОЗДІЛ 3. ПСИХОЛОГІЧНІ ТИПИ ЗЛОЧИНЦІВ = § 1. Класифікація злочинних типів =

У психології відомі різні підходи до типізації особи злочинців. Дослідження особистості злочинця передбачає виявлення типового, визначення критеріїв градації кримінальних типів, встановлення особливостей у кримінальних відносинах.Спроба дослідження злочинних типів (соціально-пси¬хологічних типів) була зроблена італійським лікарем-психіатром Ч. Ломброзо, який вивчав представників місць позбавлення волі і своєрідність на їхньому тілі та¬туювань. Ч. Ломброзо і його послідовник Е. Феррі роз¬різняли такі типи злочинців: 1) природжених; 2) "зло¬чинців унаслідок божевілля", психопатів та інших, які страждають на психічні аномалії; 3) злочинців із при¬страсті; 4) випадкових; 5) звичних. [17,32] Патріарх антропо¬логічної школи кримінального права Ч. Ломброзо ствер¬джував, що злочинний тип особистості можна розпізнати (діагностувати) за специфічними фізичними і психічни¬ми ознаками (ця школа виникла у 70-80-х рр. XIX ст.).Заслуговує на увагу класифікація особистостей, за¬пропонована психологом О. Ф. Лазурським. При визна¬ченні типів він виходив з: 1) природних психологічних можливостей; 2) особливостей соціального пристосуван¬ня особистості до дійсності. Причому відповідно до цих ознак він визначив три рівні особистостей: нижчий, се¬редній і вищий. На кожному рівні визначаються так звані чисті типи, змішані і спотворені.О. Ф. Лазурський до спотворених типів відносить: 1) пасивний тип, який виступає у вигляді двох різновидів: а) апатичного, що ха¬рактеризується байдуже-млявим ставленням до усього оточуючого, відсутністю яскраво виражених інтересів і потреб; б) безвільно-боязкого, який легко піддається навіюванню, з перевагою пригніченого настрою. На дум¬ку вченого, хоча люди такого типу і не належать до кри¬мінального типу, однак можуть бути джерелом попов¬нення злочинного світу; 2) тип розважливого егоїста. Лю¬ди цього типу розважливі і хитрі, черстві і злопам'ятні; на першому плані у них турбота про свої вигоди й інтере¬си, переважно матеріальні; цей тип дуже близький до кримінального; 3) афективно-спотворений тип. Його представники,— безладно-веселі, легковажні люди. За своїми соціальними проявами — п'яниці, забіяки, скан¬далісти, дрібні злодюжки; 4) активно-спотворений (ґвал¬тівник) тип. Тут два підтипи: а) безладного ґвалтівника, що характеризується рішучістю, енергією. Працювати не любить, схильний до бійок; б) зосереджено-жорстокий, який не зупиняється і перед убивством.У 20-ті рр. минулого століття дослідження різних типів злочинців проводив С. В. Познишев. Усіх правопоруш¬ників він поділив на дві категорії — октогенних та екзоген¬них (залежно від співвідношення об'єктивних обставин і внутрішньої особистісної готовності до злочину). Перші — "моральні психастеніки", яким чужі норми моралі і здат¬ність до співпереживання. Другі вчиняють діяння під впливом зовнішніх умов. До цієї категорії належать особи: 1) з недостатньо розвинутими правовими почуттями; 2) не¬достатньо самостійні у виборі вчинків, тобто такі, що підда¬ються навіюванню, легковажні, слабохарактерні. [16,107]Класифікацію особистостей на матеріалах вивчення злочинців запропонувала психіатр А. С. Петрова (1927 р.). Основна ідея полягала у тому, що поняття особистості розглядалося як тип реакції, обумовленої психологічною кон¬ституцією (будовою) людини. З огляду на це автор роз¬різняє "примітиви" (нормальна людина, але внаслідок не¬сприятливих умов нерозвинена, людина низького куль¬турного рівня) і "не примітиви" (характеризується висо¬кою культурою). У межах кожної з груп були виділені ос¬новні типи (конкретно-емоційний, ефективно-абстракт¬ний, інтелектуально-вольовий) і проміжні.Цікавою є пропозиція О. Г. Ковальова розрізняти ос¬новні типи особи злочинців залежно від ступеня криміна¬льної "зараженості" особистості. За цим критерієм автор виділяє: 1) глобальний злочинний тип (тип з повною зло¬чинною "зараженістю"). Цей тип антисоціальний. Він негативно ставиться до праці і людей. Представники цьо¬го типу не мислять життя поза злочинами, що їм обіця¬ють основні радощі. Усі їхні помисли, почуття пов'язані з задумами вчинення злочинів, їхня воля тверда і непо¬хитна у кримінальних діяннях. Цей тип охоплює різні підтипи похітливого розбещувача і ґвалтівника, казно¬крада, що, незважаючи на покарання, краде і краде, і, нарешті, бандита; 2) парціальний тип, тобто з частковою кримінальною "зараженістю". Особистість цих людей ніби роздвоєна, у ній уживаються риси нормального соціального типу і риси злочинця; 3) передкримінальний тип; ці люди мають такі морально-психологічні власти¬вості, які у певній ситуації, якщо вони опиняються в ній, неминуче вчиняють злочин. Тут два види особистостей: а) люди з надзвичайно емоційною збудливістю і нестачею самовладання; б) легковажний ледар, який любить добре пожити не утруднюючи себе. [8,50]Відомі й інші критерії класифікації злочинних типів. Так, у сучасній кримінальній психології В. Ф. Пирожков розглядає певний причинний комплекс особи зло¬чинця, до якого належать такі чинники: соціальні, політичні, ідеологічні, моральні, економічні, соціально-побутові, соціально-технічні, соціально-культурні, націо¬нальні, соціально-демографічні, організаційно-управлінські, соціально-правові, гене¬тичні, соціально-медичні, інформаційні, соціально-виховні, кримінальні, кримінологічні, військові та соціально-психологічні. [15,18]    М.І. Єнікєєв по ознакам антисуспільної спрямованості поведінки в основу типології особистості покладає її відношення до різних суспільних цінностей.    1. Негативно-зверхнє відношення до особистості і її найважливішим благам: життя, здоров'я, тілесної недоторканості, честі, гідності і т. д. Таке відношення лежить в основі умисних агресивно-насильницьких злочинів — вбивств, тілесних ушкоджень, зґвалтувань, а також більшості випадків хуліганства.    2. Корисно-власницькі тенденції, які пов'язані з ігноруванням принципу розподілу матеріальних благ по праці, права державної власності та приватної власності громадян. Це характерно для скоєння крадіжок, шахрайства, хабарництва та інших корисливих злочинів.    3. Індивідуалістичне відношення до різних соціальних установок та приписів, до загальногромадянських, службових, сімейних та інших обов'язків. Подібні антисоціальні риси визначають скоєння ряду господарських злочинів, злочинів проти порядку управління, правосуддя, військових злочинів і т. д.    4. Легковажно-безвідповідальне відношення до встановлених соціальних цінностей та своїх обов'язків по відношенню до них, що проявляється у різноманітних необережних злочинах.[3,20]    На основі такої класифікації відношень вчений виділяє такі типи злочинців: 1. випадковий;  2. ситуаційний; 3. нестійкий; 4. злісний; 5. особливо небезпечний.    За ступенем суспільної небезпеки особистості та її криміногенної активності М.І. Єнікєєв  виділяє іще такі типи злочинців:1.    "Особливо небезпечні" ("активні антисоціальні") — багаторазово судимі рецидивісти, стійка злочинна поведінка яких носить характер активної опозиції суспільству та його цінностям.2.    "Десоціалізовані  небезпечні" ("пасивні асоціальні") — декласовані особи, які випали із системи нормального спілкування, довгий час ведуть паразитичне, часто бездомне, існування.3.    "Нестійкі" — особи, які відрізняються частковою криміногенною зарядженістю і скоюють злочини не в силу стійких антисуспільних установок, а через включення до таких груп, спосіб життя яких знаходиться на краю соціально прийнятного та антисуспільного.  4.    "Ситуативні" — особи, чия суспільна небезпека виражена у поведінці незначною.Зрозуміло, що ця типологія, як і інші, носить умовний характер, і не кожен злочинець може бути віднесений до того чи іншого типу. Можна зустріти представників змішаних, проміжних груп.Так, В.І. Андросюк, Л.І. Казміренко, Л.Ю. Кондратьєва виділяють такі типи антисуспільної спрямова¬ності особистості:•    асоціальний — коли поведінка не збігається з інтересами суспільства, але не має чітко вираженого негативного ставлення до нього і не завдає суттєвої шкоди;•    антисоціальний — поведінка суперечить інтересам суспільства і шкідлива для нього, але не є небезпечною для основних умов суспільного буття;•    суспільно небезпечний — свідомо спрямований проти основних засад суспільства, коли поведінка становить значну, серйозну небезпеку.У свою чергу, суспільно небезпечна спрямованість особи¬стості залежить від певних чинників і має, на погляд вчених, такі різновиди:* некримінальна (при антисуспільній, але не злочинній поведінці і відсутності ймовірності криміналізації в майбутньому);- передкримінальна (при такій же поведінці і високій імовірності того, що в майбутньому особа криміналізується і стане злочинцем);- кримінальна (після вчинення злочину і ймовірності його повторення в майбутньому). [2,199]За допомогою типологізації створюється своєрідна модель особистості. І це полегшує вирішення цілого ряду практичних завдань. Відповідність конкретної особи вже створеній моделі, тобто визначеному типу особистості, дозволяє зробити досить обґрунтоване припущення про суб'єктивні причини злочинної поведінки, оскільки вони вже відомі як притаманні даному типу особистості. Виходячи з причин типологічного характеру, можна розробити правила попереджувальної роботи з представником саме даного типу, визначити тактику слідства чи окремих слідчих дій у випадку порушення кримінальної справи.    Знання типології злочинців дає можливість виявляти та аналізувати окремі типи злочинної поведінки, дозволяє пояснити цю поведінку особливостями даного типу особистості.

§ 2. Психологія окремих категорій злочинів

При вивченні окремих категорій злочинців велика увага приділяється насильницькому типу злочинця (ху¬ліган, ґвалтівник, убивця). У літературних джерелах ро¬билися спроби встановити найбільш загальні риси насиль¬ницьких злочинців: 1) егоїзм, що нерідко переходить в егоцентризм, при якому вся поведінка особи підкоряється лише її інтересам, бажанням і потягам; примітивно-анар¬хічна позиція: "що хочу, те і роблю"; 2) тісно пов'язана з егоїзмом (а нерідко і прямо ним обумовлена) зневага до інтересів і думок окремих членів суспільства, у тому числі навіть найближчих цій людині; 3) відсутність здатності, а часто і бажання поставити себе на місце потерпілого, звід¬си — відсутність почуття жалю до потерпілого, високий чи низький ступінь жорстокості; 4) переважно афектив¬ний характер поведінки, при якій бажання, що виникають в особи, потреби і спонукання відразу ж реалізуються, у тому числі і злочинним шляхом. Деякі вчені (М. І. Єнікєєв) до основних характерних рис насильницького типу злочинця відносять: дефектність соціальної ідентифікації, емоційну тупість, імпульсивну агресивність. [3,53]Вчинення насильницьких злочинів пов'язане з аг¬ресією. У психології агресія розглядається як поведінка або дія спрямована на заподіяння фізичної чи психічної шкоди або на знищення іншої людини. Готовність окре¬мої особистості до агресії виявляється як негативна ри¬са — агресивність.Необхідно зазначити, що "агресія" означає напад. Агресивні злочини мають злісний, деструктивний ха¬рактер, а їх метою є заподіяння потерпілому шкоди. В основі кримінальної агресії — ворожнеча і прагнення руйнування. Вона посягає на найважливіші людські блага — життя, здоров'я, честь, гідність, права людини. Агресія спрямовується на заподіяння людині страждань і перешкоджає здійсненню її намірів. Об'єктами агре¬сивних дій бувають також речі і природа — середовище життя людей. [7,170]Насильницький тип злочинця пов'язаний з тим, що вирішення конфлікту визначається наявністю агресив¬ності особистості, обумовленої такими якостями індиві¬да, як соціальне відчуження, знижена толерантність, озлобленість, егоцентризм та ін. Для насильницьких зло¬чинців характерний низький рівень загальної культури й освіченості.Розрізняють випадкових злочинців і стійкий ("злісний") тип насильницького злочинця. Для злісного типу характерна агресивна спрямованість особистості, праг¬нення вирішити конфлікт за допомогою фізичної сили, жорстокості.Особливий тип насильницького злочинця — вбивця. Існують різні типи вбивць: "випадкові" вбивці, сексуаль¬ні вбивці, вбивці-хулігани, вбивці-терористи, вбивці-найманці (кілери) та ін.Позбавлення життя іншої людини має серйозні психо¬логічні наслідки для особи, яка його вчинила. "Не убий" твердить шоста заповідь Закону Божого. І це пов'язано не лише із захистом життя людини, але і з прагненням захи¬стити від страждань (певних психічних станів) особу, яка вчинила вбивство, адже вчинення вбивств призводить до деформації всієї структури особистості.Специфіка сексуальних убивств полягає у необхід¬ності урахування сексопатологічних даних. Так, насиль¬ство серійних сексуальних садистів детерміноване психолого-психіатричними закономірностями (такий садизм є аномальною формою вирішення різноманітних індивіду¬ально значущих інтра* та інтерперсональних конфліктів і подолання хронічних фрустрацій, підвищення само¬оцінки). Таку кате¬горію вбивств (сексуальних) вчиняють чоловіки. Явища садизму в жінок трапляються вкрай рідко, а садистські вбивства і некрофілія не трапляються. Віковий склад злочинців є таким: неповнолітні — 9 %, від 18 до 30 ро¬ків — 56 %, від 30 до 50 років — 30 % , більше 50 років — 5 %. Картина сексуальних убивств уражає своєю зов¬нішньою протиприродністю, "психічною ненормаль¬ністю", патологічністю. Тут можна виділити злочинця, що "маскується" і "раптового" злочинця, "душителя" (який вчиняє вбивство шляхом удушення чи удавлення) і "потрошителя" (який убиває шляхом нанесення колото-ріжучих поранень). [18,71]Серйозну соціальну небезпеку становлять убивства на замовлення. Психологія вбивства на замовлення ха¬рактеризується складним ланцюгом взаємодій: замов¬ник — виконавець, або замовник — посередник — вико¬навець, або замовник — кілька посередників — викона¬вець. Є різні типи виконавців убивства на замовлення (кілерів). Вони можуть бути поділені на виконавців-дилетантів і виконавців-професіоналів. Наймані вбивці-професіонали у свою чергу поділяються на вбивць-одиночок, які виконують замовлення час від часу, і вбивць, які перебувають на постійному утриманні того або іншого злочинного угруповання. Вони вчиняють убивство гру¬пою по два-три чоловіки.      Психологічні особливості має особистість виконавця вбивства на замовлення, для якої основний мотив діяль¬ності не лише користь, але і досягнення професійного результату. Професійних виконавців убивств на замовлення пропонувалося умовно позначити як: 1) "соціопатичних", до яких належать особи з явними дефектами психічної діяльності, у суміжних станах; 2) "категорія інфернального досвіду" — ветерани бойових дій, колишні засуджені з низьким соціальним статусом.Убивця-професіонал йде на справу, якщо почуває 99-відсоткову гарантію власної безпеки. Він має досить високі навички в "мистецтві" вбивати людей, використо¬вує найсучаснішу техніку спостереження і радіозв'язку, виконує заходи щодо підготовки вбивства. Ніхто і ніколи не повинен запідозрити у ньому ліквідатора. Він повинен бути неяскравим, непомітним, таким, що розчиняється у натовпі.Сьогодні злочинці роблять спроби до зміни типового образу кілера. Останнім часом у вчиненні вбивств на за¬мовлення намітилися нові тенденції: до таких убивств ста¬ли залучати жінок. Зокрема, у Києві була затримана Л., 22 років, киянка, яка проживала з коханцем. За нею два невдалих замахи на убивства (від замовника одержала за перший злочин — 2 000 доларів, за другий — 450 до¬ларів). [12,21]Специфічною є особистість хулігана. Відомі різні вер¬сії походження одного з найрозповсюдженіших у світі позначень порушення громадського порядку (хуліганст¬ва). Звичайно його пов'язують із прізвищем однієї ірландської родини, що проживала в Лондоні наприкінці ХVІІІ ст. і відрізнялася особливим буйством. Але корені явища, позначеного ним, — у глибині століть, в агресив¬ній природі людини. [7,186] Хуліган прагне продемонструвати владу, відчуває на¬солоду від безкарності, прояву самоствердження. У про¬цесі хуліганства спостерігається явна невідповідність приводу і реакції на нього. Майже всі прояви хуліганства відбуваються у стані алкогольного сп'яніння чи нарко¬тичного збудження. Серед вуличних дебоширів перева¬жають молоді люди, які діють, як правило, групами. Дії хулігана часто супроводжуються руйнуванням або зни¬щенням майнових цінностей. Йдеться про вандалізм — безглуздо жорстоке руйнування історичних пам'яток, культурних цінностей, будинків, споруджень, майна. За своєю психологічною сутністю вандалізм агресивний.Широке коло осіб охоплює корисливий тип злочин¬ця: злодії, розкрадачі, шахраї та ін. Злодій — злочинець, який займається крадіжками. Саме зі злодіями пов'яза¬не виникнення злочинних традицій, злодійських "зако¬нів" і "правил поведінки" у кримінальному світі. Розріз¬няють злодіїв: "домушників", "кватирників", "кишень¬кових злодіїв" та ін. У злодіїв порушується система мо¬ральної орієнтації, з'являються негативні якості особис¬тості: жадібність, прагнення до наживи, нечесність та ін. Як Зазначає В.О. Коновалова, від злодійства необхідно відрізняти клептоманію — імпульсивно виникаюче (нездоланне) прагнення взяти ту чи іншу річ без корисливої мети. [11,373]До корисливого типу особи злочинців належать шах¬раї. Процес економічних перетворень, розвиток ринко¬вих відносин пов'язані з проникненням шахрайства в усі сфери суспільства. З погляду психології більшість шах¬раїв мають хорошу уяву, їм притаманний сугестивний вплив і вміння переконувати. До особистих якостей і вла¬стивостей шахрая належать його хитрість, облудність, уміння привертати до себе навколишніх, знання способів підробки документів. За своїм зовнішнім виглядом — це звичайно солідні люди, які "вміють себе подати", мають певні знання у галузі психології, досить хорошу спосте¬режливість і швидко реагують на обстановку, що зміню¬ється. Шахраї використовують можливості перевтілен¬ня, встановлюють контакт із людьми різних типів, оби¬рають відповідну манеру поведінки. Шахраїв поділяють на групи: 1) "нові" шахраї, які використовують меха¬нізми ринкових відносин, можливості кредитно-банків¬ських операцій, фіктивних фірм, страхової, інвести¬ційної і довірчої діяльності; 2) шахраї-гастролери, які постійно роз'їжджають і негайно ховаються з місць вчи¬нення злочинних діянь; 3) шахраї-гравці, які використо¬вують азартні ігри (карткові шулери, "катали", "червові валети" та ін.); 4) шахраї, які не мають постійного місця роботи чи проживання, неодноразово засуджені за шах¬райство та інші злочини; 5) шахраї, які вчиняють злочи¬ни вперше, з легкодумства, під впливом інших осіб чи си¬туації; 6) шахраї-одиночки і шахраї, які вчиняють зло¬чин групою, у тому числі і з розподілом ролей.Шахраї можуть заволодіти майном за допомогою су¬гестії або інших видів впливу. Так, у період з 2001 по ли¬пень 2002 р. керівники і члени громадського благодійно¬го фонду "Д." шляхом шахрайських дій заволоділи коштами громадян. Допитані у кримінальній справі особи, визнані потерпілими, показали, що в ході проведення зборів з прийому нових учасників до громадського бла¬годійного фонду "Д." на осіб, які претендували на вступ у члени фонду, справлявся вплив з метою примусити внести вступний внесок у фонд у сумі 2 300 доларів США. А саме: голосна музика у приміщенні, в якому проводи¬лися збори; постійні овації присутніх на зборах; вигуки, свист і голосні промови з залу присутніх на зборах і мене¬джерів; велика кількість осіб, які перебували у при¬міщенні; тривалий час зборів (від 6 до 8 годин).М.І. Єнікєєв наводить свою типологію корисливих злочинців, яка створена за мотиваційним критерієм. Серед них він виділяє наступні типи:1.    "Той, що самостверджується", до нього відносяться особи, сенсом злочинної поведінки яких є ствердження себе, своєї особистості на соціальному, соціально-психологічному чи індивідуальному рівнях.2.    "Дезадаптивний" (чи "асоціальний") тип включає в себе осіб, у яких порушена соціальна адаптація, т. б. пристосованість до умов соціального середовища.3.    "Алкогольний" тип дуже наближений до "безадаптивного", але не зливається з ним. Критерієм для виділення цього типу є скоєння корисливих злочинів заради отримання засобів для купівлі спиртних напоїв.4.    "Ігровий" тип особистості корисливих злочинців досить складний з психологічної точки року. Між тим він досить часто зустрічається серед злочинців, і особливо серед крадіїв. Представників "ігрового типу" відрізняє постійна потреба у ризику, пошук гострих відчуттів, які пов'язані з небезпекою, включення до емоційних збуджених ситуацій, прагнення приймати участь у різного роду операціях, несподіваних контактах і т.д.5.    "Сімейний тип" корисливих злочинців; він виділяється у зв'язку з тією величезною, в тому числі стимулюючою, роллю, яку відіграє сім'я. Цей тип зазвичай зустрічається серед грабіжників та хабарників. Його представники характеризуються тим, що грабіж здійснюють не стільки для самого себе, скільки для досягнення необхідного, на їх думку і думку близьких та значних для них людей, рівня забезпеченості матеріальними та духовними благами сім'ї і окремих її членів. [3, 26]Типологія злочинців може розроблятися не тільки для пояснення причин злочинної поведінки. Типологічні угрупування злочинців і злочинів можуть бути створені і для інших практичних нужд боротьби зі злочинністю, наприклад для організації роботи по їх виправленню та перевихованню, розробки питань диференціації кримінальної відповідальності.

Висновки

    Розглянувши дану тему, можна зробити наступні висновки. Особистість злочинця – це сукупність типологічних якостей індивіда, які зумовлюють скоєне ним злочинне діяння певного виду.Злочини скоюються не через задатки індивіда до злочинної поведінки і навіть не через те, що індивід не хоче або не розуміє, що потрібно жити за законом, а в результаті того, що у даної людини вкоренилась система змістовних утворень, яка зумовлює її викривлене ставлення до певної сторони соціальної дійсності.Оцінюючи особистість людини, яка скоїла злочин, потрібно виявити домінуючі спонукання та узагальнені способи її життєдіяльності, які утворюють загальну схему її поведінки та стратегію життєдіяльності. Людська поведінка організується певними вихідними ціннісними позиціями особистості.У психіці людини не існує якихось особливих "злочинних рис". Ще великий психолог А.Ф. Лазурський у своїх працях підкреслив, що викривлений розвиток людської особистості пов'язаний не з відсутністю чи недостатністю тих чи інших психічних якостей (розуму, волі, емоцій), а більшою мірою з невідповідністю між особливостями психіки і тими зовнішніми умовами, в яких відбувається розвиток людини.  Вивчення особистості злочинців і законослухняних громадян дозволяє зробити висновок про те, що злочинці гірше засвоюють вимоги правових і моральних норм, вони більше відчужені від суспільства і його соціальних цінностей, від малих груп — сім'ї, трудових чи навчальних колективів, у них погана соціальна адаптованість. Злочинці відрізняються від законослухняних людей не "злочинними рисами" їх психіки, а тими негативними рисами характеру, тою спрямованістю особистості, які склалися в умовах їх життя, навчання і діяльності. Для злочинця характерні агресивність в поведінці та імпульсивність в діях, відчуженість від суспільних цінностей і духовної культури, високий рівень тривожності і невпевненості в собі. Всі ці риси формуються в рамках індивідуального буття, а також біологічно зумовлених особливостей. Особистісні якості людини, які проявляються в злочинному діянні, — свідчення її морально-психологічних недоліків (жорстокість, соціальний негативізм, жадібність та ін.).    Причини злочинної поведінки закладені в особистості злочинця, для того, щоб їх зрозуміти, необхідно вивчити цю особистість, виявити ті зовнішні по відношенню до неї соціальні явища та процеси, які сформували її криміногенні риси. Саму ж злочинну поведінку потрібно вивчати не тільки для її запобігання чи присікання, але й для розуміння її причин. Можливо було б уникнути багатьох помилок, якби практичні органи — попереднього слідства, суд, установи, в яких відбувають покарання, — в центр уваги та професійних зусиль завжди ставили особистість, а не тільки умови її життя, той чи інший вплив не неї.     Якщо прослідкувати генезис злочинної поведінки від її витоків до настання наслідків, можна констатувати, що вона є низкою багатогранної взаємодії між особистістю і середовищем, точніше — результатом такої взаємодії, незалежно від того, про який злочин йдеться і яка поведінка йому передувала. Але при цьому завжди очевидні відмінності передкримінальності  умисних злочинів та злочинів із-за необережності і неоднозначність особистості самого злочинця.      В особистісній структурі злочинця як типа особистості містяться елементи, які є психологічними передумовами злочинної поведінки. У духовному світі злочинця на свідомому та підсвідомому рівнях виявляються такі особливості, які формують мотиви злочинів та приводять до їх реалізації. Любий злочин не є випадковим по відношенню до особистості того, хто його скоює: в своїй основі він підготовлений всім розвитком її соціальних та психологічних властивостей. Кримінологічна типологія особистості злочинця допомагає виявити причини злочинної поведінки, а це значить, з більшою ефективністю попередити злочини. Отже, в кінцевому результаті вона повинна підкорятися загальним задачам боротьби із злочинністю.

Список використаної літератури і джерел

1. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка.—К.: Каннон, А.С.К., 2001.—1104 с.2. Андросюк В.Г., Казміренко Л.І., Кондратьєва Я.Ю. Юридична психологія.—К.: Видавничий дім, 2000.—351 с.3. Антонян Ю.М, Еникеев М.И., Эминов В.Е. Психология преступника и расследование преступлений.—М.: Юристъ,1996.—336 с.4. Бедь М.М. Юридична психологія.—К.: Каравел, Л.: Новий світ—2000; Магнолія плюс, 2003.—376 с.5. Дубягин Ю. П. Следующая жертва ты! Непридуманные криминальные сюжеты и азбука безопасности. — М.: Печатное дело, 1995. — 416 с.6. Еникеев М. И. Юридическая психология: Учебник.—М.: Издательская группа "НОРМА—ИНФРА • М", 1999.— 517с.7. Зелинский А. Ф. Криминальная психология.—К.: Юринком Интер, 1999.—237с.8. Ковалев А. Г. Психологические основы исправления правонарушителя. — М.: Юрид. лит., 1968.9. Кондрашков Н.И., Кудрявцев В.Н., Лейкина Н.С. и др. Личность преступника: Монографія.— М.: Юрид. лит., 1971. — 356 с.10. Коновалова В. Е. Правовая психология: Учеб.пособие. — X.: Основа, 1990. — 198 с.11. Коновалова В.О., Шепітько В.Ю. Юридична психологія. Академічний курс.—К.: Видавничий дім, 2004.—421 с.12. Корчинский А. "Леди-киллер" стреляет неважно, но часто // Киевские ведомости. — 1997. — 19 сент. — С. 21.13. Лазурский А. Ф. Классификация личностей. — Пг., 1921.14. Петрова А. С. Психологическая классификация личностей. — М., 1927.  15. Пирожков  В. Ф. Криминальная психология. — М.: Ось-89, 2001. —704с.16. Познишев С. В. Основы пенитенциарной науки. — М., 1923.17. Фэрри Э. Уголовная антропология и социализм // Проблеми преступности. — X., 1924. — Сб. 2-й.18. Фомина А.С. Расследовние убивств, совершаемых по сексуальним мотивам // Расследование преступлений против личности: Учеб. Пособие/ Под ред. О.Я. Баева.—Воронеж: Изд-во Воронеж, гос. Ун-та, 1998.



Особисті інструменти
Ми в мережі
Реклама