Сігова А. Формування громадянськості та духовності молодших школярів
Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки
Сігова Ануш Геннадіїана - канд. пед. наук, доцент ПВНЗ «Донбаського інституту техніки та менеджменту Міжнародного науково-технічного університету імені академіка Ю. Бугая», м. Краматорськ, Донецької області, Україна
УДК: 37.035.6-057.884
У статті усвідомлена єдність становлення громадянської інформованості крізь призму формування духовної культури молодших школярів. Автор доводить напрями і форми виховної діяльності у формуванні громадянськості та духовності дітей початкових класів. У статті розкривається роль громадянсько-патріотичного виховання у формуванні духовно морального світогляду школярів. Розглядаються шляхи, засоби і практичні зусилля по підвищенню рівня громадянського, національного, духовного виховання учнів. Автор вважає, що формування високих загальнолюдських, духовно-моральних якостей можливе лише на основі національних цінностей, родинно-побутових традицій. Формування духовної культури молодших школярів має полягати в активному обстоюванні традиційних для нашого менталітету чеснот: любові до рідної землі, товариськості, цінності родинного життя, духовності повсякденного буття, уважного ставлення до людей.
Ключові слова: громадянськість, духовність, громадянсько-патріотичне виховання, духовна культура, громадська самосвідомість, духовно-етичний розвиток.
Автор раскрывает направления и формы воспитательной деятельности, способствующие формированию гражданственности и духовности детей начальных классов. В статье раскрывается роль гражданско-патриотического воспитания в формировании духовно нравственного мировоззрения школьников. Рассматриваются пути, средства и практические усилия по повышению уровня гражданского, национального, духовного воспитания учащихся. Автор считает, что формирование высоких общечеловеческих, духовно-нравственных качеств возможно только на основе национальных ценностей, семейно-бытовых традиций. Формирование духовной культуры младших школьников должна заключаться в активном отстаивании традиционных для нашего менталитета добродетелей: любви к родной земле, общительности, ценности семейной жизни, духовности повседневного бытия, внимательного отношения к людям.
Ключевые слова: гражданственность, духовность, гражданско-патриотическое воспитание, духовная культура, гражданское сознание, духовно-этическое развитие.
The content of the article reveals the unity of the formation of civil competency and the spiritual culture of junior schoolchildren. The author reveals the directions and forms of educational activities that contribute to the formation of the citizenship and spirituality of primary school children. The article reveals the role of civic-patriotic education in shaping the spiritually moral outlook of schoolchildren. We consider ways, means and practical efforts to raise the level of civil, national, spiritual education of students. The author believes that the formation of high universal, spiritual and moral qualities is possible only on the basis of national values, family and everyday traditions. The formation of the spiritual culture of junior schoolchildren should consist of actively advocating the virtues traditionally devoted to our mentality: love for our native land, sociability, values of family life, spirituality of everyday life, attentive attitude towards people.
Keywords: civic consciousness, spirituality, civil-patriotic education, spiritual culture, spiritual-ethics development.
Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок з важливими науковими та практичними завданнями
Перед загальноосвітньою школою ставиться завдання підготовки відповідального громадянина, здатного самостійно оцінювати що відбувається і будувати свою діяльність у відповідності з інтересами оточуючих його людей. Вирішення цього завдання пов'язане з формуванням стійких духовно-моральних властивостей особистості учнів початкових класів.
Рішення головних завдань навчання має забезпечувати формування особистісного ставлення до оточуючим, оволодіння етичними, естетичними і духовно-моральними нормами.
Деідеологізація країни поставила перед освітою нові пробле¬ми: відсутність патріотичних почуттів (особливо у підростаючого покоління), незнання своїх корнів, своєї культури, неспроможність зрозуміти й прийняти своєрідність інших культур. Тому сьогодні все більш актуальним стає тезис про відродження духовності, виховання громадянськості и патріотизму, який тісно їх пов’язує з формуванням національних (патріотичних) та інтернаціональних (загальнолюдських) почуттів, необхідних для співпричетності до цінностей людської культури.
У сучасних умовах удосконалення та реформування системи освіти важливим питанням є відродження культурно-духовних здобутків , перехід до культуротворчої системи освіти в цілому. Необхідність такого оновлення пов’язана з тим, що тільки піднявшись на вершину національної культури, людина може розкрити для себе загальнолюдські цінності, навчитися розуміти і поважати культурно-духовну спадщину і досягнення інших народів. Щоб бути патріотом, любити Батьківщину, необхідно відчути духовне життя народу, творчо укріпити себе в ньому. Щоб бути гідним звання громадянина, необхідно прийняти мову, історію держави, правосвідомість, світобачення як свої власні.
Громадянськість і патріотизм є аспектами духовної культури особистості, тому рішення проблеми громадянсько -патріотичного виховання молодших школярів знаходиться в площині формування духовної культури, яку ми розглядаємо як складну інтеграційну особову властивість, що включає гуманістичні компоненти базової культури особистості в їх духовній цілісності. Ідея особистості в контексті культури дає напрям духовному життю індивіда. Функцію смислоутворюючого механізму тут виконує духовна культура. Процес виховання громадянськості і патріотизму, таким чином, тісно пов'язаний з процесом особистого становлення індивіда і спрямованістю його культурної діяльності на етичній основі. Духовна культура стає базовою властивістю особистості, що визначає гуманні форми її буття в сучасній культурі.
Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв'язання даної проблеми, і на які спирається автор
Про наявність різноманітних засобів і шляхів формування громадянської культури говорять багато науковців: і соціологи, і філософи, і психологи, і педагоги. Проблемі формування духовно-етичного компоненту громадянсько-патріотичного виховання в педагогічному процесі присвячені наступні наукові дослідження, а саме: зміцнення духовних зв'язків з навколишнім середовищем, як природним, так і соціальним, формування стійкого інтересу до історичного минулого свого народу і народів своєї країни, формування фундаментальних потреб - П.В.Симонов, Я.И.Єршов, О.П.В’яземський, А.М.Кузін.
Ціннісний-смисловий підхід у формуванні духовності розглядають Г.А.Аванесова, А.С.Арсеньєв, Б.С.Братусь, Л.И.Буєва, З.А.Лекторський, Б.Т.Лихачов, В.И.Слободчиков, С.Л.Соловейчик, С.Л.Рубінштейн, В.Н.Шердаков, Н.Е.Щуркова), роблячи акцент на включеності людини в світ культури, на етичному самовдосконаленні.
Культурно – діяльнісний підхід, який полягає в розумінні духовності як формі самоорганізації і управління людиною самою собою і відображає творчу спрямованість діяльності особи в соціумі розглядають В.И. Мурашов, І.В.Силуянова.
Процес формування духовної культури особи в умовах освіти здійснюється на діяльнісній основі. Тому теоретичний і практичний інтерес представляють дослідження з теорії діяльності вітчизняних вчених (сутнісний підхід до проблеми діяльності розглядають психологи Е.Г.Юдін, В.С.Швирєв, Л.І.Буєва, О.М.Леонтьев, Н.Г.Кристотур’ян, В.П.Зінченко; суб'єктно-об'єктні відносини – К.А.Абульханова-Славська, С.Л.Рубінштейн, Б.Г.Ананьєв, М.С.Каган, Е.Ф.Ломов).
Виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується означена стаття
На початку нового тисячоліття, питання громадянства, громадянського суспільства, історичної спадщини, правового і духовного виховання - придбали особливу актуальність. Загострення соціально-політичної ситуації в Україні, зміна парадигми суспільного розвитку помітно підвищили інтерес суспільства до свого історичного коріння, зросла роль історичної свідомості. Разом з тим виникли прогалини в уявленні народу про своє минуле.
Досвід останніх десятиліть ще раз показав, що неуцтво мас в основних питаннях історії неминуче робить їх об'єктом маніпуляції в руках спритних політиків. Безперечно, авторитет історії - явище не постійне. Відображаючи процес розвитку людського суспільства, історія завжди була тісно пов'язана з політикою, володарі завжди прагнули підпорядкувати її собі, нав'язати народу своє трактування минулого. І це заважало історії перетворитися на науку, робило її власницею і служницею політики. Але як би там не було, досвід розвитку людства виділяє, особливо переконливо в сучасному суспільстві, історичну свідомість народу як важливу рушійну силу суспільного розвитку.
Формулювання цілей статті (постановка завдання)
Метою даної статті є усвідомлення єдності становлення громадянської компетентності крізь призму формування духовної культури молодших школярів.
Виклад основного матеріалу з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів
Наша країна переживає складний етап в своїй історії. Відкинувши радянську модель розвитку, суспільство опинилося на шляху пошуку альтернативних варіантів, апробації нових принципів ведення економіки, організації влади, формування нових підходів у сфері освіти тощо. Разом з продуманими, теоретично обґрунтованими рішеннями залишається, на жаль, що став традиційним горезвісний метод проб і помилок. І, мабуть, найнебезпечніше, таке, що викликає глибоку тривогу - це невміння інших діячів, що опинилися на капітановому містку суспільства і держави, за великою кількістю поточних, повсякденних завдань бачити проблеми, що мають стратегічне значення, в гонитві за технологіями сьогохвилинного успіху враховувати глибинні процеси і тенденції.
Громадянська самосвідомість - найважливіша частина суспільної свідомості, в якій сконцентровано уявлення суспільства, окремих його членів про самих собі, про свої соціальні ідеали, цінності, смисли, цілі, орієнтири на майбутнє тощо. Громадянська свідомість - це свідомість члена цивільного суспільства, хоча цивільне суспільство, як затверджують інші знавці, у нас в країні не склалося. Проте це зовсім не зменшує сенсу цивільного виховання. Кожен громадянин, обізнаний свій борг і відповідальність перед суспільством, - це активний поборник затвердження громадського суспільства.
Громадянськість невід’ємна від патріотизму - відданості Батьківщині. Не можна бути справжнім громадянином своєї країни, якщо ти не її патріот Але громадянськість - не тільки любов до рідної землі, але і грамотне, цивілізоване і свідоме виконання своїх громадянських обов'язків і боргу, збагнення політичної і правової культури, уміле використання своїх прав і обов'язків.
Патріотизм зіграв видатну роль на різних етапах вітчизняної історії, допомагаючи згуртувати народні маси для захисту Батьківщини від іноземних загарбників. Він актуальний і сьогодні, коли країна переживає нестабільність і коли далеко не подолані сепаратистські тенденції.
У світлі сказаного представляється важливим питання про співвідношення громадянськості і патріотизму у виховній роботі із учнями молодших класів. Звичайно, і те і інше треба підсилювати, удосконалювати, адаптувати до сучасних умов. Важливо не протиставляти ці поняття, напрями у виховній роботі, а знайти міру їх поєднання. Патріотизм будь-якого рівня: місцевого, регіонального, національно-етнічного або такого, що скріпляє, цементує все співтовариство великої країни як єдине ціле - немислимий без усвідомлення прав і обов'язків громадян саме України. Звичайно, проблеми, пов'язані з громадянським вихованням, не лежать на поверхні. Їх треба виявляти, досліджувати. І тут кожен педагогічний, науковий колектив, державна або суспільна структура, політична партія і рухи можуть знайти для себе відповідну нішу.
Виховання громадянськості, вироблення громадянської позиції - центральна ланка проблеми формування поколінь. Вихідною позицією однією з основоположних завдань будь-якої суспільної системи при цьому було і залишається твердження в свідомості об'єднуваних нею мас відчуття приналежності до даного співтовариства. У міру виникнення націй, утворення держав - вітчизн, в ході захисту їх від іноземних вторгнень зароджується і розвивається патріотизм як етично-етична норма, і на її основі - напрям в духовному житті. І другий напрям, що має схожі цілі, покликане формувати у громадян відношення до суспільства, Вітчизни, припускає не просто відданість країні і народу, але і свідому виключність в суспільне життя, активність у виконанні свого громадянського обов'язку, це - формування громадянськості, громадянське і правове виховання.
У епохи, коли справами суспільства заправляла вельми нечисленна еліта, величезні маси народу через своє безправ'я, неуцтво і неорганізованість виявлялися усуненими від вирішення багатьох доленосних питань. Проте у міру розвитку цивілізації і посилення ролі народних мас в історичному процесі значення громадянськості як меті виховання помітно зростає. На виховання громадянськості спрямовані зусилля органів влади, що відповідають за пропаганду, освіту і виховання, а також засобів масової інформації і політичних партій .
Однією з можливих причин може опинитися відсутність належної уваги суспільства до формування громадянськості, приладдя до єдиної багатонаціональної країни. Треба сказати, що само слово "громадянин" як форма звернення людей один до одного за радянських часів практично не уживалося, за виключенням хіба що міліції при затриманні сумнівних осіб або у відношенні до обвинуваченим в ході судових процесів. У всіх інших випадках домінувало звернення "товариш". Звичайно, у будь-якому випадку малося на увазі, що патріот і є дійсний громадянин. Велика частка істини в цьому безумовно була. Але далеко не вся.
Що потрібне сьогодні нашому стабільному суспільству, щоб врятувати, зберегти країну? Як подолати дефіцит патріотизму?
Ще на шкільній лаві діти вивчають мову, історію рідної країни. Далеко за межі школи виходила державна програма "Духовний розвиток особиcтості".
У цьому напрямі робиться немало, здійснюється ряд проектів, які дозволяють вирішувати завдання виховання молодших школярів комплексно, наголошуючи на формуванні громадянських якостей, духовної культури дітей: "Виховання громадянськості і патріотизму молоді" (автор Сігова А.Г.), «Світ рівних можливостей» (автор Роганова М.В.) - проект для інвалідів і проект «Духовна реабілітація суспільства» (автори Кухтик Т.В. Роганова М.В.). Розроблено інтегрований курс «Громадянознавство», якій дає можливість прослідкувати сучасні механізми реалізації народовладдя, починаючи з їх історичного коріння і виходячи на актуальні проблеми сьогодення. Курс передбачає розвиток і виховання учнів у кращих традиціях українського народу через класні та позакласні заняття, участь дітей у конкурсах, зустрічах, дискусіях, колоквіумах, святах, іграх.
Програма курсу розрахована на те, щоб кожен учень мав можливість проявити себе як індивідуальність в загальному колективному справі. Регулярна зміна форм проведення заходів, рольового участі кожного учня в них, використання ефективних методик і технологій забезпечує формування громадянської спрямованості (система громадянських знань, відносин до цивільних цінностей) і придбання громадянського досвіду (знання про громадянські цінності, життєдіяльності в умовах громадянського суспільства, звички громадянського поведінки). У творчих справах відбувається також становлення, розвиток і зміцнення студентського колективу як своєрідної соціальної групи.
З метою ефективного досягнення завдань духовного розвитку молодших школярів, необхідною умовою є впровадження в виховний процес системно-технологічної побудови вчителем навчальної, позанавчальної і самостійної пізнавальної діяльності молодших школярів:
- в умовах форм організації навчальної діяльності: дискусія; уроки «відвертих думок», дебати;
- в умовах форм організації позанавчальної діяльності: години національного виховання, колективні творчі справи, екскурсії, зустрічами з діячами культури, духовенства, відвідування музеїв, виставок, театрів і концертів, організацією вечорів запитань та відповідей, диспутів тощо;
- в умовах форм організації самостійної роботи учнів: творчі роботи учнів.
Необхідні зміни у самій стратегії виховання підростаючих поколінь і всіх українців. Вони обумовлені ситуацією, що склалася, - розпадом країни, наявністю відцентрових, сепаратистських тенденцій і настроїв, які ще й сьогодні не вдається переламати. Сьогодні як ніколи важливо змістити акценти, перенести центр тяжіння на громадянське виховання, на затвердження єдності і згуртованості народу на базі приналежності до однієї великої держави, єдиної системи державних і суспільних інститутів, державі, що виступає як гарантії свобод громадян і партнер громадянського суспільства. Мова йдеться про формування громадянськості як інтеграційної якості особистості, що дозволяє їй відчути себе юридично, соціально, етично і політично дієздатним членом суспільства і громадянином держави. Громадянськість - це не тільки любов до землі батьків, не тільки і не стільки платонічне відчуття. Це усвідомлена життєва позиція, що виражається в активній, свідомій діяльності в ім'я принципів, що знаходяться в її основі [2].
Висновки й перспективи подальших розвідок у даному напрямку
Досвід показує, що цивільне виховання не можна відривати від інших напрямів і форм виховної діяльності і тим більше протистояти їм. Для виключення подальшого погіршення положення необхідне повернення країни на шлях самобутнього духовно-етичного розвитку. Тільки таким чином можна протистояти ворожій ідеології. Ця посилка повинна бути покладена в основу цивільний-патріотичного виховання учнів. Розроблені науковцями системи виховної роботи передбачають всебічний розвиток особистості на обширному арсеналі засобів скарбниці світової культури.
Формування духовної культури молодших школярів має полягати в активному обстоюванні традиційних для нашого менталітету чеснот: любові до рідної землі, товариськості, розумної достатності, цінності родинного життя, духовності повсякденного буття, уважного ставлення до людей.
Список використаних джерел
- Шевченко Г.П. Духовність і цінності життя. - Зб. наук. ст. Духовність особистості: методологія, теорія, практика. – Вип. 5 ст. 3-15.
- Сухомлинська О. Рефлексії про генезу духовності в контексті виховання : на шляху до ситнтезу парадигм. – Історико-педагогічний альманах. // Вип. 1. 2005. – ст. 5-20.
- Кукушкин В.С. Теория и методика воспитательной работы. Уч. Пособие. – Ростов- на-Дону. - Издательский центр Мао Т. – 2002, - 320 с.
- Кісь Р. Мова, думка і культурна реальність (лінгво-культурологічна концепція). - Від Олександра Потебні до теорії мовного релятивізму. - Львів, 2002.