Перегляд вихідного коду сторінки Гордєєва Ж.В. Особливості емоційно-ціннісного ставлення молодших школярів до близьких дорослих як показник тенденцій розвитку самооцінки

'''[[Гордєєва Жанна Вікторівна]]''', кандидат психологічних наук, старший науковий співробітник [[Інститут психології імені Костюка|Інституту психології ім. Г.С.Костюка НАПН України]]

<center>'''Особливості емоційно-ціннісного ставлення дітей молодшого шкільного віку до близьких дорослих як показник тенденцій розвитку самооцінки зростаючої особистості'''</center>

== Постановка проблеми ==

Эмоціогенне середовище, тобто таке, що породжує емоції, предметне, соціальне, природне й середовище власного Я – це те середовище, яке забезпечує розвиток пізнавального, власного афективного и довільно-вольового напрямів особистості. Це середовище, з одного боку, надзвичайно тендітне, його своєрідні руйнування відбуваються іноді дуже легко: одне слово, один погляд, один учинок тих людей, які не розуміють значення емоцій, що пронизують усі «кореневі», «ядерні» структури особистості молодшого школяра. З іншого боку, це середовище саме може бути руйнівною, небезпечною, деструктивною силою. Найбільш «проектованою» є така сфера, як «Я – інший». Це розвивальне емоціогенне середовище може бути умовно поділене на кілька субсфер: «Я - мати», «Я - батько», «Я - батьки», «Я - однокласники», «Я - учитель», «Я - дорослі». Дитина поступово відкриває для себе ці субсфери, і пов'язані з відкриттями переживання, а розвивальний ефект багато в чому, якщо не цілком, залежить від такого «елемента» цієї суб'єкт-суб'єктної системи, як «Я – батьки».

У психології співвідношення «Я – інший» розглядаються в контексті проблеми самосвідомості. С.Л.Рубінштейн, І.І.Чеснокова, Є.В.Шорохова, С.П.Тищенко та ін. трактують самосвідомість як пізнання людиною самої себе в її співвіднесеності з іншими людьми у спільній діяльності. На думку С.Л.Рубінштейна, особистість як суб'єкт сприймає не тільки навколишній світ, але й себе у своїх стосунках з оточенням. Усвідомлення себе як «Я» є результатом розвитку особистості, для якої вихідною є позиція «Ми». І.І.Чеснокова розглядає самосвідомість як складний психічний процес, який виявляється передусім у сприйнятті людиною різноманітних «образів» себе у різних ситуаціях діяльності і спілкування. Ці образи спочатку виникають на підставі усвідомлення людини іншими, далі – на підставі співвіднесення оцінок інших і власних самооцінок. С.П.Тищенко відмічає, що функціональний підхід до вивчення таких структурних компонентів самосвідомості, як образ «Я», самооцінка дитини-дошкільника, характер її очікувань щодо тих, хто поруч, дає педагогам можливість розкрити ще не усвідомлювані дітьми пласти їхньої самосвідомості та схарактеризувати вікову специфіку самопізнання. Вчена зазначає, що «специфіка емоційно-ціннісного ставлення дитини до себе виявляється в системі функцій, які є водночас формами прояву регулятивної дії образу «Я». Це такі функції: збереження і прояв сталості образу «Я», набування одним і тим самим об’єктивним змістом, що входить до структури само образу, різного сенсу (функція смислоутворення); інтеграція та диференціація досвіду переживань дитини та її емоційних станів».

== Аналіз результатів дослідження ==

Для того щоб отримати більше інформації про родинні взаємини молодших школярів, ми застосували методики «Малюнок сім’ї» і «Незавершені речення» (див. додаток). Метод «Незавершені речення» стосується методик вербально-проективного типу. Подібні методики достатньо інформативні в діагностичному плані, тому що в них, на думку А. Анастазі: «в своєму рішенні індивід виявляє притаманні йому способи реакції».

Проективне малювання дитиною своєї родини – допоміжний метод, що сприяє поглибленню розуміння внутрішнього світу дитини, емоційного фону її сім'ї, взаємовідношень з членами родини, її ролі та становища в сім'ї та її внутрішніх протиріч. Цей метод дозволяє працювати з думками і почуттями, які дитина не усвідомлює за тих чи інших причин. [Рудестам, К.Г.Юнг].

Кожне з 19-ти речень методики «Незавершені речення про родину» мало виявити ставлення дитини до своєї родини (питання №№ 2, 3, 18 («У порівнянні з більшістю сімей...», «Моя сім'я обходиться зі мною, як з...», «Я хотів/ ла би, щоб у нашій сім’ї ніколи...»), до себе (питання №№ 9, 10, 11, 16, 19 («Коли у мене починаються невдачі...», «Я достатньо здатний/ а...», «Мені здається, що я...», «Я думаю, що про мене...», «Я хотів/ ла би, щоб здійснилось моє побажання бути ліпше інших в...»), ставлення до матері (питання №№ 1, 5, 6, 17 («Моя мама...», «Вважаю, що більшість мам...», «Моя мати та я...», «Я хотів/ ла би, щоб моя мамо частіше...»), ставлення до батька (питання №№ 4, 7, 8 («Я хотів/ ла би щоб мій батько...», «Думаю, що мій батько...», «Мій батько та я...»), цілі (питання №№ 12, 13, 15 («Я міг/ могла би бути дуже щасливим/ ою...», «Моїм таємним бажанням є...», «Більше за все я люблю...») і страхи (питання № 14 – «Більше за все я боюсь...»). Діти отримували бланки с незавершеними фразами, які їм пропонувалося закінчити. 

Отримані дані представлено у табл. 1

<center>[[Файл:Рис 1 Гордєєва.jpg|550пкс|]]</center>

Дані табл. 1 подано також у вигляді Рис. 1 та Рис. 2.

<center>[[Файл:Рис 2 Гордєєва Ж.jpg|550пкс|]]</center>

Наведемо приклади анкети «Незавершені речення про родину», в яких виявляється позитивне ставлення до батьків:

«Моя мама і я дуже любимо один одного, хоча не завжди розуміємо один одного.» (Владислав І.), «Гадаю, що мій батько найкрасивіший.» (Артур), «Вважаю, що більшість мам не такі лагідні, як моя мама.” (Юля), “Гадаю, що мій батько найгарніший.” (Діма), “Гадаю, що мій батько найкращий.” (Сашко), “Моя мама найніжніша, найкрасивіша, найкоханіша.” (Андрій), “Моя мама і я дуже любимо один одного.” (Іра), “Гадаю, що мій батько любить мее, і я його теж дуже сильно.” (Іра), “Моя мама найрідніша, найгарніша, у неї волосся баклажаном, помада червона і я її люблю.” (Оля), “Мій батько і я, як орли.” (Сашко), “Моя мама найгарніша, я її люблю, вона в мене одна.” (Кароліна), “У порівнянні з більшістю родин мої мама і тато дуже кохають один одного, поважають і ніколи не сваряться.” (Ліда), “Моя сім'я поводиться зі мною, як з гарним сином.” (Андрій), “Моя мама і я розуміємо одна одну і у нас дуже гарні стосунки.” (Ліля), “Мій батько і я дуже щасливі.” (Діма), “Гадаю, що мій батько найдобріший і все мені дозволяє, і на приставці гратися.” (Олег).

У наступних відповідях можна простежити негативне ставлення до сім'ї:

“Моїм таємним побажанням є те, щоб мій батько приділяв мені більше уваги.” (Владислав), “Я хочу, щоб моя мама частіше приділяла увагу тому, як я вчуся.” (Ярослав), “Я би хотів, щоб у нашій родині ніколи не було скандалів, ніхто не сварився.” (Ганна), “Вважаю, що більшість мам сердиті, невиховані і брутальні.” (Сашко П.), “Я би хотіла, щоб мій батько ніколи мене не сварив.” (Олена), “Я би хотіла, щоб у моїй родині не було сварок.” (Олена), “Коли у мене починаються невдачі, мене починають бити і сварити.” (Артур), “Я би хотіла, щоб мій батько дотримувався своїх обіцянок.” (Юля), “Гадаю, що більшість мам іноді б'ють своїх дітей.” (Сніжана), “Більш за все я боюся, що моя сім'я розпадеться.” (Юля), “Гадаю, що мій батько недостатньо любить мене.” (Сніжана), “Мій батько і я не дуже часто зустрічаємося.” (Анна), “Я могла би бути дуже щасливою, якби у мене був би батько і вони з мамою жили б разом.” (Кристина), “Я досить здібний, а мій батько – ні.” (Андрій), “Я хотів би, щоб мій батько став добріше.” (Діма), “Мій батько і я як лисиця та заєць.” (Діма), “Більше всього я боюся, коли батько кричить на нас.” (Костя), “Я хотів би, щоб мій батько був гарним і не кричав на мене і на братика.” (Сергій), “Гадаю, що мій батько дуже не любить мою маму і вони часто сваряться.” (Ліда), “Мій батько злий і поганий.” (Таня), “Мій батько і я сваримося, бо він вередливий і поганий.” (Віка), “Я хотіла би, щоб мій батько був справжнім чоловіком.” (Таня), “Моя мама мене не дуже любить і інколи сварить.” (Юля), “Я хотів би, щоб мій батько кинув пиячити. (Рома), “Вважаю, що більшість мам пиячки.” (Наталя), “Мій батько і я розлучена пара.” (Наталя), “Більше за все я боюся, коли мене б'ють батьки.” (Женя), “Гадаю, що мій батько поганий і ми не друзі.” (Юра), “Більше за все я боюся, щоб батько не бив маму.” (Олег), “Вважаю, що більшість мам погані, не люблять своїх дітей і викидають їх.” (Юля).

Позитивне ставлення до себе ми бачимо в наступних відповідях:

“Мені здається, що я в сім'ї найдорожча.” (Олена), “Я вважаю, що про мене мої батьки гадають, що я найрозумніший.” (Вадим), “Мені здається, що я добрий син.” (Олег), “Мені здається, що я добра.” (Ліля), “Я в достатній мірі здібна, щоб допомагати мамі.” (Ганна), “Я гадаю, що мене вважають гарним хлопцем.” (Денис). 

Приклади негативного ставлення до себе наведемо наступні :

“Я гадаю, що про мене усі забули.” (Наталя), “Я гадаю, що про мене багато хто думає погано.” (Анастасія), “Я міг би бути дуже щасливим, але я ніколи не буду ним.” (Сашко), “Мені здається, що у мене ручки-крючки, як вважає моя мама.” (Юра).

== Висновки ==

Дані нашого дослідження дозволяють зробити такі висновки.

По-перше: високі показники позитивного ставлення дітей до родини і до матері (а відповідно, найнижчі показники негативного ставлення) свідчать про те, наскільки важливі для дитини, для її емоційного комфорту у сфері «Я» позитивний емоційний фон сім'ї, теплі, люблячі, дружні взаємини з батьками, особливо з матір'ю, а також з іншими членами сім'ї. Такі стосунки сприяють вмінню дитини бачити свої насамперед позитивні якості, які цінують у середовищі, де вона виховується, а також переживанню власної значущості для близьких людей. На цій підставі народжується висока адекватна самооцінка, яка у майбутньому протистоїть будь-яким спробам зовнішнього середовища знизити рівень емоційно-ціннісного ставлення до себе і підтримує такий зміст ціннісного самоставлення, як «Я – хороший». Якщо такі ставлення спричинюють деформації афективної частини образу «Я», що призводить до надмірно завищеної, гіпертрофованої або заниженої самооцінки порівняно з іншими дітьми, все це є причиною розвитку у молодшого школяра відчуття меншовартості, тривожності, невпевненості у собі.

У багатьох працях, які висвітлюють це питання, головною причиною виникнення тривожності у дітей визнається неправильне виховання і несприятливі взаємини дитини з батьками, особливо з матір'ю. “Відторгнення, неприйняття матір'ю дитини викликає у неї тривогу через неможливість задовольнити потребу в любові, пестощах і захисті” [4]. У цьому випадку виникає страх і дитина відчуває умовність материнської любові. Незадоволення потреби в любові спонукє дитину домагатися її заслужити будь-якими способами.

Високу вірогідність виникнення тривожності у дитини вбачають у вихованні «за типом гіперпротекції» (надмірне піклування, дріб'язковий контроль, велика кількість обмежень і заборон, постійне стримування) [3].

Дитяча тривожність може бути наслідком особистої тривожності матері, що має симбіотичні взаємини з дитиною. Мати, вважаючи себе єдиним цілим із дитиною, намагається відгородити її від труднощів і життєвих неприємностей, тим самим “прив'язуючи” до себе дитину, захищаючи від неіснуючих, але вигаданих відносин її тривожності, небезпеки. Як наслідок, дитина відчуває неспокій, коли залишається без матері, легко розгублюється, хвилюється і боїться. Замість активності і самостійності розвиваються пасивність і залежність. 

По-друге: високі показники негативного ставлення дітей до батька (а відповідно, низькі показники позитивного ставлення) свідчать про невиконання, на думку дитини, батьком своєї ролі. Як відомо, діти, починаючи з дошкільного віку, намагаються ідентифікувати себе з батьком тієї самої статі, що й вони. Через це або мати, або батько мають особливо сильний вплив на формування емоційно-ціннісного ставлення дитини до себе. Ідентифікація із статтю батьків є також одним із проявів процесу соціалізації : набуття навичок групових стосунків як певної стадії формування особистості. Якщо дитина виховується у неповній сім'ї (кількість яких катастрофічно збільшується) або в сім'ї з дисгармонійними взаєминами, коли традиційні чоловічі ролі виконує мати, у дитини виникає викривлений образ статі, що, у свою чергу, провокує розвиток тривожності. Саме це зумовило, на наш погляд, набагато вищі показники негативного ставлення хлопчиків до батька, ніж у дівчаток. Більшість вчених вважають, що доросла жінка порівняно з чоловіком має суттєві переваги щодо можливостей виконання батьківських обов'язків і виявлення батьківської любові. Гормони, які продукує організм жінки, якщо і не визначають наперед, то сприяють виконанню матір'ю своїх функцій. К.Е. Ізард вважає, що виконувати материнські функції ( у сенсі любові до дитини і догляду за нею) цілком достойно й ефективно може й чоловік. Батьківська любов і турбота відіграють значущу роль у соціалізації й вихованні дитини [2]. 

По-третє: високі показники негативного ставлення дітей до себе (а відповідно, низькі показники позитивного ставлення) свідчать про зростання самокритичності, про поступово зростаюче значення когнітивної складової образу «Я», про критичне осмислення орієнтирів молодшого школяра в емоційно-ціннісних переживаннях самого себе як особистості, як суб'єкта спілкування. Адже особистість розвивається через об'єктування своїх основних ставлень, через їх відтворення. Вона будує ці ставлення, об'єктуючи в них себе, і так «впізнає» себе, водночас природно змінюється емоційно-ціннісне ставлення особистості до себе, і не завжди воно має позитивний характер. У зв'язку з цим набувают актуальними такі напрями психологічної роботи:

# Надання психологічної допомоги неповним сім'ям, сім'ям з деструктивними взаєминами, подолання кризи в самій родині;
# Зміна батьківських настановлень і позицій щодо особистості дитини;
# Усування виявів дезадаптації у поведінці дитини;
# Розширення сфери соціальної взаємодії дитини;
# Формування адекватної високої самооцінки і позитивного ставлення до себе та інших людей. 

До першого пункту в роботі психолога хотілося б навести слова Керола Ізарда : „Я не бачу суттєвих перепон, які заважали б одному з батьків будь-якої статі адекватно і ефективно виконувати як батьківські, так і материнські функції. Якщо один із батьків може це, то це означає, що він здатний упоратися з виконанням усього різноманіття обов'язків, які зазвичай покладаються на обох батьків протилежної статі. За цієї причини вимоги до батька-одинака або матері-одиначки, особливо якщо вони виховують дитину протилежної статі, надзвичайно серйозні і різноманітні.”(2)

== Література ==

# Гордєєва Ж.В. Вплив оцінкового ставлення близьких дорослих на розвиток регулятивної функції самооцінки у молодших школярів // Проблеми загальної та педагогічної психології/ Зб. наукових праць Інституту психології ім. Г.С.Костюка НАПН України/ За ред. С.Д.Максименка. Т. ХІІ, част. 2. - К., 2010. – С. 67-74.
# Изард К. Е. Психология эмоций  Перев. С англ. – СПб. :Изд-во “Питер”, 1999.
# Психолог в детском дошкольном учреждении: Методичес¬кие рекомендации к практической деятельности / Под ред. Т. В. Лаврентьевой. М. 1996. 144 с.
# Савина Е., Шанина Н. Тревожные дети // Дошкольное воспитание. 1996. № 4. С. 11-14.
# Тищенко С. П. Особливості розвитку самосвідомості дитини // Психічний розвиток дитини-дошкільника: Навч. посіб. для педагогів, психологів, вихователів дит. дошк. закладів, студентів сер. і вищ. пед. закладів, батьків / С.Є.Кулачківська (наук.ред.), С.О.Ладивір, Т.О.Піроженко та ін. - К.: Світич, 2004. – С. 43-48.

{{Збірник наук. праць. - Випуск 8}}

[[Категорія:Наукові праці]]
[[Категорія:Вісник психології і соціальної педагогіки. Збірник наук. праць]]
[[Категорія:Статті з психології]]
[[Категорія:Статті Гордєєвої Ж.В.]]
[[Категорія:Для аспірантів]]
[[Категорія:Для магістрантів]]
[[Категорія:Для науковців]]
[[Категорія:Для студентів]]