Андрієвська В. В. Особливості педагогічного дискурсу в умовах інформаційного суспільства

Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки

Андрієвська Валерія Вікторівна, кандидат психологічних наук, провідний науковий співробітник лабораторії психодіагностики та науково-психологічної інформації Інституту психології імені Г.С. Костюка НАПН України, м. Київ

УДК 159.92

У статті розглянуто зміни в освітньому середовищі в умовах інформаційного суспільства. Визначено психологічні особливості педагогічного дискурсу. Розроблено рекомендації для вчителя щодо його саморозвитку в умовах ускладнення його рольових позицій.

Ключові слова: педагогічний дискурс, інформаційне суспільство, інформаційне перенавантаження, віртуальна комунікація, саморозвиток, самовдосконалення.

В статье рассмотрены изменения в образовательной среде в условиях информационного общества. Определены психологические особенности педагогического дискурса. Разработаны рекомендации по саморазвитию учителя в условиях осложнения его ролевых позиций.

Ключевые слова: педагогический дискурс, информационное общество, информационное перегрузки, виртуальная коммуникация, саморазвитие, самосовершенствование.

Актуальність

Інформаційна революція у світі та перехід українського суспільства до суспільства інформаційного спричинили важливі зміни у різних ділянках суспільного життя. Школярі нині вправно користуються різними електронними пристроями, вільно пересуваються у віртуальному просторі Інтернету. Ранній контакт із новітніми технологіями та Інтернетом, безумовно, впливає на розвиток, соціалізацію, навчання зростаючого покоління. Що стосується ерудованості учнів, то довідкова база Інтернету створює умови для того, що за цим показником вони нерідко перевершують своїх учителів.

Інформаційне суспільство [4; 15; 22] – нова історична фаза розвитку цивілізації, у якій головними продуктами виробництва є інформація і знання. Для інформаційного суспільства характерним є збільшення ролі інформації, знань та інформаційних технологій у житті суспільства; зростання кількості людей, зайнятих інформаційними технологіями, комунікаціями і створенням інформаційних продуктів і послуг, зростання їхньої долі у валовому внутрішньому продукті; зростання інформатизації суспільства з використанням телефонів, радіо, телебачення, мережі Інтернет, а також традиційних і електронних ЗМІ; створення глобального інформаційного простору, що забезпечує ефективну інформаційну взаємодію людей; їхній доступ до світових інформаційних ресурсів; задоволення їхніх потреб в інформаційних продуктах і послугах.

Мета дослідження

Ми поставили перед собою завдання виокремити зовнішні та внутрішні чинники, що спричиняють зміни в педагогічному дискурсі в умовах інформаційного суспільства.

Аналіз досліджень

Поширення інформаційно-комунікаційних технологій породжує масштабні зміни в сучасному світі, у тому числі й в освітньому просторі, в основі якого натепер лежить взаємодія рівноправних учасників, об'єднаних єдиними нормами і цінностями. Проблеми освіти в інформаційному суспільстві знайшли відображення у працях О. Тоффлера, М. Кастельса, Дж. Планта, Дж. Дугласа та ін. Зокрема, американський футуролог О. Тоффлер зазначає, що в сучасному світі «знання стає все більш смертним. Сьогоднішній факт стає завтрашньою помилкою. <...> Школа завтрашнього дня повинна давати не тільки інформацію, а й способи роботи з нею. Школярі та студенти повинні вчитися відкидати старі ідеї, знати, коли і як їх замінювати. <...> Неграмотною людиною завтрашнього дня буде не той, хто не вміє читати, а той, хто не навчився вчитися» [22, с. 125]. Також питанням впливу інформатизації на освіту присвячені роботи вітчизняних вчених Л. А. Найдьонової, М Л. Смульсон, Ю. М. Бажала, В. М. Геєця, В. Ю. Бикова, М. І. Жалдака, Н. В. Морзе, О. М. Спіріна.

Технічні, технологічні, інституційні та інші зміни освітнього простору, що їх принесло інформаційне суспільство, несуть як нові можливості для навчання і виховання, так і нові виклики для працівників освіти. Адже перехід до нового типу суспільства призвів до ускладнення поняття і структури педагогічної професії. Тому традиційна система підготовки працівника освіти у виші не повною мірою відповідає сучасним вимогам. В сучасному світі співіснують різні типи соціальної реальності та форми її пізнання, і успішна життєдіяльність у швидкоплинному світі зумовлена значною мірою адаптивністю особистості до змін. Ця особистісна риса формується, у тому числі, і під час професійної підготовки фахівця у виші. На нашу думку, підготовка майбутнього педагога має базуватися на двох основних принципах – фундаментальності та інформатизації. Під фундаменталізацією освіти розуміємо формування універсальних знань, спрямованих на формування загальної культури майбутніх педагогів, розвиток різних способів мислення і діяльності. Тобто це «перетворення освіти у справжній фундамент матеріальної, духовної, теоретичної і практичної діяльності людей; поглиблення теоретичної загальноосвітньої, загальнонаукової, загальнопрофесійної підготовки учнів; пріоритетність креативності в навчальній діяльності; розширення поля проектної діяльності в освіті для розвитку і реалізації творчих можливостей учнів» [21].

Визнання інформатизації необхідною умовою розвитку країни, її економіки, науки, освіти, культури, національної безпеки знайшло своє відображення у «Стратегії розвитку інформаційного суспільства в Україні»: «Однією з основних умов успішної реалізації державної політики у сфері розвитку інформаційного суспільства є забезпечення навчання, виховання, професійної підготовки людини для роботи в інформаційному суспільстві.

Основними засадами розвитку інформаційного суспільства та Національною доктриною розвитку освіти визначено пріоритетні заходи, що спрямовані на реалізацію державної політики у зазначеній сфері, здійснення яких, зокрема, забезпечить удосконалення навчально-виховного процесу, доступність та ефективність освіти, підготовку молодого покоління до життєдіяльності в інформаційному суспільстві, створить умови для приведення рівня і якості освітнього потенціалу у відповідність з вимогами кадрового забезпечення інноваційного розвитку України» [15].

Інформатизація освіти є основою глобального процесу інформатизації суспільства, оскільки саме освіта здатна формувати соціальні, психологічні, загальнокультурні й професійні передумови для побудови інформаційного суспільства. За визначенням В. Бикова, «інформатизація освіти – це сукупність взаємопов’язаних організаційно-правових, соціально- економічних, навчально-методичних, науково-технічних, виробничих та управлінських процесів, спрямованих на задоволення інформаційних, обчислювальних і телекомунікаційних потреб учасників навчально-виховного процесу» [2, с. 31]. Стратегічно важливе завдання освіти – підготовка професійних фахівців, здатних розвивати нові технології та ефективно використовувати їх у професійній діяльності. В умовах інформатизації освіти актуальними є проблеми впровадження сучасних технологій у навчально-виховний процес та підготовки майбутніх педагогів до їх використання.

Тож освітній процес у наш час потребує ціннісно-орієнтованого, компетентнісного підходу, зокрема, розвитку інформаційної грамотності учнів та інформаційної складової психологічної культури працівників освіти. Цим потребам відповідає педагогічний дискурс як контекст педагогічної комунікації зі специфічним професійним наповненням. Як зауважує М. І. Скрипник, «педагогічний дискурс – це один із засобів інтенсифікації навчально-виховного процесу у теорії і методиці професійної освіти з урахуванням сучасних інноваційних технологій, що впливають на мисленнєву діяльність суб'єкта навчання і спонукають його до майбутньої самостійної діяльності» [19, с. 50]

У найновіших дослідженнях «дискурс» [17] розглядається як сукупність соціальних практик, у межах яких конструюються та відтворюються значення і смисли. Інколи замість поняття «дискурс» у зазначеному контексті вживають поняття «дискурсивні практики» чи «практики соціального конструювання». Соціальні практики – це сукупність конкретних комунікативних подій, зафіксованих у письмових текстах та усному мовленні, що здійснюються в певному когнітивно й типологічно обумовленому комунікативному просторі, а також сукупність тематично співвіднесених текстів Отже, педагогічний дискурс – це соціальна практика, що охоплює обмін інформацією, вироблення єдиної стратегії взаємодії, сприймання й розуміння іншої людини і забезпечує передавання вихованцям через педагога людської культури, знань, ціннісних орієнтацій. Разом із цим педагогічний дискурс – це й усні та писемні тексти, що створюються в процесі педагогічної комунікації, що полягає у взаємодії педагога з учнями, батьками, колегами. Ця взаємодія спрямована на встановлення сприятливого психологічного клімату, психологічну оптимізацію діяльності, обмін думками, почуттями, переживаннями, способами поведінки, звичками, а також на задоволення потреб особистості в підтримці, солідарності, співчутті, дружбі тощо.

Аналіз соціальних практик, зокрема й педагогічного дискурсу, базується на засадах соціального конструктивізму, філософської течії в межах якої будь-які прояви особистого життя розглядаються крізь призму соціальної взаємодії. Загалом соціальні конструктивісти [12, с. 555] вважають, що люди не здатні осягнути об’єктивну реальність; ті реальності, що їх вони конструюють, міцно зв’язані з мовними системами. Люди перебувають під впливом культурних норм, які не аналізують і сприймають, як щось саме собою зрозуміле. У просторі того чи іншого дискурсу не тільки відображаються й передаються уявлення людей про світ, а й створюється специфічна символічна реальність, що впливає на соціальні, культурні й особистісні зміни.

Суттєвою особливістю педагогічного дискурсу в інформаційну епоху є впровадження в систему освіти (чи можливість такого впровадження) новітніх інформаційних технологій, а саме: 1) технічних пристроїв (комп’ютер, принтер, модем, сканер, теле- і відеоапаратура, пристрої для перетворення інформації з однієї форми в іншу тощо), які можна застосувати лише за наявності 2) операційних програм та 3) навчальних програм і систем. Як зазначає Л. Б. Колток, «сучасний педагогічний дискурс оперує різними контекстами, апелюючи до нової інформаційної ситуації і перетворення знань на безпосередню продуктивну силу» [10, с. 10].

Виклад основного матеріалу

Нові інформаційні технології розширюють доступ до інформації, роблять його швидшим, дають можливість нагромаджувати та компактно зберігати великий обсяг інформації. Частина таких технологій може підтримувати навчальний процес (лекційні та практичні заняття), інші технології здатні ефективно підтримувати розробку нових підручників і навчальних посібників, уможливлюють дистанційний доступ до освітніх ресурсів, допомагають формувати інформаційно-довідкову базу даних, вдосконалювати адміністративний документообіг (знімаючи певною мірою бюрократичні перепони). Інформаційні технології допомагають також ефективно організовувати експериментально-дослідницьку діяльність. Особливої значущості інформаційні технології набувають під час самостійної роботи учнів.

Серед новітніх інформаційних технологій в межах педагогічного дискурсу особливого значення набувають системи навчання. Найпоширеніші серед них: системи для тренування вмінь і навичок; для формування знань (зокрема наукових понять); програми з проблемного навчання; імітаційні й моделювальні програми; дидактичні ігри. Найскладніші програми – інтелектуальні (зокрема експертні) навчальні системи. Їхня особливість полягає у тому, що вони діагностують учня і складають історію його навчання, визначають запити і потреби конкретного учня, пропонуючи на цій основі індивідуальну програму навчання [13, с. 189–190].

З точки зору ефективності педагогічного дискурсу особливе місце серед сучасних інформаційних технологій посідають інтерактивні та мультимедійні технології. Мультимедіа є винятково корисною і плідною освітньою технологією завдяки властивим їй якостям інтерактивності, гнучкості та інтеграції різних видів наочної, мнемонічної навчальної інформації, а також завдяки можливості враховувати індивідуальні особливості учнів та суттєво сприяти підвищенню їхньої мотивації.

В останні роки почалося активне впровадження в систему освіти такої інтерактивної технології, як інтерактивна дошка. Ця технологія дає учням можливість не лише бачити реалістичні двовимірні й тривимірні об'єкти навчальної дисципліни, спостерігати їхню зміну, а й впливати на їхні властивості, торкаючись руками поверхні дошки. Інтерактивні дошки забезпечують реалізацію на практиці розвивального навчання, скорочують час, що витрачається педагогом на підготовку до заняття, водночас поліпшується якість навчання завдяки новому способу викладання і підготовки матеріалу уроку [18].

Інформаційні, цифрові технології дають можливість наочно, без ризику для здоров’я, продемонструвати будь-яку хімічну і навіть ядерну реакцію, фізичний експеримент, природне явище, будову тіла, а також дають можливість реконструювати історичні події, екранізувати літературні твори, дослідити географічний і політичний простір тощо. Учні й студенти можуть створювати графіки й діаграми, схеми, рисунки, що дає змогу унаочнити навчальний процес і перетворити того, хто навчається, на активного учасника цього процесу [8, с. 330–331].

Унікальним внеском інформаційно-комунікативних технологій у навчально-виховний процес є:

• негайний зворотний зв'язок між користувачем і засобами нових інформаційних технологій;

• комп'ютерна візуалізація навчальної інформації про об’єкти або закономірності процесів та явищ – і реальних, і «віртуальних»;

• архівне зберігання доволі великих обсягів інформації з можливістю її передавання, а також легкого доступу користувача до центрального банку даних;

• автоматизація процесів обчислювальної, інформаційно-пошукової діяльності, а також обробки результатів навчального експерименту з можливістю багатократного повторення фрагмента або самого експерименту;

• автоматизація процесів інформаційно-методичного забезпечення, організаційного управління навчальною діяльністю і контролю результатів засвоєння [16].

Особливістю сучасного педагогічного дискурсу також є те, що кількість часу та значимість контактування з різними технологіями та пристроями серед учнів та студентів зростає і суттєво перевищує час самопідготовки з використанням друкованих джерел та час комунікації з родиною. Навіть діти дошкільного віку часто охоче бавляться зі смартфонами та планшетами, ніж із іграшками чи з іншими дітьми. Результати опитування п'ятисот студентів у Сполучених Штатах є свідченням зазначених тенденцій в освітньому просторі. Так, 73 % з опитуваних відповіли, що не змогли б навчатися без технологій, 38 % сказали, що не можуть провести більше 10 хвилин, щоб не перевірити свій ноутбук, смартфон, планшет чи електронну книжку; 70 % сказали, що для нотаток вони радше використають клавіатуру, ніж блокнот, а 65 % – використовують цифрові пристрої для презентацій; інтерактивні технології застосовуються як найбільш прийнятний шлях комунікації з учителями (91 % студентів зазначили, що електронна пошта є найзручнішим способом порадитися з викладачем) [5].

Ще одна особливість інформаційного дискурсу: діти часто роблять декілька завдань одночасно – спілкуються у соцмережах, слухають музику, переглядають веб-сторінки. Як наслідок – діти звикають до поверхневої уваги стосовно багатьох предметів, але при цьому не можуть сфокусуватися на інформації, найбільш важливої для виконання певних завдань. Проте, поряд із зазначеним, граючи в відео-ігри, діти учаться на спробах і помилках, зростає їхня мотивація до навчання завдяки постійним нагородам та заохоченням.

Стів Віллер [там же] (професор навчальних технологій у Інституті освіти при Плімутському університеті, член E-learning Network (EDEN)) запропонував «піраміду цифрового залучення». Алгоритм онлайн-діяльності та звичайного навчання не відрізняється – від пасивного споглядання, читання, до активного обговорення та створення чогось свого. Але можливості у випадку онлайн зростають. Більша частина цифрової діяльності дітей досить пасивна – діти збирають інформацію, щоби прийняти рішення або дізнатися більше про інших, або ж вони роблять це просто для розваги. На наступних рівнях відбувається процес включення дитини в навчання: спочатку «поділитися, лайкнути», потім прокоментувати, взяти участь у дискусії, а далі створити щось своє – допис у блозі, фото чи відеоролик. На цих рівнях може відбуватися зміна ідей та мислення дітей, вважає дослідник.

З появою нових інформаційно-технічних засобів навчання змінюються функції учителя: він перестає бути виключно джерелом інформації для учня і має взяти на себе функції управління пізнавальною діяльністю учнів, спонукати їх до самостійної роботи та самовдосконалення. Водночас учитель має працювати і над своїм саморозвитком, оскільки знання у наш час оновлюються надзвичайно швидко, а інформаційні технології постійно пропонують щось нове. У зв'язку з цим вітчизняні дослідники вводять у педагогічний дискурс модель трисуб’єктної дидактики, у якій відносини будуються між вчителем, учнем і середовищем [14; 20].

З метою з’ясувати пріоритети майбутніх педагогів в контексті інформаційного суспільства ми провели опитування студентів філологічного факультету Рівненського державного гуманітарного університету (всього 34 особи). Були перераховані риси, які учитель хоче виховати у своїх учнів, і поставлено завдання оцінити їх за 10-бальною шкалою. За результатами дослідження, 52% студентів виставили від 6 до 9 балів для рис «інформаційна грамотність, уміння в поводженні з різними електронними пристроями» та «здатність розпізнавати дезінформацію і чинити опір інформаційним технологіям» (відповідно 48% виставили від 1 до 5 балів). На нашу думку, такий результат свідчить про недостатнє розуміння майбутніми вчителями того, що сучасні інформаційні та освітні технології – це реальність. Висока технологічність оптимізує процес навчання, освоєння діяльностей, навчальної діяльності, зокрема. Недостатня технологічна складова різних аспектів освіти негативно позначається не тільки на знаннях, компетенціях, а й розвитку особистості учнів. Як зазначає В. Морозов, «інтегральна ефективність інформаційного супроводу сучасної освіти залежить від упровадження новітніх інформаційних технологій педагогічного дискурсу» [11, с. 54].

Висновки

Отже, педагогічний дискурс є складовою частиною освітнього процесу і, будучи своєрідною формою існування знання, задає певні параметри та формує певні вимоги. Дискурсивність освітнього процесу в наш час робить основою пізнавального процесу не стільки інформацію, скільки методологію поводження з нею – критичне сприйняття, різні форми розуміння, тлумачення, інтерпретації тощо, а також транслює соціальний досвід учням, виконує для них культуротворчу, ціннісно-орієнтаційну, інформативну, пізнавальну, творчу, комунікативну і регулятивну функції.

Процес творення педагогічного дискурсу обумовлений цілою низкою зовнішніх і внутрішніх чинників. Зовнішні чинники обумовлені соціальним та освітнім середовищем, в якому створюється і функціонує педагогічний дискурс, а внутрішні чинники пов'язані з особистісними якостями і установками суб'єктів освітнього процесу.

Інформаційний супровід педагогічного дискурсу передбачає створення у процесі інформатизації освіти спеціального інформаційного навчального (освітнього) середовища через впровадження сучасних інформаційних технологій педагогічного дискурсу, передусім комп’ютерних, мережевих, мультимедійних та інтерактивних, у зв’язку з чим відбувається суттєва трансформація традиційних форм педагогічного дискурсу, зокрема з’являються принципово нові форми міжособистісного спілкування дискурсантів, наприклад електронні засоби навчання та педагогічні програмні засоби. Окрім цього, ефективна реалізація інформаційного супроводу педагогічного дискурсу залежить від підготовки його суб’єктів до використання всіх можливостей та ресурсів інформаційного навчального (освітнього) середовища, що актуалізує проблему підвищення інформаційної грамотності і культури дискурсантів.

Педагогічний дискурс з урахуванням його особливостей в інформаційному суспільстві є саме тим засобом, який може найкращим чином забезпечити створення сприятливих умов для самореалізації та особистісного становлення учня (студента) як активного суб'єкта освіти, а також саморозвитку та фахового зростання педагога.

Список використаних джерел

1. Блага О. В. Інформаційні технології як невід’ємна складова новітнього освітнього процесу [Електронний ресурс] / О. В. Блага // Вісник Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут». Філософія. Психологія. Педагогіка. – 2007. – № 2. – Ч. 2. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/VKPI_ fpp/2007-2-2/09_Blaga.pdf.
2. Биков В. Ю. Відкрита освіта в Єдиному інформаційному просторі / В. Ю. Биков // Педагогічний дискурс : зб. наук. праць / гол. ред. І. М. Шоробура. – Хмельницький: ХГПА, 2010. – Вип. 7. – С. 30–35.
3. Вишинська Г. Інформатизація як дійсність та перспективна тенденція розвитку освіти / Г. Вишинська // Філософські абриси сучасної освіти : монограф.; [за заг. ред І. Предборської]. – Суми : ВТД «Університетська книга», 2006. – С. 148–189.
4. Дубов Д. В. Інформаційне суспільство в Україні: глобальні виклики та національні можливості / Дубов Д. В., Ожеван М. А., Гнатюк С. – К. : НІСД, 2010. – 29 с.
5. Дорош М. Діти і технології: «піраміда цифрової поведінки» [Електронний ресурс] / Марина Дорош. – Режим доступу: http://osvita.mediasapiens.ua/mediaprosvita/kids/diti_i_tekhnologii_piramida_tsifrovoi_povedinki/
6. Жукова О. Освітній потенціал новітніх інформаційних технологій / О. Жукова, О. Паніна // Гуманізація навчально-виховного процесу. – Спецвип. 5. – Ч. І. – Слов’янськ, 2010. – С. 114–120.
7. Загребельний С. Інформаційно-комунікаційні технології в навчально-виховному процесі як педагогічна проблема / С. Загребельний, Т. Решетняк // Гуманізація навчально-виховного процесу. – Вип. LV. – Ч. ІІІ. – Слов’янськ, 2011. – С. 12–18.
8. Кивлюк О. П. Проблеми трансформації змісту та технологій навчання під впливом інформаційної революції / О. П. Кивлюк // Гілея : науковий вісник; зб. наук. праць. – Вип. 28. – К., 2009. – С. 329–334.
9. Коломієць А. М. Інформаційна культура як основа професіоналізму педагога [Електронний ресурс] / А. М. Коломієць, Д. І. Коломієць // Проблеми сучасної педагогічної освіти : педагогіка і психологія. Зб. наук. праць. – Вип 33. – Ч. 2. – 2011. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_ gum/pspo/2011_33_2/Kolomiec.pdf.
10. Колток Л. Б. Педагогічний дискурс як засіб інтенсифікації навчально-виховного процесу в сучасній вищій школі : дис. ... канд. пед. наук : 13.00.04 / Колток Леся Богданівна ; Дрогобицький держ. педагогічний ун-т ім. Івана Франка. – К., 2009. – 222 арк.
11. Морозов В. Упровадження новітніх інформаційних техологій у сучасний педагогічний дискурс / Володимир Морозов. – Вища освіта України. – № 2. – 2013.
12. Николс М. Семейная терапия. Концепции и методы / Николс М., Шварц Р. – М.: Изд-во Эксмо, 2004. – 960 с.
13. Педагогика : учеб. пособие для студентов пед. вузов и пед. колледжей / под ред. П. И. Пидкасистого. – М : Педагогическое общество России, 1998. – 640 с.
14. Петухова Л. Є. Трисуб’єктна дидактика в моделі інноваційного розвитку освітніх систем / Л. Є. Петухова // Педагогічні науки: зб. наук. праць / ред. Є. С. Барбіна. – Херсон: ХДУ, 2014 . – Вип. 65. – С. 74–80.
15. Про схвалення Стратегії розвитку інформаційного суспільства в Україні [Електронний ресурс] / Кабінет Міністрів України. – Режим доступу: //zakon2.rada.gov.ua/laws/show/386-2013-%D1%80
16. Роберт И. В. Современные информационные технологии в образовании: дидактические проблемы, перспективы использования / И. В. Роберт [монограф.]. – М. : ИИО РАО, 2010. – 140 с.
17. Русакова О. Ф. Классификация дискурсивных теорій : электронное научное издание «Аналитика культурологи» [Електронний ресурс] / О. Ф. Русакова. – Режим доступу: http://www.analikulturolog.ru/
18. Склейнов Е. Л. Интеграция интерактивных и Интернет-технологий как новое направление информатизации образования [Электронный ресурс] / Е. Л. Склейнов // Информационная среда образования и науки. – Вып. 9. – 2012. – Режим доступа: http://www.iiorao.ru/iio/pages/izdat/ison/ publication/ison_2012/num_9_2012/Sklejnov.pdf.-
19. Скрипник М. І. Інтерактивні технології в післядипломному навчанні : довідник / М. І. Скрипник ; НАПН України, ДВНЗ «Ун-т менедж. освіти». – К., 2013. – 202 с.
20. Співаковський О. В. Філософія трисуб’єктної дидактики в системі підготовки майбутнього вчителя початкових класів / О. В. Співаковський, Л. Є. Петухова, В. В. Коткова // Комп'ютер у школі та сім'ї. – 2014. – № 3. – С. 7–11. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/komp_2014_3_3].
21. Толоконнікова Н. Шкільна освіта в інформаційному суспільстві / Наталія Толоконнікова, Олена Васильків. – Обрїї. – № 2(39). – 2014.
22. Тоффлер О. Будущее труда на Западе / О. Тоффлер. – М. : Прогресс, 1986. – 642 с.
23. Филлипс Л. Дж. Дискурс-анализ. Теория и метод / Филлипс Л. Дж., Йоргенсен М. В. ; пер. с англ. - Харьков: Гуманитарный Центр, 2004. – 336 с.