Корсун С.І. Соціально-психологічні засади правоохоронної політики держави

Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки

Версія від 14:08, 3 листопада 2015; V.yurchenko (Обговореннявнесок)
(різн.) ← Попередня версія • Поточна версія (різн.) • Новіша версія → (різн.)
Перейти до: навігація, пошук

Корсун С.І., кандидат психологічних наук, доцент, Національний університет Державної податкової служби України, професор кафедри психології та соціології

УДК 159.9

У статті розглядаються питання використання соціально-психологічних експериментів для наукового забезпечення правоохоронних органів новими можливостями у сфері боротьби зі злочинністю. Розглядається досвід передових країн світу щодо формування державної політики нетерпимості до правопорушників та злочинців і використання наукових досягнень у цій сфері.

Ключові слова: державна політика, злочинність, соціально-психологічний експеримент, теорія розбитих вікон, подолання злочинності.


В статье рассматриваются вопросы использования соціально-психологических экспериментов для научного обеспечения правоохранительных органов новыми возможностями в сфере борьбы с преступностью. Рассматривается опыт передовых стран мира по формированию государственной политики нетерпимости к правонарушителям и преступников и использования научных достижений в этой сфере.

Ключевые слова: государственная политика, преступность, социально-психологический эксперимент, теория разбитых окон, преодоление преступности.


The article examines the use of social psychological experiments for scientific support of law enforcement agencies new capabilities in the fight against crime. The experience of advanced countries for public policy of intolerance towards offenders and offenders and the use of scientific advances in this field.

Key words: public policy, crime, socio-psychological experiment, broken windows theory, overcoming crime.


Зміст

Постановка проблеми

Саме за останні роки ми стали свідками хвилі протестів, що охопили країни північної Африки та країни Близького Сходу. Причому ці протести – це не лише мирні акції, а переважно збройні повстання, масові акції, збройні конфлікти та протистояння до яких залучаються представники різних груп та прошарків населення. Усі ці події відбуваються у різних країнах, а об’єднує їх лише географічне, територіально близьке положення. Наша країна лише спостерігала за масовими протестними акціями і в країнах Європи, зокрема у Греції, Іспанії, Португалії та інших країнах. Ми щиро дивувалися, що ці протестні акції нерідко призводили до правопорушень, погромів, підпалів та інших порушень законодавства. Пройшло зовсім небагато часу і наша країна опинилася в епіцентрі тих подій, за якими ще нещодавно ми спостерігали здаля. Вкотре постає питання щодо можливості наукових підходів для формування політики держави у боротьбі зі злочинністю.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Висвітленню різних аспектів державної політики боротьби зі злочинністю присвячені праці науковців: В.Ф. Антипенка, В.Т. Білоуса, О.П. Богданова, М.Г. Вербенського, В.О. Глушкова, В.П. Ємельянова, О.Є. Користіна, В.О. Криволапчука, В.В. Крутова, В.А. Ліпкана, Д.Й. Никифорчука, В.А. Некрасова, Т.О. Проценка та ін.. Серед психологів, що приділяли увагу дослідженням особливостей державної політики протидії злочинності та соціально-психологічним аспектам роботи правоохоронних органів у боротьбі зі злочинністю слід відмітити праці В.Г. Андросюка, В.І. Барка, М.Й. Варія, О.В. Іванової, Ю.Б. Ірхіна, Л.І. Казміренко, М.В. Костицького, Я.Ю. Кондратьєва, С.І. Корсуна, В.С. Медведєва, М.М. Слюсаревського, О.І. Фармагея, О.В. Шаповалова, Г.О. Юхновця, С.І. Яковенка.

Останнім часом необхідність у розробці наукових робіт, у проведенні досліджень, що поєднують у собі правові та соціально-психологічні підходи до проблеми подолання злочинності тільки зростає. На жаль, наукові розробки у цій галузі не користуються популярністю у середовищі урядовців, політиків та інших представників держави, що формують державну політику у цій сфері. Постановка завдання. Проаналізувати міжнародний досвід застосування соціально-психологічних наукових знань на рівні державної політики боротьби зі злочинністю. Виявити позитивні сторони співпраці науковців і державних діячів (політиків) у питаннях подолання злочинності.

Виклад основного матеріалу

Історично склалось, що першою науковою дисципліною яка зацікавилась боротьбою зі злочинністю стало право, або точніше – кримінальне право. Загальні засади кримінального права пов’язують цю галузь права із політикою держави у сфері боротьби зі злочинністю. Цей напрямок державної політики отримав назву кримінальна, або антикримінальна політика. У сучасних умовах кримінальна політика виробляється як результат компромісу позицій (нерідко – діаметрально протилежних) усіх гілок влади, політичних партій, інших об’єднань громадян, науковців тощо щодо прийняття певних кримінальних законів, а також підзаконних актів, спрямованих на боротьбу зі злочинністю. Важливим завданням кримінальної політики є створення таких умов, що дозволяють виховати усіх громадян України в дусі безумовного дотримання своїх обов’язків перед суспільством і державою.

Водночас, слід мати на увазі, що можливості кримінальної політики у боротьбі зі злочинністю не є безмежними. Самі по собі кримінальні покарання та кримінальна відповідальність не усувають причин злочинності. Тому у сфері боротьби зі злочинністю та іншими правопорушеннями слід використовувати сучасні наукові досягнення і інших наук, що вивчають суспільство та людини ну, а не лише можливості кримінального права. Стратегічний напрямок державної політики – створення у суспільстві таких умов, що дозволять запобігти та попередити правопорушення та злочини. Таким чином, спробуємо сформулювати визначення державної політики спрямованої на боротьбу зі злочинністю. На нашу думку, державна політика у цьому напрямку – це сформована органами держави, громадськими організаціями, науковими установами система заходів, що за допомогою правових, економічних, освітньо-культурних та соціальних механізмів запроваджують у суспільстві повагу до закону, знання та розуміння норм права та нетерпимість до правопорушників, економічну доцільність дотримання правових норм та невідворотність санкцій у разі їх порушення.

Запровадити відповідну державну політику можна лише в межах певної держави, на території її юрисдикції із використанням усього комплексу заходів державної політики. У випадку коли держава не спроможна проводити відповідну політику, підтримувати стабільність та порядок, забезпечувати добробут народу, така держава може зникнути з мапи, як відповідне історичне утворення час якого минув. Цікавими, щодо існування держави, є міркування наведені українськими науковцями (В. А. Ліпкан, Д. Й. Никифорчук, М. М. Руденко). Вони зокрема зазначають, що будь-яка спільнота, цивілізація або крупна держава, які виявили власну придатність до історії, ґрунтуються на особливому, притаманному лише їм ідеалі або центральній фундаментальній ідеї. Домінуючий у даній цивілізації образ життя, форми менталітету, культури, соціальної, економічної і політичної організації, філософії та релігії тим чи іншим чином узгоджується з цією найвищою ідеєю або ідеалом. Якщо вони підмінюються або підриваються, то спільнота, цивілізація або держави зречені на зникнення або незворотну трансформацію. Досвід історії вчить, що як тільки починається дестабілізація духовних і культурних стрижнів нації, можна вже говорити про закат цивілізації. Будь-яка система державної влади залишається ефективною доти, доки більшість громадян зберігають непохитну віру в її законність і ефективність [1, с. 8].

Для забезпечення стабільності свого існування держава повинна плекати віру у законність та ефективність державної влади, не допускати дестабілізації духовних та культурних стрижнів нації. Усі ці завдання мають втілюватись у державній політиці. Лише збалансована, виважена і науково-обгрунтована державна політика зможе стабілізувати та об’єднати суспільство, сприяти утвердженню прав людини та забезпеченню належного правопорядку, що дасть змогу громадянам почуватися захищеними, відчувати належний рівень безпеки. Як відомо саме безпека – це одна із основних потреб людини після задоволення вітальних потреб. Провідні країни світу давно прийшли до необхідності поєднання, у сфері боротьби зі злочинністю, як практичних напрацювань органів правопорядку так і наукових розробок у сфері соціальної психології, психології масової поведінки, психології малих та великих груп, психології девіантної поведінки, психології спілкування, переговорів тощо.

Влучне висловлювання знаходимо у монографії вітчизняного науковця О. Є. Користіна. Він зокрема зазначає, що економічне зростання сучасного суспільства нерозривно пов’язане із запобіганням різноманітним загрозам, які набувають свого поширення у період реформування економічної системи. З-поміж них такі складні та небезпечні для нашої держави соціально-економічні явища, як тіньова економіка, зокрема, її кримінальна складова, організована злочинність з її проникненням у систему економічних відносин, корупція на всіх щаблях державного управління, «втеча» капіталу за кордон за наявності дефіциту інвестиційних ресурсів тощо [2 , с. 3].

Вивчаючи сферу відмивання коштів О. Є. Користін слушно зауважує, що глобальний характер поширення відмивання коштів становить вимоги щодо формування вітчизняного законодавства у сфері запобігання та протидії даному суспільно-небезпечному явищу у нерозривній єдності з міжнародними стандартами у зазначеній сфері, на основі досвіду розвинених країн, які дещо раніше визнали глобальність небезпеки даного явища і сформували відповідну законодавчу базу [2 , с. 4].

Не слід забувати, що значна частина підприємців до певної міри вимушені користуватися послугами «конвертацій них центрів» для відмивання коштів. Як було показано у наших попередніх дослідженнях [3], рушійними силами, що штовхають підприємців до цього, виступають психологічні потреби.

Найбільш загальними та характерними потребами, що проявляються у необхідності для підприємців мати відмиті (тіньові, сірі) кошти, є такі:

1. Задоволення особистих потреб власників.

2. Виплата заробітної плати в конвертах.

3. Хабарі та відкати.

Серед перелічених потреб лише остання є суто кримінальною потребою, дві попередні – це нормальні життєві потреби, але їх задоволення відбувається в тіньовому соціальному просторі [3, с. 42]. Погоджуючись з думкою науковців хотілося б додати, що серед розвинених країн напрацьований позитивний досвід не лише боротьби з відмиванням доходів, а й наукових підходів до боротьби з іншими злочинними проявами. І саме у подоланні загальнокримінальної злочинності, забезпечення реальної безпеки для своїх громадян, звільнення вулиць від хуліганів та порушників закону подають приклад ті країни де вдалося залучити до вирішення цієї проблеми науковців. Тобто наука не залишається осторонь політики держави у сфері боротьби зі злочинністю, а навпаки активно впроваджує результати наукових досліджень в практику і це дає свої позитивні результати.

Здавалось би, які такі наукові знання потрібні правоохоронцю? Ми звикли до того, що про інтелектуальний рівень патрульних міліціонерів народ складає анекдоти. Однак наука не стоїть на місці, науковці вивчають усі галузі людської діяльності, психологію масової поведінки і психологію малих груп, психологію девіантної поведінки тощо. Західні країни уже прийшли до розуміння необхідності використання наукових досягнень у сфері правоохоронної діяльності.

Психологи та соціологи давно помітили, що асоціальна поведінка здатна поширюватись серед людей подібно до епідемії. Скептики назвали це фантастикою. І дійсно, протягом тривалого часу експериментального підтвердження цій теорії науковцям знайти не вдавалося. Наразі, ми маємо не лише експериментальне підтвердження цієї фантастичної теорії, але й практичне використання її висновків правоохоронними органами. А результати «озброєння» правоохоронців науковими розробками – просто вражають.

Вперше сформулювали «теорію розбитих вікон» науковці Джеймс Вілсон та Джордж Келлінг [4]. За цією теорією, якщо в будинку хтось розбив вікно і його ніхто не відремонтував, то невдовзі в цьому будинку не залишиться жодного цілого вікна, а потім з будинку винесуть меблі і цінні речі. Злочинність – це невідворотний результат відсутності порядку. Якщо вікна розбиті і всім начхати, то ніхто ні за що не відповідає. Почуття безкарності поширюється на всю вулицю, на весь район провокуючи нові правопорушення та злочини. Порушення порядку набуває статусу епідемії. У результаті навіть пристойний міський район може перетворитись на смітник, де людям страшно виходити на вулицю.

Експериментальне підтвердження цієї соціально-психологічної теорії провели науковці Гронінгенського університету у Нідерландах [5].

Для першого експерименту обрали вулицю міста, де багато магазинів, біля стіни одного будинку знаходився паркувальний майданчик для велосипедів городян, які приїздили за покупками. Тут же стояв яскравий знак, що забороняв писати на стінах. Спочатку стіна будинку була чистою. Експериментатори повісили на руль кожного велосипеда (усього було 77 велосипедів) рекламний флаєр зі словами «Бажаємо усім веселих св’ят!» і логотипом неіснуючого магазину спортивних товарів. Сховавшись, дослідники спостерігали за діями велосипедистів. На вулиці не було урн, тому людина могла або викинути флаєр на землю, або перевісити на інший велосипед, або забрати з собою, щоб пізніше викинути в урну. Перші два варіанти розглядались як порушення прийнятих норм, третій – як їх дотримання. Із 77 велосипедистів всього 25 допустили некультурну поведінку, тобто 33 %.

Експеримент повторили за таких же погодних умов, в той же час доби, але попередньо стіну будинку розмалювали беззмістовними малюнками. І щоб ви думали? На цей раз насмітили 53 велосипедисти із 77, тобто 69 % допустили некультурну поведінку! Тобто, порушення заборони писати на стінах виявилось тим збудником, що провокував людей порушувати інше загальноприйняте правило – не смітити на вулиці. Потім проводили і інші подібні експерименти. Зокрема перевіряючи справедливість теорії розбитих вікон для локальних правил, що установлені для конкретної ситуації чи місця. Дослідники перегородили головний вхід на автомобільний паркувальний майданчик парканом в якому була залишена широка щілина. Поряд зі щілиною повісили знак «Вхід заборонено, обхід 200 метрів справа», а також оголошення «Забороняється пристібати велосипеди до паркану». Експеримент знову проводився в двох варіантах: «порядок дотримано» та «порядок порушено». У першому варіанті біля паркану стояли чотири велосипеди, що явно не були до нього пристебнуті. У другому варіанті велосипеди були пристебнуті до паркану. Спостереження дослідників знову дали позитивні результати. У випадку «порядок дотримано» в щілину пролізли лише 27 % автовласників, а в ситуації «порядок порушено» - цілих 82 %.

Ще один експеримент нагадував перший, однак ознаки «порушення норм іншими людьми» були тепер не візуальні, а звукові. У Нідерландах законом заборонено використання петард і феєрверків у передноворічні тижні, за це порушення накладають штраф у розмірі 60 євро. Усі громадяни країни прекрасно знають цей закон. Виявилося, що велосипедисти набагато частіше викидають флаєри на землю, коли чують звуки вибухів петард. Тепер щодо практичного застосування теорії. Вперше теорія розбитих вікон знайшла своє практичне застосування у 1993 році у Нью-Йорку, після обрання мером Рудольфа Джуліані. На посаду комісара поліції міста було призначено Вільяма Браттона. Останнім було проголошено політику «нульової терпимості до правопорушень» та розгорнуто компанію по боротьбі з вуличною злочинністю. Слід зазначити, що в цей період Нью-Йорк представляв собою жахливе місто. Там скоювалося 1500 тяжких злочинів щодня! За добу відбувалось 6-7 убивств. Вночі ходити по вулицях було небезпечно, а в метро ризиковано їздити навіть удень. Грабіжники та жебраки в метро були звичною картиною. Платформи були брудними та ледве освітленими, а в вагонах було холодно, під ногами валялось сміття, стіни і стеля були покриті графіті.

В. Браттон пообіцяв непримиренно боротися зі злочинцями за кожну вулицю. Керівники районних поліцейських дільниць відповідали за ввірені їм райони та певні, локальні точки міста. Відслідковувались, попереджались та безжально карались навіть дрібні прояви кримінальної активності (розмальовані стіни, розбиті вікна тощо). Ефективно використовувались комп’ютерні технології для виявлення виникаючих вогнищ потенційної злочинності. Поліція зайняла принципово жорстку позицію відносно до дрібних правопорушників. Заарештовували кожного, хто пиячив і бешкетував в громадських місцях, хто викидав пусті пляшки та інше сміття, хто розмальовував стіни, стрибав через турнікети тощо. Такі заходи дійсно дозволили попереджати тенденції до зростання злочинності на ранніх стадіях, не даючи можливості їм розвинутись у великі кримінальні хвилі. Всього за два роки рівень тяжких злочинів було скорочено більш ніж на третину, а убивств – майже на половину.

Однак В. Браттону не судилось довести свою справу до кінця. Р. Джуліані, незадоволений підвищеною увагою преси до комісара поліції, відправив його у відставку. Однак і більш лояльні до мера наступники Браттона продовжували започатковану їм компанію. Дослідники одностайно вважають, що в цей період відбулось значне падіння рівня злочинності у Нью-Йорку. За різними даними загальне число злочинів у місті знизилось на 50-67 %, а кількість убивств – на 64-70 %.

Таким чином, ланцюгова реакція злочинної епідемії була зупинена. Нью-Йорк, на кінець 1990-х років, було визнано самим безпечним мегаполісом Америки. А програма, започаткована Р. Джуліані та В. Браттоном, у 1996 році отримала нагороду як краще інноваційне нововведення в галузі державного управління, що присуджується Школою державного управління імені Джона Кеннеді при Гарвардському університеті. Теорія розбитих вікон почала широко застосовуватись спочатку в різних містах США, потім Європи, Південної Африки, Індонезії і т.д. Під час масових заворушень на вулицях Лондона Вільяма Браттона запрошували очолити поліцію, однак через певні політичні причини цього не сталося, але В. Браттон був зарахований радником голови поліцейського департаменту. Результати цього кроку видно неозброєним оком. Лондон, що прославився нещодавно масовими заворушеннями та погромами, чудово провів Олімпійські ігри.

Одним із останніх прикладів застосування теорії в практиці – є приклад Грузії. В Грузії було оголошено політику «нульової толерантності» по відношенню до злочинців і правопорушників. Невдовзі після запровадження ця політика уже дала свої позитивні результати.

Висновки

Таким чином ми спостерігаємо, що поєднання наукових досягнень з іншими заходами у сфері боротьби зі злочинністю дають позитивні результати. Тобто державна політика боротьби зі злочинністю повинна ґрунтуватись на системному підході із врахуванням досягнень науки, результатів соціально-психологічних експериментів, із залученням громадських організацій та підвищенням загального рівня культури та освіченості. Постійна демонстрація в кінотеатрах і по телебаченню фільмів жахів, бойовиків, фантастичних фільмів про знищення цивілізації, руйнування міст тощо, навряд чи сприятимуть вихованню правової культури у підлітків та юнаків та викликає у них нестримне бажання дотримуватись чистоти та порядку на вулицях.

Науковці, розкриваючи таємниці психології людини та соціуму, постачають до рук правоохоронців та державних мужів новітню «зброю» яка дає змогу не лише зрозуміти поведінку правопорушника, але й запобігти злочинам. Використання досягнень науки у всіх сферах людського життя і особливо у сфері боротьби зі злочинністю – це і є завданням державних інституцій. А наукові дослідження у цій сфері є актуальними та перспективними і можуть сприяти вдосконаленню суспільних відносин та забезпеченню безпеки кожного громадянина у своїй державі.

Список використаних джерел

  1. Ліпкан В. А. Боротьба з тероризмом / В. А. Ліпкан, Д. Й. Никифорчук, М. М. Руденко. – К.: Знання України, 2002. – 254 с.
  2. Користін О. Є. Відмивання коштів: теоретико-правові засади протидії та запобігання в Україні: Монографія / О. Є. Користін. – К.: КНУВС, 2007. – 448 с.
  3. Корсун С.І. Національна безпека та соціально-психологічні причини тіньової економіки / С.І. Корсун // Психологічні аспекти національної безпеки: Тези ІІІ Міжнародної науково-практичної конференції (Львів, 22-23 вересня 2009 р.). – Львів, ЛДУВС, 2009. – С. 39-43.
  4. Wilson J. Q. and Kelling G. L. Broken windows / The police and neighborhood safety, 1981.: Ел. ресур.:<http://www.manhattan-institute.org/pdf/_atlantic_monthly-broken_windows.pdf>
  5. The Spreading of Disorder – Keizer et al. 322 (5908): 1681 – Science.


Особисті інструменти
Ми в мережі
Реклама