Рубашна К.В. Психолого-педагогічний супровід обдарованої дитини

Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки

Версія від 21:36, 23 грудня 2013; Grineva olga (Обговореннявнесок)
(різн.) ← Попередня версія • Поточна версія (різн.) • Новіша версія → (різн.)
Перейти до: навігація, пошук

Рубашна К.В. - магістр спеціальності “Дошкільна освіта” Педагогічного інституту Київського університету ім. Бориса Грінченка.

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНИЙ СУПРОВІД ОБДАРОВАНОЇ ДИТИНИ

   Проблема обдарованості в наш час стає все більш актуальною. Це насамперед пов'язано з потребою суспільства в неординарних творчих особистостях. Раннє виявлення, навчання і виховання обдарованих і талановитих дітей є одним із головних завдань системи освіти.

   Проте досить часто спосіб мислення обдарованих дітей, їх поведінка, реагування на ті чи ті обставини і ситуації життя розглядаються як відхилення від норми і не схвалюються дорослими.

   У дійсності ж обдаровані діти дуже чутливі до найрізноманітніших стимулів, краще за інших розуміють відносини і зв'язки, критично ставляться до себе і дуже вразливі до оцінки їх думок, поведінки, результатів діяльності.

   Саме тому неналежна підготовка педагогів до роботи з обдарованими дітьми, які зазвичай виявляють нестандартні поведінку й мислення, може призвести до неадекватної оцінки їхніх можливостей та істотно гальмувати їхній розвиток. У зв'язку з цим метою цієї статті є з’ясування основних ознак обдарованої дитини.

   Для розвитку своїх талантів обдаровані діти повинні вільно розпоряджатися часом і простором, навчатися за розширеним навчальним планом і відчувати індивідуальну турботу і увагу з боку свого вихователя - вчителя. Широкі часові межі сприяють розвитку проблемно-пошукового аспекту.

   Тут важливе не те, що вивчати, а те, як вивчати. Якщо обдарованій дитині надана можливість не поспішати з виконанням завдання і не перескакувати з одного на інше, він щонайкраще пізнає таємницю зв'язку між явищами і навчиться застосовувати свої відкриття на практиці. Необмежені можливості аналізувати висловлені ідеї і пропозиції, глибоко вникати в суть проблем – це сприяє прояву природної допитливості та розвитку аналітичного і критичного мислення.

   На сьогоднішній день більшість психологів визнає, що рівень, якісне своєрідність і характер розвитку обдарованості - це завжди результат складної взаємодії спадковості (природних задатків) і соціального середовища, опосередкованого діяльністю дитини (ігрової, навчальної, трудової). У той же час не можна ігнорувати і роль психологічних механізмів саморозвитку особистості, що лежать в основі формування і реалізації індивідуального обдарування. Більшість психологів розглядає креативність (творчий потенціал) людини як процес, який породжується сильною потребою людини в знятті напруги, що виникає в ситуації невизначеності та дефіциту інформації. Цей процес включає пошук і визначення проблеми, висунення і перевірку гіпотез про шляхи її вирішення, пошук і обгрунтування рішень.

   Головну роль при цьому відіграє дивергентне (що йде в різних напрямках) мислення, здатне приводити до несподіваних висновків, на відміну від конвергентного, послідовного мислення, причому креативність обов'язково передбачає інтелектуальний розвиток людини вище середнього рівня, оскільки лише такий рівень може забезпечити основу для творчої продуктивності.

   Крім того, в численних дослідженнях була продемонстрована важлива роль мотиваційно-особистісних особливостей та умов соціального оточення обдарованих дітей у реалізації їх потенціалу. Згідно з концепцією Дж. Рензулли, розвиток обдарованості засноване на взаємозв'язку трьох конструктів: інтелекту вище середнього рівня, креативності та прихильності до задачі.

   Одним з найбільш дискусійних питань, що стосуються проблеми обдарованих дітей, є питання про частоту прояви дитячої обдарованості. Існують дві крайні точки зору: "всі діти є обдарованими" - "обдаровані діти зустрічаються вкрай рідко". Зазначена альтернатива знімається в рамках наступної позиції: потенційна обдарованість по відношенню до різних видів діяльності притаманна багатьом дітям, тоді як актуальну обдарованість демонструє незначна частина дітей.

   Та чи інша дитина може проявити особливу успішність у досить широкому спектрі діяльностей. Більш того, навіть в одному і тому ж виді діяльності різні діти можуть виявити своєрідність свого обдарування стосовно до різних її аспектів. Існує безліч видів і форм обдарованості, оскільки психічні можливості дитини надзвичайно пластичні на різних етапах його вікового розвитку.

   Обдарованість дитини часто проявляється в успішності діяльності, що має стихійний, самодіяльний характер. Наприклад, дитина, захоплений технікою,будує будинки свої моделі, але до шкільної або соціально організованою позашкільної діяльності (в гуртку, секції, студії) його заняття не має ніякого відношення. Інша дитина захоплено пише вірші чи оповідання, але не хоче демонструвати їх педагогу. Судити про обдарованість дитини слід не тільки за його дошкільної та шкільної діяльності, а й за його позашкільною справах, а також з ініційованих ним самим форм діяльності.

   У якості однієї з причин відсутності проявів того чи іншого виду обдарованості може бути недолік (в силу умов життя) відповідних знань, умінь і навичок. Варто такій дитині їх засвоїти, як його обдарованість стає явною і очевидною для педагога.

   У деяких випадках причиною замаскованості проявів обдарованості є ті чи інші труднощі розвитку дитини. Наприклад, заїкання, підвищена тривожність, конфліктний характер спілкування і т.п. можуть призвести до зниження показників успішності дитини (незважаючи на потенційно високий рівень його здібностей).

   Природні нахили яскраво виявляються в іграх дітей, відомо, що Т.Шевченко змалку любив ліпити з глини, малювати, пізніше - списувати вірші у саморобні, оздоблені візерунками книжечки. Можна замітити, що коли звичайній дитині запропонувати під час гри якусь іншу гру, то вона легко згодиться і забуде через декілька хвилин попередню гру.

   Обдарована ж дитина завжди впевнена, що робить важливу справу, схильна займатись нею регулярно, не дозволяє псувати наслідки своєї праці. В талановитої дитини відразу помітні тонка спостережливість, зосередженість, посидючість, вміння наполегливо переслідувати поставлену мету, самостійність, незалежність у діяльності. Обдаровані діти, як правило мимоволі привертають до себе увагу. Важливим принципом виховання слід визначити також утилітаризм - озброєння дитини знаннями і вміннями, які становитимуть реальну користь у житті і допоможуть вихованцеві посісти достойне місце в суспільстві.

   Сучасні дослідження, проведені відомим психологом А. Барком, містять цікавий матеріал для доповнення рекомендацій батькам і педагогам з питань виховання обдарованої дитини, проте і не вказувати надмірних захоплень ї обдарованістю. Не можна перетворювати життя людини в інструмент захоплення батьківських амбіцій. слід створити всі умови для розвитку таланту, але не насаджувати дитині своїх захоплень, не культивувати необхідності будь-що досягти неперевершених результатів, не перевантажувати, не змушувати постійно займатись улюбленою справою.

   Обдарована дитина, як правило, сама заявляє про себе, ускладнюючи життя самовпевнених консервативних дорослих.

   В ідеалі ж, констатує теоретична педагогіка, кожна розумово повноцінна дитина по-своєму талановита, і вихователь повинен проникнути в внутрішній світ кожного вихованця. Недоцільно підганяти всіх дітей під одну мірку.

   Це призводить до духовного рабства. На думку Г. Песталоцці [4], навіть однакова любов до дітей не має заступати індивідуальностей.Тому система орієнтована на виховання обдарованої дитини позитивно вплине на пробудження і розвиток природних задатків кожної дитини.

Нині в період національного відродження України, вчителю відводиться особлива роль і місце, що підкреслюється в основних нормативних та законодавчих документах про освіту. Вимоги до нього досить високі, що цілком закономірно. </p align=justify>

   З огляду на це кожен учитель має бути не тільки прекрасним фахівцем, а й володіти високим мистецтвом навчати й виховувати. Досягнення висот педагогічної майстерності потребує максимальних особистих зусиль, енергії, природних нахилів і здібностей, великої працездатності і чи не найголовніше - безмежного бажання стати педагогом - майстром.

   На цьому неодноразово акцентував увагу відомий педагог А.С. Макаренко. Він зауважував, що сам був звичайним, рядовим учителем, а майстром став завдяки гігантській праці над собою. Отож, щоб володіти в повному обсязі педагогічної майстерністю, щоб осягнути всі її грані необхідно постійно навчатися.

   Одна з них педагогічна техніка. яка по суті, і є той тонкий інструмент впливу на суб'єктів виховання, тобто учасників навчально-виховного процесу. Взаємодія педагога і дитини перш за все залежить від педагога, його вправності, ступеня розвитку педагогічної майстерності, що виявляється у здатності управляти своїм психофізичним станом, розвитком особистості учня, створювати свою зовнішність відповідно до вчительської професії.[5. 77-79 ]. Слід зауважити, що перш ніж педагог почне виховувати дитину, він повинен сам відчувати тонкість внутрішнього світу, благородство морально-емоційних відношень.

   Відчувати, розуміти, цінити і творити. Ось головні критерії виховання дітей мистецтвом, яке переходить з покоління в покоління.Вміти відчувати мистецтво - одна із самих великих радостей життя.

   Мистецтво потрібно знати і розуміти, але цього мало. Мистецтво повинно приносити це й радість, і перша, сама трудніша задача вчителя - викликати у дітей відчуття насолоди, потрібність, любуватись природою і витворами мистецтва.

   Адже справжнє виховання - це виховання культури, духовних бажань. Виховати у дитини духовну потребу трудитись, потребу насолоджуватись мистецтвом, а з цієї дитини вийде прекрасний чоловік. Виховання дає духовні потреби, навчання дає можливість задовольнити їх.

   Вже звичною стала думка проте, що кожна дитина - художник. Дійсно, маленька людина від найпершого свого слова поринає у процес творчості і ніби таким чином конструює своє уявлення про неосяжний і загадкових світ.

   Більше того, дитина просто не може не творити, адже це її органіка, самовираження, шлях до гармонії з довкіллям одночасно виникає питання: чи має бути дитяча творчість спонтанною задля найповнішого самовияву.

   Творчість заради любові - ось шлях до особистісного самовдосконалення дітей, адже вчимо їх творити "не для того, щоб стати художниками, а для того, щоб ніхто не був рабом" (Дж. Родарі). Любов і творчість повсякчас сплітаються в один вінок.

   Одна з найважливіших гуманістичних ідей педагогічної спадщини В. Сухомлинського - визначення безумовної цінності людської особистості її індивідуальності неповторності внутрішнього світу.

   Як справедливо зауважує педагог, не можна пізнати дитину, не люблячи, не поважаючи її гідності. Тільки та школа має майбутнє, яка поважає в дитині людину Не випадково в багатьох працях видатний педагог знову і знову повертався до розгляду завжди актуального питання педагогічної етики, етики спілкування педагога з дитиною.

   Особлива чутливість духовного світу вихованців потребує на думка В. Сухомлинського, високої педагогічної культури педагога, великої тонкості засобів виховного впливу. Василь Олександрович вважав чуйність важливим компонентом педагогічної й загальнолюдської культури і, навпаки "емоційна товстошкірість" педагога може призвестидо негативних наслідків у взаєминах з дітьми.

Розмірковуючи над складним питанням про те, що ж означає хороший учитель, В. Сухомлинський писав "Це насамперед людина яка любить дітей, знаходить радість у спілкуванні з ними, вірить у те, що кожна дитина може стати доброю людиною, вміє дружити з дітьми, бере близько до серця дитячі радощі і прикрість знає душу дитини, ніколи не забуває, що сам був дитиною".</p align=justify>

   Суть виховання - вміння викликати в дитини оцінку своїх вчинків, вяких відображається ставлення до інших, до себе. В.О. Сухомлинський вважав, що саме у перші роки навчання дитини в школі треба вчити дітей співпереживати, виробляти у них уміння "перестраждати" стражданнями людськими.

   Важливо, щоб співпереживання втілювали у життя на думку В. Сухомлинського, головне завдання вчителя - створити в класі атмосферу доброти і відвертості, товариськості взаєморозуміння і взаємодопомоги, чуйності, вчинки школяра за власним внутрішнім спонуканням є своєрідним критерієм дитячої чуйності, культури почуттів.

   Видатний педагог вважав педагогічно доцільним такі основні вимоги до організації взаємостосунків між учителями та його учнями, як духовність, духовна культура, взаємоповага, доброзичливість, взаємна довіра. Доброзичливість - одна із складових взаємин учителя з дітьми, азбука педагогічної культури, підкреслював В. Сухомлинський.

   Це взаємне бажання добра, розумна доброта. Він наголошував, з одного боку, на важливості сприйнятливості дітей до доброзичливості вчителя, з іншого - на необхідності виховувати доброзичливий "стан душі" самого вихованця.

ЛІТЕРАТУРА
  • Волчанова Н. Індивідуальна робота з обдарованими дітьми //Рідна школа. - 2000. - ? 6. - C. 77-79
  • Макаренко А.С. “Методика виховної роботи” Київ, 1990 р.
  • Сухомлинський В.О. Сто порад учителеві // Вибрані твори: в 5-ти Т. – /Василь Олександрович Сухомлинський.-К.:Радянська школа. – 1976. – Т.2.


Особисті інструменти
Ми в мережі
Реклама