Виготський Лев Семенович

Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки

Перейти до: навігація, пошук
Фото: Лев Семе́нович Виго́тський

Лев Семе́нович Виго́тський (*17 листопада (5 листопада) 1896, Орша, Білорусь — †11 червня 1934, Москва, СРСР) — білоруський і радянський психолог, засновник культурно-історичної школи в психології, на якій базується психологічна теорія діяльності. Відомий у Європі та США як один з основоположників та розробників когнітивної психології. Особливо важливими є його здобутки у вивченні вищих психічних функцій, психології мовного мислення та його генези, теорії навчання.

Зміст

Освіта

Л.С. Виготський закінчив історико-філологічний факультет Народного університету О.Л. Шенявського й одночасно юридичний факультет Першого державного московського університету (1913).

Трудова діяльність

Після закінчення навчання працює викладачем психології в декількох інститутах м. Гомеля (Білорусія), в 1924 р. переїздить до Москви, де спочатку працює співробітником Інституту психології при МДУ, а з 1928 р. – в Академії комуністичного виховання імені Н.К. Крупської. Тут учений створив психологічну лабораторію, де проводив дослідження проблем педології. У його науковій творчості знайшли відображення фундаментальні положення таких головних питань дитячої психології як вікова періодизація і динаміка розвитку психіки дитини, співвідношення навчання і розвитку, розвиток мови і мислення, психологія дитячої гри, розвиток емоційної сфери дитини та ін.

Вчення про вік

Л.С. Виготський розробив вчення про вік як одиницю аналізу дитячого розвитку; запропонував власне розуміння ходу, умов, джерел, специфіки і рушійних сил психічного розвитку дитини; описав епохи, стадії і фази психічного розвитку, а також переходи між ними в процесі онтогенезу; відкрив і сформулював основні закони психічного розвитку дитини.

Експериментально-генетичний метод

Наукова діяльність Л.С. Виготського була спрямована на те, щоб психологія перейшла від описового, емпіричного вивчення психічних явищ до розкриття їх сутності. Саме тому вчений у своїй науковій діяльності велику увагу приділяв розробці методів вивчення психіки. Він вважав, що проблема методу є «альфа і омега всієї історії культурного розвитку дитини». Зокрема, для вивчення психічних явищ він розробив експериментально-генетичний метод (його ще називають генетико-моделюючим). В основі цього методу лежить висунуте вченим положення про те, що походження і розвиток вищих психічних функцій тісно пов’язані із засвоєнням вироблених у ході людської історії способів використання знакових засобів. Суть генетико-моделюючого методу полягає в тому, що в експериментальних умовах моделюється процес становлення і розвитку різних психічних функцій у діяльності. При цьому механізми психічного розвитку виявляються шляхом активного формування певних якостей особистості людини.

Концепція культурно-історичного розвитку психіки

Л.С. Виготський – творець концепції культурно-історичного розвитку психіки, в основу якої покладена думка про виникнення в процесі онтогенезу нових системних утворень, які є результатом засвоєння суб’єктом продуктів людської культури. Суть цього розвитку в тому, що спочатку елементарні (натуральні) психічні функції, опосередковуючись у процесі діяльності та спілкування людей соціально виробленою системою знаків, змінюють свій зміст і будову, породжуючи специфічну, властиву лише людині, як суспільній істоті, психіку. Отже, згідно з культурно-історичною теорією психічного розвитку людини, джерела і детермінанти розвитку свідомості й пізнання лежать у культурі людства, яка історично розвивається.

Дитяча психологія

Л.С. Виготський вважав, що особливе значення в психічному розвитку дитини мають мовлення, спілкування та її спільна діяльність з іншими людьми. На його погляд, вищі психічні функції виникають спочатку як форма колективної поведінки дитини, як форма співробітництва з іншими людьми, і лише згодом вони стають індивідуальними функціями самої дитини. Критеріями для визначення дитячого розвитку або віку є новоутворення, що характеризують сутність кожного віку. Вченим встановлено, що розумовий розвиток дитини характеризується не стільки рівнем розвитку окремих психічних процесів, скільки міжфункціональними зв’язками і їхніми змінами. Кожен період розумового розвитку характеризується певною структурою психічних процесів, у центрі якої стоїть функція, яка в цей період найбільш інтенсивно розвивається і водночас справляє вплив на весь розумовий розвиток. Вік немовляти характеризується недиференційованістю окремих психічних функцій. У ранньому дитинстві, на його думку, проходить основний шлях розвитку сприймання, яке домінує в системі міжфункціональних відношень і, як центральна функція, визначає діяльність і розвиток свідомості загалом. У дошкільному віці на перший план висувається пам’ять, у молодшому шкільному – мислення. Вчений наголошував, що провідну роль у розумовому розвитку відіграє навчання, а джерелом цієї ролі є зміст знань.

Л.С. Виготський зробив усе можливе, щоб дитяча психологія стала повноцінною та справжньою наукою, що має свій предмет, метод і закономірності; він зробив усе, щоб ця наука змогла вирішувати найважливіші практичні завдання навчання і виховання дітей, по-новому підходити до проблеми вікової діагностики психічного розвитку. Його заслугою була спроба показати зміну особистості дитини під впливом раціонально організованої педагогом її діяльності. Ідеї Л.С. Виготського залишаються актуальними і для сучасної психологічної науки, вони успішно розробляються вченими-психологами різних країн світу.

Бібліографія Л.С. Виготського

  • Психологія мистецтва (idem) (1922)
  • Свідомість як проблема психології поведінки (1924/5)
  • Історичний сенс психологічної кризи (1927)
  • Проблема культурного розвитку дитини (1928)
  • Конкретна психологія людини (1929)
  • Знаряддя і знак в розвитку дитини (1930) (в співавторстві з А. Р. Лурія)
  • Етюди з історії поведінки: Мавпа. Примітив. Дитина (1930) (в співавторстві з А. Р. Лурія)
  • Історія розвитку вищих психічних функцій (1931)
  • Педологія підлітка (в трьох томах, 1929—1931)
  • Лекції з психології (1. Сприйняття; 2. Пам'ять; 3. Мислення; 4. Емоції; 5. Уява; 6. Проблема волі) (1932)
  • Проблема розвитку та розпадання вищих психічних функцій (1934)
  • Мислення та мовлення (idem) (1934)


Особисті інструменти
Ми в мережі
Реклама