Терещенко Л.А. Психологічий аналіз ситуації шкільної дезадаптації у першокласників

Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки

Перейти до: навігація, пошук

Терещенко Л.А. - кандидат психологічних наук, старший науковий співробітник, старший викладач кафедри психології Педагогічного інституту Київського університету ім. Бориса Грінченка.

ПСИХОЛОГІЧИЙ АНАЛІЗ СИТУАЦІЇ ШКІЛЬНОЇ ДЕЗАДАПТАЦІЇ У ПЕРШОКЛАСНИКІВ

   У загальній психології розділ про закономірності, умови та особливості перебігу адаптаційних (пристосувальних) процесів людини традиційно є одним із серцевинних. Особливе місце він посідає у віковій і педагогічній психології, де проблема формування і розвитку адаптивної особистості в обставинах, що постійно змінюються, набуває статусу першорядної, вихідної.

   Адаптація – одна з категорій сучасної психології, сутнісний зміст якої відображає постійний процес і результат активного пристосування індивіда до плинних умов соціуму, а відтак характеризує і психосоціальний розвиток, зростання духовної досконалості людини.

   Соціально-психологічна адаптація являє собою:

  • процес і результат активного пристосування індивіда до видозміненого середовища за допомогою найрізноманітних інтеріоризованих соціальних засобів (дії, вчинки, діяльність);
  • компонент дієвого ставлення індивіда до світу, провідна функція якого полягає в оволодінні ним порівняно стабільними умовами і обставинами свого буття;
  • складову осмислення і розв’язання типових, переважно репродуктивних задач і проблем завдяки соціально прийнятим чи ситуативно можливим способам поведінки особистості. Це конкретно виявляється в наявності таких регулятивних феноменів особистості, як оцінка, розуміння і прийняття нею навколишнього середовища і самої себе, їх будови, вимог, завдань.

   Ефективність адаптації визначається виключно характеристиками середовища та психічного світу особистості: наскільки адекватно особистість сприймає себе та оточуюче середовище, свої соціальні відносини і можливості їх конструювання та перебудова, наскільки особистість здатна до зміни поведінки у спілкуванні, трудовій та учбовій діяльності.

   Вступ до школи і перший період адаптації до її вимог за напруженням дослідники часто вважають найдраматичнішими подіями у житті дитини. Проблема особистісного розвитку молодшого школяра тісно пов’язана з особливостями його адаптації до школи.

   За даними деяких дослідників (Н.В. Вострокнутова, В.О. Гур’єва, Н.М. Заваденко, В.В. Ковальова, Р.В. Овчарова та ін.) сьогодні від 15 до 40% дітей відчувають яскраво виражені психологічні труднощі, які переживають діти під час їхньої адаптації до шкільного життя. На момент вступу дітей до школи в період первинного засвоєння ними вимог, які висуває нова соціальна ситуація, у дітей зростає поширеність невротичних реакцій, нервово – психічних та соматичних розладів порівняно із їхнім дошкільним віком.

   Враховуючи відповідність між цілями і результатами діяльності особистості школяра, дослідники розмежовують три різновиди адаптаційних процесів:

  • адаптивність як досягнення учнем справжньої чи відносної гармонійності між суб’єктивними цілями і кінцевими результатами його діяльності. Цей адаптаційний процес супроводжується позитивним ставленням – оцінкою, розумінням, прийняттям – особистості до навколишнього світу і до самої себе;
  • неадаптивність – усвідомлена певною мірою невідповідність між цілями і результатами діяльності, що породжує амбівалентні почуття й оцінки. Проте вона не справляє психотравмуючого впливу на особистість. Неадаптивність часто детермінується невідповідністю рівня домагань особистості і її реальними можливостями, заниженою самооцінкою, відсутністю навичок спілкування, а також негативними впливами на психіку дитини афективних переживань, психотравмуючих стресів, екстремальних ситуацій. Іноді неадаптивність, за А.В. Петровським (1992), стимулюється особливими мотивами, які спрямовують розвиток особистості і викликають її підвищену ситуативну активність. У такому разі йдеться про позитивний різновид неадаптивності, яка може виникати у творчо обдарованих дітей;
  • дезадаптивність як певна дисгармонія між цілями і результатами діяльності дитини, що є джерелом появи психічного напруження (стресу, психічного зриву, шоку, паніки тощо), внутрішнього дискомфорту і нестабільності перебігу психічних процесів: страх, депресія, фрустрація тощо. Дезадаптивність може бути пов’язана з особистісною незрілістю, несформованістю сфери прийняття рішень, психічними відхиленнями, виникненням шкільних неврозів і невротичних переживань.

   Ефективність адаптації визначається тільки характеристиками середовища і психічного світу особистості, тобто тим, наскільки адекватно особистість сприймає себе і навколишній світ, свої соціальні відносини і можливості їх конструювання та перебудови, наскільки вона здатна до зміни поведінки у спілкуванні, трудовій та учбовій діяльності.

   Адаптація до школи вимагає від дитини іноді досить вагомої перебудови пізнавальної, мотиваційної та емоційно-вольової сфер її особистості. Така перебудова відбувається саме під час переходу до систематичного шкільного навчання.

   Аналіз літератури з психології показав, що питання адаптації дитини у школі розглядається у зв’язку з проблемою психологічної готовності дітей до школи і з проблемою «психогенної шкільної дезадаптації».

   Поняття «психогенна шкільна дезадаптація» у науковий обіг ввів В.Є. Каган. Під психогенною шкільною дезадаптацією дослідник розуміє психогенне захворювання і психогенне формування особистості дитини, що порушує її суб’єктивний статус у школі та сім’ї й ускладнює навчально-виховний процес. <p align=justify>   Педагогічний діагноз психогенної шкільної дезадаптації пов’язаний з неуспішністю, порушенням шкільної дисципліни, конфліктами з вчителями й однокласниками. Але в деяких випадках, як показали дослідження, психогенна шкільна дезадаптація залишається прихованою і від педагогів, і від сім’ї, оскільки її симптоми можуть не позначатися негативно на успішності й дисципліні учня, проявляючись або в його суб’єктивних переживаннях, або у формі психосоматичних порушень.

   Г.М. Чуткіна розробила і охарактеризувала три рівні адаптації дітей до школи, на які ми спираємося в експериментальному дослідженні.

* Високий рівень адаптації учня характеризується такими проявами: позитивно ставиться до школи; адекватно ставиться до вимог; навчальний матеріал засвоює легко; глибоко та повно опановує програмний матеріал; розв’язує ускладнені завдання; старанний, уважно слухає пояснення та вказівки вчителя; виконує доручення без зовнішнього контролю; виявляє великий інтерес до самостійної навчальної роботи; готується до всіх занять; виконує доручення залюбки і сумлінно; користується у класі прихильністю.

* Середній рівень адаптації учня має такі прояви: позитивно ставиться до школи – її відвідування не викликає негативних переживань; розуміє навчальний матеріал, якщо вчитель подає його ґрунтовно і наочно; засвоює основний зміст навчальних програм, самостійно розв’язує типові завдання; зосереджений та уважний при виконанні завдань, доручень, вказівок дорослого, але під його контролем; буває зосередженим тільки тоді, коли зайнятий чимось для нього цікавим; готується до занять і виконує домашні завдання майже завжди; дружить з багатьма однокласниками.

* Низький рівень адаптації учня характеризується такими проявами: негативне або індиферентне ставлення до школи; часті скарги на здоров’я; домінує занижений настрій; є порушення дисципліни; навчальний матеріал засвоює фрагментарно; самостійна робота з підручником утруднена; при виконанні самостійних навчальних завдань не виявляє інтересу; до занять готується нерегулярно, йому необхідний постійний контроль, систематичні нагадування і спонукання з боку вчителя і батьків; зберігає працездатність і увагу при тривалих паузах для відпочинку; для розуміння нового і розв’язання задач за зразком потребує значної допомоги вчителя і батьків; доручення виконує під контролем, неохоче, пасивний; близьких друзів не має.

   Вищеописаний низький рівень – це фактично показник «шкільної дезадаптації».

   Поза тим термін «шкільна дезадаптація» почав застосовуватися дослідниками для опису різних проблем і ускладнень, що виникають у школярів. З цим поняттям пов’язують відхилення в навчальній діяльності – складнощі в навчанні, конфлікти з однокласниками, неадекватну поведінку.

   Відтак, шкільна дезадаптація – це утворення неадекватних механізмів пристосування дитини до школи у формі порушення навчання, поведінки, конфліктних стосунків, психогенних захворювань і реакцій, підвищеного рівня тривожності, деформацій в особистісному розвитку. Шкільна дезадаптація, за дослідженням В.Є. Кагана, (1984), призводить до виникнення неврозів.

   У науковій психолого-педагогічній літературі останніх років йдеться про те, що молодші школярі відчувають стан дезадаптації, починаючи вже з першого класу. Характерно, що цей стан пов’язується і вчителями, і батьками, і дослідниками не стільки з проблемою успішності як такої, скільки з проблематикою соціально-психологічного входження дитини у шкільне життя – класний колектив, систему шкільних відносин. Дослідники (В.М. Воробйов, Н.Л. Коновалова) розрізняють три причини і відповідно три форми шкільної дезадаптації.

   Перша форма розглядається ними як «деприваційна». В цьому контексті поняття «депривація» (на відміну від його традиційного розуміння: позбавлення, не надання відповідних умов) розглядається як «нездатність особистості побачити в реальній психічній ситуації власну психологічну проблему». На думку авторів, причиною «безпроблемного» розвитку особистості може бути не тільки справжня депривація (позбавлення материнської турботи, любові і т.д.), а й гіперопіка (батьки своєчасно не «передають» дитині відповідальність за її долю). Як наслідок – діти не мають досвіду нормальної психологічної адаптації, у них не набуває актуальності потреба у пізнанні. Таким чином, шкільні проблеми цих учнів будуть, скоріше, проблемами вчителів і батьків, а не їх особистими психологічними проблемами.

   Друга форма шкільної дезадаптації має невротичну природу. Причина порушень полягає в тому, що процес адаптації не є продуктивним. Це означає, що навіть при своєчасному усвідомленні невротичною особистістю психологічних проблем вони частіше залишаються невирішеними, ніж вирішеними: витискаються, пригнічуються психологічними захистами особистості. Саме цю проблему маємо на меті дослідити експериментально.

   Третя форма – «психопатична». При цих порушеннях «психологічні проблеми» актуалізуються також своєчасно, але вирішуються дитиною неправильно, тому в результаті їх розв’язання особистість не тільки не нагромаджує позитивний досвід, а, навпаки, «збагачується» неадаптивними стратегіями і тактиками поведінки в нових проблемних ситуаціях. До таких неадаптивних (деструктивних) психопатичних стратегій можна віднести, наприклад, демонстративні втечі з дому, неуспішність у навчанні як протест проти вчителя тощо.

   Аналіз наукової літератури свідчить, що подібні явища, пов’язані з психологічними труднощами пристосування дітей до систематичного шкільного навчання, спостерігається в ряді країн – як у розвинених (Японія, Швеція, США, Франція), так і в менш розвинених. При цьому рівень дезадаптації дітей і форми її прояву відрізняються за ступенем виразності – від легких поведінкових і мотиваційних порушень, пов’язаних зі шкільним життям, відмовою дітей відвідувати школу на ранніх етапах навчання, і до виникнення шкільної фобії.

   Дослідження психологів свідчать, що особливо страждають діти, котрі почали систематичне навчання з шести років. Шестирічному першокласнику не може бути властивий високий рівень адаптації через нерозвиненість таких її аспектів, як готовність до шкільного навчання (за параметрами довільності поведінки, здатності до узагальнення навчальної мотивації та ін.), несформованість особистісних новоутворень кризи 7 років (самооцінка та рівень домагань), без необхідного втручання педагогів та психологів. Але ще є діти ослаблені і діти з проблемним станом здоров’я, котрих, за науковими джерелами, налічується близько 30%.

   За даними Н.В. Самоукіної, з початку навчання у школі в 67 – 69% непідготовлених дітей спостерігаються специфічні поведінкові прояви: страхи, зриви, істеричні реакції, підвищена слізливість, загальмованість тощо. Діти бояться вчитися, відчувають страх перед відповіддю біля дошки, лякаються низьких оцінок і приниження, переживають страх виявитися неспроможними (хтось розумніший, а хтось дурніший), спізнитися на урок.

   Період звикання є досить складним для всіх – точніше, для більшості дітей. Його тривалість буває різною залежно від стану здоров’я, психофізичного розвитку, рівня готовності до навчання та певних особистісних рис дитини (підвищена вразливість, висока відповідальність, невпевненість у собі, байдужість тощо). Адаптаційний період шестирічних першокласників становить у середньому від 4 до 7 тижнів, однак у декого з дітей може тривати півроку чи до року.

   У сприятливих умовах навчання психологічне напруження починає зменшуватися через 1,5 – 2 місяці. В більш жорстких умовах воно зберігається, викликаючи побічні ефекти як у психологічному, так і в соматичному плані. Такі діти часто і тривалий час хворіють, причому хвороби в більшості випадків мають психосоматичний характер; може спостерігатися деформація особистісного розвитку дитини. <p align=justify>   Підвищена тривожність, невпевненість у собі тощо можуть поглибитися аж до формування відповідних рис особистості. У багатьох випадках стійке переживання першокласником неблагополуччя, тривоги, страху, викликаних безпосередньо системою навчання, призводить до виникнення шкільного неврозу, особистісної дезадаптації дитини.

   Більшість авторів виділяє дві великі групи причин, які зумовлюють шкільну неуспішність і породжують шкільну дезадаптацію. До першої групи вони відносять причини, пов’язані з індивідуальними характеристиками дитини – її здібностями, обдарованістю, особливостями емоційної сфери тощо. Сюди ж включають хвороби під час навчання, особливості сімейного середовища. До другої групи причин (які не заперечують впливу індивідуальних характеристик дитини) входять впливи соціально-економічних і соціально-культурних умов. Г. Каглар, М. Мейєр та інші автори як особливу причину шкільної дезадаптації називають особливості діяльності шкільних закладів.

   Ряд авторів (Є.В. Новикова, Г.В. Бурменська, В.Є. Каган та ін.) стверджують, що основною причиною шкільної дезадаптації є не самі помилки в навчальній діяльності або у стосунках дитини з учителем, а переживання з приводу цих помилок і взаємин.

   Найбільш сприятливими чинниками соціального мікросередовища, які відіграють позитивну роль в адаптації дитини до школи, є: адекватна самооцінка свого становлення, повна сім’я, високий рівень освіти батька і матері, правильні методи виховання в сім’ї, відсутність у ній конфліктних ситуацій, дружні взаємини у групі однолітків, сформованість психологічної готовності до шкільного навчання, шкільна зрілість, позитивне ставлення вчителя до дітей підготовчого і першого класу, задоволення у спілкуванні з дорослими тощо.

ЛІТЕРАТУРА
  • Диагностика школьной дезадаптации: Научно-методическое пособие для учителей начальных класов и школьных психологов. – М.: Ред. изд. центр консорциума «Социальное здоровье России». – 1993. – 127 с.
  • Дубровина И.В. Руководство практического психолога: Психическое здоровье детей и подростков в контексте психологической службы. – 2-е изд. – М. – Академия. – 1997. – 176 с.
  • Заваденко Н.Н, Петрухин А.С., Меналис Н.Г., Успенская Т.Ю., Суворинова Н.Ю., Борисова Т.Х. Школьная дезадаптация: психоневрологическое и нейропсихологическое исследование // Вопросы психологи. – 1999. – №4. – С. 21 – 28.
  • Истратова О.Н., Эксакусто Т.В. Справочник психолога начальной школы / Серия «Справочники». – Ростов н/Д: «Фенікс» – 2003. – 448 с.
  • Коломенский Я.Л., Панько Е.А. Учителю о психологии детей шестилетнего возраста. – М.: Просвещение. – 1988. – 190 с.
  • Лазурський А.Ф. Избранные труды по психологи. – М.: Наука. – 1997. – 234 с.
  • Максимова Н.Ю., Милютина Е.Л., Пискун В.М. Основы детской патопсихологии. – К.: Перспектива. – 1999. – 432 с.
  • Пономаренко И.Л. Психологическая характеристика подростков с девиантным поведением. В помощь практическому психологу. – Сімферополь. – 1997. – С. 5 – 16.
  • Проскура О.В. Психологічна підготовка вчителя до роботи з першокласниками: Навч. посіб. для студентів педагогічних факультетів. – К.: Освіта. – 1998. – 199 с.
  • Словарь практического психолога. / Сост. С.Ю. Головин. – Минск. – Харвест. – 1998. – С. 337 – 539.
  • Соколова В.Н., Юзефович Г.Я. Шестилетки в школе. / В кн. Отцы и дети в меняющемся мире. – М.: Просвещение. – 1991. – С. 83 – 88
  • Фурман А.В. Методика визначення особистісної адаптованості вчителів і учнів // Освіта і управління. – т.2 – №1. – К. – 1998.– С. 105 – 125.


Особисті інструменти
Ми в мережі
Реклама