Коробкова А.О. Основні проблеми реформування і перспективи розвитку вищої педагогічної освіти у контексті болонського процесу

Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки

Перейти до: навігація, пошук

Коробкова Анастасія Олександрівна – студентка Педагогічного інституту Київського університету імені Бориса Грінченка, спеціальність «Дошкільна освіта», кафедра іноземних мов і методик їх навчання Київського університету імені Бориса Грінченка


У статті розкрито сучасний стан вищої педагогічної освіти України, основні проблеми і перспективи її розвитку у контексті Болонського процесу. Здійснено аналіз літературних джерел з даної проблеми

Ключові слова: вища педагогічна освіта, Болонський процес, європейський освітній простір, напрямки структурного реформування вищої освіти України, освітньо-кваліфікаційні рівні, ступенева система освіти, кредитно-модульна система , мобільність студентів і викладачів.


В статье раскрыто современное состояние высшего педагогического образования Украины, основные проблемы и перспективы его развития в контексте Болонского процесса. Осуществлен анализ литературных источников по данной проблеме.

Ключевые слова: высшее педагогическое образование, Болонский процесс, европейское образовательное пространство, направления структурного реформирования высшего образования Украины, образовательно-квалификационные уровни, ступенчатая система образования, кредитно-модульная система, мобильность студентов и преподавателей.


The article explores the current state of Higher Education of Ukraine, the main problems and prospects of its development in the context of the Bologna process. The analysis of the literature on this issue had been made

Key words: university teacher education, Bologna process, the European educational space, areas of structural reform of higher education in Ukraine, educational and skill levels, multilevel system of education, credit-modular system, the mobility of students and teachers.


Зміст

Постановка проблеми

Сучасні тенденції суспільного розвитку України потребують переходу вищої школи на нову концепцію підготовки майбутніх спеціалістів, удосконалення її якості, що вмотивовує процеси інтегрування, підвищення рівня професіоналізму, компетентності та інтелектуальної культури вчителя. Ключовою парадигмою сучасної освіти стає її орієнтація на особистість [4], а це потребує докорінного оновлення і перебудови усталених методичних підходів. В умовах суспільної демократизації та гуманізації виникає потреба у появі нових вимог до особистісно-професійних якостей фахівців із вищою освітою.


Перед сучасною українською освітою постало непросте подвійне завдання: зберегти всі позитивні здобутки та досвід української освіти і збагатити його інноваційними досягненнями європейських освітніх середовищ, гармонійно узгодити їх з українськими


В Україні, як і в інших розвинених державах, вища освіта визнана однією з провідних галузей розвитку суспільства. Входження у Болонський простір є для українського суспільства важливим та необхідним через потребу вирішити проблеми визнання українських дипломів за кордоном, підвищення ефективності та якості освіти і відповідно конкурентоздатності українських ВНЗ та їхніх випускників а європейському і світовому ринку праці. [2]


Аналіз досліджень

Аналіз останніх джерел та публікацій свідчить про те, що на сьогодні питання входження України у європейський освітній простір, приєднання її до Болонської декларації залишається актуальним. Країна робить впевнені кроки на шляху забезпечення собі належного місця у світовій освітній спільноті, але все одно залишаються невирішеними багато проблем реформування системи вищої освіти України та недослідженими перспективи її розвитку.


Постановка мети дослідження

Входження в Болонський процес потребує радикальної модернізації змісту педагогічної освіти. Суттєвий поступ слід здійснити в напрямі демократизації освітньої політики, зокрема децентралізації системи освіти, підвищення самостійності університетів. Нововведення мають торкнутись і організації ранньої профорієнтації випускників загальноосвітніх шкіл. [1]


Зміни в педагогічній освіті покликані забезпечити високу конкурентоспроможність майбутнього випускника. Його освіта має бути фундаментальною, якісною, здійснюватися в органічному взаємозв'язку з наукою і педагогічною практикою. Випускник педагогічного університету має досконало володіти інформаційними технологіями, декількома іноземними мовами, додатковою (не вчительською) професією.


Метою статті є з’ясування існуючих проблем реформування та перспектив розвитку системи вищої освіти України, зокрема – вищої педагогічної освіти, у контексті Болонського процесу.


Виклад основного матеріалу

Процес структурного реформування національних систем освіти, зміни освітніх програм та інституційних перетворень має відбуватися за такими головними напрямами: прийняття зручних та зрозумілих градацій дипломів, ступенів і кваліфікацій; запровадження двоступеневої системи освіти; впровадження єдиної системи кредитних одиниць; визначення та дотримання європейських стандартів якості освітніх послуг; усунення перепон для більшої мобільності студентів, викладачів, дослідників та управлінців вищої школи. Такі ж принципи слід ввести і в українській освіті.


Ми маємо вийти на новий рівень інтеграції науки і педагогічної освіти. Інформаційна революція вимагає від учителя постійного оновлення знань, вміння навчатися протягом усього життя. А для цього він повинен бути науковцем, дослідником, уміти постійно навчатися, а головне випестувати відповідні здібності, перебуваючи ще на студентській лаві. Останнє ставить нові вимоги до викладацького складу педагогічного університету. Бути методистом, навіть блискучим, сьогодні недостатньо. Викладач повинен бути потужним ученим, вести розгалужені наукові дослідження, залучати до них студента.


Сьогодні в Україні сформувалася система підготовки педагогічних кадрів, до складу якої входить розгалужена мережа вищих і середніх спеціальних навчальних закладів.


Одним з перспективних шляхів оновлення вищої освіти є створення навчальних і навчально-науково-виробничих комплексів. Об’єднання різних установ навколо ВНЗ ІІІ–ІV рівнів акредитації в Україні сприяє створенню університетських регіональних округів. Це дасть можливість сформувати потужні регіональні, корпоративні та дослідницькі університетські центри, в яких буде зосереджено високий методичний, науково-педагогічний і виховний потенціал, а також вирішити проблеми якісного кадрового забезпечення навчального процесу, провести якісний моніторинг вищої освіти в державі та забезпечити належну якість організації навчального процесу, наукової діяльності та якості вищої освіти тощо. [3]


Розвиток багаторівневої освіти та ступеневої підготовки кадрів збільшує можливості для отримання і продовження освіти різними соціальними верствами населення, прискорює адаптацію студентів до нового освітнього середовища. При інтеграції систем освіти (середньої, професійної і вищої) виникає позитивний соціально-економічний ефект, який зумовлює зростання популярності і кількості інтегрованих навчальних закладів.


Багато вищих навчальних закладів створюють педагогічні комплекси в єдності шкіл, ліцеїв, гімназій, ефективно співпрацюють із майбутніми абітурієнтами.


Результатом інноваційної освітньої політики нашої держави є перехід на ступеневу систему освіти, яка орієнтована на підготовку фахівців з різними кваліфікаційними рівнями та створення цілісної системи взаємопов’язаних закладів освіти шляхом координації та взаємної адаптації навчальних планів і програм. Сучасний учитель має бути готовим до нових професійних технологій і стратегій навчальної діяльності.


Модернізуючи національну освіту, слід враховувати як вітчизняний історичний досвід, так й інтеграцію в європейський і світовий освітній простір з метою забезпечення громадянам рівного доступу до освіти якісно нового рівня.


Як загально відомо, інтелектуальний та емоційний розвиток молодої людини, формування її ціннісних орієнтацій, етичних і естетичних ідеалів залежить від характеру змісту освіти. Питання “Чому навчати?” безпосередньо пов’язане з осмисленням значення освіти, її мети в кожному конкретному суспільстві. В Англії освіта, насамперед, розглядається у відповідності з майбутнім соціальним положенням. У Німеччині, Франції перевага надається інтелектуальній освіті. У США до освіти ставляться прагматично. Виходячи з цього, вченими і викладачами-практиками були сформульовані провідні завдання навчання у зарубіжних ВНЗ, а саме: врахування специфіки інтересів студентів; сприяння розвитку їх пізнавальної та творчої активності; надання можливості студентам глибоко вникати у сутність тієї чи іншої теми; підтримка ініціативи і самостійності у навчанні; надання широких можливостей для прояву лідерських здібностей.


Слід підкреслити, що організація процесу навчання у вищій школі провідних країн світу має і суттєві недоліки. До них, як відзначають фахівці, належить зниження середніх показників якості освіти.


Одним із напрямів реформування сучасної вищої освіти є суттєве збільшення інтересу до навчання обдарованої, талановитої молоді. Для цієї категорії дітей розробляються індивідуальні програми, які спрямовані на розкриття і подальший розвиток їх здібностей, дарувань.


Доцільно звернути увагу на те, що навчальні плани зарубіжних ВНЗ містять тільки незначну кількість обов’язкових навчальних предметів, що дозволяє студентам більшість часу працювати за індивідуальними планами. Поряд з обов’язковими курсами, існують вибіркові і факультативні. Так, приблизно 40 % складають спецкурси та курси за вибором. Велика увага також приділяється практичним заняттям і організації самостійної роботи студентської молоді. Зокрема, кожна аудиторна година доповнюється 2-5 годинами самостійної роботи. До педагогічно цінних видів самостійної роботи студентів провідних країн світу належать: написання рефератів, творів на вільну тему; виконання творчих завдань, що розраховані на порівняння різноманітних теоретичних концепцій; виконання індивідуальних і групових дослідницьких проектів; критичний аналіз статей з проблеми, що вивчається; підготовка та виступ з лекціями перед студентами з подальшою дискусією.


Вивчення та аналіз науково-педагогічної літератури дозволяє стверджувати, що в провідних країнах світу, поряд з традиційними, широко практикуються й нетрадиційні методи і форми навчання, а саме: моделювання, рольові, дидактичні ігри та ігри драматизації, мікровикладання. До цікавих форм навчання також можна віднести «вільну групову дискусію», коли заняття, їх обговорення проводять студенти, а викладач виступає в ролі слухача. [8]


Таким чином, основними напрямами реформування вищої освіти у провідних країнах світу є: фундаменталізація вищої освіти; індивідуалізація навчання (кожен студент працює за своїм індивідуальним планом і у зручному для себе темпі); впровадження корпоративних програм (навчання у вищій школі поєднується з працею у фірмах чи компаніях); широке залучення молоді до актуальних проблем науки; вдосконалення якості вищої освіти; підвищення інтересу до проблем талановитої молоді; модернізація технологій навчання; інтенсифікація навчального процесу; навчання за кордоном; поширення системи перевірки навчальної роботи; широке використання дистанційного навчання й тестового контролю; впровадження триступеневої моделі організації стаціонарного навчання; реалізація модульної системи; складання навчальних планів за кредитними оцінками та деякі інші.


Болонський процес – це процес розпізнавання однієї освітньої системи іншою на європейському просторі. Якщо майбутнє України пов’язане з Європою, то не можна надалі стверджувати, що Болонський процес має для нас лише просвітнє та пізнавальне значення. Високе само оцінювання національної системи освіти не має заспокоювати нас і стримувати глибинне її реформування.


Висока якість навчання – це досягнення попередньої епохи, попередньої системи влади, попереднього покоління.


Нині можна з жалем констатувати, що в масовому вимірі освіта стала менш якісною, а переважна більшість випускників вищих навчальних закладів (особливо нових) не конкурентоспроможна на європейському ринку праці.


Водночас участь системи вищої освіти України в болонських перетвореннях має бути спрямована лише на її розвиток і набуття нових якісних ознак, а не на втрату кращих традицій, зниження національних стандартів її якості. Орієнтація на Болонський процес не має призводити до надмірної перебудови вітчизняної системи освіти. При цьому еволюцію системи освіти не слід відокремлювати від інших сфер суспільства. Вона має розвиватися в гармонійному взаємозв’язку із суспільством в цілому, беручи на себе роль його провідника.


Зміни стосуються перегляду структури освітньо-кваліфікаційних рівнів, впровадження кредитно-модульної системи навчання, підвищення якості освіти та її відповідності європейським нормам на основі нових державних стандартів освіти, створення умов для високої мобільності студентів і викладачів в Україні та за її межами, узгодження вітчизняних наукових ступенів з європейськими, створення дієвої системи отримання освіти протягом усього життя.


Міністерство освіти і науки України своїм наказом № 48 від 23.01.2004р. затвердило програму щодо впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу у вищих навчальних закладах III-IV рівнів акредитації. [9]


На вдосконалення системи вищої освіти України спрямовано також Указ Президента України від 17 лютого 2004р. № 199/2004, яким Міністерству освіти і науки України, Міністерству закордонних справ України, іншим центральним органам виконавчої влади, які мають у своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади, створити у тримісячний термін міжвідомчу комісію з метою вивчення аспектів Болонського процесу та внесення в установленому порядку пропозицій щодо участі в ньому України. [12]


Сьогодні система вищої освіти України переходить до стану структурного реформування і напрямі її адаптування до загальноєвропейської.


Основними напрямками структурного реформування вищої освіти України є [7]:

  • прийняття порівнянної та легкозрозумілої системи ступенів;
  • запровадження кредитно-модульної системи, подібної до ECTS;
  • прийняття узгодженого з країнами-членами Болонського процесу додатка до диплома;
  • прийняття системи, яка визнає докторський рівень, як третій цикл навчання;
  • забезпечення освіти протягом усього життя;
  • сприяння європейській співпраці в галузі гарантії якості освіти;
  • підвищення мобільності через подолання перешкод;
  • сприяння впровадженню європейської тематики у вищу освіту;
  • реалізація положень Болонської декларації в системі вищої освіти і науки України.


На шляху перетворень української системи освіти потрібні такі кроки:

  1. Держава має сформувати стратегію пріоритетного науково-технологічного розвитку у вигляді національних програм на основі залучення вітчизняного виробництва, науки, освіти і бізнесу в єдиному монолітному комплексі.
  2. Потрібно усунути значні структурні невідповідності між потребами економіки та обсягами і структурою підготовки та перепідготовки фахівців через стратегічне планування розвитку пріоритетних галузей економіки і їх збалансованого кадрового забезпечення. Державне замовлення має забезпечувати ці потреби.
  3. Комплексне вдосконалення чотирьох головних ланок освіти: професійно-технічної, спеціально-технічної, вищої і післядипломної. Адаптація національної системи вищої освіти до потреб суспільства і ринку праці.
  4. Визнання ролі університетів як ключових інституцій суспільства, що мають присвятити себе пошуку і поширенню найновіших об`єктивних знань, надаючи суспільству інтелектуальні орієнтири.
  5. Створення сучасної інформаційної інфраструктури освіти та науки з її підключенням до європейських комп`ютерних мереж та інформаційних ресурсів, дієве наукове і технологічне співробітництво України з Європою. [6]


В Україні законодавчо визначено багаторівневу (ступеневу) структуру вищої освіти [11;10]. Ця багатоступеневість передбачає освітньо-кваліфікаційні рівні молодшого спеціаліста (неповна вища освіта), бакалавра (базова вища освіта) та спеціаліста, магістра (повна вища освіта). Уже практично впроваджено систему ступенів бакалавр-магістр, яка найбільше наближена до європейської системи за обсягом і термінами навчання, якістю знань і умінь фахівців.


Після отримання освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра у випускника три шляхи:

  • працевлаштуватися і продовжити свою практичну діяльність (10% випускників);
  • продовжити навчання за програмою спеціаліста (до 75% випускників);
  • продовжити навчання за програмою магістра (до 15% випускників).


Навчання за програмою спеціаліста – надання фахівцю практичних професійних навичок, потрібних для безпосередньої діяльності в межах тієї чи іншої конкретної професії.


Магістратура впродовж 1-2 років навчання до широкої фундаментальної підготовки бакалаврату додає поглиблену підготовку в певній проблемній галузі та методологію дослідницької діяльності. Цей вид підготовки переважно забезпечує підготовку кадрів для наукової та педагогічної діяльності.


Для адаптації національної ступеневої системи вищої освіти до потреб суспільства та ринку праці, а також для покращення взаємовизнання відповідною європейською системою слід завважити на таке:

  1. Для вирішення проблеми, пов’язаної з низьким рівнем фундаментальної підготовки бакалаврів закладами ІІ рівня акредитації (коледжами), доцільно їх включити до складу профільних вищих навчальних закладів ІІІ-IV рівнів акредитації, які будуть відповідати за якість навчання у підпорядкованих коледжах.
  2. Враховуючи, що освітньо-кваліфікаційний рівень молодшого спеціаліста відповідає вимогам підготовки фахівців до виконання ними виробничих і технологічних функцій здебільшого в промисловій сфері діяльності, найбільш доцільно цей рівень трансформувати до рівня кваліфікованого робітника, піднявши його суспільне значення і зміст підготовки.
  3. Освітньо-кваліфікаційний рівень спеціаліста традиційний і найбільш поширений в економіці України. Нині він один з найзатребуваніших в країні, тому він має право на існування протягом певного періоду часу на внутрішньому ринку праці.
  4. В Україні обговорюють питання трансформування освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліста на ступінь магістра інженерії, магістра права, магістра з бізнес-адміністування тощо (поряд зі ступенем «master of science»). Якщо магістр певної галузі може працювати у сфері виробництва, освіти, культури, то магістр наук має здобути знання, які дозволять йому виконувати завдання інноваційного характеру та здійснювати наукову і педагогічну діяльність.
  5. На державному рівні потрібно уточнити перелік кваліфікацій і посад та узгодити їх з вимогами європейського ринку праці. [5]


Структура освітньо-кваліфікаційних рівнів, яка існує в Україні, не суперечить, прийнятому країнами Європи ступеню доктора філософії як третього циклу навчання.


Щоб адаптувати вітчизняну систему організації навчального процесу до європейської системи кредитного взаємовизнання в Україні необхідно провести такі важливі заходи:

  1. На законодавчому рівні внести зміни до нормативно методичних документів: переглянути перелік напрямів і спеціальностей, додатки до дипломів про вищу освіту, стандарти вищої освіти, положення про організацію навчального процесу з урахуванням кредитно-модульної системи та ін.
  2. Здійснити ряд організаційних заходів, які мають включати зміни в системі менеджменту університетів – появу менеджерів і тьюторів (кураторів-розробників навчальних модулів), укладання між університетських угод, інформаційне забезпечення академічної мобільності та ін.
  3. Активізувати процес впровадження системи кредитів в освіту України, що потребує адаптації існуючих навчальних програм і планів відповідно до вимог ECTS, створення накопичувально-залікової системи із широкого спектра існуючих в Україні спеціальностей, розроблення узгоджених змістових модулів.


Кредитно-модульну систему в Україні розглядають не тільки як основу всіх ланок вищої освіти: базової, повної, післядипломної, перепідготовки та підвищення кваліфікації, зокрема в системі дистанційного навчання, а і як нову технологію організації навчального процесу, спрямовану на підвищення якості вищої освіти.


Важливим завданням щодо розпізнавання системи освіти України і, зокрема, спрощення процедури визнання кваліфікацій європейськими країнами є запровадження в Україні узгодженого додатка до диплома. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 12 листопада 1997 року № 1260 «Про документи про освіту та вчені звання» запроваджено нові зразки документів про вищу освіту. Диплом про вищу освіту разом з додатком до нього засвічує успішне виконання певної освітньої програми і дає право на продовження освіти чи на виконання певної роботи.


Додаток – невід’ємна складова документу про вищу освіту. Найсуттєвіша відмінність національного додатку від європейського – наявність у додатку до диплома європейського зразка інформації про національну систему вищої освіти, що включає інформацію про типи навчальних закладів, типи засвоєних для отримання освітньо-кваліфікаційного рівня програм, інформацію про акредитацію програм підготовки й організацію навчального процесу, існуючу систему ступенів, умови присудження вчених ступенів, умови доступу до освіти, національні джерела інформації та ін.


Україна може без особливих ускладнень внести зміни до прийнятого на національному рівні додатка до диплома і перейти до узгодженого на європейському просторі, враховуючи, що більшість обов’язкових пунктів для додатка до загальноєвропейського диплома і національного зберігаються.


Важливе завдання реформування системи вищої освіти України – це її адаптація до ринку праці, що змінюється в умовах перехідної економіки.


Для пристосування існуючої системи післядипломної освіти до потреб суспільства та ринку праці доцільно створити навчально-наукові виробничі комплекси при вищих навчальних закладах, окремі складові яких уже існують при всіх національних університетах і забезпечують безперервну освіту. Такі комплекси мають здійснювати довузівську підготовку, навчання для здобуття вищої освіти, післядипломне навчання.


Мобільність – важлива якісна особливість європейського простору, що передбачає вільне пересування студентів і викладачів між вищими навчальними закладами та державами.


Сприяння впровадженню європейської тематики у вищу освіту:

  • міжнародні освітні проекти
  • інтеграція в європейський інформаційний простір
  • впровадження сучасних технологій дистанційного навчання в Україні


Висновок

Виходячи із сучасного стану вищої освіти України в контексті її відповідності вимогам Болонського процесу можна зробити такі висновки:


  1. Вища освіта України це достатньо сформована система, яка відповідає структурі освіти розвинених країн світу. Функціонує відпрацьована ступенева система вищої освіти, яка враховує світові тенденції та національні особливості і традиції вищої школи України.
  2. Система вищої освіти України передбачає отримання випускниками вищих навчальних закладів таких освітньо-кваліфікаційних рівнів: молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр. З метою адаптації цих рівнів до вимог Болонського процесу в Україні передбачається змінити рівень спеціаліста на рівень магістра інженерії, магістра права, магістра з бізнес-адміністрування і так далі за галузевою ознакою поряд з існуючим рівнем магістра, який відповідатиме європейському рівню «master of science».
  3. Переважна більшість університетів України використовують рейтингово-модульну систему оцінювання успішності студентів, основу для впровадження кредитно-модульної системи, подібної до ECTS.
  4. Нагальне завдання системи вищої освіти України – оптимізація структури вищих навчальних закладів, розширення та зменшення кількості навчальних напрямів і спеціальностей підготовки фахівців різних рівнів, визначення місця бакалавра та магістра в системі розподілу праці.
  5. В Україні плідно працює державна система акредитації, ліцензування й атестації вищих навчальних закладів, яка дозволяє об’єктивно оцінити можливості навчального закладу готувати фахівців на рівні національних і світових стандартів.
  6. Україна активно співпрацює з країнами ЄС щодо впровадження європейської тематики у вищу освіту, яка відображена у спільних проектах і програмах.
  7. Існуюча в Україні система наукових ступенів кандидата наук і доктора наук може бути адаптована до системи, прийнятої в Європі, після узгодження структури спеціальностей і критеріїв якості підготовки PhD та кандидатів наук. Водночас ступінь доктора наук може залишитися тільки в Україні як вітчизняне визначення вищої наукової кваліфікації фахівців.
  8. Для реалізації принципу «освіта протягом усього життя» в Україні потрібно удосконалити систему перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців, створення навчально-науково-виробничих комплексів при вищих навчальних закладах, підсилення зв’язків університетів з підприємствами та галузями економіки України.


Майбутнє України пов`язане з Європою. Участь системи вищої освіти України в болонських перетвореннях має бути спрямована лише на її розвиток і набуття нових якісних ознак, а не на втрату кращих традицій, зниження національних стандартів її якості. Орієнтація на Болонський процес не має призводити до надмірної перебудови вітчизняної системи освіти. Навпаки, її стан треба глибоко осмислити, порівнявши з європейськими критеріями і стандартами, та визначити можливості її вдосконалення на новому етапі. При цьому еволюцію системи освіти не слід відокремлювати від інших сфер суспільства. Вона має розвиватися в гармонійному взаємозв`язку із суспільством в цілому, беручи на себе роль його провідника. [7]


Оскільки входження України у європейській освітній простір відбувається швидкими темпами, вбачаємо доцільним подальше пристосування системи вищої освіти України до європейської, що підвищить конкурентоздатність випускників українських ВНЗ, розробку і впровадження міжнародних освітніх проектів тощо.


Список використаних джерел

  1. Андрущенко В. Модернізація педагогічної освіти України в контексті Болонського процесу [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://library.uipa.kharkov.ua/library/Documents/BolonProz/3/3_11.htm
  2. Болонський процес: «За» і «Проти»: Інформаційне досьє. – К., 2006
  3. Вища освіта України – європейський вимір: стан, проблеми, перспективи // Вища школа. –2008. – № 5. – С. 88–110
  4. Державна національна програма «Освіта» («Україна ХХІ століття»). – К.: Райдуга, 1994. – 61 с., с. 13
  5. Журавський В.С., Згуровський М.З. Болонський процес: головні принципи впровадження в європейський простір вищої освіти. – К.: ІВЦ «Видавництво «Політехніка», 2003. – 200 с.
  6. Згуровський З.М. Україна ще має шанс/Дзеркало тижня. – 2005. – № 20 (548)
  7. Згуровський М.З. Болонський процес: головні принципи та шляхи структурного реформування вищої освіти України. – К.: НТУУ «КПІ», 2006. – 544 с.
  8. Круть П.П., Штефан Л.А. Основні напрями реформування освіти у провідних країнах світу. Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/ppmb/texts/2007-12/07kpplcw.pdf
  9. Наказ Міністерства освіти і науки України від 23.01.2004р. № 48 «Про проведення педагогічного експерименту з кредитно-модульної системи організації навчального процесу»
  10. Про вищу освіту: Закон України від 17.01.02 № 2984-ІІІ // ВВР. - № 20. – Ст. 134
  11. Про освіту: Закон України від 23.03.96 № 100/а-96-ВР // ВВР. № 21. – Ст.85
  12. Указ Президента України від 17.02.2004р. № 199/2004 «Про заходи щодо вдосконалення системи вищої освіти України»


Особисті інструменти
Ми в мережі
Реклама