Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара

Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки

Поточна версія на 08:46, 8 лютого 2014

Ректор університету - Микола Вікторович Поляков, доктор фізико-математичних наук, професор, дійсний член академії наук вищої школи України, заслужений діяч науки і техніки України.

Перша спроба заснування університету в Катеринославі була зроблена ще наприкінці XIХ століття, коли з’явився відповідний царський указ. Але практично ця ідея була реалізована лише в серпні 1918 року завдяки наполегливим зусиллям місцевої інтелігенції й підтримці видатних українських вчених В.І.Вернадського, Д.І.Багалія, М.П.Василенка, Л.В.Писаржевського, за клопотанням яких було ухвалене рішення про відкриття університету в складі чотирьох факультетів: історико-філологічного, юридичного, медичного та фізико-математичного. Відтак, восени нинішнього року університет буде урочисто відзначати 90-ліття від часу свого заснування. У 2000 році Указом Президента України університету надано офіційний статус національного навчального закладу, а 25 червня 2008 року Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 884 – р йому присвоєно ім’я видатного українського письменника, вченого, громадського діяча Олеся Терентійовича Гончара. Університет по праву пишається цілою плеядою визначних учених – академіків і членів-кореспондентів національних академій наук України, Росії та інших країн, професорів, які своїми оригінальними ідеями й дослідженнями збагатили потенціал вітчизняної науки, здобули загальнодержавне та міжнародне визнання. Серед них Г.В.Курдюмов, В.І.Данилов, І.Є.Огієвецький, С.М.Нікольський, Д.О.Свіренко, О.М.Динник, Л.В.Писаржевський, Д.І.Яворницький, В.С.Будник, Т.Ф.Герасюта, В.І.Моссаковський, О.Л.Бельгард, А.П.Травлєєв, І.Ф.Ковальова, В.П.Моторний та багато інших. Завдяки зусиллям провідних науковців та всього професорсько-викладацького корпусу в університеті створені й успішно розвиваються широко відомі наукові школи в галузі математики, механіки, радіофізики та радіоелектроніки, ракетно-космічної техніки, нейрокібернетики, біотехнології, неорганічної хімії, історіографії та джерелознавства, історії України, археології, германістики, літературо- та мовознавства тощо. Здобутки вчених університету відзначені численними державними та галузевими нагородами, преміями, грантами зарубіжних науково-освітніх установ. Усього за час існування в університеті підготовлено понад 120 тисяч фахівців, без яких важко уявити будь-яку сферу нашого суспільного життя. Випускники Дніпропетровського національного університету працюють у найрізноманітніших сферах господарства України, країн СНД, очолюють державні інститути, освітні та наукові структури, виробничі об’єднання, культурні центри, засоби масової інформації. Найбільш відомі серед них –Л.Д.Кучма (Президент України з 1994 р. по 2004 р.), Прем’єр-Міністр України Ю.В.Тимошенко, Герої України О.Т.Гончар і П.А.Загребельний, генеральний директор Національного космічного агентства України, Герой України Ю.С.Алексєєв, генеральний конструктор ДКБ „Південне”, Герой України, академік НАН України С.М.Конюхов, конструктори ракетно-космічних систем Ю.П.Семенов, А.К.Недайвода, Герої України В.А Січовий та В.Г. Команов, академік НАН України, ректор Донецького національного університету, Герой України В.П. Шевченко, академіки В.П.Горбулін, П.П.Ширшов (Герой Радянського Союзу), Г.М.Савін, І.М.Халатников, О.М.Трубачов, В.В.Пилипенко та багато інших. Університет сьогодні – це вищий навчальний заклад IV рівня акредитації багатогалузевий навчально-науковий комплекс, де функціонують 20 факультетів, аспірантура й докторантура, 3 науково-дослідних інститути, 107 кафедр, на яких працюють близько 1300 викладачів, у тому числі 150 докторів наук, професорів і майже 700 кандидатів наук, доцентів. До структури університету також входять вищі навчальні заклади І-ІІ рівнів акредитації (машинобудівний коледж, педагогічне училище, технікум ракетно-космічного машинобудування, Жовтоводський промисловий технікум), підготовче відділення (у тому числі для іноземців), Регіональний центр безперервної освіти „Придніпров’я” (у складі Центру – коледжі та технікуми, ліцеї, гімназії, школи, виробничі об’єднання), Центр гуманітарних проблем освіти, Регіональний центр моніторингу освіти та ін. В університеті навчаються понад 15 тисяч студентів за 87 спеціальностями з ліцензованим обсягом прийому понад 3000 осіб, а також іноземні студенти та аспіранти більш ніж з 20 країн світу. Навчально-виховний і науковий процес в університеті забезпечується на рівні кращих вітчизняних та світових стандартів. Спектр наукових досліджень Дніпропетровського національного університету (ДНУ) як класичного університету охоплює всі сім пріоритетних напрямів розвитку науки й техніки України. Сформувалися відомі в Україні та за її межами наукові школи, які мають необхідне кадрове забезпечення та вагомі потенційні можливості для розвитку. Учені університету щорічно публікують понад два десятки монографій, майже 2000 наукових статей та біля 300 навчальних посібників. Патентний фонд винахідників налічує майже 1600 патентів та авторських свідоцтв і кожного року поповнюється десятками нових винаходів. У різних формах наукової діяльності беруть участь майже 5000 студентів. Щорічно вони публікують більше 600 статей, отримують численні нагороди на різних конкурсах, олімпіадах. Дніпропетровський національний університет активно розвиває міжнародне співробітництво в рамках майже 50 двосторонніх договорів з провідними зарубіжними університетами та науковими центрами. Він є регіональним лідером щодо участі у програмі „TEMPUS/TACIS” під егідою Європейського Союзу. Загальна грантова допомога ДНУ з початку участі у цій програмі (1994 рік) склала понад 2 млн. доларів США. Так, у 2004 році в ДНУ успішно завершився проект "Міжнародні відносини та Європейські студії: нова навчальна програма та спеціалізації", результатом якого стало відкриття нової спеціальності „Міжнародні відносини”. У 2005 році розпочалися нові TEMPUS проекти „Системна модернізація університетського менеджменту” і „Модернізація відділів міжнародних зв’язків”. Членами консорціуму (крім ДНУ) є університет Кордоби (Іспанія), університет прикладних наук (Німеччина), Київський міжнародний університет, Запорізька державна інженерна академія, Одеський державний економічний університет, Міністерство освіти і науки України. Дніпропетровський національний університет є членом Великої Хартії університетів Європи (Magna Charta Observatory) Євразійської асоціації університетів, яка об’єднує 69 провідних навчальних закладів країн СНД та Балтії. За напрямками діяльності університету та його зарубіжних установ-партнерів здійснюється інтенсивний обмін студентами, науковцями та викладачами. Понад 100 викладачів та співробітників науково-дослідної частини щорічно перебувають у ділових зарубіжних відрядженнях. Близько тридцяти іноземних лекторів та науковців щорічно беруть участь у навчальному процесі університету. Упродовж лише 2004-2008 років ДНУ відвідало понад 60 делегацій, зокрема, з Шандунського текстильного інституту (м. Вейфан, Китай), Середньо-східного технічного університету (м. Анкара, Туреччина), Апарату Конгресу США на чолі з Джері Вансом, група консультантів Єврокомісії на чолі з Лорен Дротті, Посол Франції в Україні Жан-Поль Везіан та інші. Наукова бібліотека університету – одна з найбільших серед бібліотек навчальних закладів Придніпров’я. У її фондах налічується понад 2 млн. примірників, з яких 1 млн. 400 тис. – наукові видання із різних галузей знань, 460 тис. – навчально-методична література, 165 тис. – художня література, 300 тис. – періодичні видання, понад 100 тис. – зарубіжні видання. Дніпропетровський національний університет має Присамарський міжнародний біосферний стаціонар, ботанічний сад, комплекс прісноводної фауни “Акваріум”, зоологічний музей. Перлиною університету є Палац студентів, який постановою уряду визнано історико-архітектурним пам’ятником національного значення. У Палаці студентів університету працює 24 колективи художньої самодіяльності, 13 із яких мають почесні звання „Народний” або „Зразковий”. Університет має сучасну спортивну базу – стадіон, спортивні майданчики, Палац спорту, де розміщені 7 спортивних залів, басейн 25х50 м, дитячий басейн, зал фехтування, працюють секції з 15 видів спорту. В університеті діє профспілкова організація. Вона сприяє вирішенню багатьох питань студентського життя, організації культурно-масових заходів, соціальному захисту та оздоровленню студентів. Через профспілкову організацію студентам надається можливість отримати лікування в санаторії-профілакторії ДНУ, взяти участь у роботі самодіяльних колективів Палацу студентів, відпочити в спортивно-оздоровчому таборі університету. Спортивно-оздоровчий табір університету „Сосновий бір”, що розташований в одному з наймальовничіших куточків Дніпропетровщини, може одночасно прийняти 240 відпочиваючих. Щорічно в спортивно-оздоровчому таборі університету відпочиває до 800 осіб. Ректор Поляков Микола Вікторович, доктор фізико-математичних наук, професор, дійсний член Академії наук вищої освіти України, заслужений діяч науки і техніки України, 1946 року народження, закінчив у 1971 році механіко-математичний факультет Дніпропетровського держуніверситету. Працював деканом механіко-математичного факультету з 1989 року, проректором з навчальної роботи з 1996 року. З листопада 1998 року – ректор. Нагороджений орденами “За заслуги” всіх трьох ступенів. Задум здійснився через 134 роки «…основать университет, в котором не только науки, но и художества преподаваемы быть долженствуют, как для верных наших подданных, так и для соседственных нам, наипаче же для единоверных наших». Катерина II (наказ від 4 вересня 1784 р.) 134 – саме стільки знадобилося років, щоб мрія Катерини II стала реальністю. До моменту офіційного відкриття Катеринославського університету вже не було ні самої Імператриці, ні її Імперії. Шлях становлення Університету тісно пов'язаний зі становленням освіти у Наддніпрянському регіоні загалом. У період з середини 1754 до 1918 року система освіти тут еволюціонувала від січової школи для 80 козаків до вищого навчального закладу на 2750 студентів. Активні спроби відкриття університету в місті почалися лише з кінця ХІХ століття. На цей час Катеринослав вже перетворився на одне з найбільших міст Російської імперії, значний центр промислового Півдня. Історичний же парадокс полягав у тому, що місто, яке задумувалося як столиця південного краю, як Південна Пальміра, залишалося протягом значного періоду науковою провінцією. Тривалий час заснуванню університету в Південній Столиці перешкоджали історичні події: революція 1905-1907 рр., Перша світова війна 1914-1918 рр., Лютнева революція 1917 р., Жовтнева революція 1917р., майже цілковита анархія на територіях колишньої імперії в 1917-1918 рр. Все це зводило нанівець будь-які спроби започаткувати вищу освіту в Катеринославі. Активні прибічники ідеї заснування Університету використовували будь-які можливості для досягнення своєї мети. Так, під час евакуації навчальних закладів з території бойових дій Першої світової війни, вони декілька разів подавали клопотання про перенесення одного з університетів до Катеринослава. Утім, ані сильна матеріальна база, ані найкращі викладачі Наддніпрянщини не забезпечили успіху їх ініціативі. Евакуйований Варшавський університет (Польща) був перенесений до Ростова-на-Дону, Юр’ївський університет (Прибалтика), за який наукова громада Катеринослава боролася до останнього, – до Пермі. Саме в цей час міністр народної освіти, задоволений матеріальною базою, яку пропонували для згаданого Юр’ївського університету, запропонував, щоб Катеринослав вніс петицію про відкриття медичного факультету на своїх теренах. Він пообіцяв, що за відповідної матеріальної підтримки міста таке клопотання буде задоволено. Тож, у березні 1916 р. міська управа, скориставшись нагодою, подала прохання про відкриття в Катеринославі медичного та природничого факультетів університету та політехнічного інституту. І вже влітку того ж року було сформовано омріяний навчальний заклад – Вищі жіночі курси, які офіційно іменувалися Катеринославськими приватними курсами М.С. Копилова та О.В. Тихонової. Спершу до їх складу входило лише два факультети – фізико-математичний (з природничо-історичним і математичним відділеннями) і медичний. Офіційне відкриття новоствореної інституції відбулося 15 вересня 1916 р. За сприяння В.І. Вернадського в кінці 1916 р. Вищі Жіночі Курси отримали статус вищого навчального закладу, а станом на 1 січня 1918 р. в ньому навчалося 1298 студентів. Наприкінці 1917 р. Товариство сприяння жіночій освіті порушило питання про відкриття двох нових факультетів: юридичного й історико-філологічного, що співпало з бажанням створити в Катеринославі університет у повному складі з чотирьох факультетів. Історичні ж події внесли певні корективи до планів наукової громади. З початку 1917 року становище у країні було вельми напруженим, владу ділили між собою Тимчасовий уряд, робітничі Ради, Центральна Рада у Києві та безліч місцевих народних ватажків. Цікаво зазначити, що, незважаючи на конфронтацію, самопроголошені уряди однаково сильно прагли відкриття університету в Катеринославі, переслідуючи, утім, різні цілі. Катеринославський міський комітет з народної освіти, який підпоряд-ковувався більшовицькій владі, видав постанову, де зазначалося: «Предло-жить Думе принять в свое ведение существующие Высшие женские курсы при условии преобразования их в университет для лиц обоего пола в составе четырёх факультетов и войти в соглашение с земством по вопросу их содержания. Признать желательным закончить преобразование к началу будущего учебного года, указав Думе на Потемкинский дворец как на помещение, наиболее подходящее для университета». Того ж 1918 року Губернська земська управа, підвладна вже уряду гетьмана П. Скоропадського, звернулася до Міністерства народної освіти з клопотанням подібного характеру: «Потреба відкриття університету у Катеринославі дуже велика. Про це катеринославське земство давно вже клопоталось, але дозволу старий російський уряд не давав. Тепер же… з утворенням української самостійної держави становище змінилось на користь українського народу. Земська управа, маючи надію, що у відкритті університету не буде відмовлено, найпокірніше прохає Міністерство народної освіти відкрити в цім же 1918 р. Державний університет у місті Катеринославі у складі таких факультетів: юридичного, історико-філологічного, фізико-математичного та медичного, задля якого земство має клініку – земську лікарню…». У червні 1918 р. офіційно було вирішено, що майбутній національний університет буде відкритий на базі Вищих жіночих курсів. Проект статуту Університету був поданий вже на початку липня, але з певних причин підписання останнього затягувалось. Все ж, у зв’язку з повномасштабним прийомом студентів і чималими зусиллями громадськості Катеринослава, професор М. Й. Лєбєдєв, який у подальшому став першим ректором Катеринославського університету, домігся офіційного затвердження головного документу Університету. Офіційне підписання останнього відбулося 20 серпня 1918 року. Ця дата вважається датою заснування університету. Об’єктивні обставини склалися так, що вищий навчальний заклад, який було відкрито у Катеринославі, був приватним з викладанням російською мовою. Однак слід відзначити, що розвитку української культури надавалось велике значення, і при обговоренні питання про університет «…комиссия сочла необходимым включить в состав кафедр соответствующих факультетов кафедры украинского языка, украинской литературы, истории Украины и истории западнорусского украинского права с преподаванием на украинском языке… и установить общую лектуру по украинскому языку». Подолавши складний шлях більше, ніж у сто років, Катеринославський університет здійснив перетворення від амбіційної ідеї Катерини II до втіленого у життя осередку культури майбутньої Дніпропетровщини.